Вільний форум міста Калушa

Please login or register.

Увійти
Розширений пошук  

Форуму:

16 років 8 місяців 27 днів

Голосування

Чому я на форумі розповсюджую тексти російською мовою?

Я не розповсюджую на форумі тексти російською мовою,за рідкісним виключенням (коли краще передати мовою оригіналу)
Тому,що я росіянин.
Тому,що я не українець.
Тому,що я рагуль.

Автор Тема: Чи будемо ми господарями в себе вдома? А чи не хворе у нас суспільство? Чи відчуваємо МИ себе УКРАЇНЦЯМИ?  (Прочитано 435180 раз)

0 Користувачів і 2 Гостей дивляться цю тему.

Tad

  • фашик
  • *****
  • Карма +0/-10
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 14965
  • Останні відвідини:
    Вчора в 12:56:27


Тобі висипати копіі твоїх постів які разпалюють ворожнечу?
В студiю  8) разом посмiемося
Записаний
Життя це не те , що з вами вiдбуваеться , а те як ви до цього вiдноситесь

gaar

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +179/-52
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 3240
  • Останні відвідини:
    Сьогодні в 19:31:38

    Звідки: korotka
Записаний
ІНТЕРНЕТ створює ІЛЮЗІЮ,неможливості одержати в МОРДУ

ББА

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +306/-11
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 18180
  • Останні відвідини:
    24 Березня 2024, 06:01:42

    Звідки: Льондон



                                  Україна і Польща. Випробовування історією

Павло Клімкін

Оскільки від історії нам, схоже, нікуди не втекти, висловлю кілька своїх думок на цю тему. Польща й Україна мають сотні років спільного минулого, і, на жаль, воно було непростим, а часто й трагічним. Проте чи є в нинішній Європі дві сусідні країни, у відносинах яких не було б трагічних, кривавих сторінок? І що б сталося з Європейським Союзом, якби зараз кожен витягнув зі скринь свої старі образи й претензії?
 
Разом із тим я переконаний, що визначальними в польсько-українській історії були не війни й конфлікти, а саме століття мирного співжиття, спільна праця, мільйони спільних шлюбів і народжених в них дітей. Про це свідчить результат історичного розвитку: сьогодні ми маємо дві надзвичайно близькі нації з подібними мовами, культурами, ментальностями й цивілізаційними цінностями, а також з природною налаштованістю на подальше мирне й дружнє співжиття. Дуже хочу сподіватися, що нинішня ситуація не зможе цю налаштованість зруйнувати.
 
Я абсолютно впевнений: не існує жодних об’єктивних причин для будь-якого погіршення взаємин. Проте нас несподівано накрила непотрібна й шкідлива для обох народів хвиля з минулого, штучно піднята й розбурхана політиками й медіа.
 
До історії треба підходити з великою повагою й обережністю. З її контексту не можна видирати й перекручувати ті факти, які комусь потрібні в дану хвилину. Нею не можна жонглювати, її не можна кроїти, як кому заманеться.
 
Приховано: Показати
Неприпустимо також привласнювати собі як саму історію, так і право на остаточну істину. Є об’єктивні історичні факти, але кожен народ, кожна держава все-таки дивиться на минуле через свої національні окуляри, тобто з певною мірою суб’єктивності. З особливою силою це може проявлятися при оцінці сторонами-учасницями давніх воєн, а також історичних персонажів. Тому нерідко одна й та ж особа є для одного народу видатним полководцем, а для іншого – жорстоким загарбником, для одного – героєм-визволителем, а для іншого – зрадником і заколотником.
 
Скажімо, гетьман Богдан Хмельницький об’єктивно є досить суперечливою постаттю. Виборюючи для України самостійність, він уклав спілку з Московією, сподіваючись на православну єдність. Ми знаємо, що це привело Україну до нового, ще гіршого рабства й спричинило не одну національну катастрофу. На мою думку, це мало катастрофічні наслідки й для самої Росії, оскільки породило в неї імперську самосвідомість і на сторіччя вперед заблокувало їй шлях до нормального розвитку.
 
Але як би там не було, Хмельницький увійшов в історичну пам'ять українців саме як герой, який визволив Україну від польського поневолення й тяжкого національного приниження. При цьому він ніколи не зазіхав на власне польські землі, не прагнув завоювати Польщу й підкорити її Україні. Тому нам важко погодитися з польськими антипатіями щодо Хмельницького.
 
Однак цивілізована Європа зрештою виробила неписані правила співіснування різних національних варіантів історії. Головне тут взаємна повага, толерантність і намагання якщо не прийняти, то принаймні зрозуміти точку зору іншого. Натомість непристойними вважаються намагання силоміць надягти свої власні історичні окуляри на носа сусідові. На жаль, саме цим зараз і займаються польські політики.
 
Ще більшої делікатності й толерантності вимагає новітня історія, у нашому випадку це передусім українсько-польські війни й трагічні етнічні конфлікти ХХ століття. Тут також діє правило «національних окулярів». Бандера, ОУН і УПА боролися за незалежну Українську державу не тільки проти польського, але й німецького та радянсько-російського панування. І боролись вони не просто на українських етнічних землях, а на державній території Західноукраїнської Народної Республіки, яка виникла на руїнах Австро-Угорської імперії одночасно з Республікою Польщею і яку Польща невдовзі захопила. Саме боротьба за незалежну Україну є головним чинником, за яким ми, сучасні українці, оцінюємо діяльність ОУН-УПА, і ніхто не може нам заборонити вважати їх героями.
 
На початку цього року поблизу карпатського села Рунгури я відвідав відновлену бандерівську криївку. 9 лютого 1951 року (через 6 років після закінчення Другої світової!) тут героїчно загинули п’ятеро бійців УПА. Їх видав зрадник, НКВД-исти виставили перед собою 15-річних підлітків з сусіднього села, примусили їх відкрити ляду й закидали бункер гранатами. За кількасот метрів знаходилася ще одна криївка з шістьома партизанами. Усі вони покінчили з собою, аби не потрапити в полон. Це їх ми повинні зректися? Це їх ми мали б вважати злочинцями? Ясно, як білий день, що такого не буде ніколи.
 
При цьому хочу чітко наголосити: воєнні злочини, злочини проти людства, вчинені в ході українсько-польських конфліктів протягом Другої світової війни та після неї, не мають виправдання. Однозначно засуджую всі такі злочини – і ті, що спрямовані проти українців, і ті, що проти поляків. У нинішньому трактуванні подій польською стороною проглядає тенденція поставити знак рівності між національно-визвольною боротьбою українців і злочинами проти цивільного польського населення. У принципі в такий спосіб можна дискредитувати будь-який визвольний рух. Але й для таких ситуацій цивілізована Європа давно знайшла відповідь: кожен злочин індивідуальний і має своїх виконавців, які й повинні нести за нього відповідальність. Приписування ж злочину усій нації чи всьому визвольному рухові є неприпустимою пропагандистською маніпуляцією.
 
Якщо ж деякі польські політики й далі наполягатимуть на забороні в Україні Степана Бандери й УПА, то за принципом «почни з себе» вони б передусім мали заборонити Юзефа Пілсудського з його жорстокою «пацифікацією» українців Галичини, а також Армію Крайову, чиї загони здійснювали криваві каральні акції проти українських сіл.
 
3-го березня виповнюються чергові роковини трагедії українського села Павлокома, в якому вже в 1945 році місцева польська самооборона та підрозділи Армії Крайової під командою поручника Юзефа Бісса розстріляли 366 українців, серед них 157 жінок та 59 дітей віком до 14 років. І таких сіл було не одне й не десять. То що будемо робити з Армією Крайовою?
 
Ми готові визнати й засудити злочини, вчинені проти поляків, але й Польща повинна зробити те ж саме щодо злочинів проти українців. Поки що ж вона свідомо демонструє виразно однобоке бачення: українську сторону протистояння змальовує виключно чорними фарбами, а польську представляє як «білу і пухнасту».
 
Про те, що історія не буває чорно-білою, свідчать і такі факти, які багатьом у Польщі сьогодні можуть здатися неймовірними: після приходу комуністів підрозділи Української повстанської армії та польського руху «Свобода і Незалежність», керованого колишніми офіцерами Армії Крайової, не раз проводили спільні збройні акції проти військ НКВД. Найбільш відомою з них стала операція в Грубешові Люблінського воєводства у травні 1946 року. У свою чергу комуністична машина терору однаково нещадно розправлялася як з польськими, так і з українськими підпільниками. Багато з них знайшли свій вічний спочинок у спільних братських могилах, одну з яких було нещодавно відкрито й на Варшавських Повонзках. До речі, більшість пам’ятників воїнам УПА на території Польщі стоять на могилах тих бійців, які полягли саме в боротьбі з радянським НКВД, проти якого воювала й Армія Крайова.
 
На жаль, нещодавно ухвалений у Варшаві Закон «Про внесення змін до Закону про Інститут національної пам’яті - Комісію з переслідування злочинів проти польського народу і деяких інших законів» став яскравим прикладом однобокого, чорно-білого підходу до історії.
 
Як відомо, закони мають «букву і дух». Слід визнати, що польські юристи доклали зусиль, аби якомога ретельніше виписати букву, але суть Закону настільки хитка й непевна, що їм це зробити не вдалося.
 
Згідно з доповненнями до закону, ув’язненням карається заперечення фактів злочинів «українських націоналістів і членів українських формацій – колабораціоністів Третього рейху Німеччини». Заплющмо на хвилину очі на те, що націоналісти й колабораціоністи подаються як синоніми, хоча насправді вони були антонімами. Поставмо запитання, хто ж такі тут українські націоналісти й що вважається їхніми злочинами?
 
Закон роз’яснює, що такими злочинами є «дії, вчинені українськими націоналістами в 1925-1950 роках, які полягають в застосуванні сили, терору чи інших форм порушення прав людини щодо індивідуальних осіб чи суспільних груп».
 
Даруйте, але саме в цей період українські патріоти вели визвольну боротьбу проти іноземних окупацій Західної України. Отже, йдеться не тільки про тих українців, які вчинили воєнні злочини проти людяності, а взагалі про всіх патріотів, які боролися за незалежність України. А з цього випливає, що сьогодні будь-який українець за будь-яку позитивну оцінку наших визвольних змагань може бути ув’язнений в Польщі на 3 роки, оскільки Польща має про ці змагання інакшу думку. Під реальною загрозою опиняється і корінна українська меншина, і майже мільйон наших заробітчан, що працюють у Польщі. Більше того, кара настигне українця, навіть якщо свою оцінку він висловив у себе в Україні. Коли послідовно дотримуватися букви нового закону, то польська поліція у Варшаві має зсаджувати таких українців з поїзда, скажімо, «Київ – Берлін» і запроторювати їх у каталажку. Чи я щось не так розумію?
 
Наступне запитання: а чому в Законі не згадуються польські колабораціоністи Третього рейху, адже вони теж вчинили злочини проти своєї батьківщини. І чому нема ні слова про польських націоналістів, серед яких були й такі, що брали участь у масових убивствах українців.
 
Як окремий злочин українських націоналістів і українських колабораціоністів Третього рейху Закон виділяє «участь у винищенні єврейського населення чи геноциді громадян Речі Посполитої на теренах Волині і Східної Малопольщі».
 
На жаль, на Волині йшла взаємна різанина, тож якщо взагалі починати говорити про геноцид, то теж про двосторонній. І знову ж таки, чому не згадуються польські колабораціоністи? Адже їх було немало по всій Польщі й вони допомагали нацистам у проведенні Голокосту.
 
Окреме обурення викликає вживання в сучасному польському Законі назви «Східна Малопольща». Так, виявляється, за часів Пілсудського називали українські землі Львівщини, Станіславщини й Тернопільщини. Ясновельможне панство, це що, випадкова обмовка чи невдала спроба пожартувати?
 
Це щодо букви. А з духом іще гірше. (До речі, саме дух Закону викликав різку негативну реакцію Ізраїлю і Сполучених Штатів). Автори Закону явно привласнили собі право на абсолютну історичну істину й право диктувати своє бачення іншим країнам. При цьому вони подають польську сторону як апріорі непогрішиму, а грішними огульно представляють усіх інших, передусім українців.
 
Це відверта підміна реальної історії пропагандою. Це наївна спроба відретушувати минуле політичним декретом. Це й зверхність щодо інших країн та народів. Це затикання рота, обмеження свободи слова й дискусії. Це, зрештою, залякування. Це дорога в нікуди.
 
Постає питання, що ж робити, де вихід? Відповідь, знову ж таки, вже давно вироблена, на ній власне й побудоване мирне співжиття націй у Європейському Союзі. Тут найкращим зразком є колишні одвічні вороги, а нині найближчі друзі й партнери Німеччина і Франція. Їхні політики залишили гострі проблеми минулого науковцям, а самі ретельно стежать, щоб це минуле не затьмарило сьогодення й завтрашній день. Взаємна повага, толерантність, спільний осуд злочинів й вшанування невинних жертв, зрештою прагматизм і елементарний здоровий глузд – ось перевірений європейський рецепт подолання нинішньої кризи в українсько-польських відносинах.
 
Нагадаю й заповіт, який залишив нам великий поляк, в жилах якого текла й українська кров, святий Іван Павло ІІ: «Пробачаємо й просимо пробачення!»
 
Найбільше засмучує те, що іще зовсім недавно Україна й Польща жили за цим заповітом. Ми по праву вважалися еталоном міжнаціонального примирення заради спільного майбутнього. Президенти обох держав не раз на могилах невинних жертв разом віддавали шану і українським, і польським загиблим. Просили пробачення і прощали. Та ж Павлокома в Польщі й Павлівка в Україні стали не тільки місцем нашої спільної скорботи, а й символом спільної надії та відновленого братерства.
 
Ми просто не маємо права нехтувати заповітом Івана Павла ІІ й безглуздо втрачати все, чого досягли неймовірними зусиллями наші політики й дипломати, наші інтелектуальні еліти, мільйони звичайних українців та поляків.
 
Невже не зрозуміло, що від ескалації історичних суперечок не може виграти ні Польща, ні Україна, що користь від цього може одержати тільки одна сторона – Росія. Саме це змушує мене припускати, що ідею спекуляцій на польсько-українській історії польським націоналістам підсунув не хто інший, як російські спецслужби. Якщо згадати про їхній вплив на «Брекзит», втручання у вибори в США, референдуми в Голландії та Каталонії, то такі підозри виглядають цілком логічними.
 
Головне ж, на що хочу звернути увагу польських колег, які цікавляться історією: у минулому відсутність солідарності між Польщею й Україною рано чи пізно закінчувалася тим, що обидві вони потрапляли під московське ярмо. Якщо хтось заколисує себе вірою в те, що з Польщею таке більше трапитися не може, то мушу застерегти наївних: програма-максимум Кремля – дезінтеграція ЄС і відновлення сфери впливу колишнього СССР, розпад якого В.Путін вважає «найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття». Зрештою, чотири розподіли польської держави за участю Росії і повна залежність Польщі від СССР у повоєнний час мали б чогось навчити й найбезтурботнішого політика.
 
У нас було нехай і непросте, але спільне минуле, у нас спільне сучасне і, не сумніваюся, у нас повинне бути й буде спільне європейське майбутнє. Ми не сміємо просто так занапастити нашу дружбу й наше справді стратегічне партнерство, від якого, цілком можливо, сьогодні залежить доля обох народів.
 
Я готовий до відвертого діалогу з польськими колегами, я готовий разом із ними вшановувати пам'ять наших загиблих всіх національностей, просити пробачення й прощати. Я готовий узяти на себе відповідальність за те, щоб повернути наші взаємини в нормальне й цивілізоване європейське русло. На жаль, поки що я не бачу такої готовності з польської сторони. Але я твердо знаю, що іншого шляху у нас просто не існує.
 
Закликаю українців та поляків, яким дорогі наші спільні надбання, не мовчати й сказати своє слово.
 
 01.03.2018

yurko

  • Адміністратор
  • *
  • Карма +1206/-13
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 30256
  • Останні відвідини:
    Сьогодні в 17:13:43

    Звідки: Чорновола-Шахтарська-Леніна-Салінарна-Пілсудського

Так багато букв, а по суті можна одним реченням те ж саме сказати.
Ми сотні років жили у відносинах, які можна назвати наближеними до війни  і геноциду, і лише кілька десятків років почали жити як добрі сусіди.

Якщо мета "можем пафтаріть" - то звісно - вперед. Почнемо витягати старі рукописи і вираховувати, хто кого більше вбив, а хто кому більше не дав народитися.
Але сподіваюся що у Польщі є і "сучасні поляки", а не лише ретрофіли з фантомними болями давньої величі.

Вже маємо таких з іншого боку, що ллють крокодилячі сльози за імперією, котра сама себе довела до руїни.  :facepalm:

На відміну від москалів - полякам вже сьогодні є чим гордитися в їх новітній історії, замість копирсатися в трупах днів минулих.
Записаний
Читайте по губах: Без газу чи без вас? Без вас. Без світла чи без вас? Без вас. Без води чи без вас? Без вас. Без їжі чи без вас? Без вас.


ББА

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +306/-11
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 18180
  • Останні відвідини:
    24 Березня 2024, 06:01:42

    Звідки: Льондон

Ну так уже давно кажуть що хйло таки платить всім кому можна і кому не можна , щоб лише народ постійно срався

ББА

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +306/-11
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 18180
  • Останні відвідини:
    24 Березня 2024, 06:01:42

    Звідки: Льондон

Раскол украинского среднего класса


Революцию на Майдане многие аналитики и не без оснований называли "революцией среднего класса". действительно по уровню доходов и уровню образования активные участники "революции достоинства" превышают среднеукраинские показатели, но это явно не "богачи и сверхбогачи" (как раз тут намечается первая проблема: участники явно к этим слоя мне принадлежат, зато трибуна Майдана во многом таки принадлежит, Порошенко, Яценюк, Турчинов - это по украинским меркам люди очень богатые).

Казалось бы, после победы Майдана власть должна перейти к политикам и партиям, выражающим интересы победившего среднего класса. Однако ничего подобного очевидным образом не произошло - власть осталась в руках олигархических кланов борющихся между собой за бюджетные потоки, а представители "старой власти" в массе своей оказались у власти опять.
По какой причине средний класс оказался неспособен воспользоваться плодами победы?

====================

Владимир Дубровский

Революция Достоинства имеет все черты классической буржуазной революции – восстания "среднего класса" против привилегированных сословий.


Приховано: Показати
В Украине – это "олигархи" в широком смысле: не только кучки магнатов, обогатившихся за счет связей с государством, а весь класс "решалова", включая и низовых коррупционеров, монополистов, махинаторов и т.д. Но почему же значительная часть этого самого среднего класса ощущает себя проигравшей? Где победоносная партия среднего класса, которая должна была бы взять власть в результате революции? Да и вообще – где этот самый средний класс в Украине?

Проще всего с сакраментальным вопросом "есть ли в Украине средний класс?": ответ зависит от определения. Если спросить самих людей, то около половины, как и положено по законам статистики, относят свои доходы к "средним" - итого, около 20 млн. Если в качестве критерия использовать наличие легкового автомобиля, то в Украине их зарегистрировано почти 7 млн, и еще около 1 млн ездит с "еврономерами". Учитывая, что во многих семьях по две машины, а часть автомобилей вообще принадлежат фирмам (правда, при этом часто ими реально пользуются сотрудники), но, с другой стороны, есть немало достаточно обеспеченных людей, которые просто не хотят ездить за рулем – можно приблизительно сказать, что примерно 5 млн домохозяйств (т.е. 10-15 млн человек) по своим доходам "небедные". Наконец, если брать уровень жизни европейского среднего класса, и учитывать только "белые" доходы, то количество сокращается до нескольких процентов домохозяйств, т.е. максимум пары миллионов человек – что, впрочем, тоже не так уж мало. Примерно столько же ведут себя как средний класс при покупке товаров и услуг. То есть, некий средний класс безусловно есть, он точно не составляет большинства (как в развитых странах), но, в любом случае, достаточно многочислен, чтобы быть политически заметным активным меньшинством – например, провести в Раду свою партию, если найдется сила, способная представить его интересы. Но, вот с последним есть проблемы, о которых и пойдет речь дальше.

На самом деле, наверное, самый важный критерий – политико-экономический: к среднему классу относятся люди, имеющие достаточный физический или "человеческий" (таланты/знания/умения) капитал для того, чтобы чувствовать себя персонально независимыми; но, при этом – не настолько богатые и/или значимые, чтобы непосредственно влиять на принятие решений в стране. В нашей стране, учитывая особенности переходного периода, большинство из них могут с гордостью назвать себя self-made men, поскольку действительно сами всего добились в жизни: передавать им по наследству бизнес или оплачивать учебу в престижных университетах было, как правило, некому.


Интересы среднего класса обычно сводятся к двум не всегда совместимым вещам. Его представители хотят, во-первых – открытого доступа к привлекательным экономическим и политическим возможностям, иными словами открытых "социальных лифтов", доступных для всех, кто обладает соответствующим капиталом; а, во-вторых – стабильности, поскольку им есть что терять в случае общественных потрясений. Идеальное сочетание этих двух стремлений обеспечивают свободный рынок и либеральная демократия – именно поэтому справедливо считается, что в развитых странах средний класс представляет собой главную опору системы "открытого доступа". Конечно, там тоже есть разные нюансы, но они к нашей теме имеют очень опосредованное отношение, поскольку мы пока что не вырвались из "неофеодализма", или, по-научному, "общественного порядка с ограниченным доступом".

Соответственно, в Украине проблемы совсем другие: у нас эти требования друг другу противоречат, поскольку для того, чтобы выполнить первое из них, нужно каким-то образом вырвать рычаги власти у "олигархического класса", который живет как раз с ренты от ограничения доступа к возможностям. А он, как и следовало ожидать, контролируя государство, отнюдь не расположен эти рычаги отдавать. Иными словами, нужна революция, чтобы подчинить государство народу – свидетелями этого непростого процесса мы сейчас и являемся.

В борьбе за контроль над государством, наш средний класс, как и подобает "революционному", довольно дружно вышел на Майдан(ы) по всей стране. Плечом к плечу в прямом смысле слова противостояли "Беркуту" и предприниматели, и "офисные хомячки", и ИТ-шники, и рабочие, и даже "бюджетники" - хотя далеко не все из них по формальным признакам принадлежали к среднему классу. Впрочем, конечно, далеко не только средний класс заинтересован в возможностях – все выше сказанное нужно понимать статистически, а не буквально; с другой стороны, не все, кто был на Майдане, связывали достоинство, европейское будущее, и изгнание "Зэка с бандой" именно с возможностями: многие, наверное, мечтали просто о "европейской" зарплате или пенсии. Однако именно средний класс стал ядром всех протестов, как и полагается при нормальной буржуазной революции.

Однако, дальше все пошло "не по сценарию", и связано это, прежде всего, с "постиндустриальной" культурой революционеров. Во всех великих буржуазных революциях прошлого победители представляли индустриальный уклад, с его иерархичностью, дисциплиной и достигаемым за счет этого эффектом масштаба. Представители такого уклада относительно легко объединялись в огромные массовые партии и движения: для них подчиняться и властвовать было просто и естественно. Постиндустриалы – другие: большинство из них ненавидят подчиняться, поэтому вертикальные иерархические структуры, вроде классических политических партий – не для них. Видимо, из-за этого большинство протестов современного среднего класса окончились поражением, и на фоне остальных наша революция, при всех ее очевидных проблемах – одна из самых успешных. Однако для нас это слабое утешение…

Впрочем, по крайней мере часть представителей среднего класса все же способны работать в иерархических структурах: ведь они как-то делают карьеру в своих фирмах? Да и для того, чтобы представлять интересы не всегда обязательно самому быть носителем тех же качеств – хотя, в таком случае, чтобы оставаться убедительным и вызывать доверие нужен особый политический талант. Другое дело, что, очевидно, такая партия (или партии) ни в коем случае не должны быть вождистскими, построенными на принципе "я – начальник, ты – дурак". Это должна быть настоящая, идеологическая, партия.

Но тут возникает другая, не менее важная проблема: а есть ли у среднего класса, или, тем более, "народа", который хочет подчинить себе государство, сколько-нибудь единая идеология? На самом деле, как и следовало ожидать, когда дело дошло до позитивной программы революции, средний класс раскололся на по крайней мере две большие группы: "белый" и "серый".

Первая – это, преимущественно, "белые воротнички", "йаппи". Эти относительно молодые (обычно – между 30 и 45 лет) парни и девушки, в свое время, после школы пошли учиться. И всю жизнь прилежно учились (иногда даже на Западе), потом делали карьеру, чаще всего в крупных компаниях, в итоге добились высокой "белой", зарплаты, при этом лично не пачкаясь о коррупцию и прочие мерзости нашей жизни. За них можно только искренне порадоваться, и пожелать, чтобы они и дальше преуспевали в своих профессиях, оставаясь в Украине. В том числе и ради этого мы боремся за реформы. Но обратная сторона благополучия - эмоциональная незрелость, узкий профессионализм (то есть, недостаток эрудиции и знаний о жизни) и юношеская самоуверенность "если только очень захотеть - все сможем". Многие из них искренне не понимают, почему Украина, будучи вдесятеро беднее той же Польши, до сих пор не выглядит как "европейская страна", почему мы не можем немедленно принять (формально) все европейские нормы, и т.д. Общаясь среди себе подобных, живя в "элитных" домах крупных городов и коттеджных городках вокруг них, покупая товары в приличных супермаркетах, и ни разу в жизни не испытав нищеты, они просто не представляют себе, как живет - точнее, выживает - подавляющее большинство их сограждан.

В отличие от них, представители "серого" среднего класса в 90-е пошли зарабатывать на жизнь чем придется – иногда со школьной скамьи, иногда из институтов или заводов, это уж как сложилось (поэтому "серые" часто старше). Им пришлось пройти через всю "мясорубку": давать взятки, договариваться с бандитами или другими "крышами", часто – проходить через банкротства, и т.д. Не все согласились играть по таким правилам, многие – играют "с фигой в кармане" и мечтой о лучшем будущем, хотя некоторые с мерзостями срослись, сроднились, и не мыслят себя в других обстоятельствах, при этом справедливо боятся конкуренции в случае реального открытия возможностей. Предприниматели малого и микро бизнеса, в отличие от "белых воротничков", имеют более чем реальную картину мира. Они прекрасно представляют себе, как живет основная часть сограждан – ведь это их покупатели; с другой стороны, они слишком хорошо знают "систему", часто искренне и глубоко ненавидят ее. Однако, к сожалению, им слишком часто недостает образования и широты мышления. Поэтому они очень хорошо умеют, зажимая нос, "решать проблемы" здесь и сейчас, но когда речь заходит о глобальных, институциональных, решениях, то, чаще всего, становятся легкой добычей популистов: от них можно обычно услышать недальновидные простые, безответственные, а то и просто глупые решения – вроде известной секты пятидесятников. Ну и, конечно, пагубная самоуверенность присуща им не меньше, чем "белым".

Эти группы часто относятся друг к другу подозрительно, а то и презрительно. В частности, многие "белые" считают "серых" теневиками, аплодируют сносу МАФов и рынков "уродующих город" (а, на самом деле – напоминающим "белым" о том, о чем они хотели бы забыть: реальном уровне доходов украинцев, реальных возможностях нашего государства, и глубине проблем, с этим связанных), возмущаются низкими налогами и отсутствием учета на упрощенной системе, и обожают выпячивать злоупотребления ею. А та часть "белых", которая и сама "замазана" в системе – менеджеры среднего и высшего звена – обычно работают в компаниях среднего бизнеса, для которого малый часто выступает естественным конкурентом.

"Серые", со своей стороны, платят им той же монетой: считают всех подряд высокомерными выскочками, бесполезными "грантоедами", "икспердами", не знающими реальной жизни, а то и прихлебателями "олигархов" и иностранного крупного бизнеса. Естественная для присущей им культуры выживания подозрительность часто выливается в конспирологические бредни и неприятие любых изменений, придуманных не "своими", независимо от реальной сути.

Описанное противостояние очень облегчает жизнь "олигархам", которые подбрасывают дрова в огонь вражды между "белыми" и "серыми", а тем временем, натравливают на средний класс (хоть "белый", хоть "серый") завистливых и обделенных сограждан с совком головного мозга, для которых не важно, каким образом заработал себе на машину более благополучный сосед. Вместо победоносной революционной коалиции среднего класса с бедными против "олигархов" – нам успешно пытаются навязать реакционную коалицию "олигархов" с "бедными" против среднего класса.

На самом деле, две ветви среднего класса созданы друг для друга: они прекрасно взаимно дополняют одна другую, имеют общего противника, и вместе могли бы своротить гору. Однако, пока существует раскол, трудно представить себе, как должна была бы выглядеть программа условной "партии среднего класса" поскольку видение способов трансформации, последовательности, а, порой, и целей, у его сегментов оказалось во многом разным, до противоположного. Во всяком случае, пока что все претенденты должны либо тщательно обходить "болевые точки" описанного выше противостояния, уходя от ответов на острые вопросы, либо четко занимать одну из сторон – отдавая себе отчет в том, что при этом они, скорее всего, теряют голоса другой стороны. Впрочем, куда продуктивнее все же попытаться преодолеть предрассудки, примирить обе стороны, и вместе идти к общей цели. Ведь, все же, и "белые" и "серые" - это только разные оттенки одного и того же среднего класса.

Tad

  • фашик
  • *****
  • Карма +0/-10
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 14965
  • Останні відвідини:
    Вчора в 12:56:27


http://lapti.info/dmitrij-komarov-hot-ne-letaj-v-evropu-kultura-nachinaetsya-s-melochej/
Идя против правил, люди пытаются выставить идиотами других, а себя оправдать. В любой ситуации. Культура начинается с мелочей. Таких, как сесть на место, номер которого у тебя в билете, а не то, которое больше понравилось. С расчетом: “а может проканает”.Это так же просто, как чистить зубы, мыться каждый день и не носить одни носки по 3 дня, особенно в жару, заставляя людей в общественном транспорте зажимать нос и отходить в сторону.
Президент, парламент и материальное положение тут ни при чем. Не президент паркуется на газонах и мочится в лифтах. Не из-за бедности после пикника в парках и лесах люди оставляют мусорные кучи. Депутаты не мешают собрать мусор в пакет и унести с собой. Простите за эмоциональность и грубоватые выражения. Какая-то безнадега. Честно. Хоть не летай в Европу, чтобы потом не расстраиваться, и чтобы не было стыдно. Такие мысли. А вот уже прилетел и не смотря ни на что понимаю, что обожаю свою страну. Только надо нам с вами как-то людей перевоспитывать. Не всех, но многих.

Источник: http://lapti.info/dmitrij-komarov-hot-ne-letaj-v-evropu-kultura-nachinaetsya-s-melochej/
Записаний
Життя це не те , що з вами вiдбуваеться , а те як ви до цього вiдноситесь

ББА

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +306/-11
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 18180
  • Останні відвідини:
    24 Березня 2024, 06:01:42

    Звідки: Льондон

Tad

  • фашик
  • *****
  • Карма +0/-10
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 14965
  • Останні відвідини:
    Вчора в 12:56:27

Записаний
Життя це не те , що з вами вiдбуваеться , а те як ви до цього вiдноситесь

gaar

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +179/-52
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 3240
  • Останні відвідини:
    Сьогодні в 19:31:38

    Звідки: korotka
Записаний
ІНТЕРНЕТ створює ІЛЮЗІЮ,неможливості одержати в МОРДУ

ББА

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +306/-11
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 18180
  • Останні відвідини:
    24 Березня 2024, 06:01:42

    Звідки: Льондон

можливо всі українці сургутів скупили квитки на пахсу і тепер якийсь братан Тада не може купити собі квиток , так як попит знааааааачно перевищує пропозицію

Tad

  • фашик
  • *****
  • Карма +0/-10
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 14965
  • Останні відвідини:
    Вчора в 12:56:27

Записаний
Життя це не те , що з вами вiдбуваеться , а те як ви до цього вiдноситесь

ББА

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +306/-11
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 18180
  • Останні відвідини:
    24 Березня 2024, 06:01:42

    Звідки: Льондон

Лешек Бальцерович: «Самая хорошая  внешняя политика для Украины — это реформы»

Автор «экономического чуда» в Польше — о своих впечатлениях от года работы в Киеве

Tad

  • фашик
  • *****
  • Карма +0/-10
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 14965
  • Останні відвідини:
    Вчора в 12:56:27


‎Kozak Pavel‎ в Українці у Фінляндії
3 апреля в 11:32 ·
4 ранку. Ніч, вокзал, холодно, мені треба в Калуш.
Водій таксі, років за 60, кивнув, мовляв, сідайте.
Поторгувалися за ціну, їдемо.
Чистий салон, ремні безпеки, українська музика в колонках, кава в термосі.
— Не можу пити не свою каву. Жінка робить смачнішу, ніж у всіх цих новомодних кав’ярнях.
— Та чому, є кав’ярні, в яких смачно.
— Вам завжди смачно, коли не вдома. МАлАдЬож.

Їдемо далі. Говоримо далі.
— 4 година, а ви вже на роботі. Не втомлюєтеся?
— Певно, що так. А що робити, треба працювати.

Я мовчу. Він мовчить. Не витримує, починає говорити.

— Мені вже 67. Навіть і не зрозумів, як життя минуло. Одружився рано. Спочатку народився син, а потім донька. Все життя працював на заводі. Від ранку до вечора. З 90-х, коли мав відпустку, почав їздити на заробітки. Спочатку до Росії, потім до Польщі. Купив машину. Відтак закрутилося — завод до вечора, увечері — таксі. Зранку знову завод, потім знов таксі. Возив всіх, чого тільки не набачився під час таксування. А під час відпустки — знову будова в Польщі.

— Для чого так важко?
— Спочатку діти росли, потім вчилися, потім одружувалися. А я все думав, що от-от почну жити на повну. Все обіцяв жінці, що поїдемо на море. І обіцяв. І обіцяв. Потім я будував хату. Всі гроші вкладав в будівництво. Яке там море! Мали ж спочатку добудувати.
Хотів два поверхи, перекрити найкращою черепицею, поставити найкращу підлогу, найдорожчі меблі. Найдорожчий телевізор. Хотілося сидіти на старості, пити чай і дивитися фільми. Тільки криниця мені обійшлася майже так, як однокімнатна квартира.

— А для чого аж так?
— Хотілося не бути гіршими за сусідів, друзів і щоб діти вже не горбатилися, а насолоджувалися життям.

— Ну, клас. Думаю, вони подякують.
— Та яке. Роз’їхалися, навіть ніхто не живе в Івано-Франківську.

— А для чого Вам тепер таксувати? Вже ж і діти окремо живуть, забезпечують себе самі. А ви можете з жінкою нарешті пити чай і дивитися телевізор, як і мріяли.

— Рік тому все згоріло. ВСЕ! Сказали, проводка… Лишилася від хати тільки коробка. Ні меблів, на які заробляв півжиття, ні техніки, ні одягу, нічого… Навіть черепиця потріскала, треба замінювати. Все з початку. Наче все моє життя згоріло!

І чесно — заплакав! Звернув з дороги, зупинився на трохи біля лісу. Налив кави собі і мені.

— Ви тепер таксуєте, щоб купити меблі і телевізор?
— Ні, хочу відвезти жінку на море. То буде наше перше море за 43 роки спільного життя. А її — взагалі перше в житті. Вже половину грошей назбирав. Ще половину.

— А телевізор?
— Діти привезли якийсь свій, вони вже не користувалися ним. Вистачає, не гірше показує, ніж той, що в нас був. Все одно, який би не був телевізор, — ті ж самі погані новини і що ростуть ціни.

— А меблі?
— Сусіди купували нові, нам віддали старі. Скільки нам лишилося. Вистачить і тих.

— Навіть не знаю, що сказати. Співчуваю. Шкода, що так сталося.
— І мені шкода. Що так і не повіз дітей на море. Що обмежував себе в усьому. І їх. Що не було ніяких святкувань. Шкода, що так довго відкладав життя. І добре, що так сталося, напевно. Бо я ще хотів замінити підлогу і переробити кухню, купити нову ванну, більшу. І паркан вже хотілося переробити… Це б ніколи не закінчилося.

Сумно, правда?

Мені — дуже!

Але нас просто ніхто не вчив жити щасливо.

Ніхто не казав, що можна мати не більше поверхів, ніж в сусіда. Не плазмовіший телевізор, ніж в кума, не дорожчу шубу, ніж в подруги. Що можна виглядати так, як зручно. Жити там, де затишно. І що в триповерховій хаті не завжди більше щастя, ніж в двокімнатній квартирі.
Я дуже хочу, щоб в житті таксиста і його дружини сталося найкраще море. І щоб в цілому епоха хата-телевізор-кришталь-все-до-хати-і-замінити-штори-до-Пасхи-на-нові-завершилася.

Щоб більше бути, а не здаватися.
Жити, а не відкладати.
Н е в і д к л а д а т и!
Записаний
Життя це не те , що з вами вiдбуваеться , а те як ви до цього вiдноситесь

yurko

  • Адміністратор
  • *
  • Карма +1206/-13
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 30256
  • Останні відвідини:
    Сьогодні в 17:13:43

    Звідки: Чорновола-Шахтарська-Леніна-Салінарна-Пілсудського
Записаний
Читайте по губах: Без газу чи без вас? Без вас. Без світла чи без вас? Без вас. Без води чи без вас? Без вас. Без їжі чи без вас? Без вас.


yurko

  • Адміністратор
  • *
  • Карма +1206/-13
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 30256
  • Останні відвідини:
    Сьогодні в 17:13:43

    Звідки: Чорновола-Шахтарська-Леніна-Салінарна-Пілсудського

Яскравий приклад того, як практично з нічого може бути прибуток  навіть цілій державі.
Треба лише думати і хоч щось робити, а не лише думати де, як коли і що можна ВКРАСТИ!  :ganba
Записаний
Читайте по губах: Без газу чи без вас? Без вас. Без світла чи без вас? Без вас. Без води чи без вас? Без вас. Без їжі чи без вас? Без вас.


yurko

  • Адміністратор
  • *
  • Карма +1206/-13
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 30256
  • Останні відвідини:
    Сьогодні в 17:13:43

    Звідки: Чорновола-Шахтарська-Леніна-Салінарна-Пілсудського

Юрій Винничук: «Русский мир» лізе дрібницями, але на кожному кроці»
Записаний
Читайте по губах: Без газу чи без вас? Без вас. Без світла чи без вас? Без вас. Без води чи без вас? Без вас. Без їжі чи без вас? Без вас.


ББА

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +306/-11
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 18180
  • Останні відвідини:
    24 Березня 2024, 06:01:42

    Звідки: Льондон

Richard Stur


 "Mногие украинцы хотят так жить, как поляки. У них нет понятия, что такую страну построить как Польша, мы понесли много жертв и у нас этот процесc тянулся 10 лет... с поддержкой Запада. Без помощи Запада мы бы не построили такой Польши.
==============
У нас это длилось 10 лет.
Как тяжело было нам, вы себе и представить не сможетe... инфляция 1000 %... да... 1000%... аренда за квартирy подорожали в 5 раз... газ, светло - тоже самое... никаких субсидий никто не получал.
=======================
Я работал 16 часов в сутки 7 лет, чтоб трое детей кармить. Полтора года не платил арендy за квартиру. Не было чем.
==============
Многие матери-одиночки пригали с 10-этажки. Не имели чем питать детей. Они выдумали, как дети останутся сиротами, пойдут в детский дом/интернат и там их государство будет питать.
===========
Я сам шел спать и пугался, что может быть завтра цены пойдут вверх и мои дети будут умирать голодом. Ужасные были времена. Каждого ранка я ждал какой-то чудо. Наконец-то мы получили "безвиз", как вы теперь, и я уехал в Германию ... cам... на заработки... и уже остался навсегда. Трое детей пока оставил с батьками.
Хватал каждую работу и каждые выходные возил заработанные деньги в Польшу, так как сегодня многие украинцы , работающие в Польше, делают. Так было 10 лет. Немецкие деньги я терял в Польше и так работал на экономику Польши. Таких как я было десятки, как не сотни тысяч.
=====================
А вы бы хотели всё сразу. Так не будет. нужны времена. Запад вас поддерживает.
РАБОТАТЬ... РАБОТАТЬ И ЕЩЁ РАЗ РАБОТАТЬ. КАК МЫ, ПОЛЯКИ, ЭТО ДЕЛАЛИ. РАБОТАТЬ И НЕ ССОРИТЬСЯ !!! ВСЕ БУДЕТ ХОРОШО.
==============
P.S.: Я расстроен воспоминаниями и пишу c большими ошибкaми. Простите. У меня нет силы исправить ee.
-------------------
Кто хочет, читайте, пожалуйста, мои статьи. Будет вам ясно, что я имел в виду.
Многим украинцам нравится, как сегодня живут поляки. А многие ЛИ задаются вопросом, как они добились улучшения жизни и сколько лет на это ушло?
1) ЧАСТЬ 3 НАШЕЙ ПОЛЬСКОЙ ИСТОРИИ https://www.facebook.com/photo.php?fbid=1976272945948742&set=a.1454747331434642.1073741828.100006981665025&type=3&theater
2) ПОЧЕМУ ПОЛЬША ТАК ПРОЦВЕТАЕТ https://www.facebook.com/richard.stur.5/posts/1976925255883511?notif_t=like¬if_id=1505369324581099

yurko

  • Адміністратор
  • *
  • Карма +1206/-13
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 30256
  • Останні відвідини:
    Сьогодні в 17:13:43

    Звідки: Чорновола-Шахтарська-Леніна-Салінарна-Пілсудського

Как тяжело было нам, вы себе и представить не сможетe... инфляция 1000 %... да... 1000%...
Шо?
Та ну?! здьож!
І ти  ББА це прекрасно знаєш, бо мав ще то застати.

Я ще в 1993-му чи 4-му в тєхнарі на економічній теорії чи ще якісь дисципліні писав про то доповідь, чи реферат.
То що в Польщі тривало пів року - у нас розтягли на 3.
А після того, як  у Польщі завершили період контрольованої шокової терапії - Європа почала інвестувати, бо бачила, що з ними можна мати справу і інвестиції окупляться.

У нас же бачать, що вже 2 десятиліття нічого не міняється навіть після двох революцій.
Тому всі забили болт.
 
Записаний
Читайте по губах: Без газу чи без вас? Без вас. Без світла чи без вас? Без вас. Без води чи без вас? Без вас. Без їжі чи без вас? Без вас.


ББА

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +306/-11
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 18180
  • Останні відвідини:
    24 Березня 2024, 06:01:42

    Звідки: Льондон

взагалі то про Польшу я нічого "конкрєтного" не чув . Єдине , що памятаю , це те , що у них було знаааачно більше приватної власності на різні речі ( просто вчився на економіста і нам давали порівняння проблем переходу з камудризму в капіталізм )