Вільний форум міста Калушa

Please login or register.

Увійти
Розширений пошук  

Форуму:

16 років 8 місяців 27 днів

Автор Тема: Що значить сьогоднішній день ( свято, дата)  (Прочитано 73060 раз)

0 Користувачів і 1 Гість дивляться цю тему.

Сонечко+

  • Модератор
  • *
  • Карма +801/-5
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 3805
  • Сонячного життя вам, сповненого чудес і сюрпризів!
  • Останні відвідини:
    09 Вересня 2023, 17:33:39

    Звідки: з маминого животика
Що значить сьогоднішній день ( свято, дата)
« Прочитано #20 : 04 Грудня 2010, 14:06:56 »

Введення в храм Пресвятої Богородиці. Третя Пречиста
ВВЕДЕННЯ в Храм Пресвятої Богородиці (грецьк. Eisodos – вхід, лат. Praesentatio – представлення), християнське свято, встановлений у пам'ять апокрифічної події з раннього дитинства Пресвятої Діви Марії. Святкується 4 грудня (21 листопада за ст. стилем). У Православній Церкві входить у число Богородичних двонадесятих свят.

Згідно з літургійним переказом Церкви, що ґрунтується на 7 главі апокрифічного Протоєвангелія Якова (Іакова) (II ст.), батьки Діви Марії, Іоаким і Ганна (Анна), на знак подяки за дарування їм дочки в глибокій старості, обіцяли присвятити Її Богові, віддати на виховання і служіння при храмі. Коли Марії виповнилося три роки, Її батьки виконали обітницю. До торжества зібралися всі рідні, знайомі і багато юних дів; назустріч їм вийшов первосвященик, оточений священиками, у числі яких був Захарія, батько Іоанна Хрестителя. Діва Марія, ніким не підтримувана, зійшла по сходах Ієрусалимського храму і ввійшла у Свята Святих.

Уперше згадування свята на Сході з'являється у VIII-IX ст.: у Синайському святковому Євангелії (715), у всіх грецьких місяцесловах з IX ст., але як про просту пам'ять, а не про свято. У Статуті Великої Константинопольської Церкви IX ст. на Введення не дано ніякої служби, але воно відзначене записом «Собор св. Богородиці, коли Вона принесена була батьками своїми, принесена в храм Господень у віці 3 років». У XI-XII ст. Введення на Сході ще було простою пам'яттю, що видно з місяцеслова при Євангеліях Остромировому (1056), Мстиславовому (до 1117), Охридському (13 в.), де для нього зазначене тільки літургічне Євангельське читання і де з ним суміщена інша пам'ять – святої Іуліанії. Однак уже з XII ст. у літургічних пам'ятниках Сходу поміщається служба Введенню, дуже близька по складу до сучасного.

Святкування Введення продовжується в цілому 6 днів – з 20 по 25 листопада.

На Заході свято з'являється під грецьким впливом тільки в XIV ст. У Римі воно було введене папою Сикстом IV (XIV ст.), і служба його включена в Бревіарій як свято «за бажанням», «для деяких місць». Папа Сикст V у 1585 р. зробив його обов'язковим для всієї Католицької Церкви. У сучасному календарі Католицької Церкви Введення в храм – не свято, а пам'ять.

Православна церква за новим стилем святкує Введення 4 грудня.

Написано за мотивами:
Большая энциклопедия Кирилла и Мефодия, 2001.

Відповідь від: 04 Грудня 2010, 14:02:33
А тепер про це свято по-народному
4 грудня.

Велике християнське свято, що припадає на 4 грудня н. ст.. У календарному циклі українського народу це свято замикає осінній сезон і починає зимовий. Початок нового господарського року в введенських повір'ях виступає ясно: до Введення можна копати землю, від Введення до Благовіщення не можна; жінки запасаються глиною до Введення. Від Введення до дев'ятого четверга не годиться бити білизну на воді праниками, бо то, мовляв, шкодить ниві, може навести бурю. З цих самих мотивів треба й коноплі потерти до Введення. Як на Новий Рік (а також і на Різдво і на Великдень) хто перший прийде на Введення до хати, той буде першим "ПОЛАЗНИКОМ", себто тим, що приносить добро чи якесь лихо. Тому сусіди стримуються заходити на Введення зрана до чужої хати, щоб потім не було нарікання, що то вони принесли нещастя: "Коли ввійде (першим) молодий, гарний, здоровий чоловік, а до того зі грошима, то це добра ворожба: весь рік у хаті будуть усі здорові і будуть гроші вестися. Коли ж увійде старий, хворий, особливо стара баба, або коли хтось прийде чогось зичити, — то це злий знак" (Ів. Франко "Нар. Календар" в Етн. Зб. НТШ, V, 205).

Звечора подекуди святили воду ще дохристиянським звичаєм: брали воду в такому місці, де сходяться три води, проливали воду через полум'я, і потім уживали тієї води проти хвороб, від зурочення та на любовні чари. По півночі жінки сідали голі на порозі і пряли самосівні коноплі, щоб "прядиво пішло на руку". Обсипали того дня корови сім'ям і мастили маслом вим'я, щоб давали багато молока, і обкурювали їх, щоб ніхто не міг того молока відібрати.

Як із іншими великими річними святами, і це свято в'язалося з культом померлих:"На цей день Бог одпускає праведні душі подивитися на своє тіло, тому воно називається Видінням (народня етимологія, що Введіння — "видіння"), що душа дивиться на своє тіло" (М. Грушевський, "Іст. Укр. Літер.", І, 145).

Ворожили з різних прикмет, який буде новий господарський рік: Скільки на "Воведення" води, стільки на Юрія трави; як на Воведення вода, то в літі молоко і т. д.

Джерело: Вікіпедія


Відповідь від: 04 Грудня 2010, 14:03:43
А от що пише В. К. Сапіга у своїй книзі
Українські народні свята та звичаї

Введення
Початок зимового циклу календарних свят найбільш виразно виступає 4 грудня, коли відзначається одне із двунадесятих свят — Богородичне свято Введення в Храм Пресвятої Богородиці. Цей день у народі ще називають Третя Пречиста (що значить непорочна, незаймана).

Згідно з церковними легендами та апокрифічним «Євангелієм Якова», коли Марії виповнилося три роки, вона разом з іншими дівчатами увійшла до храму зі світильником. Первосвященник (а ним був Захарія, в майбутньому батько Іоанна Предтечі) узяв дитя на руки, поцілував і мовив: «Маріє, Господь звеличить ім'я твоє в усіх поколіннях, а в кінці днів пред'явить тобі ціну викупу синів Ізраїлю». Вимовивши це, він поставив дівчинку на третю сходинку храмового жертовника, де зійшла на неї благодать Божа.

До цієї дати на всій території України прив'язано чимало прикмет, прогнозів і звичаїв, що свідчили про її важливе значення. Вважалося, що Введення відкривало собою зимовий святковий сезон. На Рівненщині говорили: «Введення прийде, свят наведе». І дійсно, після 4 грудня йшла низка дуже популярних у народі свят: Катерини, Андрія, Варвари, Сави, Миколи, Ганни і, нарешті, Різдво, Новий рік, Водохрещі.

Введенські прислів'я розкривають прагнення хлібороба зазирнути в майбутнє, передбачити, якою буде наступна зима і як вона вплине на врожай: «Як Введення мосте мостки, а Микола забива гвіздки, то люта зима буде», «Як ляже глибока зима, готов глибокі закрома», «Скільки на Введення води, стільки на Юрія трави», «Як на Введення вода, то буде в мисці молоко», — говорили на Харківщині. Ці народні спостереження вірно вловлювали взаємозв'язок погодних і кліматичних явищ, так як в основі їх лежав трудовий досвід. Адже від цих спостережень значною мірою залежали результати господарювання.

Характерним звичаєм цього свята був прихід першого відвідувача — «полазника». В основі його лежить віра людей у щасливу або нещасливу прикмету.

Якщо першим у хату заходив молодий, гарний чоловік, а до того ж ще й з грішми — добра ознака: увесь рік в оселі будуть усі здорові й будуть «вестися" гроші. Якщо ж до хати зайде немічний, старий та ще й бідний чоловік — це погана ознака: і хворі в хаті будуть, і злидні заведуться... А найгірше, як увійде до хати стара жінка — «то вже добра не жди...» вважають у селі Гальчинцях Теофіпольського району Хмельницької області. Тому старші та бідніші люди стримуються заходити до чужої хати в день Введення. Недобрий знак, якщо в цей день хтось із сторонніх приходить позичати, або хворим.

Обряди й повір'я, пов'язані із «полазником» у дожовтневий період, були поширені в Галичині, Волині, Поділлі й Закарпатті.


1 Курочкін О. В. Новорічні свята українців.— К., 1978.— С. 29. 
Іноді функції «полазника», як зазначає дослідник О. В. Курочкін, виконували, зокрема в Прикарпатті, тварини (бичок, кінь), яких урочисто вводили в хату, годували й поїли, «щоб худоба добре водилася»1.

В окремих регіонах України на Введення починалися деякі види робіт, що за існуючим у народі повір'ям, може забезпечити успіх протягом усього року.

2 Воропай О. Звичаї нашого народу.—Т. 1.—К., 1991—С. 16. 
На Черкащині, наприклад, у давнину деякі жінки опівночі проти Введення сідали голими на порозі сінешних дверей і пряли «самосівні» коноплі, «щоб прядиво пішло на руку»2.

На Поділлі, вранці на Введення, господині обсипали колись своїх корів конопляним насінням та змащували олією вим'я — «щоб давали багато молока». А «щоб була густа сметана» — варили з борошна густу киселицю і давали їсти коровам. Щоб ніхто не відібрав «живності», обкурювали корів, овець тощо пахучим зіллям примовляючи при цьому заклинання.

У східних областях України ще донедавна зберігався дивний звичай серед «дівчат-чарівниць» святити воду в ніч проти Введення. З цією метою дівчата збиралися в такому місці, де три струмки зливалися в одне русло. Набравши води у глечик, запалювали два поліна, а коли вогонь добре розгорявся, тримали їх над глиняною мискою й лляли воду так, щоб вона проходила поміж двома вогнями. При цьому промовляли заклинання.

3 Там же.—С. 15—16. 
Вони вірили, що така «свячена» вода годиться на «привернення» парубків до них3.

Українським селянам були відомі колись «житійські правила, пов'язані із цим святом — що можна і чого не можна робити в цей день: «До Введення можна копати лопатою землю, а від нього до Благовіщення не можна, бо земля спочиває і на літо сили набирається», «Від Введення до Дев'ятого четверга (Дев'ятий четвер після Різдва Христового) не можна бити білизну праником, або це зашкодить ниві та приводить улітку бурю на поля»; «Коноплі треба потерти до Введення, а той, хто їх тре після цього свята,

4 Там же.—С. 17. 
накликає бурю на поля, а на себе від людей зневагу»4.

Невдовзі після Покрови із дня Семена—літопроводця (14 вересня) розпочиналися вечірні зібрання молоді, що в різних місцевостях називалися: вечорниці, вечурки, супрядки, музики, де дівчата працювали (пряли, шили), а хлопці, залицяючись до дівчат, розважалися самі й розважали дівчат, влаштовували різноманітні ігри, співали, танцювали, розповідали всілякі бувальщини та небилиці й заважали дівчатам працювати. Вечорниці поділялися на два види: буденні, де в сновному працювали, допомагаючи собі піснею, й веселили жартами, і святкові, на яких веселощі й ігри, святковий стіл відігравали провідну роль. Крім цього, якщо молодь розходилася додому, після цього «з першими півнями», то це вважалося вечорниці, якщо ж засиджувалися аж до третіх півнів, то це були вже досвітки. Саме з такими святковими вечорницями й досвітками пов'язане виконання багатьох обрядових церемоній та звичаїв протягом зими.

Вечорниці були в минулому своєрідним клубом для сільської молоді України, де молодь розважалася, зближалася, пізнавали одне одного і, як наслідок, одружувалася.

Кожна частина села, а то й кожна вулиця мала свою хату для вечорниць. Навіть на маленьких хуторах, було не менше, як дві хати для вечорниць, бо вважалося, що ходити на ті самі вечорниці рідним братам чи сестрам не годиться.

На вечорниці збиралися тільки дівчата і хлопці, а одружені чоловіки і заміжні жінки ніколи на вечорниці не ходили. Звичайно, збиралися дівчата ввечері.

Крім звичайних вечорниць, була колись ще, так звана, складчина. Як правило, вона проводилася лише чотири рази в рік: на третій день Різдвяних свят, Великдень і на заговини — перед Великим постом і Пилипівкою.

Назва походить від того, що дівчата й хлопці «складались» і влаштовували спільні розваги з вечерею, музикою й танцями.

В обов'язки дівчат входило приготувати вечерю, а для цього вони зносили в хату, де мало відбутися це міроприємство, як кажуть у народі, хто що мав: одна — муки на вареники, друга — сиру, капусти, третя — масла, сметани тощо.


5 Докладніше про це див: Скуратівський В. Т. Покуть.— К., 1992.— С. 177—183; Воропай О. Звичаї нашого народу.—Т. І.— С. 39-56. 
В обов'язки ж хлопців входило забезпечення музикою, спиртними напоями й також солодощами для дівчат: цукерками, медяниками, марципанами5. 
Записаний

newroman

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +132/-0
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 1079
  • Останні відвідини:
    01 Квітня 2016, 19:51:36

Що значить сьогоднішній день ( свято, дата)
« Прочитано #21 : 04 Грудня 2010, 21:42:55 »

ВВЕДЕННЯ В ХРАМ ПРЕСВЯТОЇ ДІВИ МАРІЇ

Коли Діві Марії виповнилося три роки, Її благочестиві батьки приготувалися виконати свою обітницю. Вони скликали родичів, запросили ровесниць своєї дочки, одягли Її в найкращий одяг і в супроводі народу, співаючи релігійні пісні, повели Її в храм єрусалимський для посвячення Богу. Її подруги-ровесниці, як і Сама Марія, йшли із запаленими свічками у руках. Назустріч їм з піснеспівами виходили з храму священики на чолі із первосвящеником.
Іоаким та Анна з благоговійними молитвами поставили Марію на першу сходинку сходів, що вели до храму. Всього ж налічувалося п`ятнадцять сходинок – за числом псалмів, які священики співали при вході у храм.
І ось трирічна Марія сама, без чиєїсь допомоги, зійшла по високих сходинках. Там первосвященик зустрів і благословив Її, як це він завжди робив з усіма, кого посвячували Богу. Потім, з натхнення Духа Святого, він увів Її у Святе Святих. Це було найсвященніше місце у храмі. Туди ніхто не мав права входити, крім нього самого, і то лише раз на рік. Святий Дух навіяв первосвященикові, що Марія, обрана отроковиця, достойна входити в найсвященніше місце. Їй наперед призначено Богом стати Матір`ю Сина Божого, Який відкриє людям вхід у Царство Небесне.
Іоаким та Анна, виконавши свою обітницю, повернулися додому, а Марія залишилась у храмі. Там Вона разом з іншими дівами навчалася Закону Божого та рукоділля; Вона ревно молилася, читала Святе Письмо і суворо дотримувалася посту.
При храмі Божому Пресвята Марія жила майже одинадцять років і виростала глибоко благочестивою, в усьому покірною Богу, надзвичайно скромною і працьовитою.
Пресвята Марія вирішила присвятити усе своє життя тільки одному Богу. Для цього Вона дала обітницю ніколи не виходити заміж, тобто назавжди залишитися Дівою.
Дух Божий і святі ангели охороняли Божественну Отроковицю.

Введення у храм Пресвятої Діви Марії святкується православною Церквою 21 листопада (4 грудня н. с.). Цей день вважається великим святом, який у церковних піснеспівах називається передвістям Божого благовоління до людей. З цього свята у храмі починають співати під час ранньої: Христос народжується...


ТРОПАР СВЯТА

 
Сьогодні благовоління Божого провіщення і спасіння людей
проповідання, у храмі Божому ясно Діва являється і Христа
всім провіщає; Їй же і ми голосно заспіваймо: радуйся,
промислу Створителя здійснення
Записаний

Сонечко+

  • Модератор
  • *
  • Карма +801/-5
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 3805
  • Сонячного життя вам, сповненого чудес і сюрпризів!
  • Останні відвідини:
    09 Вересня 2023, 17:33:39

    Звідки: з маминого животика
Що значить сьогоднішній день ( свято, дата)
« Прочитано #22 : 13 Грудня 2010, 02:25:14 »

Апостол Андрій Первозванний
13 грудня Апостол Андрій був братом первоверховного апостола Петра і походив з міста Віфсаїди, що в Палестині.

З юних років він надавав перевагу духовним, вічним цінностям і тому коли почув проповідь Іоана Хрестителя про покаяння, став його учнем. Іоан смиренно називав своє служіння лиш звісткою про прихід Того, хто стане втіленням усіх старозавітних пророцтв, усіх очікувань людства. Тому коли він, вказуючи на Ісуса, мовив: “Ось Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!”, Андрій відразу пішов за Христом. Потім Андрій покликав свого брата Симона, якого пізніше Господь назвав Петром, тобто Скелею. Андрій став першим послідовником Ісуса Христа, тому й одержав найменування Первозваний.

Апостол Андрій, як і інші апостоли, був свідком проповіді Ісуса Христа,Його чудес, що підтверджували Його божество. Андрій бачив страждання Спасителя, Його смерть і Воскресіння.

Сповнений благодаті Духа Святого, після П’ятидесятниці апостол Андрій здійснив три великі проповідницькі подорожі з Єрусалиму, звіщаючи Слово Боже в багатьох країнах Європи та Азії.Шлях поширення добра — це шлях страждань, адже воно завжди стикається зі злом. Слово Боже говорить: “Христос постраждав за нас і залишив нам приклад, щоб пішли ми слідами Його.” Апостол Андрій вповні наслідував цей приклад. Він був розіп’ятий на Хресті за проповідь Євангельської звістки.Трапилось це в грецькому місті Патрах 13 грудня 70-го року по Різдві Христовім.

Найдавніші літописи твердять, що апостол Андрій під час останньої місійної подорожі, проповідуючи на берегах Чорного моря, піднімався Дніпром у Скифію, відвідав місце, де згодом постав Київ. Літописець Нестор оповідає: ”Бачите гори ці, — сказав апостол своїм учням, - на цих горах засяє благодать Божа, і буде великий город і багато церков буде споруджено.” Там апостол встановив Хрест.

Віддавна окремі вчені виступали проти правдивості цього літописного оповідання. Дуже воно схоже на пізнішу вставку до літопису. Та й, мовляв, чи був сенс апостолу підійматись у малозаселені гори біля Дніпра?

Літописне оповідання про апостола Андрія, можливо, й пізніша вставка до найдавнішого літопису, яких тут немало, але, прикрашене в подробицях, воно має реальну історичну основу. Важливі свідчення цього зібрані Грецькою Церквою, яка віддавна вела суперництво за авторитет з Римською. На противагу відомостям про заснування Західної Церкви апостолом Петром греки пильно досліджували біографію свого основоположника апостола Андрія. Ці дослідження в один голос свідчать, що апостол Андрій проповідував Євангеліє і в далекій варварській Скифії. Найперше про це згадує батько церковної історії, єпископ Євсевій Памфил (помер у 340 році). Цікавим є також оповідання ченця Епіфанія, який повідомляє, що апостол Андрій під час своєї третьої подорожі обійшов східне та північне побережжя Чорного моря. Епіфаній твердить, що він сам побував у цих місцях і скрізь вислуховував місцеві оповідання про ап. Андрія, на власні очі бачив церкви, хрести, образи св. Андрія, скрізь він розпитував, зібрав і записав імена учнів Андрія, що були першими єпископами церков, які заснував апостол.

Є відомості про найперших українських святих-мучеників Інна, Рима і Пінна, яких ми згадуємо 20 січня. Вони були учнями ап. Андрія, родом із Скифії і навчали та охрещували скифів. Але правитель варварів схопив їх і замордував, обливши на морозі водою. Літопис говорить, що була люта зима і “річки позамерзали так, що ними їздили.” А це, безумовно, могло бути десь далі на північ.

Все це говорить про те, що апостола Андрія справді можна вважати садівничим християнства в Україні. Апостол Андрій, безумовно, був і проповідував на нашій землі, можливо, що і плив нашим Дніпром. Можна сумніватися, чи підіймався він так високо, чи справді побував у Києві.Хоча це цілком вірогідно. Але для визнання Церкви Української Церквою Первозваною досить і того, що апостол Андрій дійсно був на Українській землі і навчав наших предків Слова Божого. Цілком можливо, що вже від часу апостола Андрія християнство ніколи не переводилося в нас, а постійно мало більше чи менше число своїх прихильників аж до офіційного охрещення в 988 році України — Руси князем Володимиром.


Андрій і Наталія Ротченкови,
викладачі Центру християнського виховання дітей та молоді
при Волинській духовній семінарії,
газета “Волинь” № 132 від 13 грудня 2003 року


Відповідь від: 13 Грудня 2010, 02:21:47
а ось з народного святкування про Андріїв день
13 грудня

В цей день традиційно хлопці і дівчата влаштовували гадання про своє майбутнє, збираючись для цього гуртом у заздалегідь обумовленому домі.

Для цього здебільшого використовують спосіб гадання балабушками - маленькими булочками. Хтось із дівчат, набравши у рот води, приносить її в хату і виливає в тісто. Балабушок роблять за кількістю дівчат і кладуть на ослони парами - це "жених і наречена". Після цього до хати впускають собаку, який того дня ще нічого не їв. Дівчина, чию балабушку собака схопить першою, вийде заміж раніше за інших. А якщо якусь балабушку собака не з'їв, значить, та дівчина не вийде заміж цього року.

Потім молодь грала у різні ігри, за якими теж гадали про майбутнього нареченого. Одна з таких ігор - "кусання калети".

Свято Андрія деякі дослідники пов'язують з Ядреєм. У "Слові про ідолів" (XII ст.) говориться про те, що дехто ще молиться "и Ядрею, и Обилухе, и скотну богу, и попутнику, и лесну богу, и спорыням, и спеху".

В давнину вважали, що на Андрія що на Андрія вовки збираються у зграї. Цього дні пастухи постують. Вважалось, що якщо жінка буде працювати на Андрія, то вона швидко завагітніє.

Цього дня мишам у коморі залишали жменю вареного зерна, щоб влітку вони не шкодили посівам.



Записаний

newroman

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +132/-0
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 1079
  • Останні відвідини:
    01 Квітня 2016, 19:51:36

Що значить сьогоднішній день ( свято, дата)
« Прочитано #23 : 17 Грудня 2010, 16:38:00 »

Свято великомучениці Діви Варвари
17 грудня

Сьогодні ми згадуємо діву, подвиг якої змусив здригнутися як древній язичницький світ, так і сучасні уми. Цього дня Православна Церква вшановує пам’ять святої великомучениці Варвари Іліопольської, мощі якої вже багато років зберігаються в місті Києві, у Володимирському кафедральному соборі.

З нагоди свята в центральному столичному соборі під предстоятельством Святійшого Патріарха Філарета, за участі єпископату, духовенства та вірних відбулося урочисте богослужіння, яке розпочалося напередодні Всенічним бдінням та продовжилося в сам святковий день звершенням Божественної літургії.

Тисячі шанувальників святої діви  приходять сьогодні до її мощів, віддають свою пошану та просять її молитов перед престолом Всевишнього про милість, добробут, мир та любов для України, українського народу та всього світу.

Сьогодні свята діва разом з усіма невістами Христовими невидимо стоїть у храмі і молиться за народ наш. Вона молиться за свій дім, за Україну.

Історична довідка


Свята Варвара (Βαρβάρα) Іліопольська (померла в 306 р.) – християнська великомучениця. Вона вважається покровителькою від раптової смерті, що в християнстві, в більшості випадків, вважається покаранням, а саме смерть без покаяння та причастя. У католицькій церкві вона входить до числа чотирнадцяти святих помічників. У Православній Церкві її пам'ять здійснюється 17 грудня (4 грудня за старим стилем), в Католицькій – 4 грудня.

На честь святої Варвари названа безліч географічних пунктів (Санта–Барбара).

Свята Варвара жила в III столітті в місті Іліополі Фінікійському. Її батько – Діоскур (Діоскор) – був язичником, представником малоазійської аристократії при імператорі Максиміані. Варвара відрізнялася особливою красою і була замкнута батьком у вежі для того, щоб приховати її від сторонніх очей. Вивчаючи навколишній світ, який було видно їй з вікон, свята Варвара прийшла до думки про наявність єдиного Творця. Коли батько, бажаючи її одружити, дозволив виходити з вежі, Варвара познайомилася з християнами Іліополя і прийняла хрещення.

Коли батько дізнався про релігію дочки, Варвару жорстоко катували: батожили воловими жилами, а рани розтирали волосяницею. Правитель міста Мартіан надав батьку право здійснити суд над дочкою, який і обезголовив святу. Діоскур і Мартіан отримали свою відплату, – вони обоє були спалені блискавкою. Разом зі святою Варварою була страчена свята Юліанія, яка відкрито оголосила себе християнкою під час тортур святої Варвари.

У VI столітті мощі святої великомучениці були перенесені в Константинополь. Як свідчить церковне передання, в 1108 році царівна Варвара Комніна, дочка візантійського імператора Олексія Комніна, перед від'їздом до Київської Руси попросила в дар у свого батька мощі. Її чоловік, великий князь Святополк Ізяславович (у хрещенні – Михаїл), який роком раніше збудував у Києві кам'яну церкву, з почестями переніс до неї чудотворні мощі великомучениці і заснував Михайлівський Золотоверхий чоловічий монастир. Під час нашестя Батия мощі були приховані, а потім знову повернені на колишнє місце.

 У 1644 році при київському митрополитові Петрі Могилі частина пальця великомучениці була передана канцлерові Польського королівства Георгію Осолинському. У ті ж часи ліва рука, яка знаходилася довгий час в Греції, була перенесена до польського міста Луцьк, де була покладена в монастирській церкві на честь Воздвиження Хреста Господнього. У 1650 році великий гетьман литовський Януш Радзивілл, напавши на Київ, забрав дві частини мощів від пальця та ребра. Частина від пальців дісталася його дружині, а потім київському митрополитові Йосипу Тукальскому, а після його смерті потрапила в місто Батурин, в монастир Миколи Чудотворця, де мощі благоговійно шанувалися як чудотворні.

У 1656 році київський митрополит Сильвестр передав частину мощів антіохійському патріархові Макарію.

На початку XVIII століття київським митрополитом Іоасафом (Кроковським) був складений акафіст святій великомучениці Варварі, який і понині співається перед її мощами.

Глибоко шанував святу Варвару гетьман Іван Мазепа, пожертвувавши для мощів срібну раку з помостом, обкладеним позолоченими срібними дошками.

У XIX ст. для мощів святої Варвари була облаштована нова срібна рака з балдахіном вагою в 24 пуди (дар графині-схимниці Анни Орлової-Чесменської). Гробницю оточували 48 литих позолочених ангелів роботи петербурзького майстра Андрєєва. У святкові дні вивішувалася золота лампада з діамантовою гілкою (подарунок Єлизавети II). Над ракою висіла ікона святої Варвари з ризою, прикрашеною коштовними каменями і обручками цариць Анни Іоаннівни і Єлизавети Петрівни з величезними діамантами, які ті обміняли на простенькі срібні кільця від святої Варвари.

Ці колечка з руки великомучениці особливо шанувалися паломниками. Для багатих богомольців виготовлялися масивні золоті кільця, для бідних – сині емалеві. Цими кільцями користувалися і одружені.

Тарас Григорович Шевченко також згадує ці легендарні колечка в поемі "Наймичка" :
І перстеник у Варвари
Невістці дістала
І всім святимо вклонившись.
Додому верталась.

Після зруйнування Золотоверхого Михайлівського монастиря в 1930-х роках мощі святої Варвари зберігаються у Володимирському соборі в Києві.

Варвара належить до особливо шановних святих дів, зображення яких були поширені у візантійському мистецтві. Один з перших її образів, що зберігся, представлений на фресці в Санта-Марія Антиква в Римі, 705–707 р.: свята зображена в повний зріст з хрестом в правій руці, голова покрита мафорієм, з під якого видно плат. У візантійському мистецтві іконографія Варвари склалася до X ст. Традиційно свята зображується в пишному одязі, відповідному її знатному походженню, в білому платі і короні (чи діадемі) на голові, з хрестом в руці.

Іконописці Київської Руси, іконічно зображуючи Варвару, наслідують візантійські зразки, яка на той час вже були сформовані.

У західно-християнському мистецтві Варвара зображувалася з довгим розпущеним волоссям, з короною або без неї. Основними атрибутами святої є вежа, факел, кубок (особливо з XV ст.), страусине перо, книга, фігура Діоскора, іноді гармата. Також були поширені сцени її мук.

Постать святої часто можна можна побачити на геральдиці середньовічної Європи. Так свята Варвара зображена на гербі міста Форст в Німеччині.

 Існує цілий ряд відомих монастирів, які носять ім’я святої діви Варвари. Одним з найвідоміших є монастир Русану або святої Варвари в Греції на Метеорах. Метеори (грец. Μετέωρα) – це один з найбільших монастирських комплексів в Греції, прославлений, передусім, своїм унікальним розташуванням на вершинах скель. Час створення монастиря Русану (грец. Μονή Ρουσάνου) або Арсани (грец. Αρσάνη) і походження його назви достеменно невідомі. За однією версією засновником монастиря був деякий Русанос, вихідець з містечка Росана.

 А у Венеції, на острові Бруно, клірики і віряни венеціанської православної парафії на честь святих жінок-мироносиць збираються в день пам'яті святої Варвари для ювілейного вшановування великомучениці за Божественною літургією. Ковчег з часткою мощів знаходиться у Венеції з початку другого тисячоліття, він був дарований громадянам міста візантійськими імператорами.

Джерело сerkva.info
« Останнє редагування: 17 Грудня 2010, 16:45:33 від newroman »
Записаний

newroman

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +132/-0
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 1079
  • Останні відвідини:
    01 Квітня 2016, 19:51:36

Що значить сьогоднішній день ( свято, дата)
« Прочитано #24 : 19 Грудня 2010, 20:35:05 »

Святитель Миколай архієпископ Мір Лікійських
Древніх відомостей про життя Святого Миколая збереглося небагато. Одними з джерел є перекази Святого Андрія Критського (VII ст.) та монаха-студита Іоана з Константинополя (V ст.).

Згідно різних переказів Миколай народився 270-286 рр. у грецькому місті-колонії Патара у провінції Лікія (Мала Азія), на той час це був елліністичний регіон.

За переказами його батьки були багатими та глибоко віруючими християнами, котрі охрестили сина відразу після його народження, що було рідкістю на той час. Змалку Миколай був дуже релігійним та вирішив присвятити своє життя богослужінню. Достеменно відомо, що будучи вченим юнаком, Миколай переселяється до Мири, де продовжує навчання, а його вуйко-єпископ висвячує ще молодого Миколая на священика.

Оскільки Святий Миколай вважається покровителем моряків, існує версія, що він також був мореплавцем або рибалкою, але ймовірніше, що його родина мала певне відношення до рибальства. По смерті батьків сину залишається великий спадок, він вирішує роздарувати майно потребуючим і здійснює цей задум протягом тривалого часу.

Роки ранньої душпастирської діяльності Миколая приходять на час сумісного правління двох римських імператорів Діоклетіана (правління 284—305) та Максиміана (правління 286—305), що й дозволяє приблизно оцінити вік Миколая. У 303 р. Діоклетіан виголошує право на переслідування християн. Після абдикації обох імераторів 1 травня 305 р. політика по відношенню до християн у двох частинах імперії була різною. В той час як у західній частині імператор Констанцій Хлор (правління 305—306) не допускає до кривавого переслідування християн, у східній частині імператор Галерій (правління 305—311) продовжує політику Діоклетіана аж до кінця свого правління і відмінив це рішення лише помираючи. Цей час з 303 по 311 рр. був найдовшим періодом переслідування християн у Римськїй імперії.


По смерті Галерія його наступник та одночасний з ним правитель Ліциній (правління 307—324) був терпимим до християнства. В результаті чого зростає чисельність послідовників християнської віри, а разом з цим і кількість єпископів, котрі керували громадою віруючих, мали значний соціальний та політичний вплив, а також багатства. Нерідко вони очолювали відповідні міста. Вірогідно у цей час Святий Миколай здобув посаду єпископа Мирійського. Для чого, згідно тогочасних традицій, його мали поважати та любити у тій місцевості, що звичайно було результатом доброчинності. Як і для інших єпископів того часу, популярність Миколая була запорукою його позиції та впливу.

Багато років св. Миколай був єпископом у Мирі. Згадані вище Св. Андрій Критський та монах Іоан зі студійського монастиря (Константинополь) стверджують, що він брав участь у Першому Вселенському Соборі 325 р. у Нікеї, під час якого вдарив по щоці свого опонента Арія. Через що був заарештований, але до закінчення собору звільнений та оправданий. Серед підписів Символу віри його ім'я не значиться, проте список збережено не повністю.

Помер приблизно у 345 році. День смерті Святого Миколая відзначають як день Святого Миколая, або просто Миколая щороку 6 грудня за новим стилем (церкви, що користуються Григоріанським календарем) та 19 грудня за новим стилем (церкви, що користуються Юліанським календарем).

Діяння Миколая стали причиною появи багатьох історій, завдяки яким він з часом став одним з найважливіших святих.

Один збіднілий чоловік не міг забезпечити своїх трьох доньок приданим. І, оскільки, відповідно до тамтешніх звичаїв, вони не зможуть вийти заміж, батько збирався відправити їх займатись проституцією. Дізнавшись про це, Миколай, на той час ще не єпископ, вирішує скористатись батьківським спадком, щоб зарадити біді. Протягом трьох ночей він пробирався до убогої хатини та щоразу закидав крізь вікно, у кімнату де ночували сестри, шмат золота — на придане для кожної з дочок.

Існує дві версії щодо ночей коли Миколай закидав золото. По одній — це відбувалось протягом трьох ночей підряд, за іншою — оскільки доньки були на рік молодша одна одної, то Миколай щороку, у ніч напередодні повноліття дівчини, приходив до хатини і залишав свій подарунок.

Знову ж таки, існує дві версії щодо закінчення історії. За однією: у третю ніч батькові сестер вдається викрити особу свого добродія і він сердечно дякує Миколаю за вчинене. На що Миколай заперечує та відмовляє, щоб старий дякував Богові, оскільки все від нього. За іншою: Миколай дізнається про задум батька викрити його і на третю ніч він вкидає золото не у вікно, а через комин будинку.

Цій історії відповідає часте зображення Св. Миколая на образах з трьома яблуками або трьома золотими кулями.

Саме завдяки цій історії засновано традицію анонімних подарунків на Миколая, особливо бідним та дітям.

Розповідають, що будучи іще немовлям Миколай був настільки побожним, що у дні посту (середу та п'ятницю) сосав материнське молоко лише один раз на день. А коли його уперше віднесли до купелі він встав на ноги і сам стояв.

В XI столітті грецька імперія переживала важкий час. Турки спустошували її володіння в Малій Азії, розоряли міста і села, вбивали їх жителів, і супроводжували свої жорстокості зневагою святих храмів, мощей, ікон і книг. Мусульмани робили замах знищити мощі святителя Миколая, глибоко шанованого всім християнським світом.

Осквернення святинь обурювало не тільки східних, але й західних християн. Особливо побоювалися за мощі святителя Миколая християни в Італії, серед яких було багато греків. Жителі міста Барі, розташованого на березі Адріатичного моря, вирішили врятувати мощі святителя Миколая.

8 травня кораблі повернулися до Барі і скоро радісна звістка облетіла все місто. Наступного дня, 9 травня, мощі святителя Миколая урочисто перенесли до церкви святого Стефана, що знаходилася недалеко від моря. Через рік була побудована церква на честь святителя Миколая і освячена папою Урбаном II.

У Маларському соборі (10-15.09.1089 р.), скликаному Римським папою Урбаном II з метою примирення церков брала участь і делегація Київської православної митрополії, яку благословив Митрополит Київський і всієї Руси Іоан ІІI. Члени цієї місії були у м. Барі на освячені перенесеної гробниці св. Миколая.

Культ святого Миколая починає рости від того часу, коли імператор Юстиніан І (527—565) збудував на його честь церкву у Царгороді. Візантійський імператор Мануїл Комнін (1143—1181) державним законом приписав святкувати день Св. Миколая 6 грудня. З Візантії його культ поширюється по цілому світі. Найстаріший життєпис св. Миколая походить з 9-го століття.

На Заході папа Римський Миколай I (858—867) — перший папа з цим іменем — близько 860-го року збудував у Римі церкву св. Миколая. До Німеччини його культ привезла візантійська княжна Феофано, дружина короля Оттона ІІ (973—983). Латинська Церква також святкує св. Миколая 6 грудня. У Франції і Німеччині є понад дві тисячі, а в Англії бл. 400 церков, присвячених Св. Миколаєві.

На Українські землі культ св. Миколая приходить разом із християнством. В Уставі київського митрополита Георгія (1072 р.), в 9-му правилі згадується, що у день пам'яті Св. Миколая відбувалося причастя. Найстаршою спорудою, присвяченою Св. Миколаєві на наших землях вважається ротонда в Перемишлі, що датується 10-м сторіччям. В другій пол. 11-го століття у Києві на Аскольдовій могилі боярином Ольмою була збудована церква св. Миколая. На Галицьких землях однією з найстаріших є церква св. Миколая у Львові, що походить з 13-го століття.

Пісні про св. Миколая належать до найдавніших зразків української поезії, найпопулярнішою з яких є «Ой хто, хто Миколая любить».

«Снігом, снігом та льодами
Гей здалека йде в наш край,
Йде з гостинцями, дарами
Преподобний Миколай!…».

Свято Св. Миколая в Україні є особливо бажаним дитячим святом. За традицією, в ніч з 18 на 19 грудня Св. Миколай приносить дітям подарунки і кладе їх під подушку. Серед дітей на західній Україні встановилася традиція писати Св. Миколаєві листа, у якому дитина вказує що хорошого та поганого вона вчинила протягом року і просити про подарунки. Такого листа, як правило, адресується до «Канцелярії Св. Миколая». Завдяки місцевим ентузіастам, деякий час у Львові функціонувала така віртуальна канцелярія.

За традицією, старші господарі села на свято збиралися щоб зварити пшеничного пива. Влаштовувалася гостина, після якої всі весело з піснями їздили на санях довкола села.

На Харківщині існував звичай святкувати триденні Миколині святки, на які варили кутю і узвар, щоб у наступному році забезпечити врожай на жито й плоди. На всій території України влаштовували заздоровні обіди на честь Миколая Чудотворця з приготуванням ритуального пива й медів. На Поділлі цього дня чекали «полазника» — чоловіка, який першим зайде до хати, що віщувало багатство й щастя протягом року. Але раніше через подвір'я мав пройти хазяїн, дати худобині їсти й привітати її словами: «Дай, Боже, добрий день, щобись худібонька здорова була та й я з тобою ще й зі своєю дружиною!». На Київщині хазяїн, прийшовши цього дня із церкви, брав миску зі свяченою водою, паляницю з грудочкою солі, квача з різного зілля, ішов кропити господу, худобу та збіжжя, примовляючи: «Святий Миколай, помилуй та сохрани нас від усякого лиха!».

У місті Мірра (сьогодні — Демре), на подвір'ї церкви, де Св. Миколай колись служив, встановлено пам'ятник, де він зображений обступленим дітьми. Також в місті, неподалік церкви, де він був похований і де досі зберігся його гріб, стоїть пам'ятник Санта-Клаусу.

джерело церква.інфо.
Записаний

newroman

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +132/-0
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 1079
  • Останні відвідини:
    01 Квітня 2016, 19:51:36

Що значить сьогоднішній день ( свято, дата)
« Прочитано #25 : 21 Грудня 2010, 21:25:06 »

Зачаття праведною Анною Пресвятої Богородиці.
(22 грудня)
Господь, який Втілився для спасіння роду людського, поступово підготовлював для Себе на землі Пречисту Матір свою - у вибраному потомстві Авраама, в царстві іудейському, в царському племені Давида, в покірливому і праведному сімействі, у високопокірливій і цілком відданій Богу Діві. Праведні її батьки Іоаким і Анна своїм благочестям перевершували своїх сучасників.

Приховано: Показати
Але Бог бажав випробувати і ще більше прославити праведників, а тому попустив їм безплідство. Таким чином Господь бажав, щоб вони через свою неплідність зробилися тим більше гідними знаряддями благодаті Божої, що діє в немочі людській. Праведні Іоаким і Анна прожили 50 років в шлюбі, дожили до старості і не мали дітей.

Вважаючи своє безпліддя безславністю для себе (1 Цар I, 6-7; Лк I, 25) і терплячи за це сором від ближніх, праведники Іоаким і Анна не втрачали проте ж надії на і всемогутнього Бога. Вони постили і в полум'яних молитвах і обітницях просили Бога звільнити їх від безпліддя.

Як колись Сарі, в глибокій її старості, дав Він сина Ісаака, так нарешті Бог почув старанні молитви і обітниці покірливих і вірних Йому праведників, і возвістив їм через Ангела, що від них народиться благодатна Діва.

Оповідь про Зачаття преблагословенної Діви Марії зберігається в Церкві християнській від самого її початку. На підставі якнайдавніших церковних переказів про зачаття Пресвятої Діви Марії, в IV столітті писав блаженний Ієронім для повчання Хроматію і Іліодору - єпископам, які, читаючи перекази ці, запитували Ієроніма про гідність їх.

Блаженний Ієронім відповідав їм: «Діва Марія, що походила від царського роду, з дому Давидового, народилася в місті Назареті, вихована в Єрусалимі, в храмі Божому. Батько її називається Іоаким, а мати - Анна. По батьковій лінії вона походила з Галілєї, міста Назарета, по матері з Вифлеєма. Життя Іоакима і Анни було строге і праведне перед Богом, чесне перед людьми. Все своє майно вони ділили на три частини: одну жертвували храму Божому і його служителям, іншу на користь паломників і бідних, а третину залишали для своїх рідних і себе. У святій любові до Бога і в милосерді до ближніх вони багато років провели цнотливо, не маючи дітей. Втім, вони дали обітницю Богу присвятити дитя своє на служіння Йому, якщо Господь їм дасть його. Вони мали звичай ходити на великі свята до Єрусалиму в храм Божий. Наближався день оновлення храму.

Іоаким разом з деякими своїми сусідами пішов до Єрусалиму. Тоді первосвящеником був Іссахар. Побачивши між іншими своїми співвітчизниками Іоакима з жертвою, Іссахар виявив до нього і його жертовного приношення зневагу, запитавши Іоакима: чому він, бездітний, стає разом з батьками. Первосвященик дав зрозуміти Іоакиму, що дари того, кого Бог судив бути бездітним, не можуть бути бажані Йому.

Засмучений таким викриттям, Іоаким віддалився в пустелю до пастухів своїх стад і не хотів повертатися в будинок свій. Він не хотів зустрічатися з сусідами, які були з ним в храмі і чули сказаний йому докір. У пустелі праведник плакав про своє безплідство і ганьбу, розчиняючи свою скорботу молитвою, постом і надією.

Однак у той самий час, коли він був у пастухів, Анні, що розділяла скорботу чоловіка про безплідство і безчестя сльозами і молитвою, з'явився Ангел Господень (Гавриїл) і сповістив, що у них народиться донька Марія і буде благословенна більше усіх жінок. Ангел звелів їй йти до Єрусалиму. Він також сказав Анні, що коли вона дійде до золотих воріт в Єрусалимі, то зустріне чоловіка свого, про здоров'я якого вона турбується.

Ангел Господній з'явився також і Іоакиму і сказав: «Господь бачить смирення твоє і чує ганьбу безплідства. Бог позбавив тебе можливості мати дітей, щоб народжене було визнане за особливий дар Божий. Анна, дружина твоя, народить тобі доньку, і дасиш їй ім'я Маріам. Вона, по обітниці вашій, від дитинства свого буде присвячена Господові». Ангел повелів і Іоакиму йти до Єрусалиму, сповістивши, що коли він дійде до золотих брам в Єрусалимі, то зустріне Анну, дружину свою.

Праведне подружжя прийшло до Єрусалиму і досягнувши місця, вказаного Ангелом, зустрілося один з одним. Переповнені радістю явління їм Ангела та обнадіяні обіцянкою їм немовляти, вони принесли подяку Господу. Повернувшись в свій дім, вони стали чекали виконання Божественної обіцянки.

Радість праведників в храмі Єрусалимському і жива їх подяка Богу, Який звільнив їх праведників від безпліддя і а також від ганьби між ближніми, було початком святкування зачаття. Адже в зачатому плоді - Діві Марії, не тільки її праведні батьки, але і весь світ мав вірну запоруку спасіння. Адже зачаття її було по особливому благодатному промислу Божому.

Однак, попри все, початок церковного святкування Зачаття Богородиці з точністю визначити важко, в силу недостатньості письмових пам'ятників. Втім можна вважати, що це святкування почалося ще із древніх часів, так як всі обставини життя Богоматері для древніх християн були важливі і священні.

У VII столітті преподобний Андрій Критський, на день Зачаття Богоматері, написав канон і бесіду. День Зачаття святкується 22 грудня (за новим стилем), тому що цей день припадає рівно за 9 місяців до дня Різдва Богородиці (21 вересня (за новиим стилем)).
Записаний

Сонечко+

  • Модератор
  • *
  • Карма +801/-5
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 3805
  • Сонячного життя вам, сповненого чудес і сюрпризів!
  • Останні відвідини:
    09 Вересня 2023, 17:33:39

    Звідки: з маминого животика
Що значить сьогоднішній день ( свято, дата)
« Прочитано #26 : 15 Лютого 2011, 14:57:09 »

Стрітення Господнє

Про Різдво на сайті Вікіпедії:

15 лютого (за григоріанським календарем; 2 лютого – за юліанським) – християни східного обряду відзначають Стрітення Господа Нашого Ісуса Христа (Стрітення Господнє).

Відзначають його в пам’ять про те, як Свята Діва Марія принесла до Єрусалимського Храму Ісуса Христа на 40-й день після його народження (згідно з Законом Божим, з часу визволення євреїв із єгипетського полону, кожне перше немовля чоловічої статі належало Богові, і його треба було приносити до храму на 40-й день після народження).

Коли Діва Марія разом з Йосифом принесла Ісуса до храму, їх зустрів там сивий старий Симеон, який чекав зустрічі з Господом вже багато років. Згідно з Євангелієм від Луки, Симеон був праведником, але він таки не повірив у можливість народження Спасителя від Діви Марії. І тоді Дух Святий напророчив йому, що він зможе вмерти лише тоді, як побачить народження Господа. Те й здійснилося – Симеон міг одержати тепер вічний спокій. Перед смертю старець Симеон сповістив, що Немовля, яке йому нарешті судилося побачити, вийде „на служіння спасіння людей”.

Звершивши все згідно з законом Господнім, Марія і Йосиф повернулися до Віфлеєму.

Стрітення відзначають на 40-й день після дня народження Ісуса Христа. Урочисто відзначати його почали з кінця V століття.


Коротка історія (з сайту Української Греко-Католицької Церкви)

Празник Стрітення засновується на події з життя нашого Спасителя, яку записав святий євангелист Лука (2, 22-40). Закон Мойсея приписував, щоб кожна жінка після народження дитини 40 днів не сміла входити до храму, бо в той час вона вважалася нечистою. Ці 40 днів називалися днями очищення. Після закінчення цих днів мати новонародженої дитини приходила до храму і приносила жертву очищення. Багатша жінка жертвувала однолітнє ягня на всепалення та молодого голуба або горлицю, а вбога повинна була принести пару голубів або пару горлиць. Пречиста Діва Марія, як Божа Мати, не була зобов'язана до обряду очищення, бо освятилася Христовим Різдвом, як каже кондак празника: "Утробу Дівичу освятив Ти різдвом Твоїм". Та все-таки вона в покорі виконує припис закону і приносить у жертву дві горлиці.

Празник Господнього Стрітення започатковано в Єрусалимі в другій половині IV ст. Першу згадку про нього подає паломниця С. Етерія у своєму щоденнику, де називає його "40 днем після Богоявлення". Його святкування описує так: "Сороковий день після Богоявлення святкується дійсно з найбільшою урочистістю. Цього дня йде процесія до храму Воскресення, де всі збираються на Літургію. Правиться за приписаним порядком з найбільшою урочистістю, наче на Пасху. Усі священики проповідують і також єпископ. Усі вони пояснюють текст Євангелія, де говориться, що 40 дня Йосиф і Марія принесли Господа до храму" (Гл. 26).

З Єрусалима празник поширився на увесь Схід, але лише в VI ст. за цісаря Юстиніяна (527-565) він набирає особливого значення. Цісар Юстиніян наказав уважати Господнє Стрітення за великий празник і святкувати його в цілому цісарстві. Через це в богослуженнях цього празника Церква кілька разів молиться за імператора.

Празник Стрітення на Заході первісно був Господським і щойно набагато пізніше став вважатися Богородичним та називатися Очищення Пречистої Діви Марії, або Пожертвування Ісуса у святині. Нові приписи латинської Церкви з Другого Ватиканського Собору знову поставили Стрітення серед Господських празників. У Східній Церкві Стрітення належить до Богородичних празників і подекуди має також назву Стрітення Пресвятої Богородиці.

Дух богослужби Стрітення є той самий, що й дух Христового Різдва і Богоявлення: прославити Богоявлення на землі, звеличити Христове божество та віддати честь Пречистій Діві Марії, як Богоматері. Стихири вечірні і сідални, канон та стихири утрені — це один величний гімн слави в честь Христового Богоявлення, у честь предвічного втілення Бога-Слова та в честь Пресвятої Богородиці. Ця мала Дитина, що її сьогодні батьки принесли до храму, це Бог предвічний, що дав закон Мойсеєві на горі Синай: "Сьогодні Той, — співаємо на стихирах литії, — що колись був дав закон Мойсеєві на Синаю, повинується задля нас приписам закону, бо змилосердився над нами... Сьогодні Симеон бере на руки Господа слави, що його спершу Мойсей у темряві бачив, як на Синайській горі давав йому таблиці... Творець неба й землі сьогодні носиться на руках старцем Симеоном".


Про Стрітення у "Большая энциклопедия Кирилла и Мефодия", 2001.

Стрітення Господнє, християнське свято, присвячене згадці про події, що стались у сороковий день земного життя Ісуса Христа, а саме зустрічі Божественного Немовляти в Єрусалимському Храмі двома старозавітськими праведниками – Симеоном і Анною Пророчицею (Лука 2:22-39). В Православній Церкві – Господське і Богородичне двонадесяте свято.

Відповідь від: 15 Лютого 2011, 14:50:47
А тепер про Стрітення з народних традицій

Одним із найбільших свят періоду М'ясниць (та й взагалі лютого) було Стрітення (15.02), яке подекуди йменували ще дохристиянськими назвами "зимобор" або "громовище". Цього дня, вважалося, зима з літом зустрічається й бореться. І хоча ще лежав сніг та вертались морози, все ж люди знали, що "Лютневий сніг весною пахне".

Віруючі намагалися обов'язково відвідувати церкву, де в цей день відбувалася урочиста служба Божа та освячення води й свічок. Саме ж свято Стрітення вперше було встановлено церквою у Візантії після Ефеського собору 431 р. Тоді ж була сформована й відповідна іконографічна традиція. На іконах "Стрітення" зображали Марію з Ісусом-немовлям на руках та Йосифа з голубами, які на 40-й день після народження Спасителя принесли до Храму жертву очищення. Поряд також були зображені пророчиця Анна та праведний старець Сімеон, якому було пророчено, що він помре, лише побачивши, стрітивши Месію. Ця подія символізувала зустріч старого і нового заповітів, двох основних ідей стосовно природи Бога.

На українських землях християнський сенс свята було скориговано в руслі аграрної обрядовості: "Старе відходить - нове настає", "Зима з весною зустрічається". Хоча в православних церквах України ікони "Стрітення" (найраніші з яких датуються ХV - XVІ ст.) вважаються обов'язковим елементом іконостасів, чого не можна сказати про інші християнські конфесії (протестантизм, католицтво).

Освячена цього дня свічка називалася "стрітенською", "громницею", "громовою" і запалювалась в непогоду для захисту оселі від блискавки й грому. Нею обкурювали оселю й худобу та давали в руки вмираючій людині, коли читали відхідну молитву. Стрітенською водою й замовляннями лікували пристріт, навроки. Окроплювали нею худобу, бджіл, тих, хто вирушав у далеку дорогу (чумаків), йшов на війну, примовляючи: "Боже тебе збережи".

Завбачливі господарі цього дня спостерігали за погодою: ясний і тихий день - буде добрий урожай і багато меду, іній - добра картопля і гречка. Казали: "Коли на Громницю півень нап'ється водиці, то на Юрія (6.05) віл не напасеться травиці", - тобто, при відлизі пізно зійде "паша" для худоби.

Джерело: сайт Країни світу.

Записаний

doktor-maks

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +426/-3
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 2740
  • Останні відвідини:
    15 Квітня 2017, 11:04:31

    Звідки: Івано-Франківськ
Що значить сьогоднішній день ( свято, дата)
« Прочитано #27 : 07 Квітня 2011, 12:59:38 »

Благовіщення Пресвятої Богородиці

Християни східного обряду 7 квітня відзначають Благовіщення Пресвятої Богородиці – одне з 12 головних церковних свят, третє за значенням після Великодня і Різдва Христового.

Перші відомості про Благовіщення відносяться до 560 року, коли імператор Іустиніан вказав дату святкування Благовіщення - 25 березня (7 квітня за новим стилем). Католики святкують Благовіщення 25 березня.

За переказами, в цей день Архангел Гавриїл повідомив Діві Марії про те, що Господь обрав її бути Матір'ю Божою. Янгол з'явився в будинок праведного Йосифа, коли Марія читала Священне Писання, і сказав: "Радуйся, благодатна! Господь з тобою! Благословенна ти між жонами".

Далі янгол повідомив, що Марія народить сина і має назвати його Ісусом. Марія відповіла, що вона раба Господня і хай буде так, як хоче Бог.

Слово "Благовіщення" означає добру, радісну звістку про те, що почалось звільнення роду людського від гріха і вічної смерті. В церкві цього дня святять проскури, а господарі в Україні випускають із хлівів тварин, щоб чули весну. Також цього дня було заведено відпускати птахів на волю. Ця традиція символізує звільнення душі від гріхів і святість помислів у таке світле свято.

Благовіщення вважають святом весни і загального благоденства в природі. У цей день дівчата біля церкви танцюють перший весняний хоровод - "кривий танець".

Цього року Благовіщення припадає на Великий піст. Але його важливість і значимість дають невеликі послаблення. Наприклад, в меню можна додати рибну страву.

У це свято особливо грішно працювати на землі. Ось на Благовіщення Господь "благословить усяке дихання" і можна розпочинати роботи в полі, все буде добре рости, квітнути й колоситися.

За народними прикметами, якщо на Благовіщення йде дощ - буде врожай на жито і горіхи, рік буде грибним, а рибалки сподіваються на вдалий улов риби. А якщо дівчина, йдучи по воду, знайде квітучий первоцвіт (пролісок) - цього ж року вийде заміж.

Також вважається, що яка погода на Благовіщення, така і на Великдень.

Зазначимо, що у 2010 році через ранній Великдень (4 квітня) Благовіщення припадало на Світлу седмицю.
Записаний
When doctors differ who is to decide?

newroman

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +132/-0
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 1079
  • Останні відвідини:
    01 Квітня 2016, 19:51:36

Що значить сьогоднішній день ( свято, дата)
« Прочитано #28 : 12 Червня 2011, 21:44:03 »

День Святої Трійці. Пятидесятниця.



Преблагий Бог сьогодні наділив нас великими дарами, які важко вимовити словами. Тому усі разом радіймо, і з радістю славімо нашого Бога. Святий Дух нас звільнив з неволі та покликав до свободи. З цього джерела походять пророцтва, милості зцілення і все інше від Нього.

Святий Іоанн Золотоустий

В день Святої Тройці ми згадуємо зішестя на Апостолів
Святого Духа, Який вічно перебуває в Церкві Христовій.

Приховано: Показати
На п’ятдесятий день після Великодня євреї згадували вручення Мойсею на Синаї скрижалей Завіту, учні ж Господа, що зібралися в Єрусалимі навколо Апостолів та Матері Божої, чекали приходу «іншого Утішителя», як повелівав їм Господь перед Вознесінням.

У день, коли Мойсей дав закон, Ісус Христос послав їм Духа Святого: «І раптом зчинився шум із неба, ніби буря раптова зірвалася, і переповнила увесь той дім, де сиділи вони. І з’явилися їм язики поділені, немов би вогненні, та й спочив на кожному з них по одному. Усі ж вони сповнилися Духом Святим, і почали говорити іншими мовами».


На свято до Єрусалима збиралося багато людей з різних країн. Почувши цей шум, збігся народ і збентежились люди, оскільки кожен почув Апостолів, які говорили різними мовами, і питали: «Хіба не всі вони галилеяни?». Люди вирішили, що ті п’яні, але Апостол Петро сказав, що це не сп’яніння, а передречене пророком Іоілем: «...Говорить Господь, Я виллю від Духа Свого на всяку плоть». І Петро прославляв Ім’я Ісуса Назарянина, якого «ви руками беззаконними розіп’яли, але Бог Воскресив Його, чому ми всі свідки. Отож Він, прийнявши обітницю Духа Святого від Отця, то й злив оте, що ви нині бачите і чуєте... Покайтеся, і нехай охреститься кожен із вас в ім.’я Ісуса Христа для відпущення гріхів – і Дар Духа Святого приймете. Бо для вас ця обітниця, і для дітей ваших, і для всіх, що далеко знаходяться...».

Після Різдва і Воскресіння Христового це свято належить до найбільших свят церковного року. Святковий день Святої Тройці називається П’ятидесятницею тому, що зішестя Святого Духа на Апостолів сталося в п’ятдесятий день після Воскресіння Христового.

Це свято містить в собі подвійне торжество: і в славу Пресвятої Тройці, і в славу Пресвятого Духа, Який видимо зійшов на Апостолів і скріпив новий вічний завіт Бога з людьми. Перший день П’ятидесятниці, тобто неділя, Церква присвячує переважно в славу Пресвятої Тройці; і цей день в народі називається Трійцею, а другий, тобто понеділок – в славу Духа Пресвятого, і називається Духовим днем.

Зішестя Святого Духа це – наче вінець і завершенням викупительного подвигу Сина Божого. Тому і саме це свято є достойним і радісним завершенням церковних торжеств на честь і славу Воскреслого Господа. Адже в дні Зішестя Святого Духа народжується Христова Церква. І Дух Святий провадить, просвічує, освячує і зберігає її.

На це свято прийнято прикрашати храм і свої оселі гілками з дерев та квітами, на знак того, що у ті часи, коли був даний Божий Закон, вся природа красувалася в зелені. Звідси ще одна назва П’ятидесятниці – Зелені Свята. Адже квіти й зелень дерев є ознакою життя і тому стали вони символом життєдайного Святого Духа. Як природа навесні оновляється зеленню і квітами, так і свята Церква та її діти-християни оновляються силою Духа Святого.

Трійця – Бог Єдиний, джерело любові та духовної сили

– Владико Євстратію, свято Трійці ще називають П’ятидесятницею. Відомо, що П’ятидесятниця – це юдейське свято Шавуот. Якого значення воно набуло для християн в новозавітні часи?

– Свято Трійці ще називається П’ятидесятницею тому, що воно святкується на п’ятидесятий день після Воскресіння Христового. Воно пов’язане із старозавітним юдейським святом, так само, як і новозавітна Пасха пов’язана із Пасхою старозавітною. Бо у п’ятидесятий день після виходу народу ізраїльського із Єгипту, Бог на горі Синай дарував людям Закон. І так само в п’ятидесятий день після Воскресіння Христового сталося народження Церкви. Тому цей день, день Святої Трійці, день п’ятидесятниці, також називають і днем народження Церкви. Бо в цей день на апостолів, на учнів Христових зійшов Дух Святий, той Дух, сходження Якого обіцяв Христос ще перед Своїми стражданнями в Гефсиманському саду: «Краще для вас буде, коли Я піду до Отця і прийде Утішитель – Дух істини, якого пошлю від Отця». І ось, коли Господь вознісся на небеса, він послав Свого Святого Духа на учнів і апостолів.

– Як свідчить Священне Писання, ученики Христа почали активну проповідь Євангелія тільки після сходження на них Духа Божого, коли утворилася Церква. Тож яка роль відведена Церкві в нашому спасінні?

– У старозавітні часи благодать Божа діяла на людину зовнішньо, а після сходження Святого Духа вона почала діяти з середини, внутрішньо – в самій людській природі. Не просто ззовні допомагати людині бути праведною, але даючи саму силу виконувати Закон Божий, оновлюючи, очищаючи людину від гріхів, зберігаючи її від зла. Для того, щоб проповідувати Слово Боже, мало мати тільки знання, так би мовити, бути підготовленим теоретично. Необхідно також мати ще й внутрішню силу – Дух Божий, який зійшов на учнів у день п’ятидесятниці.

Для того, щоб людина мала можливість до спасіння, Господь сотворив Церкву, бо Церква є тіло Христове. В Священному Писанні сказано, що Христос – Глава Церкви, а всі ми – її тіло. І як звичайне людське тіло єднається плоттю і кров’ю, так само і тіло церковне єднається Плоттю і Кров’ю Христовими. Тими Кров’ю і Плоттю, яких ми причащаємося в таїнстві Євхаристії і через це ми освячуємося – для цього, власне, і потрібна Церква, щоби ми, люди грішні, люди недосконалі, поєднуючись із святим і досконалим Главою Церкви Господом нашим Ісусом Христом, самі набували собі цих якостей: святості, досконалості, довершеності і наближалися тим самим до Нього.

– Чому П’ятидесятниця також називається святом Трійці?

– Цього дня завершилося Божественне одкровення про те, що Бог є Троїчний: Він – Отець, Син і Дух Святий. Не три Боги, а Один у трьох Особах. Одне Божество по природі, але три Іпостасі – Особи.

Дух Святий зійшов на учеників і апостолів у вигляді вогненних язиків, як про це написано в книзі Діянь. Вони почали проповідувати різними мовами так, що багато тих прочан, які прийшли на свято до Єрусалиму з різних країв землі, почули проповідь Євангелії мовою тієї місцевості, з якої вони були. Це чудо Господь зробив для того, щоб апостоли могли швидше донести Благу Вість до жителів різних країв землі.

Одкровення про Святу Трійцю є також підтвердженням того, що християнське вчення має Божественне походження. Бо вчення про те, що Бог Один, але в Трьох Особах, є вченням таємничим, містичним, таким, яке відкривається не через логічні побудови, а через віру. Бо людина не може пояснити цього і навести якісь звичайні логічні аналогії. Але тільки, коли людина очищає своє серце, вона вірою, за словами Господніми – «Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать», – починає розуміти це містичне вчення. І тому, що воно незрозуміле звичайному людському розуму, відповідно розум і не міг би вигадати його – воно є Божественне.

Вчення про Трійцю тісно пов’язане із вченням про те, що Бог є любов. Властивість любові – мати об’єкт, на який ця любов виливається, бо якщо немає об’єкту, немає кого любити, тоді немає й самої любові. І відповідно, якщо ми кажемо, що Бог є любов, як записано про це у Священному Писанні, то з необхідністю маємо говорити і про те, що Бог є Трійця. Бо якщо Він є любов, то Він має любити когось. А кого Він буде любити, якщо буде в Одній Особі. Світ? Але ж тоді Бог стає залежним від світу, а світ є творінням. А ми знаємо, що Бог є самодостатнім, він має джерело Свого буття у Самому Собі. Тому ця любов має бути в Ньому внутрішня, відповідно ця любов – між особами Пресвятої Трійці. А любов до світу – це вже ознака вияву цієї любові, бо любов не може замикатися сама в собі – вона прагне благодіяння.

Це велике, радісне й багатогранне свято: Свято П’ятидесятниці, День Святої Трійці, День народження Церкви. В цей день ми святкуємо і завершення Божественного одкровення про Бога як про Святу Трійцю. Також цього дня ми впевнюємося в тому, що Бог є дійсно любов, що Він все зробив для нашого спасіння. І тепер від кожного з нас залежить, чи приймаємо ми ці великі дари, чи готові ми ці можливості, що дав нам Господь, використати для спасіння повною мірою у своєму повсякденному житті, щоби досягнути Царства Небесного, до якого кличе Він кожного з нас через Євангеліє, через Свою Церкву.

Господь, як люблячий Отець з відомої притчі про блудного сина, стоячи на дорозі, виглядає нас, як Своїх улюблених дітей і чекає, коли ж ми повернемося з далекої країни, де ми, на жаль, часто марнуємо своє життя і таланти – все те, що Він дав нам у великій кількості для того, щоб ми мали все необхідне для нашого спасіння.

З єпископом Євстратієм
розмовляв Олександр КОЗЛОВСЬКИЙ,

«Укрінформ»
Записаний

newroman

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +132/-0
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 1079
  • Останні відвідини:
    01 Квітня 2016, 19:51:36

Що значить сьогоднішній день ( свято, дата)
« Прочитано #29 : 27 Вересня 2011, 18:33:31 »


  Воздвиження Чесного Животворчого Хреста Господнього.

  Рівноапостольний цар Костянтин побажав збудувати храми Божі на священних для християн місцях у Палестині (тобто на місцях народження, страждань, Воскресіння Господа Ісуса Христа та ін.) і знайти хрест, на якому був розіп`ятий Спаситель. Виконати бажання царя з великою радістю взялася його мати, св. рівноапостольна цариця Єлена.
Приховано: Показати
У 326 році цариця Єлена з цією метою вирушила до Єрусалима. Багато зусиль доклала вона, щоб знайти хрест Христів, бо недруги Христові сховали хрест, закопавши його в землю. Нарешті їй вказали на одного літнього юдея, на ім`я Іуда, який знав, де знаходиться хрест Господній. Після довгих розпитувань і умовлянь він показав місце. Виявилося, що святий хрест був укинутий у рів і завалений сміттям і землею, а зверху був збудований язичницький храм. Цариця Єлена наказала зруйнувати цю будівлю і знайти хрест.
Коли розкопали рів, то знайшли в ньому три хрести й дощечку, що лежала окремо від них, з написом: "Ісус Назорей, Цар Юдейський". Потрібно було дізнатися, який з трьох хрестів є Хрест Спасителя. Єрусалимський патріарх (єпископ) Макарій і цариця Єлена твердо вірили і сподівалися, що Бог укаже на святий Хрест Спасителя.
За порадою єпископа стали підносити хрести один за одним до однієї недужої жінки. Від двох хрестів не вчинилося ніякого чуда, коли ж поклали третій хрест, то вона вмить зцілилася. Трапилося так, що в цей час несли померлого для поховання. Тоді стали покладати хрести один за одним і на померлого; і коли поклали третій хрест, померлий ожив. У такий спосіб розпізнали Хрест Господній, через який Господь творив чудеса і показав животворчу силу Свого Хреста.
Цариця Єлена, патріарх Макарій і люди, що були навколо них, з пошаною, радісно і побожно вклонилися Хресту Христовому і цілували його. Християни, довідавшись про цю велику подію, зібралися величезним натовпом до місця, де було знайдено Хрест Господній, усім хотілося прикластися до святого животворчого Хреста. Але оскільки через велику кількість людей усім це зробити було неможливо, то люди просили принаймні показати його. Тоді патріарх Макарій став на підвищеному місці і, щоб усім було видно, кілька разів воздвигав (піднімав) його. Народ же, бачачи Хрест Спасителя, кланявся і вигукував: "Господи, помилуй!"
Св. рівноапостольні царі Костянтин і Єлена на місці поховання і Воскресіння Ісуса Христа збудували просторий і чудовий храм на честь Воскресіння Христового. Спорудили також храми на Елеонській горі, у Вифлеємі й у Февроні, біля дуба мамрійського.
Цариця Єлена частину Хреста Господнього принесла своєму синові, царю Костянтину, а іншу частину залишила у Єрусалимі. Цей дорогоцінний залишок Хреста Христового і дотепер зберігається у храмі Воскресіння Христового.
Після знайдення животворчого Хреста Господнього юдей Іуда, який вказав місцезнаходження Хреста, став християнином. Потім за доброчинне життя був рукопокладений на єпископа з ім`ям Киріака і призначений на кафедру Єрусалимського патріархату.
Постраждав за Христа при Юліані Відступникові. Пам`ять св. священномученика Киріака відзначається 28 жовтня (10 листопада н. ст.).
В пам`ять знайдення Хреста Христового і його воздвиження свята православна Церква установила свято Воздвиження чесного і животворчого Хреста Господнього. Це свято віднесено до числа великих свят і відзначається 14 вересня (27 вересня н. ст.).
За всенічним богослужінням (на ранній) буває винесення хреста для поклоніння. Після великого славослів`я священик, облачившись у всі священицькі ризи і тримаючи над головою своєю св. хрест, прикрашений квітами, при співі "Святий Боже..." виносить його з вівтаря на середину храму і кладе на аналої. Під час триразового співання тропаря "Спаси, Господи, людей Твоїх..." священик кадить св. хрест. Потім під спів "Хресту Твоєму поклоняємося, Владико, і святе Воскресіння Твоє славимо", – всі кланяються і цілують св. хрест. Прикрашається св. хрест зеленню і квітами на знак того, що через нього (тобто через страждання і смерть на ньому Спасителя) даровано нам вічне життя. В це свято треба постити, щоб поглибити благоговійний спогад про хресні страждання Спасителя.
« Останнє редагування: 27 Вересня 2011, 18:39:39 від newroman »
Записаний

newroman

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +132/-0
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 1079
  • Останні відвідини:
    01 Квітня 2016, 19:51:36

Що значить сьогоднішній день ( свято, дата)
« Прочитано #30 : 22 Грудня 2011, 19:13:23 »

Сьогодні свято Зачаття прав. Анною Пресвятої Богородиці
Хоча в Святому Письмі нічого не сказано про батьків Пресвятої Богородиці — Йоакима і Анну, все ж таки Церковне Передання подає нам деякі відомості. Згідно з цим переданням, Анна походила з роду царя Давида і була донькою священика Матана з покоління Юди і тіткою св. Єлисавети, матері св. Івана Хрестителя.

Анна відзначалася побожністю і милосердям до вбогих. Вона була бездітною, що вважалося ганьбою між людьми. Разом зі своїм побожним чоловіком Йоакимом вона наполегливо просила Бога у молитвах про потомство. Передання говорить, що одного дня явився їй ангел Господній, який приніс радісну вістку від Бога: її молитва вислухана. Щаслива Анна відразу поспішила до Єрусалиму, щоб скласти Богові свою сердечну подяку. Там вона зустрілася зі своїм чоловіком, який також мав вістку від Божого ангела.

Щасливий для них день сповнення Божої обітниці настав 21 вересня. Праведне подружжя тримало на руках дитя, яким обдарував їх Господь після довголітнього чекання. Була це Марія, Матір Ісуса Христа.

Церква.info

Записаний

newroman

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +132/-0
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 1079
  • Останні відвідини:
    01 Квітня 2016, 19:51:36

Що значить сьогоднішній день ( свято, дата)
« Прочитано #31 : 26 Лютого 2012, 20:39:51 »

Сьогодні НЕДІЛЯ ПРОЩЕНА
Останній день масляного тижня називається прощеною неділею. В цей день прийнято просити вибачення один у одного за всі образи, спричинені на протязі року.
Великий піст, в період якого ми всту
паємо, є часом покаяння і наближення до нашої земної і небесної Пасхи - нашого позбавлення, до Царства Небесного. Час Великого посту - це час покаяння і очищення. Без покаяння немає очищення, а без очищення немає спасіння. Покаянням виправдався митар, пробачено грішницю, саме воно відкрило розсудливому розбійнику райські двері, завдяки покаянню апостол Петро, що тричі відрікся від Спасителя, був пробачений і відновлений в апостольській гідності. Істинному покаянню передує, за вченням Церкви, одна необхідна умова - прощення образ і примирення з ближнім. Усі ми живемо в суспільстві, разом трудимося і разом звершуємо свій життєвий шлях...

Вустами великих пророків Нафана, Іони, Давида та інших Слово Боже закликало і закликає нас до покаяння. Предтеча Господній Іоанн і Сам Господь наш Ісус Христос додають до цього заклику: "Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне" (Мф.3,2;4,17).

У кожного з нас по-своєму будуються відносини з людьми. Про декого з ближніх ми думаємо: до чого ж важка для мене ця людина, випадково (а насправді Промислом Божим) поставлена біля мене. А хтось так само думає про нас. Але як би там не було, ми йдемо всі разом, і ми зобов'язані йти разом. Ми зобов'язані розуміти один одного і допомагати один одному, бо, тільки носячи тяготи один одного, можна виконати закон Христов (Гал.6,2).

Вступаючи в період Великого посту, спробуємо, браття і сестри, стати стерпними один для одного, а якщо вистачить на те сил, то і добрими супутниками нашим ближнім. Чим ближче ми підходимо до Царства Небесного, тим більше наближаємося до живого Бога і один до одного, і тим все більше унеможливлюється наші байдужість і злопам'ятство. Тільки той, хто любить іншого, виконав закон Христов (Рим. 13,8).

Чому ж треба прощати своїх ближніх? Прощати гріхи ближнім - це закон Євангелія, це веління Самого Господа. "Якщо ви, - говорить святе Євангеліє, - прощатимете людям їх провини, то і вам простить Отець ваш Небесний, а якщо не прощатимете людям провин їх, то і Отець ваш не пробачить вам провин ваших" (Мф.6,14-15).

"Отже, - говорить в іншому місці Слово Боже, - у всьому, як хочете, щоб з вами поводилися люди, так поводьтеся і ви з ними" (Мф.7,12): хочете бути прощеними - прощайте; хочте щоб Вас любили - любіть; хочте бути нескривдженими - не кривдьте. Так і в молитві Господній, яку нам дав Сам Бог, ми просимо: "І пробач нам борги наші, як і ми прощаємо боржникам нашим" (Мф.6,12). І якщо ми не прощаємо боргів нашим боржникам, то, вимовляючи слова цього прохання, ми говоримо неправду перед Богом. Така молитва не принесе нам ні миру, ні Божого благовоління.

У чому ж треба прощати наших ближніх? У всьому, що ображає і заподіює біль. Все це необхідно прощати і викорінювати. Тільки у взаємному смиренні, взаєморозумінні і всепрощенні можливо для людини знайти душевний мир і вступити на шлях покаяння, наближаючись до Бога.

Ворожнечу між нами породжує гріх, з яким необхідно боротися. Гріх, по вченню святих отців, - вогонь, що горить: у міру зменшення горючої речовини вогонь згасає, у міру добавки речовини - ще з більшою силою розгорається. Усвідомлюючи свою відповідальність перед Богом і людьми, вступаючи у Великий піст, зменшимо ж, браття і сестри, горючу гріховну речовину - образи один на одного, постараємося влаштувати своє життя згідно із словами святителя Димитрія Ростовського: з ранку в молитві будь серафим, в праці - херувим, у поводженні зі всіма - ангел.

На шляху всепрощення зустрічається багато перешкод. Головна з них - наша самолюбність і сатанинська гордість. Шкодить на цьому шляху і ворог нашого спасіння -  диявол. Але в порівнянні з тими засобами і можливостями, якими ми володіємо, ці перешкоди - ніщо. З нами завжди Бог і Його всесильна допомога, благодать Святого Духа, допомога святих Ангелів, молитовне заступництво святих угодників. З нами Бог! А що може бути більше, міцніше та надійніше цього?

Усвідомлюючи це, підійдемо до відповідального моменту в нашому житті. Вирвемо з свого серця усілякі образи, від душі пробачимо наших ближніх і дальніх - і тоді простить нас Бог.

Господи Боже, виведи наші душі з єгипетського гріховного полону, введи нас до очистительної пустелю спасительного посту, керуй нами вогненним стовпом Твоєї Божественної правди і невимовного милосердя, оживлюй нас манною Божественної Твоєї Євхаристії і введи нас в Ханаан чистоти і святості. Амінь.
http://orthodox.org.ua/

Отже кого чим образив - простіть мене грішного.
Записаний

advokat

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +722/-1
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 2145
  • Останні відвідини:
    20 Вересня 2017, 23:20:40

    Звідки: Івано-Франківськ
Що значить сьогоднішній день ( свято, дата)
« Прочитано #32 : 27 Лютого 2012, 10:14:55 »

Кому цікаво

Послання Папи Бенедикта XVI на Великий Піст 2012

Браття і сестри!

Великий піст дає нам ще одну нагоду замислитися над серцем християнського життя – любов'ю. Адже це справді сприятливий час, щоб через Слово Боже і святі тайни ми відновили свій шлях віри, як особистий, так і спільнотний. Це шлях позначений молитвою, діленням, тишею і постом, час очікування пасхальної радості.

Цього року хочу запропонувати декілька думок у світлі короткого біблійного тексту, взятого з Послання до євреїв: «Зважаймо один на одного, заохочуючи до любові й до діл добрих» (Євр. 10, 24). Це речення з уривку, у якому автор закликає надіятися на Ісуса Христа як первосвященика, який здобув для нас прощення та доступ до Бога. Плодом прийняття Христа є життя, основане за трьома богословськими чеснотами, що означає прийти до Господа «із щирим серцем у повноті віри» (Євр. 10, 22), непохитно тримати «визнання нашої надії» (Євр. 10, 23), стараючись разом із братами постійно «поступати з любов'ю і робити добрі діла» (Євр. 10, 24). Також для того, щоб підтримувати цю євангельську поведінку, важливо брати участь у літургійних та молитовних зустрічах спільноти, зважаючи на есхатологічну ціль – повне сопричастя у Бозі (Євр. 10, 25). Акцентую увагу на 24 стиху, який у кількох словах пропонує цінне і завжди актуальне повчання про три аспекти християнського життя: увагу до ближнього, взаємність і особисту святість.

1. «Проявімо увагу»: відповідальність щодо ближнього.

Першим елементом є запрошення звернути увагу: тут вжито грецьке слово катаноейн, яке означає добре спостерігати, бути уважним, дивитися з усвідомленням, зауважувати якусь дійсність. Ми читаємо про це в Євангелії, коли Ісус запрошує учнів «спостерігати» за птахами у небі, які хоч і не працюють важко, однак є об'єктом турботливого Божого Провидіння (пор. Лк. 12, 24), і «усвідомити» колоду в своєму оці перед тим, як дивитися на скалку в оці брата» (пор. Лк 6, 41). Чуємо про це також у іншому уривку того ж Послання до євреїв, де є запрошення «звернути увагу на Ісуса» (3, 1), апостола і верховного священика нашої віри. Отже, слово, яке відкриває наше звернення, запрошує затримати погляд на іншому, а передусім на Ісусові, і бути уважними одні до одних, не бути чужими, байдужими до долі братів.

Натомість часто стикаємося з протилежним почуттям – байдужістю, яка народжується з егоїзму, прикритого маскою пошани до «приватної сфери». Сьогодні також сильно звучить голос Господа, який кличе кожного з нас дбати про іншого. Сьогодні також Бог кличе нас бути «сторожами» наших братів (пор. Бут. 4, 9), встановлювати стосунки, характерними для яких є взаємна турбота, увага до добра іншого та до всього його добра.. Велика заповідь любові до ближнього вимагає і спонукує до усвідомлення відповідальності щодо тих, які, як і я, є створіннями та дітьми Божими: бути братами в людському вимірі, і в багатьох випадках також і вірі, – що мусить спонукати нас до того, щоб бачити в іншому правдивого іншого мене, якого безмежно любить Бог. Якщо ми розвиваємо цей погляд братерства, з нашого серця природно буде випливати солідарність, справедливість, а також співчуття. Слуга Божий папа Павло VI стверджував, що світ страждає сьогодні передусім від відсутності братерства: «Світ хворий. Його біль не так у розтраті ресурсів чи в захопленні цих ресурсів кимсь, як у браку братерства між людьми і народами» (Енц. Populorum progressio, 26 березня 1967, №66).

Бути уважним до іншого означає бажати добра йому чи їй у всіх аспектах – фізичних, моральних і духовних. Здається, що сучасна культура втратила відчуття добра і зла, тому потрібно акцентовано підтвердити, що добро існує і виграє, тому що Бог є «добрий і робить добро» (Пс. 119, 68). Добро – це те, що піднімає, захищає і сприяє життю, братерству і сопричастю. Бути відповідальним щодо ближнього означає бажати і робити добро іншому, бажаючи, щоб також і він відкрився на логіку добра. Цікавитися братом означає хотіти розплющити очі на його потребу. Святе Письмо застерігає від небезпеки затвердіння серця через своєрідну «духовну анестезію», яка робить людей сліпими до страждання інших. Євангелист Лука переказує дві притчі Ісуса, в котрих є приклади такої ситуації, яка може виникнути в серці людини. У притчі про доброго самарянина священик і левіт байдуже «проходять повз» нещасного, якого обікрали і побили розбійники (пор. Лк. 10, 30 – 32). У притчі про багача розповідається про чоловіка перенасиченого благами, який не помічає страждань бідного Лазаря, котрий помирає з голоду перед його дверима (пор. Лк. 16, 19). В обох випадках маємо справу з чимось протилежним до «вияву уваги», погляду любові і співчуття. Що ж є на перешкоді цьому людяному і турботливому погляду на брата? Інколи це матеріальне багатство і ситість, інколи пріоритетність власних інтересів і власних переживань. Ми не повинні бути ніколи нездатними «мати милосердя» до тих, які страждають, а серце ніколи не повинні надміру переповнювати наші справи і наші проблеми, роблячи нас глухими до крику бідного. Натомість саме покірність серця і особистий досвід страждання можуть стати джерелом внутрішнього пробудження до співчуття та емпатії: «Праведний знає справу бідних, а розбещений не має зрозуміння» (Прип. 29, 7). Так стає зрозумілим блаженство «тих, які плачуть» (МТ. 5, 4), тобто тих, які зможуть вийти із самих себе, щоб зворушитися болем інших. Зустріч з іншим та відкривання серця на його потреби є нагодою до спасіння та блаженства.

«Звернути увагу» на брата означає також турбуватися про його духовне благо. І тут я хочу пригадати аспект християнського життя, який на мою думку, призабули, – братнє виправлення для вічного спасіння. Сьогодні практично всі стали дуже чутливими до теми турботи і любові щодо фізичного і матеріального блага інших, але майже завжди мовчать про духовну відповідальність за братів. Так не було в ранній Церкві та у спільнотах зі справді зрілою вірою, де хвилювалися не тільки про тілесне здоров'я брата, а також про здоров'я його душі, скерованої до останнього призначення. У Святому Письмі читаємо: «Докоряй мудрому – він тебе полюбить. Дай мудрому пораду, він стане ще мудрішим. Навчи праведника, і він знання побільшить» (Прип. 9, 8 і наст.). Сам Христос наказує докоряти братові, який грішить (пор. Мт 18, 15). Дієслово, яке вживають, щоб передати братнє виправлення, – еленкейн, – те саме, яке вказує на пророчу місію властивого християнам викриття генерації, яка віддається злу (пор Еф. 5, 11). Традиція Церкви серед діл милосердя для душі називає також «Грішника навернути». Важливо відродити цей вимір християнської любові. Не можна мовчати на зло. Думаю тут про ставлення тих християн, які з людської поваги чи просто зі зручності пристосовуються до загальної ментальності замість того, щоб застерегти своїх братів від способу думання і дій, які є протилежними до істини, і не йдуть дорогою добра. Однак християнським докором не має керувати дух засудження чи звинувачення. Ним завжди керує любов і милосердя, він витікає зі справжнього піклування про благо брата. Апостол Павло стверджує: «Коли би хтось попав у якусь провину, то ви, духовні, такого наставляйте духом лагідности, пильнуючи себе самого, щоб і собі не впасти у спокусу» (Гал. 6, 1). У нашому світі, просякнутому індивідуалізмом, необхідно знову відкрити важливість братнього виправлення, щоб разом іти до святості. Навіть «праведник впаде сім разів» (Прип. 24, 16), як каже Писання, бо всі ми є слабкі та недосконалі (пор 1 Ів. 8, 1). Отже, великим служінням є допомагати і дозволяти, щоб нам допомогли читати правдиво себе самих для покращення свого життя і доброго курсу шляхом Господнім. Завжди потрібний погляд, який любить і виправляє, який знає і впізнає, який розуміє і прощає (пор. Лк. 22, 61), бо так робив і робить Бог з кожним із нас.

2. «Одні одним»: дар взаємності.

Таке «сторожування» щодо інших контрастує з ментальністю, яка, обмеживши життя тільки до земного виміру, не бачить його в есхатологічній перспективі і приймає будь-який моральний вибір во ім'я індивідуальної спільноти. Таке суспільство, як теперішнє, може стати глухим як до фізичного страждання, так і до духовних і моральних вимог життя. Не так повинно бути у християнській спільноті! Апостол Павло запрошує шукати те, що спонукає до «миру та до взаємного збудування» (Рм. 14, 19), допомагаючи «ближньому на добро, для збудування» (Рм. 15, 2), не шукаючи власної користі, «лише для багатьох, щоб спаслися» (1 Кор. 10, 33). Це взаємне виправлення і заохочення в дусі побожності і любові повинно бути частиною життя християнської спільноти.

Учні Господа, з'єднані з Христом через Євхаристію, живуть у спільноті, яка зв’язує їх одні з одними як членів одного тіла. Це означає, що інший мені належить, що його життя і його спасіння стосуються мого життя і мого спасіння. Торкаємось тут дуже глибокого елементу сопричастя: наше існування взаємозв'язане з існуванням інших, як у добрі, так у злі; як гріх, так і дія любові мають також суспільний вимір. У Церкві, містичному тілі Христа, справджується така взаємність: спільнота не перестає каятись і просити прощення за гріхи своїх синів, але також постійно радіє і ликує зі свідчень чеснот і любові, які в ній проявляються. «Різні члени нехай дбають однаково одні про одних» (1 Кор. 12, 25), – стверджує святий Павло, бажаючи, щоб ми були одним тілом. Любов до братів, виявом якої є милостиня, – типова великопосна практика поруч з молитвою і постом – закорінена у цій спільній приналежності. Навіть у конкретному переживанні щодо найбідніших кожен християнин може висловити свою участь в єдиному тілі, яким є Церква. Взаємна увага до інших – це також визнання добра, через яке Господь діє у них, і подяка з ними за чуда благодаті, які добрий і всемогутній Бог продовжує чинити в своїх дітях. Коли один християнин помічає в іншому діяння Святого Духа, то повинен тільки радіти щодо цього і возносити славу Отцеві Небесному (пор. Мт. 5, 16).

3. «Щоб заохочувати нас взаємно в любові і добрих ділах»: іти разом у святості.

Цей вислів із Послання до євреїв (Євр. 10, 24) спонукає нас бачити універсальний заклик до святості, постійний шлях у духовному житті, прагнути більших харизм і щораз вищої та пліднішої любові (пор. 1 Кор. 12, 31 – 13, 13). Ціллю взаємної уваги є взаємний стимул до реальної щораз більшої любові, «як світло зірниці, що світить дедалі ясніше, поки день не стане повний» (Прип. 4, 18), очікуючи на те, щоб жити незахідний день у Бозі. Час, даний у нашому житті, є цінним для того, щоб сповнити добрі діла в любові до Бога. Так сама Церква росте і розвивається, щоб досягти повної зрілості у Христі (пор. Еф. 4, 13). У такій динамічній перспективі зростання звучить звернення, яке спонукає нас взаємно осягати повноту любові і добрих діл.

На жаль, завжди є небезпека спокуси бути літеплими, придушувати Духа, відмовлятися «торгувати талантами», які були нам подаровані для добра нашого та інших (пор. Мт. 25, 25 і наст.). Ми всі отримали духовне і матеріальне багатство для сповнення божественного плану, для добра Церкви і для особистого спасіння (пор. Лк. 12, 21; 1 Тм. 6, 18). Духовні наставники пригадують, що той, хто в житті віри не йде вперед, той іде назад. Дорогі брати і сестри, приймімо завжди актуальне запрошення прагнути до «високої мірки християнського життя» (папа Іван Павло ІІ, Апост. лист «Novo Millenio ineunte», 6 січня 2001, № 31). Мудрість Церкви щодо визнавання і проголошення блаженними і святими деяких зразкових християн є також у тому, щоб викликати в інших бажання наслідувати їхні чесноти. Святий Павло закликає: «Пошаною один одного випереджайте» (Рм. 12, 10).

Перед світом, який вимагає від християн відновленого свідчення любові і вірності Господу, нехай всі відчують невідкладну потребу почати змагатися у любові, у служінні і в добрих ділах (пор. Євр. 6, 10). Цей заклик є особливо сильним у святому часі приготування до Пасхи.

З побажанням святого і плідного Великого посту, поручаю вас заступництву Пресвятої Діви Марії і від серця уділяю всім апостольське благословення.

Відповідь від: 27 Лютого 2012, 10:10:58
Великий піст 2012: навіщо постувати


http://lady.tochka.net/ua/20832-velikiy-post-2012-zachem-postitsya/
Записаний

ksenya

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +303/-0
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 1102
  • Останні відвідини:
    12 Лютого 2020, 21:00:36

    Звідки: Калуш
Що значить сьогоднішній день ( свято, дата)
« Прочитано #33 : 29 Лютого 2012, 09:04:34 »

Сьогодні почула по ТБ, що нині в Ірландії жіночий день, в тому плані, що сьогодні жінки можуть робити пропозиції руки та серця чоловікам. Це ще пів біди, що Можуть ;), найцікавіше те, що чоловіки не можуть відмовити . Майже... Можуть, але не просто, а за відплату (не помсту, звісно, ггг), тобто за виконання бажання, подарунок, поцілунок... Щось, на що погодиться жінка. Отак. Ця традиція в них ще з часів богів. Може, зараз знайду, як то воно все було ;)
Відповідь від: 29-02-2012, 08:56:23
Знайшла :
Традиция дня святого Освальда зародилась ещё в V веке в Ирландии. Древнее предание гласит, что однажды святая Бригитта Ирландская пришла к святому Патрику и поведала ему о нелёгкой доле женщин её монастыря, которые страдали от неразделённой любви. Бригитту очень возмущало то, что женщинам было запрещено проявлять инициативу в отношениях и следовало лишь ожидать предложения руки и сердца от любимого. Святой Патрик проникся просьбой Бригитты и дал разрешение представительницам прекрасного пола делать предложения своим избранникам, но лишь в високосный год. Говорят, что Бригитта Ирландская позвала в мужья самого Патрика, но согласия не получила. Впоследствии такое право было ограничено всего лишь одним днём — 29 февраля.
Виявляється в Америці є щось схоже. Тут:

http://www.29feb.ru/interes/den-svyatogo-osvalda/
Записаний

DVania

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +963/-2
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 4231
  • Останні відвідини:
    14 Вересня 2016, 23:52:58

Що значить сьогоднішній день ( свято, дата)
« Прочитано #34 : 08 Березня 2012, 16:57:13 »

Для когось - 8 Березня, а для когось і веселий Пурім!
Цитувати (вибране)
08.03.2012
7 березня, ввечері, після заходу сонця, з настанням за єврейським календарем 14 дня місяця Адару, послідовники іудаїзму починають відзначати Пурим (Свято Жереба), встановлене на згадку про порятунок євреїв від винищення, спроби якого були зроблені в Персидькому царстві під час правління царя Артаксеркса (V ст. до н.е.), інформує УНІАН.
Події, що лягли в основу свята, докладно викладені в книзі Есфір (Естер). Суть історії Есфірі полягає в тому, що вона стала дружиною Артаксеркса, приховавши своє єврейське походження. Єдиний родич Есфірі, Мардохей, розкрив змову проти євреїв і розповів їй про це. Змова виходила від Амана, радника царя, який відчував ненависть до євреїв, успадковану ним від предків. Праведний Мардохей, будучи на службі у царя, відмовився поклонитися до землі Аману, оскільки так вимагала від нього віра. Це дало привід Аману переконати царя, що його іудейські піддані не були йому вірні, і добитися згоди на їх винищення за один день у всіх кінцях царства.
Щоб вирішити, в який день слід розпочати їх винищувати, Аман кинув жереб - пур (звідси і назва свята), який випав на 13 Адара. Але коли про змову цареві розповіла його дружина Есфір, наслідки для Амана були найтяжчими: під враженням від мужності дружини, яка ризикувала власним життям, порушуючи заборону самовільно звертатися до царя і визнаючи своє єврейське походження, цар стратив не євреїв, а самого Амана. 13 Адару у всіх містах Персидського царства євреї знищили своїх ворогів, а на наступний день влаштували відпочинок і торжество в честь перемоги й порятунку. Тому святкування Пурима проводиться 14 Адару.
У синагогах 14 Адару під час ранкової та вечірньої молитви читається сувій книги Есфір (Мегілат Естер) і вимовляються три благословення. Існує звичай при згадці імені Амана під час читання шуміти і бити в грегер - "калатало Амана".
Крім читання сувою книги Есфір існують ще три "обов`язки" (міцвот), що виконуються у свято Пурим: дарування подарунків, подаяння бідним і святкова трапеза. Щоб виконати припис про подарунки, кожна людина підносить або посилає своїм знайомим або родичам мішлоах манот - два види їжі (як правило - солодощі) або напої.
Подаяння прийнято давати, щонайменше, двом нужденним; крім того, напередодні свята кожен жертвує в громаду символічну суму - "півшекеля" - як символ солідарності всього народу.
Талмуд наказує євреям проводити святковий день "в веселощах". Це одне з небагатьох свят, коли євреям дозволено вживати міцні напої. Святкова трапеза в цей період відрізняється великою кількістю страв і вин. Найвідоміша традиційна страва, пов`язана з Пуримом, - трикутні пиріжки з солодкого тіста з начинкою з маку і меду (хоменташен).
Експрес online
Записаний

newroman

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +132/-0
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 1079
  • Останні відвідини:
    01 Квітня 2016, 19:51:36

Що значить сьогоднішній день ( свято, дата)
« Прочитано #35 : 08 Березня 2012, 19:28:48 »

Як з’явилося свято 8 Березня?

Перша історія:

Рішення про щорічне святкування жіночого дня було прийнято в 1910 році на Другій міжнародній конференції соціалісток в Копенгагені.Коріння свята, яке так приховувала совєтська пропаганда – маніфестації феміністок, основну масу з яких складали повії.У 1895 році, 8 березня, повії Чикаго вийшли на демонстрацію з вимогою виплатити матросам зарплату. В останніх просто не було грошей, щоб розплатитися із представницями найдавнішої професії. Через рік, 8 березня, 1896 році, те ж саме відбулося в Нью-Йорку. В наступні роки демонстрації жінок часто приурочувалися цьому дню. Так, 8 березня 1908 року в Нью-Йорку 15 000 жінок вийшли на демонстрацію, вимагаючи підвищення зарплатні та надання виборчого права. Для закріплення традиції, рішенням Соціалістичної партії США (28 лютого 1909) і Соціалістичного Інтернаціоналу (1910, Копенгаген, з ініціативи німецької революціонерки Клари Цеткін) день 8 березня було проголошено Міжнародним жіночим днем.

Друга історія:

Пурім або Гамана – єврейське національне свято припадає на 23 лютого, за старим стилем це 8 березня. Це не є релігійне свято (про це, до речі, говориться і в «Єврейській енциклопедії»). Це свято знищення усіх ворогів іудеїв. Перський цар, дозволив євреям «винищити, убити всіх сильних у народі, що у ворожнечі з ними, дітей і дружин, і маєтки їхні розграбувати» (Книга Есфірі, 8 -11). І два дні, за підтримки царських вояків, «іудеї били усіх ворогів своїх, і винищували, і діяли з ворогами по своїй волі» (Книга Есфірі, 8 -11).  Тоді загинуло 75 тиcяч “ворогів народу”, це як зараз напевне 20 міліонів, а день погромів і убивств став «веселим святом Пурим». Це – єдине свято у євреїв, коли дозволяється євреям напитися до такого стану, щоб вони не могли відрізнити обличчя ворога від обличчя друга. По-друге, Оману – першому заступнику царя – за те, що він хотів знищити євреїв, відрізали вуха. На свято печуть трикутні пиріжки з маком, які називаються «вуха Омана». І всі із задоволенням їх їдять.Комуністка, німецька юдейка Клара Цеткін 1910 р. на конференції жінок-соціалісток у Копенгагені (Данія) запропонувала відзначати 8 березня як день жінки, її підтримала німецько-польська юдейка комуністка Роза Люксембург. Конференція проголосила 8 березня міжнародним жіночим днем. Але це свято не прижилося в світі. Його святкували, крім Ізраїлю, тільки в Російській  імперії
Записаний

newroman

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +132/-0
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 1079
  • Останні відвідини:
    01 Квітня 2016, 19:51:36

Що значить сьогоднішній день ( свято, дата)
« Прочитано #36 : 01 Квітня 2012, 21:19:10 »

Сьогодні в храмах згадують про подвиг покаяння преподобної Марії Єгипетської

"Зберігати царську таємницю – добре, а відкривати і проповідувати діла Божі – славно" (Тов. 12, 7), – так сказав Архангел Рафаїл Товіту, коли звершилося чудесне зцілення його сліпоти. Дійсно, не зберігати царської таємниці страшно і згубно, а замовчувати преславні діла Божі – велика втрата для душі.

І я, – говорить святий Софроній1, який написав житіє преподобної Марії Єгипетської, – боюся мовчанням утаїти Божественні діла і, згадуючи, що рабу, який закопав у землю даний від Бога талант, загрожує нещастя (Мф. 25, 18, 25), не можу не розповісти святу повість, що дійшла до мене. І нехай ніхто не подумає, – продовжує святий Софроній, – що я наважився писати неправду; коли у когось з'явиться сумнів у цій чудовій події, нехай знає: не подобає мені говорити неправду на святе. Якщо ж знайдуться такі люди, які, прочитавши це писання і будучи вражені славною подією, не повірять, то нехай буде до них милостивим Господь, тому що вони, розмірковуючи про неміч людської істоти, вважають неможливими ті чудесні діла, які звершуються зі святими людьми. Однак треба вже починати розповідь про славну подію, що відбулася в нашому роді.

В одному з Палестинських монастирів жив старець, який з ранньої юності мужньо трудився в чернечому подвигу, прикрашений побожним життям і розумним словом. Ім'я старця – Зосима. (Нехай ніхто не думає, що це Зосима єретик, хоча у них і одне ім'я: один заслужив недобру славу і був чужим Церкві, інший – праведний і був прославлений.) Зосима пройшов усі ступені посницьких подвигів і дотримувався всіх правил, що заповідані найвеличнішими ченцями. Виконуючи все це, він ніколи не переставав повчатися Божественними Словами: і лягаючи, і встаючи, і за роботою, і споживаючи їжу (якщо тільки можна назвати їжею те, що він споживав у дуже малій кількості), він не замовкаючи постійно виконував одну справу – співав Божественні піснеспіви і шукав повчання в Божественних книгах. Ще в дитинстві він був відданий у монастир, де мужньо трудився в пості до 53-х років. Але потім його стала хвилювати думка, що він досяг повної досконалості і більше не потребує ніяких повчань.

"Чи є, – думав він, – на землі чернець, який може мене наставити і показати приклад такого посту, якого я ще не пройшов? Чи знайдеться в пустелі людина, яка перевершила б мене?"

Коли старець так роздумував, явився ангел і сказав: "Зосимо! Ти старанно трудився, наскільки це в силах людини, і мужньо пройшов посницький подвиг. Однак немає людини, яка могла б сказати про себе, що вона досягла досконалості. Є подвиги, невідомі тобі, і тяжчі за пройдені тобою. Щоб пізнати, скільки інших шляхів ведуть до спасіння, покинь країну свою, як найславніший із патріархів Авраам (Бут. 12, 1), і йди в монастир, що розташований біля річки Йордан".

Виконуючи таку настанову, Зосима вийшов із монастиря, в якому трудився з дитинства, відправився на Йордан і досяг того монастиря, куди направив його голос Божий.

Відкривши монастирські ворота, Зосима побачив ченця-сторожа і розсказав йому про себе. Той сповістив про нього ігумена, який наказав покликати старця, що прийшов, до себе. Зосима прийшов до ігумена і зробив звичайний чернечий поклін і молитву.

– Звідки ти, брате, – запитав його ігумен, – і для чого прийшов до нас, убогих старців?

Приховано: Показати
Зосима відповів:

– Звідки я прийшов, про це немає потреби говорити; прийшов же я, отче, шукаючи собі душевної користі, оскільки чув про вас багато великого і достохвального, яке може привести душу до Бога.

– Брате, – сказав йому на це ігумен, – один Бог може зцілити немочі душевні; нехай наставить він і тебе і нас путями Своїм на користь душі, а людина виправляти людину не може, якщо вона постійно не споглядає себе і, з Божою допомогою, невсипно не звершує подвигів. Але оскільки любов Христова спонукала тебе відвідати нас, убогих старців, то залишайся з нами, якщо для цього прийшов. Пастир Добрий, Який віддав душу Свою заради нашого спасіння, нехай пошле на всіх нас благодать Святого Духа.

Після таких слів, Зосима поклонився ігумену, попросив його молитов і благословення та залишився в монастирі. Тут він побачив старців, які сяяли добрими ділами і благочестям, з полум'яним серцем служили Господу безперестанним співом, всенічною молитвою і постійною працею. На вустах їх завжди були псалми, ніколи не чутно було пустого слова, вони не думали про надбання тимчасових благ і про житейські турботи. Одне у них було постійне прагнення – це вбивати свою плоть. Головна і постійна їх духовна їжа – Слово Боже, а тіло вони годували хлібом і водою, наскільки кожному дозволяла любов до Бога. Бачачи це, Зосима повчався і готувався до майбутнього подвигу.

Пройшло багато часу, настали дні святого великого посту, монастирські ворота були замкнуті і відкривалися тільки в тому випадку, якщо кого посилали у справах монастиря. Пустинною була та місцевість; миряни не тільки не приходили, але навіть не знали про цей монастир.

Був у монастирі звичай, ради якого Бог привів туди Зосиму. У перший тиждень Великого посту за літургією всі причащалися Пречистого Тіла і Крові Господніх і споживали небагато пісної їжі; потім всі збиралися в церкві, і після щирої, колінопреклонної молитви старці прощалися один із одним; і кожен із поклоном просив у ігумена благословення на майбутній подвиг подорожніх. Після цього відкривалися монастирські ворота, і зі співом псалма "Господь – світло моє і спасіння моє: кого мені боятися? Господь – кріпкість життя мого: кого мені страшитися?" (Пс. 26, 1), ченці виходили в пустелю і переходили через річку Йордан. У монастирі залишалися тільки один або двоє старців, не для охорони майна – вкрасти там було нічого, – але щоб не залишити церкву без богослужіння. Кожен брав із собою їжу – скільки міг і хотів за своїми тілесними потребами: один небагато хліба, другий – смокви, інший – фініки або мочену у воді пшеницю. Деякі нічого з собою не брали, окрім руб’я на своєму тілі, і годувалися, коли примушував їх до того голод, травами, що ростуть у пустелі.

Перейшовши через Йордан, всі розходилися в різні боки і не знали один про одного, як хто постить і трудиться. Якщо хто бачив, що інший йде до нього назустріч, то йшов в інший бік і продовжував своє життя наодинці в постійній молитві, споживаючи в певний час дуже мало їжі. Так ченці проводили весь Великий піст і поверталися в монастир за тиждень до Воскресіння Христового, коли Церква з ваїями2 урочисто святкує Вербне свято. Повернувшись у монастир, ніхто з братії не питав один в одного, як він провів час у пустелі і чим займався, маючи свідком одну тільки свою совість. Таким був монастирський статут Прийорданського монастиря.

Зосима, за звичаєм того монастиря, також перейшов через Йордан, узявши з собою ради немочі тілесної небагато їжі і той одяг, який носив постійно. Блукаючи по пустелі, він звершував свій молитовний подвиг і поможливості стримувався від їжі. Спав він мало; де заставала його ніч, там спав небагато, сидячи на землі, а рано-вранці прокидався і продовжував свій подвиг. Йому все більше і більше хотілося пройти в глиб пустелі і там знайти одного з подвижників, який міг би його наставити.

Після двадцяти днів шляху, він зупинився і, повернувшись на схід, став співати шостий час3, виконуючи звичайні молитви (під час свого подвигу він, зупиняючись, співав кожний час і молився). Коли він так співав, то побачив з правого боку неначе тінь людського тіла. Злякавшись і думаючи, що це бісівська омана, він став хреститися. Коли страх пройшов, і молитва була закінчена, він повернувся на південь і побачив голу людину, обпалену чорним сонцем, з білим, як вовна волоссям, що спускалося тільки до шиї. Зосима побіг в ту сторону з великою радістю: в останні дні він не бачив не тільки людини, але і тварини. Коли ця людина здалека побачила, що Зосима наближається до неї, то поспішно побігла в глиб пустелі. Але Зосима неначе забув і свою старість, і стомлення від шляху і кинувся наздоганяти втікача. Той поспішно віддалявся, але Зосима біг швидше і коли наздогнав його настільки, що можна їм було почути один одного, – став взивати зі сльозами:

– Навіщо ти, рабе Бога істинного, ради Якого я поселився в пустелі, тікаєш від мене – грішного старця? Почекай мене, недостойного і немічного, заради надії на нагороду за твій подвиг! Зупинися, помолися за мене і ради Господа Бога, Який ніким не гребує, дай мені благословення.

Так взивав Зосима зі сльозами. Тим часом вони досягли заглиблення, наче русла висохшої річки. Втікач попрямував в іншу сторону, а Зосима, не маючи сил бігти далі, посилив свої слізні благання і зупинився. Тоді той, хто біг від Зосими, нарешті зупинився і сказав так:

– Авво4 Зосимо! Пробач мене ради Бога, що не можу явитися перед тобою: жінка я, як бачиш, гола, нічим не прикрита в своїй наготі. Але якщо ти хочеш надати мені, грішній, свою молитву і благословення, то кинь мені що-небудь із свого одягу для прикриття, і тоді я звернуся до тебе за молитвою.

Страх і жах обійняв Зосиму, коли він почув своє ім'я з вуст тієї, яка ніколи його не бачила і про нього нічого не чула.

"Якби вона не була прозорливою, – подумав він, – то не назвала б мене по імені".

Він швидко виконав її бажання, зняв з себе старий, розірваний одяг і, відвернувшись, кинув їй. Взявши одяг, вона підперезалася і, наскільки було можливо, прикрила свою наготу. Потім вона звернулася до Зосими з такими словами:

– Навіщо ти, авво Зосимо, побажав бачити мене, грішну жінку? Хочеш що-небудь почути або навчитися від мене і тому не полінувався на тяжкий шлях?

Але Зосима впав на землю і просив у неї благословення. Вона також схилилася на землю, і так обидва лежали, просячи один у одного благословення; було чути тільки одне слово "благослови!" Після довгого часу вона сказала старцю:

– Авво Зосимо! Ти повинен благословити і сотворити молитву, тому що ти одягнений саном ієрея і вже багато років стоїш у святому вівтарі, звершуючи Божественні таїнства.

Ці слова ввергли старця ще в більший страх. Обливаючись сльозами, він сказав їй, насилу переводячи подив від трепету:

– О духовна мати! Ти наблизилася до Бога, убивши тілесну неміч. Божий дар на тобі виявляється більше, ніж на інших: ти ніколи не бачила мене, але називаєш мене по імені і знаєш мій сан ієрея. Тому краще ти мене благослови ради Бога і виконай свою святу молитву.

Зворушена наполегливістю старця, вона поблагословила його такими словами:

– Благословенний Бог, Який хоче спасіння душам людським!

Зосима відповів "амінь", і обидва піднялися із землі. Тоді вона запитала старця:

– Людино Божа! Навіщо ти побажав відвідати мене голу, не прикрашену ніякими чеснотами? Благодать Святого Духа привела тебе, щоб, коли потрібно, повідомити мені про земне життя. Скажи ж мені, отче, як тепер живуть християни, цар і святі церкви?

– Вашими святими молитвами, – відповів Зосима, – Бог дарував Церкві міцний мир5. Але схилися до благань недостойного старця і помолися Господеві за весь світ і за мене грішного, щоб моя подорож пустелею не пройшла безплідно.

– Швидше тобі, авво Зосимо, – сказала вона, – як тому, який має священний сан, належить помолитися за мене і за всіх; бо ти для цього і призначений. Але з обов’язку послуху я виконаю твоє прохання.

З цими словами вона повернулася на схід; підвівши очі догори і піднявши руки, почала молитися, але так тихо, що Зосима не чув і не розумів слів молитви. В тремтінні, мовчки стояв він, схилившись.

"Закликаю Бога в свідки, – розповідав він, – що через деякий час я підвів очі і побачив її піднятою на лікоть6 від землі; так вона стояла в повітрі і молилася". Побачивши це, Зосима затремтів від страху, із сльозами впав на землю і лише промовляв:

– Господи, помилуй!

Але тут його схвилювала думка, чи не дух це і чи не привид, який нібито молиться Богові. Але свята, піднявши старця із землі, сказала:

– Навіщо, Зосимо, тебе хвилює думка про привид, навіщо думаєш, що я дух, який звершує молитву? Благаю тебе, блаженний отче, повір, що я жінка грішниця, очищена тільки святим хрещенням; ні, я не дух, а земля, прах і попіл, я плоть, що і не думає бути духом.

З цими словами вона осінила хресним знаменням своє чоло, очі, вуста, груди і продовжувала:

– Нехай позбавить нас Бог від лукавого і від тенет його, тому що велика боротьба7 його проти нас.

Почувши такі слова, старець припав до її ніг і зі сльозами вигукнув:

– Ім'ям Царя нашого Ісуса Христа, Бога істинного, народженого від Діви, заради Якого ти, гола, так убила свою плоть, заклинаю тебе, не приховуй від мене, але все розкажи про твоє життя, і я прославлю велич Божу. Ради Бога, скажи все не для похвали, а щоб навчити мене грішного і недостойного. Я вірю в Бога мого, для Якого ти живеш; я направився в цю пустелю саме для того, щоб Бог прославив твої діла: путям Божим ми не в силі протистояти. Якби Богу не було вгодно, щоб ти і твої подвиги стали відомими, Він не відкрив би тебе мені і мене не укріпив би в таку далеку путь пустелею.

Довго переконував Зосима її й іншими словами, а вона, піднявши його, сказала:

– Прости мене, святий отче, я соромлюся розповісти про ганебне життя моє. Але ти бачив моє голе тіло, так я оголю і душу мою, і ти узнаєш, скільки в ній сорому і ганьби. Я відкриюся тобі, не хвалячись, як ти говорив: про що хвалитися мені, сосуду диявольському! Але якщо почну розповідь про своє життя, ти втечеш від мене, як від змії; твій слух не витримає повісті про моє розпусне життя. Однак я розповім, нічого не замовчуючи; тільки прошу тебе, коли дізнаєшся про моє життя, не забувай молитися за мене, щоб мені одержати яку-небудь милість у День Судний.

Старець із нестримними сльозами просив її розповісти про своє життя, і вона так почала розповідати про себе:

"Я, святий отче, народилася в Єгипті, але маючи дванадцять років від народження, коли були ще живі мої батьки, я відкинула їх любов і відправилася в Александрію8. Як я втратила свою дівочу чистоту і стала нестримно, ненаситно вдаватися до любодіяння, – про це без сорому я не можу не те, що подумати, не те, що докладно розповідати; скажу тільки коротко, щоб ти узнав про нестримну похіть мою. Сімнадцять років, і навіть більше, я творила розпусту зі всіма, не ради подарунка або платні, бо нічого ні від кого я не хотіла брати, але я так розсудила, що дарма більше приходитимуть до мене і задовольнятимуть мою похіть. Не думай, що я була багата і тому не брала, – ні, я жила в убогості, часто голодна прала лахміття, але завжди була одержима бажанням ще більше загрузнути в болоті розпусти: я бачила життя в постійному безчесті. Одного разу, під час жнив, я побачила, що багато чоловіків – і єгиптян, і лівійців9 – йдуть до моря. Я запитала одного зустрічного, куди поспішають ці люди? Той відповів, що вони йдуть до Єрусалима на свято Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста, яке скоро буде. На моє запитання, чи візьмуть вони і мене з собою, він сказав, що якщо у мене є гроші й їжа, то ніхто не перешкоджатиме. Я сказала йому: "Ні, брате, у мене немає ні грошей, ні їжі, але все-таки я піду і сяду з ними в один корабель, а вони мене пропустять, бо я віддам їм своє тіло за платню". Я хотіла піти для того, щоб, – пробач мене, мій отче, – біля мене було багато людей, готових до похоті. Я говорила тобі, отче Зосимо, щоб ти не примушував мене розповідати про мою ганьбу. Бог свідок, я боюся, що своїми словами я оскверню навіть повітря".

Зрошуючи землю сльозами, Зосима вигукнув:

– Говори, мати моя, говори! Продовжуй свою повчальну повість!

"Юнак, який зустрівся, – продовжувала вона, – почувши мою безсоромну мову, засміявся і відійшов геть. Я, кинувши прялицю, що була при мені, поспішила до моря. Оглянувши мандрівників, я помітила серед них чоловік десять або більше, які стояли на березі; вони були молоді і, здавалося, підходили до мого жадання. Інші вже піднялися на корабель.

За звичаєм, я безсоромно підбігла до тих, що стояли і сказала: "Візьміть і мене з собою, я буду вам догоджати". Вони засміялися на ці і подібні слова і, бачачи мене безсоромною, узяли з собою на корабель, і ми відплвили. Як тобі, людино Божа, сказати, що було далі? Який язик, який слух винесе розповідь про ганебні справи, звершені мною на кораблі під час путі: я змушувала до гріха навіть проти волі, і не було ганебних справ, яким би я не навчала. Повір, отче, я жахаюся, як тільки море перенесло таку розпусту, як не розверглася земля і не занурила мене живою в пекло після спокушення багатьох людей! Але я думаю, що Бог чекав мого покаяння, не бажаючи смерті грішника, але з довготерпінням чекав навернення.

З такими почуттями прибула я до Єрусалима і протягом всіх днів до свята чинила як і раніше, і навіть гірше. Я не тільки не задовольнялася юнаками, що були зі мною на кораблі, але збирала на розпусту ще й місцевих жителів і мандрівників. Нарешті, настало свято Воздвиження Чесного Хреста, і я, як і раніше, пішла спокушати юнаків. Побачивши, що рано-вранці всі, один за одним, йдуть до церкви, відправилася і я, увійшла зі всіма в притвор і, коли настала година святого Воздвиження Чесного Хреста Господнього, я спробувала з народом пройти в церкву. Але як я не прагнула протиснутися, народ мене відсторонював. Нарешті, з великими труднощами наблизилася до дверей церкви і я, окаянна. Всі безперешкодно входили в церкву, а мене не допускала якась Божественна сила. Я знову спробувала увійти, і знову була відсторонена, і залишилася одна в притворі. Думаючи, що це відбувається через мою жіночу слабкість, я змішалася з новим натовпом, але старання моє виявилося марним; моя грішна нога вже торкалася порогу, але церква приймала всіх безперешкодно, тільки мене одну, окаянну, вона не допускала; неначе навмисно приставлена чисельна військова варта, невідома сила затримували мене – і ось я знову опинилася в притворі. Так три-чотири рази я напружувала сили, але не мала успіху. Від безсилля я не могла більше входити в натовп тих, хто заходив до церкви, все тіло моє боліло від тісноти і давки. Зневірившись, я з соромом відступила і стала в кутку притвору. Опам’ятавшись, я подумала, яка провина не дозволяє мені бачити животворче древо Хреста Господнього. Світло спасенного розуму, правда Божа, що освітлює душевні очі, торкнулася мого серця і вказала, що мерзота діл моїх забороняє мені увійти до церкви. Тоді я стала гірко плакати, ридаючи і зітхаючи від глибини серця.

Так я плакала, стоячи в притворі. Піднявши очі, я побачила на стіні ікону Пресвятої Богородиці і, звернувши до неї тілесні і душевні очі, мовила:

– О Владичице, Діво, Що народила Бога плоттю! Я знаю, глибоко знаю, що немає честі Тобі і похвали, коли я, нечиста і скверна, дивлюся на Твоє лице Приснодіви, чистої тілом і душею. Справедливо, якщо Твоя невинна чистота погребує і зненавидить мене блудницю. Але я чула, що народжений Тобою Бог для того і втілився, щоб закликати грішників до покаяння. Прийди ж до мене, залишеної всіма, на допомогу! Повели, щоб мені не забороняли ввійти до церкви, дай мені побачити Чесне Древо, на якому плоттю був розіп’ятий народжений Тобою, Який пролив святу кров Свою за визволення грішників і мене. Повели, Владичице, щоб і для мене, недостойної, відкрилися двері церкви для поклоніння Божественному Хресту! Будь моєю вірною поручителькою перед Сином Твоїм, що я більше не оскверню свого тіла нечистотою блуду, але, споглянувши на Хресне Древо, відречуся від світу і його спокус і піду туди, куди поведеш мене Ти, поручителька мого спасіння.

Так я сказала. Підбадьорена вірою і переконанням у милосердя Богородиці, я, неначе за чиїмось спонуканням, рушила з того місця, де молилася, і змішалася з натовпом тих, хто входив у церкву. Тепер ніхто мене не відштовхував і не заважав дійти до дверей церкви. Страх і жах напали на мене, я вся тремтіла. Дійшовши до дверей, які раніше були для мене зачиненими, я без труда увійшла всередину святої церкви і сподобилася бачити Животворче Древо, пізнала таємниці Божі, зрозуміла, що Бог не відкине того, хто кається. Впавши на землю, я поклонилася Чесному Хресту і поцілувала його з тремтінням. Потім я вийшла з церкви і підійшла до образу моєї поручительки – Богородиці і, схиливши коліна перед Її святою іконою, так молилася:

– О Прісноблаженна Діво, Владичице Богородице, не погребуй моєю молитвою, Ти на мені показала Своє велике чоловіколюбство. Я бачила славу Господню, блудна і недостойна бачити її! Слава Богу, Який ради Тебе приймає покаяння грішних! Ось все, що я грішна можу помислити і сказати словами. Тепер, Владичице, пора виконати те, що я обіцяла, закликаючи Тебе бути поручителькою: навчи мене, яка буде Твоя воля, і навчи, як завершити порятунок на шляху покаяння.

Після цих слів я почула, неначе здалеку, голос:

– Якщо перейдеш через Йордан, то знайдеш собі повне заспокоєння.

Вислухавши ці слова з вірою, що вони звернені до мене, я зі сльозами вигукнула, дивлячись на ікону10 Богородиці:

– Владичице, Владичице Богородице, не залиш мене!

З цими словами я вийшла з церковного притвору і швидко пішла вперед.

Дорогою хтось дав мені три монети зі словами:

– Візьми це, мати.

Я взяла монети, купила три хлібини і запитала продавця, де дорога до Йордану. Дізнавшись, які ворота ведуть у ту сторону, я швидко пішла, проливаючи сльози. Так я провела весь день мандруючи, питаючи дорогу у зустрічних, і до третьої години того дня, коли сподобилася побачити святий Хрест Христа, вже при заході сонця, я дійшла до церкви святого Іоанна Хрестителя біля річки Йордан. Помолившись у церкві, я зійшла до Йордану і омила собі водою цієї святої річки руки і обличчя. Повернувшись у церкву, я причастилася Пречистих і Животворчих Таїн Христових. Потім я з'їла половину одного хліба, випила води з Йордану і заснула на землі. Рано-вранці, знайшовши невеликий човен, я переправилася на інший берег і знову звернулася до своєї Керівниці-Богородиці з молитвою, як Їй буде благовгодно наставити мене. Так я віддалилася в пустелю, де і поневіряюся до цього дня, чекаючи спасіння, яке подасть мені Бог від душевних і тілесних страждань".

Зосима запитав:

– Скільки ж років, господине, пройшло, як ти поселилася в цій пустелі?

– Я думаю, – відповіла вона, – пройшло 47 років, як я залишила святе місто.

– Що ж, – запитав Зосима, – ти знаходиш собі для їжі?

– Перейшовши Йордан, – сказала свята, я мала два з половиною хліба; вони помалу висохли і ніби окам'яніли, і я споживала потроху декілька років.

– Як ти могла благополучно прожити стільки часу, і ніяка спокуса не схвилювала тебе?

– Я боюся відповідати на твоє запитання, отче Зосимо: коли я згадуватиму про ті біди, які я зазнала від думок, які мучили мене, я боюся, що вони знову оволодіють мною.

– Нічого, господине, – сказав Зосима, – не пропускай у своїй розповіді, – я тому і запитав тебе, щоб знати всі подробиці твого життя.

Тоді вона сказала:

– Повір мені, отче Зосимо, що сімнадцять років прожила я в цій пустелі, борючись зі своїми безумними пристрастями, як з лютими звірами. Коли я споживала їжу, я мріяла про м'ясо і вино, які їла в Єгипті; мені так хотілося випити улюбленого мого вина. Будучи в світі, я багато пила вина, а тут не мала навіть води; я знемагала від спраги і страшно мучилася. Іноді у мене було дуже засмучуюче бажання співати блудні пісні, до яких я звикла. Тоді я проливала сльози, била себе в груди і згадувала обітниці, дані мною при відході до пустелі. Тоді я думкою ставала перед іконою поручительки моєї, Пречистої Богородиці і з плачем благала відігнати від мене думки, що хвилювали мою душу. Довго я так плакала, і нарешті ніби світло розливалося навколо мене, і я заспокоювалася від хвилювань. Як признатися мені, отче, в блудних жаданнях, що охоплювали мене? Пробач, отче. Вогонь пристрасті спалахував у мені і обпалював мене, примушуючи до похоті. Коли на мене находила така спокуса, то я падала на землю і обливалася сльозами, уявляючи собі, що переді мною стоїть Сама моя Поручителька, засуджує мій злочин і погрожує за нього тяжкими муками. Лежачи на землі, я не вставала день і ніч, поки те світло не осяювало мене і не відганяло мої бентежні думки. Тоді я зводила очі до Поручительки своєї, гаряче благаючи допомоги моїм стражданням в пустелі – і дійсно, Вона надавала мені допомогу і керівництво в покаянні. Так провела я сімнадцять літ у постійних муках. А після, і донині, Богородиця у всьому – моя Помічниця і Керівниця.

Тоді Зосима запитав:

– Чи не було тобі потреби в їжі і в одязі?

Свята відповіла:

– Закінчивши хліби, через сімнадцять років, я годувалася рослинами; одяг, який був на мені під час переходу через Йордан, зітлів від старості, і я багато страждала, знемагаючи влітку від спеки, трусячись взимку від холоду; отже багато разів я, як бездиханна, падала на землю і так довго лежала, зазнаючи численні тілесні і душевні страждання. Але з того часу і до сьогодні сила Божа у всьому перетворила мою грішну душу і моє смиренне тіло, і я тільки згадую про колишні нестачі, знаходячи для себе невичерпну їжу в надії на спасіння: годуюся і покриваюся я всесильним Словом Божим “бо не хлібом одним житиме людина!” (Мф. 4, 4). І ті, хто скинув з себе гріховний одяг, не має притулку, ховаючись серед кам'яних розколин (Іов. 24, 8; Євр. 11, 38).

Почувши, що свята згадує слова Священного Писання з Мойсея, пророків і Псалтиря, Зосима запитав, чи не вивчала вона Псалми й інші книги.

– Не думай, – відповідала вона з посмішкою, – що я з часу мого переходу через Йордан бачила яку-небудь людину, окрім тебе: навіть жодного звіра і тварину я не бачила. І по книгах я ніколи не вчилася, не чула ніколи з чиїх-небудь вуст читання або співу, але Слово Боже скрізь і завжди просвічує розум і проникає навіть до мене, невідомій світу. Але заклинаю тебе втіленням Слова Божого: молися за мене, блудницю.

Так вона сказала. Старець кинувся до її ніг зі сльозами і вигукнув:

– Благословенний Бог, що творить великі і страшні, дивні і славні діла, яким немає числа! Благословенний Бог, що показав мені, як Він нагороджує тих, хто боїться Його! Воістину, Ти, Господи, не залишаєш тих, що прагнуть Тебе!

Свята не допустила старця поклонитися їй і сказала:

– Заклинаю тебе, святий отче, Ісусом Христом, Богом Спасителем нашим, нікому не розповідай, що ти чув від мене, поки Бог не візьме мене від землі, а зараз йди з миром; через рік ти знову побачиш мене, якщо нас збереже благодать Божа. Але зроби ради Бога те, про що тебе я попрошу: постячись наступного року, не переходь через Йордан, як ви звичайно робите в монастирі.

Здивувався Зосима, що вона говорить і про монастирський устав, і нічого не міг промовити як тільки:

– Слава Богу, Який нагороджує тих, що люблять Його!

– Так ти, святий отче, – продовжувала вона, – залишся в монастирі, як я говорю тобі, тому що ти не зможеш вийти, якщо і захочеш; у святий і Великий четвер, у день Тайної Христової вечері, візьми в святий, належний для цього сосуд, животворчого Тіла і Крові, принеси до мирського селища на тому березі Йордану і почекай мене, щоб мені причаститися Животворчих Дарів: адже з тих пір, як я причастилася перед переходом через Йордан у церкві Іоанна Предтечи, до цього дня, я не споживала святих Дарів. Тепер я до цього прагну всім серцем, і ти не забудь мого благання, та неодмінно принеси мені Животворчі і Божественні Тайни в той час, коли Господь Своїх учеників зробив учасниками Своєї Божественної вечері. Іоанну, ігумену монастиря, де ти живеш, скажи: дивися за собою і своєю братією, багато в чому вам треба виправитися, – але скажи це не тепер, а коли Бог наставить тебе.

Після цих слів вона знову попросила старця молитися за неї і віддалилася в глиб пустелі.

Зосима, поклонившись до землі і поцілувавши у славу Божу місце, де стояли її стопи, пішов у зворотному напрямку, хвалячи і благословляючи Христа Бога нашого.

Пройшовши пустелю, він досяг монастиря того дня, коли звичайно поверталися браття, які жили там. Про те, що бачив, він промовчав, не сміючи розповісти, але в душі благав Бога дати йому можливість ще раз побачити дороге обличчя подвижниці. Зі скорботою він думав, як довго тягнеться рік і хотів, щоб цей час промайнув, як один день.

Минув рік. Коли настав перший тиждень Великого посту, то вся братія за звичаєм і монастирським уставом, помолившись, зі співом, вийшла в пустелю. Тільки Зосима, який страждав тяжкою недугою змушений був залишитися в монастирі. Тоді пригадав він слова святої: "Тобі неможливо буде піти, якщо і захочеш!" Скоро видужавши від хвороби, Зосима залишився в монастирі. Коли ж повернулися браття і наблизився день Тайної вечері, старець зробив все, сказане йому: поклав у малу чашу Пречистого Тіла і Крові Христа Бога нашого, і потім, узявши в кошик декілька сушених смокв, фініків і трохи вимоченої у воді пшениці, пізно ввечері вийшов із монастиря і сів на березі Йордану, чекаючи приходу преподобної. Свята довго не приходила, але Зосима, не закриваючи очей, невпинно вдивлявся у напрямку пустелі, чекаючи побачити те, чого так сильно бажав. "Можливо, – думав старець, – я недостойний, щоб вона прийшла до мене, або вона вже приходила раніше і, не знайшовши мене, повернулася назад". Від таких думок він розплакався, зітхнув і, підвівши очі до неба, став молитися: "Не позбав, Владико, знову побачити те лице, яке сподобив мене бачити! Не дай мені піти звідси незаспокоєним, під тягарем гріхів, що викривають мене!"

Тут йому на думку спало інше: "Якщо вона і підійде до Йордану, а човна немає, як вона переправиться і прийде до мене, недостойного? Горе мені, грішному, горе! Хто позбавив мене щастя бачити її?"

Так думав старець, а преподобна вже підійшла до річки. Побачивши її, Зосима з радістю встав і подякував Богові. Його ще мучила думка, що вона не може перейти Йордан, коли він побачив, що свята, осяяна блиском місяця, перехрестила хресним знаменням річку, спустилася з берега на воду і пішла до нього по воді, як по твердій землі. Бачачи це, здивований Зосима хотів їй поклонитися, але свята, ще йдучи по воді, противилася цьому і вигукнула: "Що ти робиш? Адже ти священик і несеш Божественні Тайни!"

Старець послухався її слів, а свята, вийшовши на берег, попросила у нього благословення. Охоплений страхом від чудесного видіння, він вигукнув: "Воістину Бог виконує Свою обітницю уподібнити Собі тих, хто спасається в міру сил своїх! Слава Тобі, Христе Боже наш, що показав мені через рабу Свою, який я ще далекий від досконалості!"

Потім свята попросила прочитати Символ віри і молитву Господню. Після закінчення молитви, вона причастилася Пречистих і Животворчих Христових Таїн і за чернечим звичаєм поцілувала старця, після чого зітхнула і зі сльозами вигукнула:

– Нині відпускаєш рабу Твою, Владико, за словом Твоїм з миром, бо побачили очі мої спасіння Твоє (Лк. 2, 29-30).

Потім, звернувшись до Зосими, свята сказала:

– Благаю тебе, отче, не відмов виконати ще одне моє бажання: тепер йди в свій монастир, а наступного року приходь до того ж струмка, де ти раніше розмовляв зі мною; приходь ради Бога, і знову побачиш мене: так хоче Бог.

– Якби було можливо, – відповідав їй святий старець, – я бажав би завжди ходити за тобою і бачити твоє світле лице. Але прошу тебе, виконай моє бажання, старця: скуштуй небагато їжі, принесеної мною.

Тут він показав, що приніс у корзині. Свята доторкнулася кінцями пальцями до пшениці, взяла три зернини і, піднісши їх до вуст, сказала:

– Цього досить: благодать їжі духовної, що зберігає душу неоскверненою, наситить мене. Знову прошу тебе, святий отче, молися за мене Господу, згадуючи моє окаянство.

Старець поклонився їй до землі і просив її молитов за церкву, за Царів і за нього самого. Після цього слізного прохання він попрощався з нею, ридаючи і не сміючи далі утримувати її. Якби і хотів – він не мав сили зупинити її. Свята знову осінила хресним знаменням Йордан і, які раніше, перейшла як по сухому через річку. А старець повернувся в монастир, схвильований і радістю і страхом; він докоряв себе в тому, що не узнав імені преподобної, але сподівався узнати це наступного року.

Пройшов ще рік. Зосима знову пішов у пустелю, виконуючи монастирський звичай, і попрямував до того місця, де мав чудесне видіння. Він пройшов всю пустелю, за деякими ознаками впізнав знайоме місце і став уважно вдивлятися по боках, як досвідчений мисливець, який шукає багатої здобичі. Однак він не побачив нікого, хто б наближався до нього. Заливаючись сльозами, він звів очі до неба і став молитися: "Господи, покажи мені Свій скарб, який ніким не викрадається, прихований Тобою в пустелі, покажи мені святу праведницю, цього ангела у плоті, з якою не достойний порівнятися весь світ!"

Промовляючи молитву, старець досяг місця, де протікав струмок і, ставши на березі, побачив на сході преподобну, яка лежала мертвою; руки у неї були складені, як годиться лежачим у гробі, обличчя повернене на схід. Він швидко наблизився до неї і, припавши до її ніг, благоговійно поцілував і окропив їх своїми сльозами. Довго він плакав; потім, прочитавши потрібні на похованні псалми і молитви, він став думати, чи можна хоронити тіло преподобної, чи буде їй це угодно. Тут він побачив біля голови блаженної такий напис, накреслений на землі: "Поховай, авво Зосимо, на цьому місці тіло смиренної Марії, віддай прах праху. Моли Бога за мене, що померла в місяць, по-єгипетськи фармуфій, по-римськи квітень, у перший день, у ніч спасенних Страстей Христових, після причастя Божественних Таїн11".

Прочитавши напис, старець спочатку подумав, хто міг це накреслити: свята, як вона сама говорила, не вміла писати. Але він дуже був обрадуваний, коли узнав ім'я преподобної. Крім того, він узнав, що свята, причастившись на березі Йордану, за одну годину досягла місця своєї кончини, куди він йшов протягом двадцяти днів тяжкого шляху, і негайно віддала душу Богові.

"Тепер, – подумав Зосима, – треба виконати повеління святої, але як мені, окаянному, викопати яму без жодного знаряддя в руках?"

Тут він побачив біля себе кинутий в пустелі сучок дерева, узяв його і почав копати. Однак суха земля не піддавалася зусиллям старця, він заливався потом, але не міг нічого зробити. Гірко зітхнув він з глибини душі. Раптово, піднявши очі, він побачив величезного лева, що стояв біля тіла преподобної і лизав її ноги. Побачивши звіра, старець налякався, тим більше, що він пригадав слова святої, що вона ніколи не бачила звірів. Він осінив себе хресним знаменням у впевненості, що сила покійної святої охоронить його. Лев став тихо наближатися до старця, ласкаво, ніби з любов'ю, дивлячись на нього. Тоді Зосима сказав звіру: "Велика подвижниця повеліла мені поховати її тіло, але я старий і не можу викопати могили; немає у мене і знаряддя для копання, а монастир далеко і не можу швидко принести його звідти. Викопай же ти кігтями своїми могилу, і я поховаю тіло преподобної".

Лев неначе зрозумів ці слова і передніми лапами викопав яму, достатню для поховання. Старець знову омочив сльозами ноги преподобної, просячи її молитов за весь світ і покрив її тіло землею. Свята була майже голою – старий, порваний одяг, який їй кинув Зосима при першій зустрічі, ледве прикривав її тіло. Потім обидва віддалилися: лев, тихий, як ягня, у глиб пустелі, а Зосима – в свій монастир, благословляючи і прославляючи Христа, Бога нашого.

Прийшовши в монастир, він, нічого не приховуючи про те, що бачив і чув: розповів усім ченцям про преподобну Марію. Всі дивувалися величі Божій і вирішили зі страхом, вірою і любов'ю шанувати пам'ять преподобної і святкувати день її кончини.

Ігумен Іоанн, як про те казала ще преподобна Марія авві Зосимі, знайшов деякі несправності в монастирі й усунув їх з Божою допомогою. А святий Зосима після довгого, майже в сто років, життя закінчив своє земне існування і перейшов у вічне життя до Бога12. Розповідь його про преподобну Марію ченці того монастиря усно передавали для загального повчання один одному, але письмово не викладали про подвиги святої.

А я, – додає святий Софроній, – почувши розповідь, записав її. Не знаю, можливо, хто-небудь інший, краще обізнаний, вже написав житіє преподобної, але і я, наскільки міг, записав все, висловлюючи одну істину. Бог, що творить дивні чудеса і щедро одаряє тих, хто вдається до Нього з вірою, нехай нагородить тих, хто шукає собі повчання в цій повісті, хто слухає, читає і хто потурбувався записати її, і нехай подасть їм долю блаженної Марії разом зі всіма, хто коли-небудь догодив Богові своїми благочестивими думками і трудами.

Віддамо ж і ми славу Богові, Царю вічному, і нехай подасть Він нам Свою милість у День Судний ради Ісуса Христа, Господа нашого, Якому належить всяка слава, честь, держава і поклоніння з Отцем і Пресвятим і Животворчим Духом нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь13.


Примітки
Приховано: Показати
1. Святий Софроній – патріарх Єрусалимський, жив у VII столітті. Святий Софроній був світильником не тільки для Палестинської, але і для всієї Східної церкви. Саме за свою святість Софроній і був обраний Єрусалимським патріархом (у 634 р.). Він керував Церквою 10 років, ревно захищаючи православне вчення від єретиків-монофелітів. Нині відомі такі твори св. Софронія: догматичне вчення, та писані повчання в благочесті, або у вигляді слів і повістей, або у вигляді пісень. Святий Іоанн Дамаскин похвально відгукувався про опис Софронія житія святої Марії Єгипетської. Не менш важливі й інші твори св. Софронія, як-то: пояснення на літургію, стихири в передсвято Різдва Христового, стихири на водосвяття в день Богоявлення з молитвою та ін. Пам'ять св. Софронія Церква святкує 11 березня.

2. Ваїя – гілки пальмові (Ін. 12, 13, Мк. 11, 8) Неділя ваїй – інакше Квітна, або – Вербна неділя.

3. Часи – так називаються молитвослов’я, що складаються з трьох псалмів, декількох віршів і молитов, які пристосовані до кожної чверті дня і до особливих обставин страждань Спасителя. У шостому часі згадується шестя Спасителя на розп’яття, саме розп’яття і хресні страждання.

4. Авва – отець, наставник.

5. Це було на початку VI століття, коли вже припинилися гоніння, втихли єресі і Церква християнська користувалася миром і спокоєм.

6. Лікоть або лакоть – міра довжини від ліктя до кінця середнього пальця, рівна 10 1/2 вершкам.

7. Боротьба – напади, підступи.

8. Александрія – знамените місто, засноване Александром Македонським на березі Середземного моря, при гирлі річки Ніл. Александрія після Рима була першим містом у світі і служила центром торгівлі, промисловості і особливо язичницької культури, а в перші століття християнства – розсадником християнської освіти. У наш час Александрія належить до портових міст і є важливим торговельним пунктом на Середземному морі.

9. Лівійці – жителі Лівії, провінції в Північній Африці.

10. Ця ікона, за свідченням руських літописів, згодом була перенесена в Константинопольський храм Софії.

11. Преподобна Марія померла в 522 році.

12. Преподобний Зосима помер у першій половині VI століття. Пам'ять його святкується 4 квітня.

13. Св. православна Церква встановила у Великий піст згадувати житіє преподобної Марії Єгипетської. У четвер п’ятого тижня Великого посту на ранній читається весь покаянний Великий канон св. Андрія Критського і 18 тропарів цього канону звернені до преподобної Марії (Маріїне стояння).

Разом із Великим каноном для підбадьорення тих, хто духовно трудиться, Церква встановила читати житіє преподобної Марії Єгипетської, демонструючи її життям взірець істинного покаяння, і її прикладом повчає віруючих “Цнотливими знову творить і до Бога підносить, і не надати, не впадати у відчай, якщо інколи деякими гріхами уловлені будемо”. Оповідання про преподобну є взірцем істинного покаяння і невимовного милосердя Божого до тих, хто щиро хоче відвернутися від своїх гріхів (Синоксар у четвер 5-го тижня Великого посту).
« Останнє редагування: 01 Квітня 2012, 21:43:38 від newroman »
Записаний

Сонечко+

  • Модератор
  • *
  • Карма +801/-5
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 3805
  • Сонячного життя вам, сповненого чудес і сюрпризів!
  • Останні відвідини:
    09 Вересня 2023, 17:33:39

    Звідки: з маминого животика
Що значить сьогоднішній день ( свято, дата)
« Прочитано #37 : 12 Квітня 2012, 02:46:02 »

У Страсний четвер в богослужіннях згадуються чотири важливі події з життя Спасителя: Тайна вечеря, на якій Господь встановив новозавітнє Таїнство Святої Євхаристії – Причастя Його Тіла і Крові; вмивання ніг ученикам на знак глибокого смирення і любові до них, а також як повчання всім християнам не шукати влади один над одним, а слугувати один одному; молитва в саду Гетсиманському; зраду Христа Юдою. В цей день під час Літургії буває багато причасників, а також за традицією приготовляються Святі Дари для зберігання – на випадок потреби причастити хворих. На утрені після шестипсалмія та "Алилуя" співається тропар: "Коли славні ученики умиванням ніг на вечері просвіщалися...". Ввечері Страсного четверга у храмах відбувається богослужіння, під час якого читаються 12 уривків з Євангелія про Страсті Христові. Страсний четвер також називають «Чистим», бо з цього дня починаються особливі приготування до святкування Пасхи – віруючі очищають житло від бруду, а також починають пекти паски та фарбувати великодні крашанки.

На Чистий четвер необхідно підготувати до Великодня своє тіло, тобто ретельно вимитись, особливо це стосується дітей та хворих, адже вода на Чистий четвер змиває усі хвороби та захищає від негараздів.
Виготовлена на Чистий четвер страсна свічка захищає оселю від пожеж, а родину — від хвороб. Саме ця свічка приносить живий вогонь, що його цього дня запалюють у церквах. Необхідно, в жодному разі не загасивши її, донести тепло великоднього вогника до своєї оселі.

Записаний

Сонечко+

  • Модератор
  • *
  • Карма +801/-5
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 3805
  • Сонячного життя вам, сповненого чудес і сюрпризів!
  • Останні відвідини:
    09 Вересня 2023, 17:33:39

    Звідки: з маминого животика
Що значить сьогоднішній день ( свято, дата)
« Прочитано #38 : 16 Квітня 2012, 13:25:45 »

Проповідь на Світлий Понеділок
«Ніхто й ніколи Бога не бачив. Єдинородний Син, що в Отцевому лоні, – той об’явив» ( Ів.1.18).

Ці слова сьогоднішнього Євангельського читання є відгомоном голосу Отця, який пролунав під час Богоявлення  Господнього: «Це Син мій улюблений, що Його Я  вподобав» (Мт. 3.17). В іншому місці Святого Письма читаємо, «що так Бог полюбив світ, що Сина Свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув а мав життя вічне» (Ів. 3.16).

Безмежна любов Божа до людського роду була причиною приходу Сина Божого у цей світ і спонукала Його зійти в пекельну безодню для порятунку загубленої людини. Як пише святий Іван Золотоустий, Христос, сказавши слова: «Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?» (Мт. 27.46; Мк. 15.34), покинутий Богом за короткий час помер такою ж смертю, як вмирають усі люди. Пекло широко розтулилося, що прийняти Того, Хто руйнував його царство на землі, Хто заважав йому торжествувати. Але зійшов Він у пекло у славі, у славі Свого Божества. Пекло було вражене Божеством; морок освітився Божим світлом, смерть, яка там панувала, переможена; життя заторжествувало. А смерть на землі тепер для нас не страшна, це – сон, вона – Успіння, вона – очікування і нашого воскресіння з мертвих ... Про цю величну Божу Любов, про цю величну подію у суботу на Єрусалимській Утрені ми співали: «Ти прийшов на землю, щоб спасти Адама і не знайшовши його на землі, Владико, зійшов аж до аду, шукаючи його» (стація І).

Христос свою благовість поніс аж до аду, щоб темряву смерті розвіяти світлом свого Воскресіння та всіх померлих вивести до небесних висот. Тому в каноні Паски ми співаємо: «Нині все наповнилося світлом, і небо, і земля, і глибини підземні, нехай же празнує вся твар востання Христове, в якому утверджується». Ніщо не є забуте, чи відкинене нашим Спасителем, Який зійшов у найглибші глибини буття, щоб все просвітити, все спасти, все воскресити і вознести на небеса. Великдень – це докорінна переміна всієї вселеної.

 

У Різдві ми оспівуємо з’єднання неба і землі через народження Спасителя. У Воскресінні ми оспівуємо всеспасаючу любов Воплоченого Бога.  Господнє Воскресіння і зішестя в ад є продовженням і завершенням таїнства Воплочення і Богоявлення.

 

Запитаймо себе, як Воскресіння Господнє вплинуло на нас?

З Воскресінням Господнім ми отримали надію на Царство Небесне. Каже Христос до своїх учнів: «Там, де Я, там і ви будете…» (Пор. Ів. 14.3). Дороговказом до прийняття  Господнього Воскресіння є слова Івана  Хрестителя: «Вирівняйте путь Господню» (Мт. 3.3). У період посту ми намагалися усвідомити наші немочі і недоліки і усунути їх, але перед нами відкрився новий радісний період. Нам потрібно навчитися, як терпіти з Христом так і радіти з Ним. Господня радість виключає гріх! Тому і в цей великодній період є не менш важливо берегти себе від гріха, ділитися з ближніми радістю Господнього Воскресіння і тим самим «вирівнювати путь Господню» до наших сердець.

Прихід Бога до людської душі – це таїнство. Перша і головна ініціатива належить самому Богові. Він визначає, коли і як постукати до людського серця. Ми повинні приготуватися до приходу Божої благодаті, усунути перешкоди які стоять на дорозі. Плекаймо духа любові, пам’ятаймо, що «серцем сокрушенним і смиренним Бог не погордить» (Пс. 50.19).

Воскресіння Христове – це нова дійсність. Ті, що прийняли цю дійсність, вже є учасниками Царства Небесного. Ця участь є початковою, своєї повноти вона сягає у вічності, де ми будемо споглядати Бога «лицем в лице».

Дорогі брати і сестри, просімо в Бога ласки зростати у вірі, любові, чеснотах, просімо ласки витримки і вірності, щоб нам не відпасти від дару Царства Божого, але постійно заглиблюватися у тайну Воскреслого Христа.

Пасха – це образ самого Христа Господа.  Святий апостол  Павло каже: «Наша Пасха – це Христос…» (1Кор.5.7).  Цю правду нашої віри оспівує і одна із найкращих пісень Воскресної  Утрені: «О Пасхо велика і найсвятіша, Христе, о мудросте і Слово Боже, і сило, подавай нам тісніше з’єднатися з Тобою в невечірній день царства Твого». Амінь.

о. Ярослав ЛИС



« Останнє редагування: 16 Квітня 2012, 14:50:56 від сонечко я »
Записаний

Сонечко+

  • Модератор
  • *
  • Карма +801/-5
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 3805
  • Сонячного життя вам, сповненого чудес і сюрпризів!
  • Останні відвідини:
    09 Вересня 2023, 17:33:39

    Звідки: з маминого животика
Що значить сьогоднішній день ( свято, дата)
« Прочитано #39 : 16 Квітня 2012, 14:58:13 »

Притчі -  як ПРИКЛАДИ до вищенаписаної проповіді
(не викладаю їх у тему "легенди,..." так як вони є духовним продовженням викладеного сьогодні)

1. Існує така гарна християнська притча, що у невеличкому місті працював перевізником води один чоловік. Він не відзначався якимись особливими талантами, а добросовісно виконував свою щоденну працю. Одного разу йому назустріч, в оточенні учнів йшов, славетний проповідник Божого Слова, місіонер, що своїм палким і мудрим словом навернув до Бога багато поган. Перевізник привітався до нього по-християнськи: «Слава Ісусу Христу!» Той відповів: «Слава на віки! Вітаю тебе, праведний чоловіче, радий тебе бачити». «За що удостоївся твоєї уваги, адже я проста людина без особливих талантів, не вмію ні читати, ні писати, навіть сам не можу прочитати Слово Боже, а не те що навернути інших до Бога, так я ти?» – здивувався  перевізник. «Це нічого, що ти проста, неосвічена людина. Хоча ти робиш непомітну справу, але виконуєш її добросовісно і чесно. Ти ніколи не спекулюєш і не хочеш заробити більше, коли у місті спрага або проблеми з водою, так як це роблять інші перевізники. Ти добросовісно працюєш, щоб заробити на прожиток собі і своїй родини, ти щодень з родиною молишся, щонеділі йдеш до Церкви і жертвуєш на храм. Христос не вимагає від тебе великих, неймовірних подвигів, а своєю щоденною, непомітною працею ти встелюєш собі дорогу до Неба. Христос про кожного пам’ятає, про кожного дбає, у Нього ніхто не забутий, навіть той, що робить добросовісно невелику, непомітну справу», – пояснив проповідник.

Висновок. Дійсно, у Бога ніхто не забути, ніхто не занедбаний, навіть найнепомітніша, найнеобдарованіша людина. Після Воскресіння і перемоги над злом Христос сходить в пекло, щоб забрати старозавітних праведників зі собою на Небо. Цим Він підкреслює ще раз Нам усім, що Він про всіх пам’ятає, за всіх дбає і наші навіть найменші добрі діла будуть гідно оцінені і Він до нас колись так само прийде і забере до Себе на Небо. Згідно Святого Передання першим, хто сповістив праведникам про те, що Христос-Спаситель вже прийшов і скоро Небо буде відкрите для людей був саме Іван Хреститель, що після своєї мученицької смерті також зійшов у пекло.

2. Як відомо, у давнину міські вулиці не були широкі і просторі, як в наші дні. Вони були вузькими і багатолюдними. Такими, що в обідній час важко  було людині пройти вулицею, а не те, що кінному проїхати. Цар їхав на коні і не один, а зі своїм супроводом. Щоб їм проїхати, спереду йшли, або їхали царські воїни, або слуги, що «рівняли йому дорогу», давали можливість проїхати цареві зі своїм супроводом. Тому сучасній людині вислів «рівняйте цареві дорогу» є не зрозумілий, а два тисячоліття тому цей вислів був зрозумілий і знайомий для усіх мешканців країни.

З часом цей вислів став крилатим і набрав алегоричного, переносного змісту. Він означав бути добрим помічником якійсь людині, допомоги управителю, добре правити своєю державою, своїм містом. Для нас, християн, цей вислів: «Рівняйте путь Господню» (Мт. 3.3) також має великий духовний зміст і означає бути добрим помічником Христа, допомагати йому знайти коротку дорогу до людських сердець. Для цього наші слова і наші діла мають свідчити про Христа, кожен, хто подивиться на нас має сказати, що ось правдивий християнин, що «рівняє путь Господню» і я хочу бути такою людиною, таким християнином.

3. У царювання римського імператора Декія багато християн було вкинуто до в’язниць. Особливо їх було багато в Нікомидії. Для суду над в’язнями сюди одного разу прибув імператорський чиновник Переній. Він звелів зібрати всіх громадян, щоб ті відкрито оголосили свою віру. «Хай кожен скаже своє ім'я, батьківщину і звання», – зажадав суддя-поганин.

Один багатий римлянин на ім'я Кодрат потай сповідував Христову віру, стояв позаду всіх присутніх і здавався стороннім глядачем. Ніхто не припускав, що цей знатний римлянин-християнин. Помітивши боязкість, що охопила деяких з християн, Кодрат вирішив подати їм приклад сповідання, тобто показати, що означає сповідувати віру в Бога. Він вийшов вперед і голосно заявив:

– Наше ім’я – християни, наше звання – раби Христові, а батьківщина у нас – Небо.

Почувши це, Переній наказав зброєносцям взяти незнайомця. Але блаженний Кодрат сам підійшов до судді і, перехрестившись, вигукнув:

– Я від імені всіх кажу тобі, що всі тут присутні – воїни Христові, що не бояться відкрито заявити про це.

І дійсно, Никомидійські християни вирішили краще померти за Христа, ніж зректися віри в Нього.

Висновок. Дуже важливий добрий приклад у вірі. Він допомагає й іншим мати сильну віру. Для юдеїв таким добрим прикладом став святий Іван Хреститель і саме завдяки його проповідям і повчанням була сформована перша могутня громада християн з числа юдеїв. Він був тим, хто вказував людям дорогу до Бога, «рівняв путь Господню».
Записаний