Вільний форум міста Калушa

Please login or register.

Увійти
Розширений пошук  

Форуму:

16 років 8 місяців 18 днів

Автор Тема: хімія  (Прочитано 37760 раз)

0 Користувачів і 1 Гість дивляться цю тему.

ABCD

  • Постійний користувач
  • ***
  • Карма +113/-1
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 144
  • Останні відвідини:
    15 Березня 2024, 07:48:45

    Звідки: промислова
хімія
« Прочитано #40 : 13 Червня 2016, 09:53:13 »

Записаний

yurko

  • Адміністратор
  • *
  • Карма +1206/-13
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 30254
  • Останні відвідини:
    Сьогодні в 09:53:46

    Звідки: Чорновола-Шахтарська-Леніна-Салінарна-Пілсудського
хімія
« Прочитано #41 : 13 Червня 2016, 10:37:48 »

Адміністратору пропоную ще десь це розмістити.
А там про Фокіна з Казані.
Яким то боком стосується Калуша?  :unknow
Воно досить дрібоньке. Нема більшого формату? І якщо можна - вкажи пліз де саме читати, бо сліпну :=)
Записаний
Читайте по губах: Без газу чи без вас? Без вас. Без світла чи без вас? Без вас. Без води чи без вас? Без вас. Без їжі чи без вас? Без вас.


ABCD

  • Постійний користувач
  • ***
  • Карма +113/-1
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 144
  • Останні відвідини:
    15 Березня 2024, 07:48:45

    Звідки: промислова
хімія
« Прочитано #42 : 13 Червня 2016, 11:26:14 »

там чотири сторінки, дивись попередні 2-у і 3-у
і все на радикалі методом "кликнуть"
Записаний

ABCD

  • Постійний користувач
  • ***
  • Карма +113/-1
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 144
  • Останні відвідини:
    15 Березня 2024, 07:48:45

    Звідки: промислова
хімія
« Прочитано #43 : 29 Квітня 2017, 08:39:28 »

В продовження попередньої теми цехової творчості, я спробую розказати про ще один трагічний інцидент в одному з наших цехів – груповий нещасний випадок із смертельними наслідками, який стався 23.02.2004 року в цеху з виробництва СКДМ виробництва ХіКС ЗАТ «Лукор».
Інцидент стався всередині освітлювача типу ЦНДІ МШС-3 поз.211/2.
Сам апарат призначений для очищення розсолу, що поступає на електроліз, від іонів кальцію і магнію та механічних домішок і його освітлення  за допомогою завислого фільтра з осаду. Освітлювач являє собою циліндричний апарат з конічним днищем і складається з самого освітлювача і розміщених всередині шламоущільнювача і повітрярозподілювача. Для розподілу потоків і осадження шламу в апараті встановлено циліндр з розширеним донизу конусом(шламовідділювач), через який заведено труби подачі сирого та зворотного розсолів. У нижній частині розширеного конуса встановлений люк-лаз для огляду і ремонту трубопроводів подачі сирого та зворотного розсолу. Верхня частина апарату закрита решітчастими сегментами. Діаметр апарата 5000мм, висота 7333мм. Для профілактичних оглядів та ремонтів внутрішньої частини апарата змонтована скобова драбина.
 

   Схема процесу виглядає приблизно так. Сирий і зворотній розсіл окремо поступають по центральній трубі до розподільних колекторів з трьох труб, які закінчуються тангенційно направленими штуцерами. Тангенційно направлені штуцери надають рідині обертового руху, що сприяє інтенсивному перемішуванню сирого і карбонізованого розсолів. В результаті хімічних реакцій кальцинованої соди і лугу, який присутній в зворотному розсолі, з солями сирого розсолу (іонами Ca2+, Mg2+ )відбувається утворення і виділення з розчину нерозчинних осадків карбонату кальцію і гідрооксиду магнію.
   Змішаний розсіл і завислий в ньому осадок піднімаються по конічній частині освітлювача, при цьому швидкість обертового руху зменшується у відповідності до зростання січення конічної частини апарата. На переході конічної частини освітлювача в циліндричну, встановлені вертикальні дерев’яні перегородки завдяки яким обертовий рух розсолу майже повністю припиняється. По мірі переміщення розсолу вверх, швидкість переміщення завислих частинок зменшується і поступово по висоті апарата утворюється завислий шламовий фільтр, через який проходить фільтрація розсолу і його освітлення. В циліндричній частині освітлювача рух розсолу ще більше уповільнюється  і відбувається осадження завислих частинок осаду, які проскочили шламовий фільтр.
   Із верхньої частини шламового фільтра біля 15 – 20% від загального об’єму розсолу, через спеціальні «вікна» із сформованими частинками осаду відводяться у шламоущільнювач. У шламоущільнювачі за допомогою циліндричної вертикальної перегородки цей потік розсолу направляється вниз. Потім освітлений розсіл піднімається вверх, а частинки осаду по інерції опускаються вниз шламоущільнювача, з якого періодично виводяться. Відвід частини розсолу в шламоущільнювач і збільшення січення апарату сприяє зменшенню швидкості вертикального потоку розсолу і створенню гарантійної зони його повного освітлення.
   Освітлений розсіл із верхньої частини шламоущільнювача через боковий штуцер і встановлену на ньому засувку змішується із загальним потоком освітленого розсолу. В нижній конусній частині освітлювача є три штуцери з встановленою на них запірною арматурою, через які проводиться промивка конусної частини освітлювача під час його роботи.
   В процесі експлуатації освітлювачів, внаслідок відносно невеликої вертикальної швидкості потоку розсолу, завислий шламовий фільтр поступово ущільнюється. Це приводить до нерівномірного розподілення його по висоті, густина шламу в нижній частині збільшується, а в верхній  - зменшується. В результаті цього шламовий фільтр перестає досягати шламовідвідних вікон, він перестає відновлюватись і поступово починає накопичуватись в нижній конусній частині освітлювача. З часом це приводить до того, що подача сирого і зворотного розсолів відбувається не через всі тангеційно направлені штуцера, перемішування розсолів в конусній частині погіршується. В цей час можливе зашламування окремих патрубків подачі сирого або зворотного розсолів в конусну частину освітлювача. Як наслідок освітлювач починає працювати з порушенням по прозорості освітленого розсолу і по залишковому вмісту іонів. При виникненні таких явищ необхідно включати резервний освітлювач, а працюючий необхідно зупинити на промивку. Тривалість роботи освітлювача становить від одного до трьох місяців. Забивка штуцерів подачі сирого і зворотного розсолів з відкладенням на їх стінках солей може відбуватись під час зашламовування конусної частини освітлювача і в кінці його роботи, під час зупинки освітлювача, якщо після виведення його з роботи не провести його належну промивку.
 
   Хроніка подій. 14 лютого 2004 року освітлювач поз.211/2 був виключений з роботи і знаходився в стадії підготовки до резерву. 20 лютого в зміні з 7.45 до 19.30 за розпорядженням майстра зміни В. всередині освітлювача були відглушені гумовими корками сопла сирого і зворотного розсолів і через повітревідділювачі у внутрішні трубопроводи сирого і зворотного розсолів був залитий розчин соляної кислоти об’ємом десь біля 15 л. В журналі майстра зміни робиться запис : «Залили кислоту в сопла сирого і зворотного розсолів резервного освітлювача. Пропуски по прокладках на фланцевих з’єднаннях зворотного розсолу у шламоущільнювачі».
Сама операція звільнення освітлювача від шламів і розсолу рахувалась простою і не була описана ні в технологічному регламенті ні в інструкції з охорони праці апаратника очищення рідини. При відкриванні трьох дренажів потоками розсолів розподільчі труби звільняються від шламів. Проте, очевидно, майстер В., при подачі розсолів для звільнення розподільчих трубопроводів, виявив недостатню проходимість потоку з якогось сопла і з метою очищенню здійснив операцію з корками і розчином соляної кислоти.
23 лютого в кінці робочого дня старший майстер відділення електролізу С. в журналі завдань змінному персоналу цієї ж зміни, яка заступала на роботу з 19.30 23.02.04 р. до 7.45 24.02.04 р., робить запис для зміни : « 4. 211 резервний – має бути готовий до роботи».
23 лютого на передзмінній п’ятихвилинці майстер зміни В. дає завдання старшому апаратнику Н., слюсарю-ремонтнику Т. і черговому слюсарю Т. готувати до роботи освітлювач поз.211/2. В об’єм завдання входили заміна прокладки на трубопроводі зворотного розсолу всередині шламоущільнювача на відгалуженні від центрального стояка, закриття люка ущільнювача шламу, вийняття гумових корків із сопел сирого і зворотного розсолу.
Одержавши завдання, приблизно біля 20.00 вони приступили до роботи. Близько 22.00 роботи по заміні прокладки на трубопроводі зворотного розсолу і закриттю люка були завершені. Після цього черговий слюсар Т. піднявся по драбині з освітлювача, старший апаратник Н. і слюсар-ремонтник Т. залишились всередині освітлювача щоб витягнути гумові корки з сопел. Т. спустився і пішов допомогти апаратниці Д. закрити засувку на трубопроводі виходу содового розчину з бака поз.205. По дорозі він зустрів майстра зміни В., якому сказав що хлопці вибивають корки. Закінчивши роботу по наданню допомоги, Т. повертається до освітлювача і піднімається на площадку обслуговування щоб подивитись чи вже закінчена робота по вибиванню гумових корків і, побачивши що на дні конусної частини в нерухомих позах знаходяться люди, зчиняє тривогу. Інформація доходить до всієї зміни і до диспетчера виробництва. Т. приносить із слюсарної майстерні два шнурки і машиніст хлорних компресорів К., одягнувши фільтруючий протигаз і прив’язавшись одним шнурком, спускається по драбині всередину освітлювача і прив’язує другий шнурок на поясі апаратника Т. З допомогою змінного персоналу його витягують і намагаються надати першу допомогу. Прибулі за викликом диспетчера газорятувальники, застосовуючи шлангові ізолюючі протигази ПШ-1, витягають решту потерпілих. Лікар швидкої допомого констатує смерть всіх трьох.
Зразу ж, з метою виявити причини можливого отруєння персоналу, починаються спроби аналізу повітряного середовища в освітлювачі. В першій пробі, відібраній працівниками газорятувальної служби в 23.50, лабораторія виявляє хлористий водень в кількості 2,4 мг/м³. При гранично-допустимій концентрації НСI в повітрі виробничих приміщень 5 мг/м³, зафіксована кількість не могла спричинити таких наслідків. В 3.00 відбирається друга проба і пошуки того ж ймовірного хлористого водню показують наявність в кількості 0,72 мг/м³. Діапазон пошуків розширюють і вже повторне дослідження цієї ж проби показує фатальні цифри. В повітряному середовищі освітлювача виявляють наявність кисню в кількості  16, 9% об’ємних і наявність вуглекислого газу(CO2) в кількості 16, 2% об’ємних. В довідниках можна знайти: вуглекислий газ – газ без запаху і кольору і концентрація вище 12% об’ємних викликає втрату свідомості і смерть на протязі кількох хвилин. Виявлення причин наявності такої кількості вуглекислого газу для комісії, що проводила розслідування, не склало труднощів. Основний висновок комісії про причини загибелі людей – внаслідок хімічної реакції між відкладеннями карбонату кальцію на внутрішніх стінках трубопроводів сирого і зворотного розсолів освітлювача поз.211/2 та карбонатами недомитої шламової суспензії з нижньої конусної частини апарата і соляною кислотою виділився вуглекислий газ.
               СаСО3 + 2HCl = CaCl2 + Н2О + СО2↑
Так як густина вуглекислого газу по відношенню до густини повітря більша в 1, 51 рази, то він накопився в нижній частині освітлювача, витіснивши повітря, що і привело до тієї фатальної концентрації.
Комісія закінчує свою роботу і оприлюднює встановлені нею причини групового нещасного випадку із смертельним наслідком. Цими причинами названі:
-   порушення майстром зміни порядку організації та проведення газонебезпечних робіт в освітлювачі поз.211/2;
-   використання для промивки труб-розподілювачів розсолів непередбаченої для цієї операції технологічним регламентом соляної кислоти;
-   відсутність взагалі в технологічному регламенті опису порядку і методу чистки і промивки освітлювача розсолу і труб-розподілювачів розсолу.

Оскільки головний винуватець, за висновками комісії, загинув то і за наслідками розслідування наказом по підприємству був тільки звільнений з роботи старший майстер відділення, накладені відповідні заходи дисциплінарного стягнення на керівний персонал цеху і виробництва.
                                          Схема місця подій.

 
 



Сумнівів у висновках і причинах нещасного випадку, виявлених комісією,  немає. Але за сухим, професійно вивіреними викладом можна побачити реальний драматизм подій. Неважко здогадатись, що ця процедура з кислотою і корками, як цехова творчість, здійснювалась сотні раз і про неї знав весь персонал цеху. І ці гумові корки були виготовлені саме для цієї процедури і зберігались саме для заливки труб-розподілювачів розсолу соляною кислотою. Що ж сталось саме того дня і який збіг обставин привів до фатальних наслідків – можна тільки здогадуватись. Зрозуміло, що тих смертельних концентрацій вуглекислого газу не було в освітлювачі перед початком робіт і виконавці без проблем поміняли прокладку згідно завдання майстра зміни. Поява газу була викликана саме процедурою вибивання корків. Після вибивання корка, залишки соляної кислоти виливались на дно освітлювача.
Сумніватися можна у висновку комісії, коли джерелом газу названо хімічну реакцію між відкладеннями карбонату кальцію на внутрішніх стінках трубопроводів сирого і зворотного розсолів освітлювача. Після вибивання корків, оскільки трубопроводи через повітревідділювачі з’єднані з атмосферою, хоч якась але виникає тяга яка і повинна витягати газовий вміст трубопроводів в атмосферу. Але другим джерелом газу комісія називає хімічну реакцію карбонатів недомитої шламової суспензії з нижньої конусної частини апарата. В протоколі огляду місця подій зазначено – на дні освітлювача знаходились залишки шламу товщиною 85 мм. Якою була кількість залишку в інших випадках  використання кислоти – можна тільки гадати. Іншими обставинами, які б впливали на кількість виділеного газу могли б бути кількість і концентрація використаної соляної кислоти, кількість карбонатів на стінках трубопроводів. Більша кількість карбонатів спричиняла б меншу кількість і концентрацію кислоти, яка виливалась на дно освітлювача після вибивання корків. Також можна догадуватись що в кожному випадку могла б мати вагу послідовність і швидкість цієї операції з корками і відповідно термін перебування в  загазованій атмосфері.  Адже машиніст хлорних компресорів, який перший спустився в освітлювач, використовував фільтруючий протигаз і щасливо залишився живим саме через невеликий термін перебування в апараті. Майстру зміни це не вдалося. Про ймовірну швидкість витягання корків можна судити по трьом коркам, які вже знаходились на обслуговуючій площадці апарата. Той, хто їх витягнув, піднявся на гору і повернувся за трьома решту, витягнув ще два. Третій залишився в соплі…

 


Тему автора і винахідника цієї самодіяльної операції промивки і степені обізнаності в її використанні керівництва цеху комісія не розвивала. Як і те, що порушення порядку організації та проведення газонебезпечних робіт в освітлювачі поз.211/2, було рядовим явищем в цеху. Згідно діючого «Переліку газонебезпечних робіт по цеху СКДМ виробництва ХіКС» роботи всередині освітлювача відносились до газонебезпечних і повинні проводитись в порядку описаному Типовою інструкцією по організації безпечного проведення газонебезпечних робіт. Цей порядок передбачає, що проводяться вони тільки вдень, перед початком роботи  освітлювач звільняється від залишків продукту і відбирається аналіз повітряного середовища, відкривається наряд-допуск. Роботи виконавці проводять в ізолюючих протигазах марки ПШ-1.

 


Сама інструкція, як і багато інших, складена як науково розроблений регламент проведення небезпечних робіт. Крім положень, що стосуються особливостей роботи робітника в умовах складного технологічного процесу, такі інструкції містять положення, які, умовно кажучи, пишуться кров’ю. Централізований збір державним виконавчим органом з охорони праці інформації про інциденти і нещасні випадки на всіх підприємствах країни аналізується, робляться висновки і на основі висновків вносяться зміни в типові інструкції. Все це має за мету упередити в майбутньому виникнення подібних випадків. Але крім цієї мети була і інша і її можна сформулювати так – кожна виробнича неполадка, кожна травма чи нещасний випадок повинні мати прізвище. Тобто, інструкція чи регламент робіт повинні бути складені так, щоб мати можливість при інциденті вказати конкретного винуватого виконавця чи організатора робіт. За таких умов документ іноді перетворювався в громіздкий, детально і дріб’язково  розписаний опис кожного кроку учасників робіт.
В реальних умовах виробництва такі інструкції вступали в конкуренцію з виробничими планами, провокуючи на спроби ухилення від виконання всіх деталей. Тому, наприклад, грамотний і досвідчений організатор робіт як святе заповнював всі необхідні прописи наряду-допуску(якщо такий вимагався), а вже реальні свої дії і дії виконавців планував на власний розсуд(чи ризик), виходячи з обстановки по місцю проведення робіт. При цьому в цехах і на виробництвах дійсно існували місця і роботи, виконання яких, виходячи з реального ризику для життя працівників, проводилось з ретельним дотриманням всіх без винятку положень інструкцій. В цьому ж випадку, при роботі в ємності, що являла собою просто велетенський, відкритий стакан і в яку по під’єднаних трубопроводах подавався тільки розсіл, ризики були  відсутні або мінімальні. До певного часу.
І наприкінці необхідно вказати на ще один фактор, який був присутній від самого початку робіт. Після кожного трагічного випадку робився аналіз крові потерпілих на предмет наявності в крові, скажемо так,  сторонніх речовин. Аналіз крові зробили і в цьому випадку. У висновку обласного бюро судово-медичної експертизи після судово-токсилогічного дослідження крові записано: в крові Н. виявлено етиловий спирт – 1, 33 промілле, що відповідає легкому ступеню алкогольного сп’яніння; в крові В. виявлено етиловий спирт – 2,2 промілле, що відповідає середньому ступеню алкогольного сп’яніння.
Це було відмічено у висновках комісії і при цьому зазначено, що вжитий алкоголь, як мінімум,  вплинув на дії майстра зміни. На тверезу голову він не повинен був, оцінивши обстановку, спускатися в освітлювач і міг підняти тривогу значно раніше.
Вже те, чи алкоголь вживався перед зміною чи був принесений і вжитий на зміні, комісія не досліджували. Втім те, що пияцтво під час роботи було типовим явищем на наших підприємствах, не є ні для кого відкриттям. Вислів, що колектив це як друга сім’я, має і таке втілення чи розуміння. Проводячи майже половину свого життя в колективі, ділишся своїми і переймаєшся всіма радощами і печалями друзів і колегів по роботі. Я пам’ятаю свої враження від першої роботи в одному з наших цехів. Його будівля була спроектована  так, що на послідньому поверсі, крім великої макетної, де був змонтований учбовий макет всього процесу, були порожні, ніким і нічим не зайняті кімнати. З часом кожна зміна вибрала і зайняла собі вільну кімнату, вставила замки і там, якось умеблювавши доступними меблями і зібравши комплект всієї необхідної посуди, влаштувала місця для банкетів. Відмічали всі релігійні і світські свята, які припадали на зміну. Всі дні народження, весілля дітей чи свої, влаштування чи звільнення з роботи, завоювання зміною якихось призів чи премій у змаганні цехових колективів. Приводи до вживання на зміні могли іноді виникати чисто спонтанно – добрий настрій чи просто добра погода у вихідний, коли весь денний персонал цеху відсутній. Для цього скидались по колу кошти і, за відсутності тоді на хімії сучасного периметру, посилали гінця через поле у с.Верхня. Звідти зазвичай приносилася трьохлітрова банка самогону яка і оприходувалась на протязі зміни. Іноді процедура доставки була дуже простою. Персонал працюючої у вихідні їдальні, серед якого були жителі с.Верхня, доставляв самогон прямо в їдальню і його можна було навіть поміняти на молочні талони чи талони ЛПХ.
Безумовно межа таких випивок відчувалась, нікого додому під руки не вели і на небезпечних і складних участках чи роботах такі міроприємства не відбувались чи були зведені до мінімуму. Запам’яталась перша робота в зміні, яка заступала в новорічну ніч. Після кремлівського бамкання, зміна гостилась і лягала спати. Процес полімеризації був безперервний і якщо все налагоджено, в операторній залишався один, самий стійкий і по молодості  невживаючий, майстер зміни. Цього було достатньо.


Записаний

ABCD

  • Постійний користувач
  • ***
  • Карма +113/-1
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 144
  • Останні відвідини:
    15 Березня 2024, 07:48:45

    Звідки: промислова
хімія
« Прочитано #44 : 22 Липня 2019, 20:05:27 »

Шахта ім. 50-річчя Жовтня та  Домбровський кар'єр. Фотографії Олександра Підліснюка































« Останнє редагування: 22 Липня 2019, 20:26:13 від ABCD »
Записаний

ABCD

  • Постійний користувач
  • ***
  • Карма +113/-1
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 144
  • Останні відвідини:
    15 Березня 2024, 07:48:45

    Звідки: промислова
хімія
« Прочитано #45 : 22 Липня 2019, 20:11:14 »



































« Останнє редагування: 22 Липня 2019, 20:43:06 від ABCD »
Записаний

ABCD

  • Постійний користувач
  • ***
  • Карма +113/-1
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 144
  • Останні відвідини:
    15 Березня 2024, 07:48:45

    Звідки: промислова
хімія
« Прочитано #46 : 28 Грудня 2021, 09:27:22 »

ТОВ ВКФ "МЕТЛ"
(фрагмент з Д.Гоберман "Розвиток капіталізму в м.Калуші")

https://youtu.be/Jq-n1jR6X1I

Якщо продовжувати аналогію з казковою країною, в якій жителі відміняли природні закони, то мабуть цей процес найкраще ілюструють наші маніпуляції з власністю. Через деякий час, після відміни указами приватної власності, на жителів казкової країни якось найшло тимчасове просвітлення і вони побачили, що вийшли дурниці. Але ті, які вижили після указів і просвітлення, замість того щоб почати жити нормальним життям і по здоровому глузду, організували процедуру з бюлетенями і прозорими ящичками, почали збиратись в державні думи і верховні ради і стали голосуванням і указами повертати, приймати ті природні закони. Ритуальна ліквідація соціалізму, на думку її учасників, потребувала ліквідації монополії державної і колгоспної власності і подальшого створення приватного власника і ринкової економіки. Але очевидно такого власника неможливо створити простим розподілом часток державної власності між всіма жителями країни. Той розподіл, який організовувався роздачою всім приватизаційних сертифікатів, на думку самих організаторів мав декларувати ідеали справедливості і така формула – роздати всім однаково – в подальшому мала легітимізувати всіх майбутніх власників як дійсних і справедливих. Втім в країні з початковими формами права, з невиразним уявленням про ті ідеали справедливості, та ліквідація державної власності на ділі утворила живильний бульйон, в якому зароджувались і існували дивні і небачені форми учасників і методів господарської діяльності. Як дорогий і складний об’єкт, наше підприємство не роздали на сертифікати а виставили на приватизацію єдиним комплексом. Велика вартість і складність цього комплексу затягнули приватизацію, заставили уряд шукати якісь інші варіанти продажу. Комплекс почали дробити, відділяти всю соціальну сферу. Врешті виходячи з того, що виробництва повинні працювати і годувати місто, уряд йшов на якісь тимчасові чи проміжні варіанти використання виробничих потужностей. В місті з’являлись дивні фірми, в яких за душею не було ні гроша і які просто пропонували свої владні чи ще якісь зв’язки і з використанням цих зв’язків обіцяли зав’язати потоки сировини і збуту продукції. Такою фірмою, яка навжди увійшла в історію міста було товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «Метл». Не з доброго життя цій фірмі було виділено з підприємства і віддано в оренду цілісний майновий комплекс старого радянського виробництва хлору.

Ми знали їх керівника і бухгалтера, знали поштову скриньку, куди направляли листування. В мережі ще сьогодні фірму можна знайти, прочитати визначення їх видів економічної діяльності по КВЕДу: «Оптова торгівля несільськогосподарськими проміжними продуктами», «Оптова торгівля хімічними продуктами». Втім їм вдалось, використовуючи ті свої зв’язки, завезти сировину і ми запустились. Також, тими ж зв’язками, вони вивозили і збували вироблений нами хлор. При роботі всього підприємства той хлор використовувався в роботі інших цехів і виробництв. Проте на більше їх зв’язків не вистачало і про роботу всього підприємства мова не йшла. Так продовжувалось більше року але очевидно ті їх можливості були нетривалими, тимчасовими і швидко вичерпались. Тому оренду було припинено і виробництво повернулось в склад підприємства. Ми забули про них, але через деякий час, неочікувано, нас досягло відлуння тої оренди. Спочатку одинокі випадки, які потім почастішали, пішли скарги від працівників які, при оформленні пенсій, не могли віднайти свої зарплати і стажі роботи на ТОВ ВКФ «Метл». І дійсно, підприємство щезло, на запити не відповідало і в жодному архіві не зберігались документи його діяльності. Тут пригадались забуті свідчення працівників, які спостерігали ту, фінальну, діяльність підприємства. Припинення оренди, за їх описами, виглядала як панічна втеча напередодні раптового вторгнення ворога. Стоси документів, які валялись по території і потім палились чи кудись вивозились. Іноді просто покидались. В продовження пошуків інформації про підприємство, в мережі легко знайшлося повідомлення про початок, через кілька років після нашої оренди, процедури банкрутства підприємства. Далі, по логічному ланцюгу, просліджувались фамілії арбітражних керуючих, ліквідаторів і врешті продовжуючи пошуки, ми отримали копію рішення господарського суду м. Києва про ліквідацію підприємства без правонаступників. Загальна картина виглядала так – в реєстрі ЄДРПОУ і в податковому обліку підприємство зберігається по сьогоднішній день, в ЄДР юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців підприємство і інформація про нього відсутня, при цьому судом воно ліквідовано і архіви за час господарської діяльності на виробництві хлору пропали. Ну і неважко догадатися як так склалось, неважко скласти всі пазли цієї картини. В 2004 році, коли утворювався ЄДР, на самих початках було запропоновано всім суб’єктам господарської діяльності самостійно перенести свої дані з реєстру статистики ЄДРПОУ в ЄДР. Ну а оскільки якраз в цьому році розпочалось банкрутство ТОВ ВКФ «Метл», ні посадові особи підприємства ні арбітражний керуючий себе цим не заморочували. В реєстр ЄДРПОУ був внесений тільки запис про початок процедури банкрутства і надалі, оскільки в реєстр ЄДРПОУ вже було заборонено вносити подібні записи самостійно а тільки з подачі державного реєстратора, в реєстрі статистики поява записів про закінчення процедури банкрутства, початок і закінчення процедури ліквідації була вже неможлива. Процедура банкрутства і ліквідації проводилась за місцем реєстрації підприємства, в господарському суді м.Києва і очевидно ліквідатор легко і без проблем, використовуючи визначення видів економічної діяльності підприємства по КВЕДу, приховав від суду факт господарської діяльності на хлорному підприємстві. На фінальній стадії ліквідації ліквідатору необхідно пред’явити суду довідку про здачу в архів м.Києва господарської документації підприємства і, знову ж таки очевидно, ліквідатор здав в архів папочку із зарплатними документами директора і головного бухгалтера і отримав ту необхідну довідку. Можна догадатися, що в цьому специфічному середовищі, такий трюк з архівами використовувався часто. Сама процедура здачі архіву як і об’єм тих документів, що приносились до архіву, не контролювалась судом і, оскільки ця процедура по прийому на зберігання документів підприємства була платна, а платити ліквідатор повинен був з своїх прибутків з розрахунку від кількості переданих одиниць зберігання, це підштовхувало його до спроб зекономити, видати за зданий архів якусь його частину. Втім це була тільки одна з рис цього специфічного контингенту арбітражних керуючих і ліквідаторів, який існував в цьому, як я назвав живильному бульйон з дивними і небаченими форми учасників і методів господарської діяльності. Побудова українського капіталізму насичувала це середовище уламками і мертвими залишками як соціалістичної економіки так і залишками недовготривалих чи просто фальшивих форм того, що утворювалось при новій економічній діяльності. Правильно зрозумівши, що якщо не для успішної діяльності то хоч для простого бачення і розуміння стану поля економіки, необхідно оперативно прибирати це поле, законодавець створив законодавство про банкрутство і рекрутував для його функціонування специфічну категорію учасників – арбітражних керуючих. Виходячи з того, що успіх міроприємства прибирання в значній степені залежить від швидкості прибирання, ці учасники стали розглядатись як «санітари» економіки і в користь швидкості їм давалась індульгенція на, скажемо так, довільне використання законодавства, на ігнорування якихось його моментів задля успіху всієї справи. Вся та процедура банкрутства крім того передбачала і їх особисту вигоду в залежності від кількості підприємств, якими вони займались і від об’ємів майна, що при цьому розпродувалось чи запускалось в новий господарський оборот. Така ситуація потребувала людей з пониженим порогом моралі і, через деякий час, цей контингент став поповнюватись людьми, яких називають «людьми з органів», людьми яких колись за різні провини виключали з тих органів. Саме там, при роботі зі злочинним світом, такі працівники частково переймали методи і порядки цього світу і саме тут і в цій ситуації знадобились ті їхні якщо не навики, то саме відношення до законодавства, готовність ним знехтувати. В якийсь момент наших пошуків слідів підприємства, ми знайли телефон ліквідатора, спілкувались з ним, наголошували на необхідності видачі працівникам за його підписом і з печаткою підприємства довідок про пільговий пенсійний стаж. У відповідь він запропонував нам купити у нього печатку підприємства за невелику, по його міркам ціну – за цистерну діхлоретану чи хлору. Ми були на початках шоковані такою його діяльністю. Втім надалі він не відповідав на дзвінки і вже потім, через деякий час, отримавши копію рішення суду про ліквідацію підприємства, ми побачили що печатка, яку він нам пропонував і яку він навіть використовував на деяких довідках, зберігалась в нього і використовувалась ним уже після ліквідації підприємства.

Очевидно такі випадки траплялись по країні часто і громадяни, які постраждали в цих ситуаціях, не виділяли їх серед інших, в які їх вкидала руйнівна течія нової історії країни, звично і підсвідомо прирівнюючи їх до течії природніх подій, зміст і логіка яких одному Богу відома. Скільки таких по країні – ніхто не знає. Втім наша історія мала неочікуване продовження. Те старе хлорне виробництво було демонтоване, збудоване нове, куди попереходили працівники і від них ми довідались, що в старих побутових приміщеннях є якісь папери того ТОВ ВКФ «Метл». І дійсно, ми стали знаходити і збирати окремі частини покинутого архіву, який вівся під час оренди. Ці документи були нами зібрані, перенесені в профком і з часом в профспілковому комітеті зібрались всі особові рахунки і розрахункові листки працівників в кількості 33-х томів а також частина кадрової документації, що велась в період оренди. На диво ця документація якісно збереглась, була вже систематизована і складалось враження, що її професійно готовили до здачі в архів. Потім і прийшло розуміння як приблизно розвивались події з цим архівом. Їх приготовили до здачі, але тоді, в 2001 році, після припинення договору оренди, ТОВ ВКФ «Метл» продовжувало діяльність і ці документи вони повинні були забрати до Києва і вже в 2004 році, з початком процедури банкрутства документи мали здаватися або в архів м.Києва або повернутись на місце оренди і здатись в місцевий архів. Натомість їх просто частково покинули, частково знищили. Досить швидко, затіявши листування на різних рівнях, ми, після спілкування з держорганами, дійшли до розуміння що не існує ніяких правових механізмів «легалізації» цих документів і що це є фактично макулатура, яка має ознаки бухобліку. Оскільки це були внутрішні, первинні документи бухобліку підприємства, на них не було ні печаток ні підписів посадових осіб підприємства. Підписи були тільки на кадровій документації.

Наш хоровод по цій проблемі з державними органами умовно можна поділити на дві частини – коло спілкування з центральними органами і коло з місцевими. Причому крім конкретно нашої проблеми, ми випитували про існування таких же випадків ще десь в країні, особливо шукались випадки, які мали вирішення. Однією з порад була порада влаштувати експертизу цих паперів в спеціалізовавних, експертних закладах. Втім все наше спілкування з цими закладами проходило по одній схемі – співрозмовники випитували про проблему, потім різко виникав з їх сторони професійний інтерес але, довідавшись про наш статус, вони глузували з нас і припиняли спілкування. Можна було здогадатись, що ті експертні процедури дорого коштували, дуже дорого і з профорганізацією вартість такої послуги навіть не обговорювалась.

Назагал ми знайшли мало інформації про подібні випадки. І постраждалі і особи, які випадково ставали причетними до таких подій, як я вже казав, звично не виділяли їх з череди негативних подій що відбулась з ними, стирали їх з спогадів чи заганяли у віддалені кутки пам’яті. Втім були кілька випадків і з унікальним, позитивним вирішенням. Ці вирішення були на місцевому рівні, без використання якихось нормативних актів і це проходило вольовим рішенням місцевої влади. Мер великого міста, наприклад, довідавшись про такі покинуті архіви, своїм рішенням зобов’язував підлеглих зібрати документи, систематизувати і здати в міській архів. Це не передбачалось жодними нормативами і такий розвиток подій мабуть можна віднести до того, що називають у нас популярним трендом «верховенство права». Його стали часто вживати в правових статтях, в різних програмах і промовах політиків. Ніхто достеменно не розуміє що воно означає, але всі сходяться на тому що його, цього «верховенства права» нам не вистачає. Втім розуміння і згода про його нестачу завжди, з метою якось включити це «верховенство права», закінчуються або спробами зробити семантичний аналіз цього словосполучення або традиційними закликами про необхідність неухильно дотримуватись закону. І от якщо пробувати аналізувати дії того мера, приходять на думку слова одного правника, який після всіх правових, і головне безрезультатних, багаторічних дискусій над цим верховенством, здоровим глуздом зрозумів, що це «верховенство права» не є якась чарівна мантра, проговоренням якої вмикаються чарівні магічні сили, які починають вирішувати наші проблеми. Зрозумів, що головним тут є те, що поняття «верховенства права» не має стосунку до жодної правової системи, до будь якої юридичної концепції держави і існує без держави, або, якщо точніше, — воно існує там, де держава не покладає на себе справу творення права. Тобто, ще до утворення любої правової системи чи держави, повинна існувати якась певна кількість людей, які спілкуються, бачать один одного і свої спільні проблеми і нарешті досягають первинної згоди – давайте разом ці проблеми вирішувати, давайте договоримся про еталон справедливості один для всіх, утворим якусь спілку чи державу і приймемо правило жити в ній по тому еталону справедливості. Важко сказати чи той мер дійсно керувався такими думками, але течія подій поставила його координувати таку спілку і підсунула проблему, яка існувала поза правовим полем. Такою спілкою є територіальна громада і члени цієї громади почали в себе пробувати запустити то «верховенства права». Згідно ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Події, які відбулись з більш як тисячою членів громади що працювали на ТОВ ВКФ «Метл», це як стихійне лихо, типове для всього початкового періоду розвитку української економіки. Вони послідовно стали жертвам недобросовіснипх керівників підприємства, арбітражних керуючих, ліквідаторів, самих недоліків українського законодавства. І в цій ситуації, при відсутності законодавчих методів вирішення, буде правильним і таким що відповідає верховенству права якщо ми віддамо ці документи працівникам, які працювали на підприємстві, віддамо всій громаді і вона сама справедливо вирішить долю цих документів. На території громади працювало то підприємство, працівниками самого підприємства були члени громади і вони, апелюючи до таких же членів громади, які ще крім того обрані депутатами міської Ради, будуть апелювати до тих стосунків солідарності і справедливості, які зв’язали їх в цю спілку. Надалі громада може на новому рівні продовжити пошуки шляхів вирішення, звертатися до органів влади і різних спеціалістів, вишукувати кошти і замовляти якісь дорогі експертизи. Врешті може припинити пошуки і посилаючись на долю і волю Бога, утилізувати ці папери. Почали ми зі спілкування з мером, його заступниками, працівниками апарату. Наша поява в стінах мерії з цією проблемою викликала легкі шок і паніку аж до необхідності “міняти памперси”. В спілкуванні з нами вони опускали очі і говорили щось про відсутність повноважень, про корупцію, про ознаки проявів злочинів, що могли виникнути в глибині тих паперів при такому довгому і неконтрольованому зберіганні і про свою місію стояти на варті закону. Врешті в результаті нашої настирливості питання долі покинутого архіву попадає на сесію міської Ради і рішенням сесії утворюється депутатська комісія із завданням вивчити це все і дати пропозиції на сесію. Втім і там, на комісії, ми почули ті ж сентенції про необхідність берегти закон. Ми піднімали градус суперечки, говорили про нормативний глухий кут, про необхідність солідарності і християнської справедливості в ситуації, в яку міг би попасти кожен з них. Врешті пробували просто увімкнути у них здоровий глузд. Адже навіть гіпотетичне припущення існування злочинців, які могли б з корисних намірів внести злочинні правки в бухгалтерські папери в кількості понад 14 тисяч листів і цим дійсно нанести шкоду державі, абсурдне. Ми показували ті папери всім бажаючим, спеціалістам Пенсійного фонду, працівникам архівів. Всі вони поза очі відмічали ідеальну і повну збереженість тих документів а на людях питали нас – ви можете гарантувати повну і ідеальну оригінальність цих паперів по кожному працівнику? Ні! – відповідали ми – ми не можемо це гарантувати по кожному але це і не треба. Не треба по підозрі в злих намірах по одному робітнику лишати права на пенсію тисячу робітників. Втім зрозуміло, що їхнє питання про оригінальність документів ніколи не мало підгрунтям реальну турботу чи переживання за державні чи людські інтереси, а завжди виказувало намагання уникнути любої участі у вирішенні долі цього архіву. Все це закінчилось нічим. І тоді виникало розуміння – у нас все так. У нас немає тих первинних відносин солідарності, співчуття, справедливості у відносинах між людьми. Саме ці відносини а не штамп у паспорті робить їх громадянами і саме ці відносини є двигуном, є тим верховенством права яке передує і вже потім творить закони і держави. Сучасне правознавство визначає, що закони тільки регулюють супільні відносини і доводить, що в праві предмет регулювання, яким є ті відносини, носить первинний характер не лише щодо нормативної бази, а й щодо методу правового регулювання. Звідси жоден нормативний акт не в змозі “виробити” те коло суспільних відносин, які він врегульовує. І от в нашій ситуації, ми, перетягуючи на свою територію західні інституції і закони, намагаємось регулювати відносини яких не існує. А насправді ми будуємо свої реальні відносини на реальних чи надуманих одиничних випадках неправової поведінки, рахуємо що тотальна підозра в злих намірах всіх і кожного, тотальний контроль, який виходить з існування намірів кожного обдурити нас і всіх, надалі і збереже нас і всіх від наслідків цих намірів. Така тактика не то що руйнує любі прояви елементарних відносин солідарності але і блокує їх зародки, утворює архаїчні і варварські структури відносин, збудованих на родових, сімейних стосунках або на стосунках, які колись в племенах регулювались «дарунками», по нашому – хабарами. Паралельно цьому ми своїми карго-виборами ліпимо бутафорські громади і Ради різних рівнів, врешті бутафорське право, громадянське суспільство, розраховуючи що вони, утворені нами, самі якось повинні працювати і потім дивуємось – чому воно у них працює а у нас ні. У них є джерело а у нас немає і «хата з краю» – це діагноз.

І насамкінець у нас виникла ідея подати позов до суду. Це був рідкісний і екзотичний позов. Таких в країні ще не було. Основою позову стала стаття 337 «Знахідка» Цивільного кодексу України. Ми показуємо місту і світу ці документи як знахідку і далі діємо згідно положень Цивільного кодексу. Загальні положення ст.1 ЗУ «Про національний архівний фонд та архівні установи» визначають документ як такий, що для власника є об’єктом рухомого майна і тоді ми рахує ці документи по визначенню ст.335 Цивільного кодексу безхазяйною річчю а себе, відповідно до ст.337 Цивільного Кодексу, особою яка знайшла загублену річ. Далі особа, яка знайшла загублену річ, зобов’язана негайно повідомити про це особу, яка її загубила, або власника речі і повернути знайдену річ цій особі. Якщо місце перебування особи, яка має право вимагати повернення загубленої речі невідомі, особа, яка знайшла загублену річ, зобов’язана заявити про знахідку Національній поліції або органові місцевого самоврядування. На самих початках, розпочинаючи наш хоровод з органами влади, ми інтуїтивно відчували безперспективність наших намагань і, паралельно цим намаганням, на задньому плані відслідковували терміни цих статей ЦК, якими можливо скористаємось. Повідомлення органові місцевого самоврядування у нас було зафіксовано зразу і далі діяв термін статті 338 «Набуття права власності на знахідку», згідно якої особа, яка знайшла загублену річ, набуває право власності на неї після спливу шести місяців з моменту заявлення про знахідку Національній поліції або органові місцевого самоврядування, якщо не буде встановлено власника або іншу особу, яка має право вимагати повернення загубленої речі. Крім цього, в цій статті зазначено, що якщо до спливу шести місяців з моменту заявлення про знахідку особа, яка знайшла загублену річ, подасть органові місцевого самоврядування письмову заяву про відмову від набуття права власності на неї, ця річ переходить у власність територіальної громади. Зміст статті імперативний і згідно нього річ переходить у власність автоматично, без врахування волі самої територіальної громади. Тих шести місяців нам вистачило, щоб швидко зрозуміти даремність наших намагань і до закінчення терміну ми пишемо листа голові міської Ради, яким відмовляємся від власності на 60 кг не дуже якісної макулатури, вартість якої визначають приймальні пункти вторсировини і вимагаємо у голови забрати у нас власність громади. Вичекавши необхідний термін і отримавши пусту відписку, організація подає позов до господарського суду з вимогою зобов’язати міську Раду забрати свою власність з незаконного володіння. Розуміння було, що це ще не вирішує долю цього архіву але такий крок, у випадку позитивного рішення суду, виносить проблему вже на інший рівень. При такому розкладі вже б навіть ті робітники, що працювали на тому підприємстві, стали б дотатковим і дошкульним чинником, який би міг увімкнути якісь функціїї місцевого самоврядування. Суддя Фрич М. М. відкриває провадження, на першій зустрічі за участю сторін знайомиться зі сторонами, розслаблено веде бесіду, хвалить нас і журить представника відповідача – Ну як же це ви?! Це ж ваші виборці страждають! Дивіться які молодці ця організація! І вже на другій зустрічі все радикально міняється. До судді доходить унікальний зміст позову, вмішуються ще якісь сили і суддя пропонує нам забрати позов, пробувати договорюватись зі стороною. Ми не відступаємо і через два місяці таких пустих процесуальних бесід і зустрічей суддя відмовляє в задоволені позову. В судовому рішенні, обгрунтовуючи відмову, суддя Фрич М.М. для чогось монтує аж три брехні, кожної якої окремо було б досить для відмови. В першому твердженні суддя описує механізм, який згідно с.335 ЦК мав би використовуватись при знахідці безхазяйної речі і дослівно безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих засобах масової інформації. Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність. Все це не мало ніякого сенсу оскільки наша знахідка була безхазяйна рухома річ. Друге твердження – що нами не надано доказів про здійснення реєстрації припинення юридичної особи суду на момент винесення судом рішення. Матеріали справи містили додане нами рішення господарського суду м.Києва про ліквідацію юридичної особи. Третє твердження – позивач без доведення стверджує, що знайдені ним документи мають ознаки архівних, а відтак їх необхідно передати до архівної установи. В позові не було ні слова про архівні установи чи про те, що це є якийсь архів. Тільки на вагу невеликої цінності макулатура.
« Останнє редагування: 28 Грудня 2021, 10:31:14 від ABCD »
Записаний

ABCD

  • Постійний користувач
  • ***
  • Карма +113/-1
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 144
  • Останні відвідини:
    15 Березня 2024, 07:48:45

    Звідки: промислова
хімія
« Прочитано #47 : 16 Лютого 2022, 19:53:28 »

Записаний