Вільний форум міста Калушa

Please login or register.

Увійти
Розширений пошук  

Форуму:

11 років 3 місяці 21 день

Автор Тема: Що значить сьогоднішній день ( свято, дата)  (Прочитано 40756 раз)

0 Користувачів і 1 Гість дивляться цю тему.

Сонечко+

  • Модератор
  • *
  • Карма +801/-5
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 3801
  • Сонячного життя вам, сповненого чудес і сюрпризів!
  • Останні відвідини:
    26 Грудня 2017, 14:26:49

    Звідки: з маминого животика

Хочу в цій темі більш детально ознайомлювати та ознайомлюватись зі змістом та історією поточних дат.
ТРІЙЦЯ (П'ятидесятниця)

ТРІЙЦЯ (П'ятидесятниця) (грецьк. Pentekoste), одне з найбільших християнських свят, яке святкується на 50-й день від Великодня в пам'ять зішестя Святого Духа на апостолів і присвячене прославлянню Святої Трійці. У Православній Церкві — велике двунадесяте свято. На Заході свято П'ятидесятниці не носить назви Трійці, хоча тісно пов'язується з її шануванням. З XIV ст. святом Трійці в Католицькій Церкві стала називатися неділя по П'ятидесятниці.

Зміст свята

Назву П'ятидесятниці свято одержало тому, що зішестя Святого Духа на апостолів сталося в старозавітне свято П'ятидесятниці, встановлене в пам'ять про дарування єврейському народові Закону при горі Синай; воно святкувалося в 50-й день після Великодня і припадало на закінчення жнив і збирання плодів, перші з яких приносилися в жертву в храмі. Саме в цей день, у 50-й день по Воскресінні Ісуса Христа, коли всі учні були зібрані в одній світлиці, раптом зробився шум, «ніби буря раптова зірвалася, і переповнила ввесь той дім, де сиділи вони. І з'явилися їм язики поділені, немов би огненні, та й на кожному з них по одному осів». Апостоли виповнилися Духа Святого і стали говорити різними мовами (Діяння апостолів 2:1-47). Зішестям Св. Духа на апостолів відкрилася довершуюча (?) діяльність третьої особи Пресвятої Трійці, і вчення Ісуса Христа про Триєдиного Бога досягло довершеної ясності і повноти. Подія Зішестя Святого Духа на апостолів вважається початком Християнської Церкви.

Історія свята

За переказом, свято Зішестя Святого Духа встановлене апостолами, однак згадки про нього, що містяться в Новому Завіті (1 Коринтянам 16:8; Діяння 20:16), не дають підстав вважати, що мова там йде про святкування християнської П'ятидесятниці. Від II ст. немає достовірних свідчень про існування цього свята. Однак вже в історичних джерелах III ст. П'ятидесятниця представлена загальнопоширеним святом. Так, у Тертуліана П'ятидесятниця виступає і як період у 50 днів, і як християнське свято (Про хрещення, гл. 19). Про П'ятидесятницю як про окреме свято ясно говорить Оріген (Проти Цельса, VIII, 22). У «Апостольських Постановах» (III-V ст.) заповідано святкувати П'ятидесятницю: «Через десять днів по Вознасінні буває п'ятидесятий день від першого дня Господнього (Великодня); цей день так буде великим святом; тому що в третю годину цього дня Господь Ісус послав дарунок Святого Духу. П'ятидесятницю святкуйте одну седмицю» (кн. V, гл. 20). З IV ст. свідчення про П'ятидесятницю і як про священний період у 50 днів, і як про особливе свято стають загальними в церковних письменників (Августин, Іоанн Златоуст, Григорій Богослов). Іоанн Златоуст згадує про звичай прикрашати в цей день будинки зеленню, Григорій Богослов — про звичай хрещення в цей день. Від IV ст. до нас дійшов докладний опис богослужіння в день П'ятидесятниці в Ієрусалимській Церкві, що належить західній прочанці Сильвії. Богослужіння продовжувалося майже безупинно протягом доби і складалося зі здійснення Цілонічного пильнування в церкві Воскресіння, двох Літургій (у Мартиріумі і на Сіоні) і літії на Елеоні, у церкві печери, у Мартиріумі, у храмі Воскресіння і на Сіоні. Усе богослужіння закінчувалося близько півночі.

Богослужбове святкування

Від VII ст. зберігся опис найдавнішого чину богослужіння П'ятидесятниці в Ієрусалимському канонарі (Статуті) грузинською мовою. Цей чин має такі ж літії, які описані в Сильвії, і в них даються зародки сучасних трьох уклінних молитов, що читаються нині на святковій Вечерні. У Статуті Великої Константинопольської церкви (IX ст.) є повний чин богослужіння на день П'ятидесятниці для Східної Церкви. Це одне із найурочистіших богослужінь у році, має ті самі особливості, що і богослужіння Великодня і Різдва Христового.

Особливу урочистість додавав святу П'ятидесятниці звичай древньої Церкви робити в цей день хрещення оголошених. У IV ст. Василем Великим були складені уклінні молитви, що читаються на святковій Вечерні, що з'єднується з Літургією.

Свято П'ятидесятниці має один день передсвяткування і шість днів святкування. Наступного дня після П'ятидесятниці, у понеділок — свято на честь Усесвятого Животворящого Духа (Духів день). Віддання П'ятидесятниці відбувається в наступну після свята суботу. У день П'ятидесятниці храми по древньому звичаю прикрашаються зеленню і квітами.

Написано за мотивами:
Большая энциклопедия Кирилла и Мефодия, 2001, автор статті: О. А. Крашеніннікова


Свято Святої Тройці називається П'ятдесятницею тому, що зішестя Св. Духа на апостолів відбулося на п'ятдесятий день після Воскресіння Христового. Свято християнської П'ятдесятниці містить у собі подвійне торжество: і на славу Пресвятої Тройці, і на славу Пресвятого Духа, який видимо зійшов на апостолів і уклав новий вічний завіт Бога з людьми.

Перший день П'ятдесятниці, тобто неділю, Церква присвячує переважно на славу Пресвятої Тройці; і цей день у народі називається Троїциним днем, а другий, тобто понеділок, – на славу Духа Святого, від чого називається Духовим днем.

Святкування дня Святого Духа Церква починає, як правило, вечірнім богослужінням у день Тройці. На цьому богослужінні з колінопреклонінням читаються благальні молитви Василія Великого, в яких ми сповідуємо гріхи наші перед Отцем Небесним і, ради великої жертви Сина Його, благаємо помилування; просимо також Господа Ісуса Христа дарувати нам Божественного Духа, на просвічення і зміцнення душ наших, і, нарешті, молимося за спочилих батьків і братів наших, щоб упокоїв їх Господь у місці світлому, квітучому і спокійному.

У свято П'ятдесятниці заведено прикрашати храм і свої житла зеленню – гілками з дерев, квітами і самим стояти з квітами в храмі. Прикрашення храмів і осель в цей день зеленню і квітами є, по-перше, сповіданням живлющої сили Животворчого Духа, а по-друге, – належним присвяченням Йому паростків весни.

Видавничий відділ Української Православної Церкви Київського Патріархату


Коротка історія

Світлий празник Пасхи завершується не менше світлим і великим празником Святої П’ятдесятниці. По Христовому Різдві і Воскресінні цей празник належить до найбільших празників нашого церковного року. Зіслання Св. Духа це - наче вінець і печать на ділі спасіння людського роду, що його доконав Божий Син. В дні св. П’ятдесятниці сам Св. Дух помазує апостолів на проповідників Христового Благовістя. В дні Зіслання св. Духа родиться і починає діяти Христова Церква. Св. Дух її провадить, просвічує, освячує і зберігає на дорозі правди.

СТАРОЗАВІТНЯ П’ЯТДЕСЯТНИЦЯ

Євреї у давнину щорічно святкували три великі празники: празник Пасхи, празник П’ятдесятниці і празник Кучок. Свою назву празник має від того, що це був 50-тий день після празника Пасхи, а також 50-тий день від початку жнив. Первісно 50-ця це було свято жнив і подяки. Того дня за приписом закону приходили до Єрусалиму великі маси євреїв з усіх усюдів, навіть з далеких країв, щоб подякувати Богові за земні плоди та зложити з них у храмі свою жертву. В пізніших часах до празника 50-ці, як свята жнив, долучився ще й історичний мотив: річниця надання Божого Закону на горі Синай 50-го дня після виходу з Єгипту.

ХРИСТИЯНСЬКА П’ЯТДЕСЯТНИЦЯ

Апостоли й перші християни як празник Пасхи, так і празник 50-ці перейняли від Старого Завіту й задержали його назву, бо і для них це був 50-ий день після Пасхи, але надали йому цілком іншого змісту і значення. Головний мотив святкування 50-ці для новозавітньої Церкви це подія приходу Св. Духа на апостолів. Звідси цей празник має ще назви, День Зіслання Св. Духа або День Св. Тройці.

В понеділок після празника 50-ці святкує наша Церква празник Св. Духа. А це тому, що Східна Церква з давніх давен має звичай, щоб наступного дня по великім празнику віддавати честь тим особам, що виконували головну роль в дні празника. День Св. П’ятдесятниці святкує саму подію зіслання Св. Духа на апостолів, а понеділок призначений на віддання особливої чести Св. Духові, як третій Божій Особі.

На осібну увагу заслуговує вечірня понеділка, яка звичайно правиться не в неділю вечором, але зараз по Св. Літургії коло полудня в сам день 50-ці. Поєднання вечірні з Літургією пояснює о. Дольницький тим, щоб усі присутні на Літургії могли взяти участь у коліноприклонних молитвах. Ця вечірня відзначається тим, що крім інших молитов має три довші покутного змісту молитви, що їх мав написати св. Василій Великий (+ 379).

З офіційного сайту Української Греко-Католицької Церкви

Відповідь від: 24 Травня 2010, 20:13:37
А ось про це свято та Зелені свята як про народні святкування

Трійця, Тройця - це церковне свято, яке відзначають у 8 неділю після Пасхи. Через те, що це свято припадає на 50-й день після Пасхи, церква називає його ще П’ятидесятницею. Увібравши в себе багато рис іудейської П’ятидесятниці, християнська Трійця приєднала й національні риси тих свят, з традиціями яких вона частково злилася. Так, в українців Трійця злилася із Зеленими Святами.

Основа троїцької обрядності - культ рослинності, що в цей час починає розквітати. В Україні ще у ХYIII столітті до церкви приносили різні трави: зорю, м’яту, канупер тощо. У середину цих трав ставили потрійну свічку, що називалася Тройцею, яка повинна горіти протягом усієї обідні. Потім ці трави використовували як оберіг від різних хвороб, а троїцьку свічку давали в руки вмираючому.

Зелені Свята перш за все - це свято перемагаючої весни на порозі літа, коли природа ніби святкує з людиною своє відродження.

Святкування починається з четверга. У цей день дівчата йдуть у поля, в левади або ліс і там завивають вінки “на всі святки”. Вінки в’ють з конвалій, незабудок, васильку, чебрецю, вплітають і полин як засіб від русалок. Використовували гілля різних дерев: клена, ясена, липи, осоки, але ні в якому разі не верби. Особливо шанована в Україні була тополя. Існував звичай ставити головне дерево перед воротами та дверима, щоб захистити себе від відьом. Для цього по кутках хліву встромлювали іноді осику. За допомогою цього ж дерева вгадували, чи всі члени родини доживуть до наступного клечання: якщо внесене на ніч дерево вранці залишалося зеленим - усі будуть здорові, якщо листя почорніє - хтось тяжко захворіє, а може, навіть вмре.

Під час святкування дівчата влаштовували спільну їжу, причому обов’язково у ній була яєшня. Яйце, починаючи з Пасхи, проходило крізь усю весняну обрядовість: воно з’являлося як символ зародження нового життя, а коли весна закінчувалася, яйце вживали у вигляді яєшні (зародок повинен був перетворитися на плід). З Трійцею закінчувалася головна весняна календарна обрядовість.

Колись поширеним був звичай, що називався “водити тополю”. Для цього дівчата вибирали з-поміж себе найвищу дівчину, яка мала зображувати “тополю”. Її рясно прикрашали намистом, стрічками, барвистими хустками і потім водили селом і полями, де в той час уже колосились жита. Якщо зустрічалися люди, “тополя” їм низько вклонялася, а господарі пригощали дівчат. “Тополі” ж давали подарунки або гроші “на стрічки”. Водячи “тополю”, дівчата співали:

Стояла тополя край чистого поля;
Стій, тополенько, не розвивайся
Буйному вітрові не піддавайся…

Такий звичай ще мав назву “водити куща”. Обряд прикрашання дерев - це теж відгомін язичницької старовини. Наші пращури вклонялися деревам, молилися їм. Священні дерева були у них на полях, на дорогах поміж селами. Прикрашання дерев та їхнє вшанування свідчить про бажання заручитися могутньою допомогою природи у повсякденних справах хлібороба. Існувало вірування, що й душі померлих оселяються у деревах, у його зеленому гіллі. Саме тому Зелені Свята, крім усього іншого, - ще й народне свято поклоніння душам небіжчиків, вшанування предків. Відбувається це тому, що на Зелені Свята починає цвісти жито, а за давнім народним віруванням, у час цвітіння хлібних злаків прокидаються померлі. Цвітіння хлібів - час дуже відповідальний, від якого у значній мірі залежить врожай. Тому і поминали в цей час своїх предків-небіжчиків, приносили їм жертву, влаштовували тризну. За стародавнім віруванням - померлі предки - це постійні охоронці свого роду, його покровителі, які здатні впливати на врожай і допомагати в усіх хліборобських справах своїх нащадків. У Зелену суботу здавна існував звичай поминати самогубців та усіх, хто загинув у невідомих країнах або зник безвісти.

Автор: Лідія Кушерець
Джерело: "Київенерго сьогодні" №23 (13.06.01)


З сайту Артвертеп:

ЗЕЛЕНІ СВЯТА

Тиждень перед Трійцею називається «зеленим», «клечальним» або «русальним», три останні дні цього тижня і три перші дня троїцького тижня називаються Зеленими Святами.

В час Зелених Свят цвіте жито й за народним віруванням прокидаються мерці, виходять з води русалки. Люди квітчають свої житла клечанням і встеляють пахучими травами, дівчата завівають вінки.

Завивання вінків

Зелений тиждень починається з четверга. В цей день дівчата йдуть на поля, в левади чи в ліс і там «завивають вінки на всі святки», при цьому співають відповідних пісень.

В деяких місцевостях України, дівчата ходять по селах з вінками на голові. Вінки в’ють з конвалії, незабудок, васильку, чебрецю, вплітають і полинь. Ставлять стіл під березкою, а на стіл випивку і закуску. Серед закуски завжди є смажена яєчня.

По деяких селах «Схід України» довго зберігався звичай у четвер завивати березку. З самого ранку дівчата готують їжу, зібравшись на одному чисто виметеному подвір’ї. Посеред двору стоїть зрубана молода деревина, а під неї горщик з водою. Дівчата ходять по дворі або сидять на призьбі… Кілька хлопців тримають у руках заготовлену їжу, а інші — відра з питвом на палицях. Одна з дівчат підходить до дерева й перекидає горщик з водою, а потім бере дерево в руки й заспівує пісню… З її голосом з’єднуються голоси інших. Ворота відчиняються і весь гурт, оточивши дівчину з деревом, рухається по вулиці в напрямку до лісу. В лісі розстеляють обрус, ставлять їжу і питво, сідають навколо і починають їсти і пити. По закінченні пиру дівчата вибирають одну з березок для завивання вінків. Розділившись по двоє, кожна пара з гілля берези в’є собі один вінок, не відриваючи гілок від дерева. Як вінок вже готовий, кожна пара кумується: одна одній через вінок дає жовту крашанку, потім цілуються через вінок.

Після завивання вінків дівчата повертаються в село. В неділю, в день Тройці, дівчата йдуть до тієї самої берези, щоб розвивати вінки. Кожна пара розглядає свій вінок: чи ще свіжий, чи вже зів’яв? По цьому судять про своє щастя, чи нещастя.

Вінки в українських народних обрядах є символом великої пошани, а також символом молодості й чистоти, незаплямованої краси. Дівчина, що втратила невинність, не може вдягнути на голову вінок. Крім того, вінок з живих квітів, за народною уявою — це оборона від злої напасти.

ТРІЙЦЯ (П’ятидесятниця, Клечальна неділя)

Біля порога хати ставили зелені дерева, вікна, дахи і тини теж клечали зеленим гіллям. В хаті на стіл накритий білою скатеркою клали хліб — сіль, за образами — бузок і гвоздики. Долівку встеляли травою, серед якої запашний чебрець та полин «від чародійства». В горнятах і глечиках, що ставили на вікнах і на столах — півонії, лілеї, фіалки, пижма тощо. Під іконами запалювали лампадку або свічечку, тьмаве світло якої, пробиваючись крізь густу зелень навивало на серце почуття радості і благоговіння.

Впоравшись, що треба в хаті, селяни вбиралися в святковий одяг, потім посідавши на лавки, чекали благовісті. Почувши дзвін, вставали і перехрестившись йшли до церкви.

Існував звичай — після літургії йти хресним ходом до криниць і кропити їх свяченою водою. Хто з селян бажав певного посвячення господарських будівель, виносив до воріт стіл, покривав скатеркою, а зверху клав хліб — сіль. Таке посвячення домів, криниць і господарських будівель було пов’язане з віруванням селян в існування русалок.

Дещо про це. Весною, як тільки вкриються травами луки, розпустяться верби й зазеленіють поля, тоді «з води на берег виходять русалки».

Русалки — це дівчата або молодиці, котрі під час купання втопилися. Утоплениці — русалки на віки — вічні відійшли від буденного земного буття й переселились в темничну сферу, на дно глибоких рік і озер, у казкові палати, що чудом збудовані з кришталю.

Місяць і зорі викликають русалок з води на берег. Вони не мають на собі одягу, у них біле знекровлене тіло, довге волосся, зелене, як трави, стан високий і гнучкий, очі палкі і сині. На голові в кожної вінок з осоки, а в старшої з водяних лілей. Вийшовши з води, русалки сідають на березі, розчісують своє довге волосся, або водять дивовижні, з таємничим шепотом, хороводи. Іноді русалки вилазять на дерева й гойдаються на гіллі, співаючи пісень. Русалчині пісні небезпечні — хто почує їх, то як зачарований підійде близько до русалок, а вони тоді заманять його до себе, візьмуть в своє коло, будуть бавитись з ним, а потім залоскочуть і затягнуть у річку на дно.

В Україні довго зберігався звичай серед жінок — в русалчин тиждень розвішувати по деревах полотно, що його ніби русалки брали собі на сорочки. Ба більше: на вікнах розкладали гарячий хліб, гадаючи, що його порою русалки будуть ситі. Не слід також кидати лушпиння яєць бо як потрапить воно у воду, то серед нього плаватимуть русалки й робитимуть шкоду людям.

В русалчин тиждень ніхто не відважується купатися в річці, хіба що відьми, бо лише вони не бояться русалок. В Зелений тиждень, у четвер, ніхто не повинен працювати, щоб не розгнівати русалок, щоб вони не попсували худоби, птиці й усього господарства. Цей день називається Русалчин Великдень. Дівчата ранком йдуть у поле «на жита» та на межах кладуть хліба для мавок — «щоб жито родило».

Крім того, дівчата в цей день ще ходять таємно в ліс, маючи при собі полин та любисток (бо русалки бояться цих рослин) і там у лісі кидають завиті вінки русалкам, щоб ті насилали їм багатих женихів. По одинці в ліс чи в поле не ходять, і не купаються в річках — «щоб русалки не залоскотали».

В цей четвер селяни варять просто неба різноманітні страви і взаємно частуються. Господині поливають молоком шлях, чи стежку, де ходили їхні корови до водопою, або на випас. На межах полів господарі кладуть бувало по шматку хліба для русалок.

В Русалчин Великдень, у четвер, русалки виходять з води, бігають по полях та городах, розшукують своїх матерів. Якщо родичі не поминали їх у суботу, то впіймавши матір, русалка лоскоче її, примовляючи: «За те тебе лоскотала, що мене не поминала!» — і може залоскотати до смерті.

Якщо помре хтось на Троїцькі свята, то баби журяться. Якщо помре маленька дитина, то мати плаче і каже: «Боже мій, ти русалочкою будеш і не зійдеш за ними, за великими, тебе будуть там щипати, лоскотати».

Русалками стають діти померлі нехрещеними або ті, що народилися неживими, а також і утоплені. Таких дітей хоронять під порогом хати, бо душам тих немовлят на тому світі буває легше: їх хрестять і люди і піп, коли йде з хрестом, або молитву читають, переступаючи через поріг. Протягом семи років, до свого обернення в русалки, душі цих дітей носяться в повітрі, а в день Тройці і Духів день просять собі хреста: «Мене мати породила, нехрещену положила». Якщо хтось із християн почує цей голос, то мусить сказати: «Іван та Марія! Хрещу тебе в ім’я Отця, Сина і Святого Духа. Амінь», — і кинути рушник чи хустку, тоді душа такої дитини піде до раю і русалкою не буде. Якщо ж до семи років отак не буде охрещена, то йде в русалки.

Поминання мертвих

На Зелені Свята починають квітувати жита, а на народним віруванням, в час квітування хлібних злаків прокидаються мерці. В стародавніх мешканців Європи, а зокрема у нас в Україні, квітування хлібів вважалося за найнебезпечніший період, люди боялися щоб із цвітом чогось не сталося злого. Мертві ж предки — це охоронці інтересів свого роду, ось до них у цей небезпечний час живі і зверталися, їх поминали, їм приносили жертву, влаштовуючи на гробках тризни. Навіть клечання, зелене гілля в’яжеться з мертвими предками: «то душі померлої рідні приходять до хати й ховаються в клечанні».

У Зелену суботу здавна існує звичай поминати самогубців та ще тих, що загинули без вісті десь на далеких дорогах, в чужих краях, а таких у нс на Україні завжди було багато. Були це переважно козаки, а пізніше вояки-герої.

Десятий понеділок

У Десятий понеділок, на перший день Петрівки, а часом і на Вознесення, відбуваються проводи русалок — це спеціяльні обряди, щоб тих русалок позбутися. В ці дні дівчата в полі, на житах, роблять спеціяльний обід — тризну в честь русалок. Після тризни дівчата ходять по полях з розплетеними косами і вінками на голові, співаючи проводи русалкам. Потім дівчата пускають на воду клечальні вінки, що були виплетені ними першого дня Зелених Свят.

Як бачимо, проводи русалок відбуваються в полі, на житах. Колись це робилося для того, щоб накликати ліпший врожай, збіжжя на полях але пізніше та головна мета обряду забулася, проводи русалок, якщо вони десь відбуваються, є ніщо інакше, як гарна і весела забава дівчат.

В цей день також святкуються похорони Ярила, поганського бога, що уособлював собою родючу силу весняного сонця. Наші предки уявляли собі, що в цей час Ярило ходив ночами по полях у білому покривалі з вінком маків і хмелю на голові, а в руках носив серп і дозріле колосся жита й пшениці. Перед Петрівкою Ярило ніби помер — плодюча енергія землі й сонця досягла своєї кульмінаційної точки та ішла на спад. Похорони Ярила символізують це явище.

Молоді жінки відмічають похорони Ярила веселими забавами. Забави відбуваються то з участю чоловіків, то з повно. Їх відсутністю, як де ведеться. Ці забави мають назву: «гонити шуліку».

«Гонити шуліку» жінки сходилися, бувало, в шинок, там вони пили горілку, танцювали та співали соромницьких пісень, що в інший час, звичайно, жінки не роблять. У цій забаві беруть участь тільки одружені жінки, вдовиці й самітні жінки не допускаються.

Існує вірування, що першого дня Петрівки відбуваються «звірячі розгри», а тому до лісу ходити небезпечно. Свійських тварин цього дня годують ліпше ніж звичайно, особливо догоджають коровам — «щоб більше користі було».

Автор: Олекса Довбуш
« Останнє редагування: 07 Липня 2010, 20:57:47 від сонечко я »
Записаний

Люся

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +408/-0
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 1148
  • Останні відвідини:
    18 Січня 2016, 10:03:14

    Звідки: Хотінь
Що значить сьогодняшній день ( свято, дата)
« Прочитано #1 : 24 Травня 2010, 20:40:03 »

дуже цікаво, дякую. Сама ж не здогадалася знайти це все  в неті. А тут готовеньке. Дякую.
Записаний
"Готовность индивидуума в любой момент превратиться в вооруженную оппозицию определяет степень его социальной полноценности. Чего можно ожидать от нации, когда в мужчинах воспитывают комплекс вины за естественное желание потрогать парабеллум? Ничего, кроме покорности тупого стада." Г.Водичка

Сонечко+

  • Модератор
  • *
  • Карма +801/-5
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 3801
  • Сонячного життя вам, сповненого чудес і сюрпризів!
  • Останні відвідини:
    26 Грудня 2017, 14:26:49

    Звідки: з маминого животика
Що значить сьогодняшній день ( свято, дата)
« Прочитано #2 : 24 Травня 2010, 20:46:39 »

Рада, що моя інформація стала у пригоді :). Буду старатись надалі  :bouquet:
Записаний

Сонечко+

  • Модератор
  • *
  • Карма +801/-5
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 3801
  • Сонячного життя вам, сповненого чудес і сюрпризів!
  • Останні відвідини:
    26 Грудня 2017, 14:26:49

    Звідки: з маминого животика
Що значить сьогодняшній день ( свято, дата)
« Прочитано #3 : 31 Травня 2010, 01:13:23 »

Сьогодні починається Петрівський піст.
Подаю інформацію з календаря "З вірою в душі" на 2007 рік. Видавництво "Преса України":

Установлення Петрового посту
Установлення Петрового (Апостольського) посту належить до перших віків Церкви. Про церковне установлення цього Посту згадується в Постановленнях Апостольських: "Після П'ятдесятниці святкуйте одну седмицю, а потім постіться, справедливість вимагає і радіти після прийняття дарів від Бога, і поститися після полегшення плоті" Але особливо цей піст утвердився, коли у Константинополі й Римі, який тоді ще не відпав від Православ'я, були зведені храми на честь первоверховних Апостолів Петра і Павла. Освячення константинопольського храму відбулося в день пам'яті Апостолів 29 червня ст. ст. (12 липня н. ст.), і з того часу цей день став урочистим і на Сході, і на Заході. У Православній Церкві закріпилося приготовлення благочестивих християн до цього свята постом і молитвою.

Святий Афанасій Великий, описуючи у своїй промові до імператора Констанція нещастя, заподіяні аріанами православним християнам, зазначає: "Народ, що постився в тиждень наступний за П'ятдесятницею, пішов для молитви на кладовище". Цей літній піст, який зараз ми називаємо Петровим, або Апостольським, раніше називали Постом П'ятдесятниці. Церква закликає нас до цього посту за прикладом Апостолів, які прийнявши Святого Духа в день П'ятдесятниці, в пості й молитві готувалися до всесвітньої проповіді Євангелія.

Петрів піст
Тривалість Петрового посту залежить від того, рано чи пізно буває Пасха. Він завжди починається з закінченням Триоді, або після седмиці П'ятдесятниці, і закінчується 28 червня ст. ст. (12 липня н. ст), якщо свято святих Апостолів Петра і Павла не припадає на середу або п'ятницю. Найбільш тривалий Петрів піст – шість тижнів, а найкоротший – тиждень й один день. Антиохійський патріарх Феодор Вальсамон у ХІІ ст. наказав: "За сім днів і більше до свята Петра і Павла всі вірні, тобто миряни і монахи, повинні поститися, а ті, що не постяться, нехай будуть відлучені від спілкування православних християн."

Подвиг Петрового посту менш строгий, ніж Чотиридесятниця (Великий піст). Підчас Петрового посту статут Церкви приписує щотижня по понеділках, середах і п'ятницях утримуватися від вживання риби, вина й олії, і сухоїдіння на обід; у інші дні, а також по суботах, неділях цього посту й у дні пам'яті якого-небудь великого святого або храмового свята дозволяється риба.

За словами святителя Іоанна Златоуста, піст із вірою надає міцності, укріплює проти сил безтілесних; і той, хто молиться як слід, і разом поститься, не багато потребує; а хто потребує не багато, той не буде сріблолюбцем і подаватиме милостиню. Хто поститься, той стає легким і окрилюється, і з бадьорим духом молиться.

Чому Петрів піст настає після П'ятдесятниці
Ми не постимося під час П'ятдесятниці, бо в ці дні Господь перебуває з нами. Не постимося, бо Сам Спаситель сказав: "Чи ж ви можете змусити, щоб постили гості весільні, поки з ними ще є молодий?" Спілкування з Господом є немовби їжею для християнина. Отже, під час П'ятдесятниці ми живимося Господом, Який з нами спілкується. "Після тривалого свята П'ятдесятниці піст особливо потрібен, щоб його подвигом ми очистили наші думки і зробилися гідними дарів Святого Духа, – пише святий Лев Великий. – За цим святкуванням, яке Дух Святий освятив Своїм зішестям, звичайно настає всенародний піст, благодійно встановлений для лікування душі й тіла, і тому слід проводити його з належним благоволінням. Бо те, що є насолодою для нашої зовнішньої людини, для внутрішньої є загибеллю і руйнуванням, і навпаки, розумна душа тим більше очищується, чим більше вбиває плоть." Тому вчителі, що просвітили прикладом і настановленням усіх членів Церкви, початок битви за Христа ознаменували святим постом, щоб, виходячи на битву з духовним розбещенням, мати для цього добру зброю. Адже невидимі наші супротивники і безтілесні вороги не зможуть побороти нас, якщо ми не догоджатимемо плотським пристрастям.

Святий Лев Римський пише: "З апостольських правил, які навіяв Сам Бог, первостоятелі церковні, за напученням Святого Духа, найпершим постановили, щоб усі подвиги добродійства починати з посту. Це вони зробили тому, що заповіді Божі можна виконати добре лише тоді, коли воїнство Христове буде захищене від усіх спокус гріха святим утриманням. Таким чином, любі брати і сестри у Христі, ми повинні вправлятися в пості переважно в теперішній час, коли заповідається піст, із закінченням п'ятдесяти днів після Воскресіння Христового до зішестя Святого Духа, проведені нами у особливій урочистості. Цей піст було заповідано, щоб уберегти нас від безпечності, в яку легко впасти через довготривалий дозвіл на їжу, яким ми користувались. Якщо ниву нашої плоті не обробляти невпинно, на ній легко зростають терни, і приноситься такий плід, який не збирають до житниці, а прирікають на спалення. Тому ми повинні нині з усією старанністю зберігати те насіння, яке прийняли у наші серця від небесного Сіяча, і остерігайтеся, щоб заздрісний ворог якось не зіпсував дарованого Богом, і в раю чеснот не зросли терни пороків. А відвернути це зло можна лише милістю й постом."

Відповідь від: 31 Травня 2010, 01:02:19
А це інформація з народних повірь.
За легендою Петрівка була встановлена Святим Петром на прохання жінок, чоловіки яких на сінокосах випивали занадто багато молока.
З Петрівкою пов'язаний цілий цикл обрядових пісень, які називаються петрівочки. За традицією дівчата у перший день Петрівки пускають на воду клечальні вінки.
Відповідь від: 31 Травня 2010, 01:08:22
А це з книги Сапіга В. К. Українські народні свята та звичаї.
Петрівка
Відносно Петрівського посту на Поділлі побутує легенда, згідно з якою у давнину не було Петрівки і чоловіки щоденно ласували м'ясом, маслом, сметаною тощо, не знаючи міри. Їхні дружини занепокоєні таким станом, зібравшись і порадившись вирішили обмежити своїх чоловіків у скоромній їжі й установили Петрівський піст. При обговоренні цієї проблеми вони не зуміли дійти до згоди відносно постійності посту, а тому вирішили призначати його тривалість: від шести, п'яти тижнів до одного.

Як відомо, початок Петрівки залежить від Великодня, а кінець її завжди на Петра (12 липня), в зв'язку із цим коливалася і її тривалість: від 6 тижнів до І.

У порівнянні з Великим постом на Петрівку було більше послаблень. «Спасівка від Бога, а Петрівку баби вигадали, щоб сир та масло зібрать», говорять у народі. В деяких селах Львівщини, Кіровоградщини, наприклад, у Петрівку дехто постить перший і останній тиждень, а в Інші тижні постяться у вівторок, четвер, суботу і неділю, бо в цей період припадало багато важкої сільськогосподарської роботи. Безумовно, Петрівського посту не можна було дотримуватись без суттєвої шкоди для здоров'я (особливо, якщо він видавався затяжний— 6 тижнів), бо минулорічні запаси продуктів були вже вичерпані, а нового врожаю, окрім скороспілих овочів, ще не збирали. До того ж протягом віків виробилися звичаєві заборони копати картоплю до Спаса чи до Іллі, щоб забезпечити її добрий урожай: «Не шпортай бараболі до Івана, бо буде погана, а шпортай на Гіллі (Іллі), то буде тобі й свині», — говорять у с. Ярославка Хмельницької області.

Заговини на Петрівку
У перший понеділок Петрівки — похорони Ярила.

Ярило — язичницький бог, що уособлював собою родючу силу весняного сонця. Наші предки уявляли собі, що в цей час Ярило ходив ночами по полях в білому покривалі з вінком маків і хмелю на голові, а в руках носив серп та дозріле колосся жита й пшениці.

Волочився Ярило

та й по всьому світу,

полю жито родив,

людям діток плодив.

Із його приходом уся природа загорається коханням. Весняне сонце бере шлюб із землею й кличе до того ж і людину.

Яр — наш отець,

Земля — наша мати,

хто не посіє,

не буде збирати.

Перед Петрівкою Ярило ніби помер — плодюча енергія землі й сонця досягла своєї кульмінаційної точки й пішла на спад. Похорони Ярила в перший понеділок Петрівки символізують це явище.

Молоді жінки відзначали похорони Ярила веселими забавами. Забави відбувалися в залежності від місцевих традицій — то з участю чоловіків, то — без них. Ці забави мали спеціальну назву: «гонити шуліку».

«Гонити шуліку» молоді жінки сходилися, в переважній більшості, в шинок; там вони пили горілку, танцювали та співали жартівливих пісень. У цих забавах брали участь тільки заміжні жінки; вдовиці та незаміжні жінки «на шуліку» не допускалися.

Дівчата в цей понеділок пускають на воду клечальні вінки, що були виплетені ними першого дня Зелених свят.

Побутує повір'я, що першого дня Петрівки відбуваються «звірячі розгри», а тому до лісу ходити небезпечно. Свійських тварин цього дня годують значно краще, ніж звичайно; особливо догоджають коровам, — «щоб більше користі було».

Ой, мала нічка, Петрівочка:

Не виспалась наша дівочка!

Не виспалась, не награлась

І з козаченьком не настоялась...

Співають в Україні співчуваючи стомленій красуні, котра бореться із сном, коли вже зійшло сонце. Адже прийшов Петрівський піст із своїми короткими ночами й днями безкінечними.

«Нехай у Петрівку!» — чи «це не в Петрівку, щоб двічі казати», говорять в народі тому, хто, не дочувши, просить повторення якої небудь розповіді.
Записаний

Сонечко+

  • Модератор
  • *
  • Карма +801/-5
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 3801
  • Сонячного життя вам, сповненого чудес і сюрпризів!
  • Останні відвідини:
    26 Грудня 2017, 14:26:49

    Звідки: з маминого животика
Що значить сьогодняшній день ( свято, дата)
« Прочитано #4 : 01 Червня 2010, 20:07:59 »

Про сьогодняшню дату - "Міжнродний день захисту дітей" у мене коротко.
Започаткований у 1949 р. Міжнародною демократичною федерацією жінок.
Записаний

Alexander

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +670/-5
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 3342
  • Останні відвідини:
    12 Травня 2018, 14:04:16

    Звідки: kalush
Що значить сьогодняшній день ( свято, дата)
« Прочитано #5 : 01 Червня 2010, 21:49:34 »

Сонечко,во то я розумію,а то стільки букв :)
Записаний
поверь малыш, не в пирогах счастье..

Сонечко+

  • Модератор
  • *
  • Карма +801/-5
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 3801
  • Сонячного життя вам, сповненого чудес і сюрпризів!
  • Останні відвідини:
    26 Грудня 2017, 14:26:49

    Звідки: з маминого животика
Що значить сьогодняшній день ( свято, дата)
« Прочитано #6 : 02 Червня 2010, 00:21:17 »

Це щоб їх не забувати і тренувати швидкісне читання.
Записаний

newroman

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +132/-0
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 1079
  • Останні відвідини:
    01 Квітня 2016, 19:51:36

Що значить сьогодняшній день ( свято, дата)
« Прочитано #7 : 09 Червня 2010, 14:38:07 »

2-га неділя по Пятидесятниці. Неділя Всіх Святих Землі Української.
Починаючи від св.рівнап. князя Володимира та Ольги.
Хоча цього свята в Греко-Католиків немає, а у москалів воно звучить всіх святих Росії.
Просто немаю можливості докладніше написати бо немаю ше інету. Може щось автор теми добавить.
Записаний

Сонечко+

  • Модератор
  • *
  • Карма +801/-5
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 3801
  • Сонячного життя вам, сповненого чудес і сюрпризів!
  • Останні відвідини:
    26 Грудня 2017, 14:26:49

    Звідки: з маминого животика
Що значить сьогодняшній день ( свято, дата)
« Прочитано #8 : 09 Червня 2010, 20:56:50 »

Дякую за підказку і увагу. До вказаної Вами дати є ще інша. Щоб нікого не образити в церковному календарі є дві особливі неділі: 1-ша Неділя після Зелених свят Всіх Святих, а 2-га Всіх Святих, що в Землі українській прославились.
 Поки що подаю проповідь духовенства Української Автокефалії (текст узято з їхнього сайту):
 Дорогі Брати і Сестри! Минулої неділі наша Свята Православна Церква вшановувала Пресвяту Трійцю і Зіслання Святого Духа -Зелені Свята. Цс була пам`ять тієї великої хвилини, коли Третя Особа Святої Трійці – Дух Святий – зійшов на апостолів, відкрив їм очі на розуміння всієї науки Спасителя і дав відвагу проголошувати цю науку різними мовами для різних народів.

Перша численна громада, що пішла за голосом Божих слів за святим Петром, це були перші християни, що зазнали жорстокого переслідування від жидівської старшини. Вони, не дивлячись на всі перешкоди, прийняли християнство, і це був початок Христової Церкви. Цс така Христова Церква, до котрої належать не лише ті, що живуть, але й ті, що перебувають в небі, – всі Святі.

Своїм чесним і праведним життям вони заслужили на те, щоб у нинішню неділю ми їх згадували молитовне, щоб ми, до неба піднявши серця, молились: “Всі Святі, моліть Бога за нас грішних!”

Нинішня неділя – це неділя Святих апостолів, святителів, мучеників за правду Христову, преподобних і всіх праведних. Це-неділя тих, що були проповідниками й пастирями Христового стада, тих, що з побожністю і в покорі слухали науку Божу й жили за Христовими законами. Це – неділя мужів і жінок, старців і дітей, всіх їх згадуємо, всіх Святих Святої Вселенської Православної Церкви і всіх Святих Землі Української. Вони – наші заступники перед Господом, наші опікуни й небесні рятівники.

Вони знають про всі наші потреби і заступаються за нас перед Спасителем нашим Ісусом Христом. Багато цих Святих нам поіменно знані, але є й багато незнаних. Наприклад, в останніх двох світових війнах загинуло багато людей, чиїх імен ми не знаємо, так і зі Святими, чиїх імен Церква не знає… Тому нині воздаємо почесть всім знаним і незнаним героям Христа, знаним тільки Богові.

Постає питання: чи всі Святі заслужили звання героїв? Чи справді за життя довершили вони надзвичайні, геройські діла? Так! Вони цілком заслужили звання Божих героїв, бо Церква проголошує святими тільки тих, що дійсно відзначилися за життя незвичайними геройськими чеснотами чи ділами.

Для цього треба цілком побороти в собі всі пороки й лихі нахили, спокуси – треба, щоб душа взяла перевагу над тілом! “Побороти самого себе – цс значить здобути найбільшу перемогу!” Адже з природи людина звичайно є самолюбна, їй тяжко визнати свої хиби, які треба поборювати… Людина схильна бачити в собі все найкраще, але ж треба якраз знайти в собі всі хиби й докласти всіх зусиль, щоб побороти їх.

Треба завважити в собі особливо духа гордині, який є вроджений мало не в кожній людині. Треба побороти надмірну гордість і здобути чесноту покори! Так само треба знайти в собі духа незгоди й нахил до гніву. Треба той нахил перемогти й доконати чесноти лагідности. Далі – треба побороти духа сластолюбства, щоб вибороти чесноту милосердя. Такого геройства досягли всі праведники і святі угодники Божі.

Звичайні смертні не можуть усі стати такими досконалими. Але багато чого ми можемо й мусимо досягти. Ми можемо, во ім`я нашої незалежної Держави, відмовитись від багатьох наших грішних хиб, можемо побороти зайве сластолюбство й захланність, побороти дух незгоди, зм`якшити наш гнів, змінити його на любов і милосердя, щоб ми могли любов`ю і щедрістю допомогти нашому народові встояти в борні за самостійність і народне щастя. Берімо приклад із святих. Вони не всі були одразу святими.

Відомий на Заході Блаженний, а для католиків і святий Августин замолоду був великим грішником і довго боровся, поки зміг пізнати огидність і нечистоту своїх гріхів. Тяжкими зусиллями він поборов свої вади. Поки це сталося, грішний дух кидався, як зранений звір! Темний дух підшептував Августинові: “Ти не в силі цього доконати!” І часом  Августин вагався, чи зможе він позбутися пристрастей… Але за хвилю він здригався і з подвійною силою гукав: “Я можу і мушу виправитись!”  Він довго боровся сам із собою і таки переміг лихі нахили. Визнавець Христа є справжнім воїном, що завжди готовий до бою проти гріха.

Дорогі мої! Всі Святі – це ті, що невідступно визнавали Христа, за Нього постраждали і в більшості віддали за Нього життя. Це ті, що взяли свій хрест і несли його через ціле життя. Всі християнські країни мають своїх святих – має їх і наша Українська Церква – починаючи від рівноапостольного князя Володимира, що охрестив український нарід у Православну віру; Його Бабусю – Святу Ольгу, Святих праведників Бориса і Гліба, багато праведників чернецтва й аскетів, мучеників князя Михайла , боярина Федора, Афанасія Берестейського, Макарія Овруцького. Ще треба назвати святих, що трудилися для зростання християнства: Св. Дмитрія Ростовського, Феодосія Чернігівського, Йоасафа Білгородського, Святого Іова Почаївського – Заліза.

Багатьох ми маємо подвижників і оборонців Православія, фундаторів Церков і монастирів та шкіл в Україні, як Св. Федір Острозький, Св. Микола, князь Луцький та Свята Юліана Ольшанська – і багато інших.

Тож і ми, дорогі мої Брати і Сестри, якщо хочемо бути близько до Христа-Спасителя і всіх Святих Його, мусимо наслідувати їх у нашім щоденнім житті. Минулої неділі ви чули в проповідях, що Господь наш Ісус Христос зіслав Духа Святого на апостолів і на цілу Церкву, зіслав Свого оживляючого Духа і на нас, і на нашу святу Церкву, що в наші часи переживає труднощі відродження. Просімо ж Його, щоб провадив нас, як керманич нашої Церкви, і скерував на правильний шлях наше національне життя до тихого пристановища і святого спокою, якого нам так потрібно!

Оце свято, яке ми нині святкуємо на пошану всіх Святих на небі, нахиляє нас до єдности цілого народу, бо в Церкві Божій Святі не поділені на православних чи католиків, чи якогось іншого віровизнання, але всі вони однаково милі Господeві. Отож і ми, діти Божі, діти українського народу, мусимо єднатися і спільно служити Господеві в нашій Святій Церкві, церкві наших батьків і прадідів. Ми мусимо спільно служити нашій Матері-Україні!

Господи, ми віримо, що Твої пророки і для нас писали і нас закликали:

“Сім раз у день свою Батьківщину згадаймо, Сім раз у день до неї повертаймо, Сім раз у день за Неї небо благаймо, Бо тільки її майбуття Дасть нам справжнє життя.”

Боже, Боже, Тобі визнаємо, що свою Батьківщину любимо, шануємо, для неї все найкраще віддамо, на все наше життя!
Всі Святі Землі Української, моліть Бога за нас грішних, а найперше — за нашу любу Батьківщину і за спасіння душ наших!
Амінь.

Відповідь від: 09 Червня 2010, 20:23:28
Друга неділя після Зелених свят присвячується Всім святим, що в землі українській прославились, всім тим від віку померлим, що своїм життям угодили Богові. Душі їхні перейшли до утіх Царства Небесного і в теперішній час своїми молитвами для нас випрошують Божу ласку.

Кожен народ має своїх видатних заслужених мужів, яким віддає пошану, ставить сучасним за приклад до наслідування. Кожному українцеві відомі такі імена як свята княгиня Ольга, св. кн. Володимир, Ярослав Мудрий, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Тарас Шевченко – це ті світочі святого і суспільно-політичного життя нашої держави, які залишили яскравий слід в історії нашої самобутності.

Велике число заслужених мужів має і наша Свята Православна Церква, до якої ті мужі трудились, жертвували своє майно, життя і працю. Численний ряд борців за Святу Церкву, великих подвижників, учителів, проповідників, мучеників, що своїм героїчним життям залишили іншим гідний приклад до наслідування. Їх так багато, що Свята Церква немає спроможності кожного зокрема згадати, тому що не всі їхні імена відомі. Саме в ці неділі ми віддаємо належну шану всім знаним і незнаним святим і заслуги знає тільки Бог.

Особливу уваги ми приділяємо святим, що вийшли з нашого народу або на нашій землі здобували честь і спасіння у Господі. Своїми рідними і близькими вони є тому, що подвигами своїми вони засвідчали, що український народ був і є здатний трудитися для Божої слави. Імена таких святих записані золотими літерами на небі і в історії нашого народу. Тому нашим прямим обов'язком є пишитися ними, їхні подвиги возвеличувати, їхні героїчні чесноти наслідувати…


Відповідь від: 09 Червня 2010, 20:32:06
Коротка історія
Рішенням Синоду єпископів УГКЦ у четверту неділю після Зіслання Святого Духа відзначається празник Всіх Святих Українського Народу, яких є дуже багато, але ми не знаємо їхніх імен. Цього дня ми вшановуємо також пам'ять 13 пратулинських мучеників та 27 новомучеників, проголошених блаженними Папою Іваном Павлом II.

Святі нашого народу - це святі рівноапостольні великі князі і просвітителі української землі Володимир та Ольга, стовпи віри й славетні воїни Христові, засновники українського монашества преподобні Антоній і Теодосій, світочі смирення, побожності, миру, справедливості та непротивлення злу страдники Борис і Гліб, подвижник церковного єднання священномученик Йосафат, преподобна Йосафата (Гордашевська), блаженні пратулинські мученики Данило, Лука, Вартоломей, Онуфрій, Пилип, Костянтин, Микита, Ігнатій, Вікентій, Іван, Константин, Максим, Михаїл та їх брати у звитязі муче­ництва пізніших часів Миколай, Григорій, Йосафат, Іван, Гри­горій, Василій, Микита, Симон, Теодор, Павло, Петро, Климентій, Леонід, Микола, Омелян, Зенон, Іван, Северіян, Яким, Віта­лій, Андрій, Микола, Роман, Олексій, Лаврентій, Олімпій, Тарсикій, Володимир, а також інші численні преподобні, ісповідники, святителі, мученики, священномученики українського народу, які під час свого життя прославили Бога на рідній землі. Після їхньої смерті Господь прославив їх численними чудами. Наш народ вшановує їх як заступників на небі.

Записаний

Сонечко+

  • Модератор
  • *
  • Карма +801/-5
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 3801
  • Сонячного життя вам, сповненого чудес і сюрпризів!
  • Останні відвідини:
    26 Грудня 2017, 14:26:49

    Звідки: з маминого животика
Що значить сьогодняшній день ( свято, дата)
« Прочитано #9 : 07 Липня 2010, 17:16:12 »

Різдво Іоанна Предтечі

Свято встановлене на згадку про події, пов'язані з народженням Іоанна Хрестителя, які описані в Євангелії від Луки (Луки 1:24-25, 57-68, 76, 80).

За вченням іудаїзму перед приходом Месії повинен явитись його попередник – предтеча, яким у відповідності з пророцтвом Малахії (Мал. 4:5) вважається пророк Ілія.

В християнстві вчення про провісника Месії – Ісуса Христа – пов'язане з образом пророка Іоанна Хрестителя, який відновив і продовжив служіння Ілії. Як оповідає Євангеліє, сам Ісус назвав Іоанна "Ілля він, що має прийти" (Матвiя 11:14).

Коли Іоанну виповнилось тридцять років, він почав проповідувати в Іудейській пустелі, а далі в околицях ріки Іордан. Він суворо викривав пороки суспільства і закликав до покаяння, сповіщаючи про швидке пришестя Месії. Його зовнішній вигляд такоє відповідав описам вигляду Ілії: він носив одяг з верблюжого волосу, підперезаний шкіряним ременем, а їжею йому служила сарана і дикий мед (Марка 1:10-16).

Проповідь Іоанна була настільки сильною, що скоро навколо нього стали збиратись учні, які заснували общину його послідовників – кумранитів. Зовнішнім знаком покаяння і духовного оновлення Іоанн вибрав хрещення – омиття у воді і занурення у неї (звідси й ім'я – Хреститель).

Прийняти хрещення прийшов і Ісус, про чесноти якого як Месії сповіщав у своїй проповіді Іоанн (Матвія 3:14-15). Тим самим Іоанн Хреститель проклав шлях служінню і вченню Ісуса Христа.

Традиція прославляти Іоанна Хрестителя в дні його народження і мученицької смерті склалась ще в перших християнських общинах. З III століття свято Різдва Іоанна Предтечі вже широко відзначалось як східними, так і західними християнами – його називали "світлим торжеством" і "денницею Сонця правди". На початку IV століття свято було введене у християнський календар.

У східних слов'ян і народів Прибалтики свято Різдва Іоанна Предтечі за часом збігалось з язичеським святом літнього сонцестояння (слов. Купало, балт. Ліго), тому в народі він став називатись днем Івана Купала. Багато язичеських елементів досі збереглось у народній обрядовості цього свята: танці і хороводи, перестрибування через вогонь (древній очищувальний обряд), скочування в ріку палаючих коліс, кидання вінків тощо.



Відповідь від: 07 Липня 2010, 17:12:49
А це з книги В.К.Сапіги "Українські народні свята та звичаї"
Приховано: Показати
День Івана Купала
Липень розпочинає середину літа й другу половину року. Цей час одвіку був гарячою, страдою порою, коли хлібороб, заклопотаний долею врожаю, пильнував кожну погожу днину, зважав на всі прикмети, пов'язані з погодою. Чи не тому в липні немає великих «річних» свят? Але в церковному календарі чимало Інших свят, які міцно увійшли в народну традицію.

За православним календарем 7 липня відзначається Різдво Іоанна Предтечі.

Іоанн — син священика Захара та Єлисавети — родички Діви Марії, народився за півроку до народження Христа. Про його появу на світ також благовістив ангел. Сповнене аскези і служіння Богу, життя Іоанна викликало велику повагу до нього жителів Іудеї, серед яких він проповідував. Тих, що покаялись у гріхах, Іоанн хрестив водою (звідси ім'я Хреститель), готуючи люд до духовного хрещення месією. Разом із усіма на берег річки Йордан прийшов і Христос, якого Іоанн охрестив у воді (Мт. З, 15). Продовжуючи своє служіння Богу, Іоанн безстрашно викривав гріхи й облуду не тільки серед простолюду, але й серед царствуючих осіб, за що Цар Ірод укинув його до темниці. На день народження Ірода Соломія— дочка Іродіади попросила в подарунок за свій танець відрубану голову Іоанна. І отримала її на блюді... Так мученицьки скінчилося життя пророка.

У народній українській традиції день народження Іоанна (Івана Купала, Іван-травник, Копальний Іван) — Це свято літнього сонцестояння. В Україні цей день — Це поетичне язичницьке свято торжества сонячного світла й тепла.

У старовинних письмових джерелах Купало характеризується як язичницький бог земних плодів, якому Приносили в жертву хліб — головний плід землі.

Основними атрибутами свята є Купало і Морена (Марена, Мара, Марина)—згідно із слов'янським міфом, зимове божество, що морить землю стужею, а людину хворобою і голодом. Але в народі, зокрема на Слобожанщині, вважали її старшою русалкою). Марена, як і Коструб,— це уособлення зими, і тому з весняною відновою намагались їх знищити.

Святкування, як правило, починається ввечері напередодні Івана Купала. Дівчата збираються в умовлене місце поблизу водоймища з вінками на голові сплетеними із живих квітів та пахучих трав. Виготовляють опудала головних персонажів свята — Купала і Марени. Так, на Поділлі й Волині дівчата виготовляють Купала з гілки верби й прикрашають її квітами та вінками. На Полтавщині в одних населених пунктах опудало Купала виготовляють із соломи, прикрашають його стрічками і намистом, в інших — замість солом'яного опудала садовлять дитя, яке виконує роль Івана Купала.

На Київщині та Одещині його виготовляють із гілок будь-якого дерева.

Опудало Марени робили в різних регіонах України в залежності від традицій, які там склалися. На Полтавщині, наприклад, його виготовляють із гілок чорноклену, вишні, соломи. На Слобожанщині—із гілок чорноклену і трави.

Взявшись за руки, дівчата ходять навколо Купала й Марени й співають пісень. Чоловіки й жінки теж сходяться на це видовище, але у співах участі не беруть.

На Поділлі й Волині хлопці кидають квіти на ті стежки, де ходять дівчата. Після того, як дівчата закінчать співати, хлопці нападають на «Купала», обривають із нього вінки й квіти, а саму гілку кидають у воду. Потім розкладають вогнище й стрибають через нього усі присутні на святкуванні.

На Слобожанщині перестрибують через купальський вогонь парами. Перед тим, як стрибати, хлопець здіймає з голови дівчини вінок і кладе собі на голову, а на дівчину одягає свій головний убір. Отак обмінявшись, беруться за руки й стрибають. Перестрибнувши, пара проходить навколо «Купала» й стає позаду інших учасників гри, розмінявшись головним убором і вінком.

На Полтавщині вважають, якщо при перестрибуванні пара не розійдеться, то це знак, що вона вступить у шлюб.

В переважній більшості регіонів України, настрибавшись через вогонь, дівчата несуть Марену до водоймищ, де її потрібно втопити. На Слобожанщині разом із нею кидали у річку й Купала. Після цього дівчата й купалися і при цьому співали:

Утонула Мареночка, утонула,

Тільки її кісочка зринула.

         Пішла Маренка топитися,

         А за нею дружки подивитися.

Не топися, Мареночко, не топися,

Оглянися та на своє дитятко подивився!

На Івана Купала час найбільної сили сонця, що в західному світі було відоме «середньолітня ніч». Це був в уяві наших предків час святковий і чудодійний. Предки вірили, що в цей день «сонце у воді купається», тому й вода як і вогонь, має очищуючу силу. Тому молодь і стрибала в цей день через вогонь і купалася у водоймищах.

Правда, старші жінки застерігали, що купатися з Мареною не слід, бо як тільки вона пірне у воду, то налітає сильний вихор: це нечиста сила з'являється за Мареною.

Після втоплення Купала й Марени дівчата тікають від хлопців, щоб ворожити. Вони дістають свічки, запалюють їх і прилаштувавши до своїх вінків, пускають на воду. Поки вінки пливуть, дівчата ідуть понад річкою й співають:


В гаю зелененькім соловейко щебече,

         Соловейко щебече;

Там дівчина мила віночок пустила

         З барвіночку, з барвіночку.

Плинь, плинь, віночку, гарний з барвіночку,

         За миленьким, за миленьким...

Згідно з народним повір'ям, якщо вінок пливе добре й гарно горить свічка, то дівчина вийде заміж, а якщо він крутиться на місці, — то ще дівуватиме, а як потоне— заміж не вийде взагалі. Якщо ж вінок відпливе Далеко й пристане до якогось берега, то значить, що туди дівчина заміж піде.

На Полтавщині пущений на воду вінок переймає наречений дівчини, який із нею хоче одружитися.

За народним повір'ям, вінки, в яких дівчата беруть Участь у святкуванні купальського свята, наділені цілющою силою. Тому й закидали дівчата їх через голову на дах хати, а інші зберігали на горищі, вірячи, що зілля, з якого сплетений вінок, вилікує від усяких хвороб.

У Галичині деякі дівчата сплетені вінки із чебрецю, святили у церкві та зберігали протягом року. Під час хвороби людей чи худоби напували хворих настоєм із зілля тих вінків.

В деяких селах Полтавщини дівчата при процедурі потоплення Мари знімали із голови вінки й розвішували на деревах, а дехто приносив їх додому й вішав у хаті чи господарській будівлі, як засіб охорони від нечистої сили.

Після закінчення святкування, на тому місці, де стояла Марена, згідно з повір'ям, яке побутувало на Слобожанщині, відьми збирають листя, що обсипалося з тієї гілки, на якій була Марена, те листя «згідне від усякої хвороби».

За іншим повір'ям, відходячи від «Купала», не можна оглядатися, щоб не наздогнала відьма, яка обов'язково є присутня на купальському грищі. «Якщо бажаєте довідатися, котра із жінок на селі відьма, то візьміть купальського попелу, зав'яжіть його у вузлик і йдіть додому не оглядаючись. Наступного дня відьма обов'язково з'явиться до вас і попросить: «Віддай мені те, що в тебе є!» розуміючи під тим «купальський попіл», — радить інше повір'я.

Увечері, напередодні Івана Купала, господині заганяли телят до корів і залишали на ніч разом для того, щоб телята ссали їх і тим самим позбавляли відьом можливості доїти корів.

За народним повір'ям, у день Івана Купала, змія мідянка, яка сліпа, отримує зір на цілу добу, і тоді вона надзвичайно небезпечна: кидаючись на людину, як стріла, вона може її наскрізь пробити.

Згідно з побутуючим в Україні повір'ям, в ніч на Івана Купала дерева переходять із місця на місце й шумом гілля розмовляють між собою. Той, хто має цвіт папороті, може бачити, як вони це роблять й розуміти їх тиху мову; може розуміти, крім цього, й мову всякого створіння й бачити, де заховані скарби і здобувати їх.

Для того, щоб стати всезнаючим і всебачучим, вважають на Поділлі, потрібно перемогти чорта і здобути квітку папороті, яка цвіте дуже коротку мить і лише в ніч на Івана Купала.

Помітивши заздалегідь кущ папороті, звичайно, десь у лісі, ввечері напередодні Івана Купала, потрібно підійти до нього й розстелити скатертину, на якій святили паски на Великдень. Потім свяченим ножем накреслити навколо себе і куща коло, окропити папороть свяченою водою і починати молитву. Як тільки стемніє, то чорт різними засобами намагається людину налякати: стріляє, кидає камінням, гілками, кричить несамовитим голосом тощо. Радять не боятися чорта, бо ж він має силу тільки до кола, окресленого ножем. О 12-й годині ночі, згідно з повір'ям, папороть розцвітає і, блискуча квітка, як жарина, зразу ж падає на розстелену скатертину, яку потрібно швиденько взяти й заховати за пазуху.

Інше повір'я, яке побутує в селі Гальчинцях Теофіпольського району Хмельницької області, доповнюючи попереднє, рекомендує шукачеві квітки ні в якому разі не оглядатися назад, коли буде повертатися із нею додому. Чорт із своєю численною сворою помічників буде продовжувати боротьбу із сміливцем. Навіть буде звертатися до нього голосами його рідних: батька, матері, братів, сестер, дружини та дітей, із плачем благати про допомогу, аби той хоч на мить повернувся назад. Якщо ж людина не витримає й зробитьце, вона зразу ж упаде мертвою.

В народі існує безліч повір'їв та легенд і про інші рослини. Зокрема, одне з них існує на Полтавщині: той, хто зірве «переліт-траву», той буде у всьому щасливий. Переліт-трава має силу переноситися з одного місця на інше, а цвіт у неї такий барвистий, як веселка. В ніч під Івана Купала цвіт цієї трави світиться зіркою.

Під цією назвою й справді існує декілька рослин в Україні, але ні одна із них, розуміється, такого цвіту не має.

За народним віруванням, лікарські рослини тільки тоді мають справжню цілющу здатність, коли будуть зібрані в ніч під Івана Купала або вранці з «іванівською» росою. Тому й умиваються українські дівчата тією росою на красу.

Подібні звичаї існували, або існують ще й тепер, і в багатьох інших народів: чехів, німців, австрійців, сербів, болгар, поляків, англійців, білорусів та росіян.

У народі побутує численні прикмети, зв'язані із купальським святом. Ось деякі з них: «Коли до Йвана просо з ложку, то буде і в ложку», «Коли на Івана гримить грім, то горіхи будуть порожні й буде їх мало», «Годуй мене до Йвана, зроблю з тебе пана» — «радять» бджоли пасічникам.
« Останнє редагування: 07 Липня 2010, 17:21:51 від сонечко я »
Записаний

Сонечко+

  • Модератор
  • *
  • Карма +801/-5
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 3801
  • Сонячного життя вам, сповненого чудес і сюрпризів!
  • Останні відвідини:
    26 Грудня 2017, 14:26:49

    Звідки: з маминого животика
Що значить сьогоднішній день ( свято, дата)
« Прочитано #10 : 11 Липня 2010, 22:07:24 »

День святих апостолів Петра і Павла
Апостоли Петро і Павло особливо шануються як учні Ісуса Христа, що після смерті і воскресіння Христа почали проповідувати і поширювати вчення Євангелія по всьому світу.

Це свято спочатку було введене в Римі, єпископи якого за вченням Західної Церкви вважаються спадкоємцями апостола Петра, а потім поширилось й в інших християнських країнах.

Петро (первісне ім'я Симон) займався риболовлею і був покликаний Ісусом Христом в апостоли разом із братом Андрієм. Петро одержує від Ісуса ім'я Кіфа («камінь») і призначення стати «основою» церкви Христа, йому вручаються ключі небесного царства. Відповідно до вчення Римсько-католицької церкви, це наречення (і особливо слова про «ключі від Царства Небесного») вказує на те, що Петрові була вручена реальна влада і юридичні повноваження і що ці повноваження – у силу того, що церква буде існувати до кінця часів, – повинні бути передані його спадкоємцям. Петро був першим з апостолів, кому Христос з'явився після свого воскресіння. Після смерті Христа Петро займався проповідницькою діяльністю.

13 Прийшовши ж Ісус до землі Кесарії Пилипової, питав Своїх учнів і казав: За кого народ уважає Мене, Сина Людського?
14 Вони ж відповіли: Одні за Івана Христителя, одні за Іллю, інші ж за Єремію або за одного з пророків.
15 Він каже до них: А ви за кого Мене маєте?
16 А Симон Петро відповів і сказав: Ти Христос, Син Бога Живого!
17 А Ісус відповів і до нього промовив: Блаженний ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров тобі оце виявили, але Мій Небесний Отець.
18 І кажу Я тобі, що ти скеля, і на скелі оцій побудую Я Церкву Свою, і сили адові не переможуть її.
19 І ключі тобі дам від Царства Небесного, і що на землі ти зв'яжеш, те зв'язане буде на небі, а що на землі ти розв'яжеш, те розв'язане буде на небі!

 
Церковний переказ називає Петра першим римським єпископом.

У Католицькій Церкві відповідно до становища Петра як «глави апостолів» і спадкоємця Христа, існує вчення про примата Римського Папи як єдиного глави церкви.

Цитата з Євангелія від Матвiя 16
Павло (до хрещення Савл), перший із християнських письменників, чиї твори дійшли до нас, і найавторитетніша фігура в історії християнської думки. Його погляди відіграли величезну роль у формуванні християнства як самостійної релігії.

Павло народився в малоазійському м. Тарс Кілікійський (нині на території Туреччини) у іудейській фарисейській сім'ї, але мав римське громадянство сім'ї з коліна Веніамінова (Діян. 23:6). Ревнитель єврейського закону, Савл жорстоко переслідував християн, вважаючи, що це шкідливе єретичне навчання. Переживши чудесне бачення на шляху в Дамаск, Савл приймає хрещення і стає ревним проповідником християнства серед язичників. Павло шанується церквою як першопрестольний апостол. Церква приписує йому 14 послань, включених у Новий Завіт.

Обидва апостола прийняли мученицьку смерть за віру Христову в один день (67 р. н.е.) у Римі. Павло, як римський громадянин, «усічений мечем» (тобто обезголовлений), Петро розп'ятий. Оскільки він вважав, що не гідний бути розп'ятим на хресті, як Спаситель, його, за власним проханням, розіп’яли вниз головою. Він був похований на Ватиканському пагорбі, і над місцем його поховання в даний час розташований головний вівтар собору св. Петра.


День святих апостолів Петра і Павла відзначається католиками 29 червня і 12 липня православними.

Відповідь від: 11 Липня 2010, 22:01:35
З книги Сапіга В. К. Українські народні свята та звичаї
Приховано: Показати
День Петра і Павла

1 Першоверховними апостолами називаються тому, що вони більше інших потрудилися у проповіді Христової віри. 
12 липня — свято першоверховних1 апостолів Петра і Павла. Апостол Петро (Симон) —один із перших учнів і вірних послідовників Христа. Рибалка Симон із Капернаума залишив сім'ю й послідував за Христом, щоб присвятити йому своє життя. Християнське ім'я Петро (камінь, скеля), що дав йому Господь, мало бути символом його духовної стійкості. І хоч були у Петра хвилини душевного сум'яття, невіри, він переміг себе. За проповідницьку діяльність апостол Петро разом із апостолом Павлом були вкинуті в Мамертинську темницю в Римі і за наказом імператора Нерона засуджені до розп'яття. За церковним переказом, апостол Петро попросив повісити його на хресті вниз головою, «бо я недостойний Господа свого». Сталося це близько 57 р. н. е.

Апостол Павло, який залишив 14 євангельських послань і був ревнивим проповідником віри Христової, до свого духовного прозріння мав Ім'я Савл і був «гонителем церкви Божої» (Філіп. З, 6). Дорогою в Дамаск, де він мав переслідувати християн, Савл був осліплений, а потім Чудесно зцілений Богом. Прийнявши віру в їсу-са і нове ім'я, Павло (менший), він сам стає гнаним і переслідуваним. Успіхи місіонерської діяльності Павла та мученицька смерть дали йому право на високе звання першоверховного апостола.

І хоч дні пам'яті обох святих відзначаються в один день, у народній традиції безумовно більшого авторитету зажив святий Петро.

Рвучка вдача апостола, описана в Біблії (він береться, як і Христос, ходити по воді, єдиний із учнів захищає Христа мечем і тут таки тричі, до третіх півнів відрікається від нього), зробила його образ більш близьким, людяним. Існує багато апокрифів, народних переказів про святого Петра: про його ходіння з Богом по землі, про стоколос, захист Петром жінки і т. п. Петро, райський ключник, в оповіданнях і казках був гуманний до бідних, убогих, судив справедливо. З ключами від раю в руках зображують Петра й ранні ікони.

В Україні з Петровим днем пов'язувалося багато повір'їв та звичаїв. На Петра вперше після посту дозволялося готувати молочні страви. Господині варили вареники із сиром, пекли мандрики — сирні бабки. З цього часу переставала кувати зозуля, «мандрикою вдавилась», пояснювали дітям бабусі, бо ж вона, згідно з легендою, вкрала у св. Петра одну мандрику й за це її Бог покарав тим, що вона на Петра давиться мандриками й перестає кувати. А якщо кує зозуля й після Петра, то це, за народним віруванням, вішує нещастя.

Святий Петро вважався покровителем пастухів. У нього, певно ж, був і батіг. Згадайте високі з ніжними блакитними квітами стебли цикорію — в Україні його називають «Петровим батогом».

До цього дня готувалися колись в Україні як до великого свята: білили хати, оздоблювали рушниками стіни, прибирали на подвір'ї. Вранці цього дня всі йшли до церкви. Дівчата прикрашали свої голови вінками із польових квітів, а особливо червоними маками. Повернувшись із церкви, люди розговлялися мандриками. Сама назва походить нібито від того, що мандруючи по світі, Петро з Павлом харчувалися мандриками. У цей день господарі неодмінно виносили громадським пастухам гостинця: мандрику, грудку масла. На Бойківщині пастухи збиралися на пасовиську, будували «петрівник»— невелику землянку чи загорожу, прикрашену зеленню і разом обідали. Їли молочне — щоб корови краще доїлися. У східних регіонах України існував звичай на Петра «заполіскувати дійниці». Жінки обідали гуртом, а потім рвали трави, що мають жовтий цвіт, і годували ними корів: «щоб жовте молоко було».

Після Петра розпочиналися жнива. Б українській петрівчаній пісні співалося:

Минулася петрівонька,

Почались жнива.

Наробилася у полі,

Що тільки жива.

На другий день після Петра відзначали колись теж свято, але наполовину менше, і називалося воно «На-пів-Петра» або «Петрового батька. На Слобожанщині у цей день різали трьох півників і варили борщ у трьох горнятах-«три борщі, бо св. Петро три рази відрікався від Христа».

Відповідь від: 11 Липня 2010, 22:05:19
про день Петра і Павла в книжці Гарафини Маковій "Затоптаний цвіт"
Приховано: Показати
Право на Петра
Гой ще трохи погріхую, потом си покаю,

Бо не впусти святий Петро близько коло раю,—

заводить жартівливу співанку Калина Мігалещиха, а за нею. - Святий Петро стоїть коло раю, у правій рученькі ключі від него тримає, грішника завертає, праведника пропускає...

А чом Господь саме Петрові ключі від раю дав? Бо Петро по-нашому — камінь. Душа його боголюбива, але до грішника тверда, ніякими сльозами-плачами її не зм'якшиш.

А ще апостол Петро — старший посеред учеників Христових, то і всякі забави робилися в цю днину посеред хлопців на старшинство. Була і така, не дуже файна: викопували на толоці рівчак, що мав описувати ніби стіл. А посеред того «стола» копали одну ямку на шип (пляшку)., другу — на порційку.

Дванадцять магарів (парубків) всідалися навкруги по старшинству за народженням, а відтак пили по кругу. Хто сп'янитси май борзо, той вибував. Отож старшим си лишав той, хто дотримав свою янчу (честь) до послідку...

Ця змаганка була між великими фликевами (парубками), шмаркачі (підпарубчаки) тим не занімалиси. Вони бігли наввипередки від дерева до дерева, аби визначити, хто є наймоцний, лізли на найвищий крак, пливли по ріці, хто скорше і дальше пливе. Бо тоді з-поміж чоловічого роду си вибирав старший серед дванадцяти на цілий Божий рік. Навіть самі малі пуцвереньки, що ледве від земни відійшли,— і то мали собі чаш (честь) тримати. Си сходили докупи при помочі мамки чи сестри й си міряли.

— О, наш май величенький, Петро святий йому свої долоньки на головку поклав,— си фодулили (пишалися) ті, чий май кріпкий.

Пастушки всякі в'язали коду червону на роги биків, баранів, би силу не теряли і стада хворіщ не ловиласи.

На Петра дівка дарувала свому кавалєрови шириньку, якщо то в них вже йшло на одруження.

На Петра робили велике гуляння, бо Петро — то князь. Отож і дівка, якій не зацвів барвінок (засиділася у дівках), мала на Петра своє право.

А право було таким: лишень сходило сонце, тато клав її у тачку (дерев'яний візок), а як тата не було, то старший брат а чи свояк. Тачку обтикали краками з липи, би липло до небоги щастя, колесо, ручку переперізували баярками (поясами), які дівка мала носити на своєму стані перед тим. На голову мамка клала їй віночок з васильку. Це значило, що дівка з неї вже мертва, бо з васильком ходили лишень до мерців. На плечах мала рушник, на покриття голови (як буде потреба). Тато віз дівку до хати, де є парубок, ставав під ворітьми і кричав:

— Моя Маринця (чи як звати було) могла би вийти файною ґаздинею коло вашої хати. Даю за нею стільки-то овець, стільки-то грунту, корову...

Син на той крик не виходив, ані тато його. Виходила мама. А як мамки не було, то сестра. А дівка в тачці на той час закривала лице руками. Якщо була згода, то мамка хлопцева здіймала з дівки вінок з васильку і через плечі кидала його, промовляючи: «На болото, на озеро!» А замість того вінка клала дівці на голову рушник. Дівчина відкривала лице, виходила з тачки, вклякала перед хлопцевою мамкою та й проказувала: «Дякувать, що ня спритали»,— та й ішла додому, а тата припрошували у двір, і він договорювався про слово (заручини).

А як незгода — не виходив ніхто. Тато мав право возити свою дочку до заходу сонця. Як ніхто не брав, то чекала їх друга Петрова днина.

Це була ганьба. І звичай цей надійшов до нас від осілих татар ще у шістнадцятому столітті. Навіть кути Татарщина, Турлук збереглись... Надійшов, прижився. Востаннє, як згадують старожили, дівку на тачці возили селом у 1914 році, напередодні першої світової війни.

І співанки дві про це збереглись:

Гой я в ненька, гой я в мамки дочка-одиначка,

Не гадала, не думала, що ня найде тачка.

Гой я в ненька, гой я в мамки та й цвила, як ружа,—

Не гадала, не думала, що не найду мужа.

Гой я в ненька, гой я в мамки в молоці си мила,

Якби знала, що ня найде, була-м си втопила.

...Взагалі-то Петра вважалося ЧОЛОВІЧИМ днем. Тому, напевне, і з боку «перезрілої» дівки у цей день робилася особам чоловічої статі отака честь: ходила сама до них зі сватанням!

Але у цей суто чоловічий день дівчата думали і про те, як прив'язати свого милого міцніше до себе, як зробити так, аби чоловік не дуже клав під своє копито. Отож старалися отієї сили, яка іде від найстаршого з-поміж апостолів, упрохати.

Наперед Петра жінка чоловікові, коли спав, старалася опутати ноги червоною бавничкою, освяченою у церкві на Йордан і яку у Петрівку носила у своїй кісці: «Як мій фіст мене си тримає, так І би ти мене си тримав. Як ця бавничка У моїм фості си тримала, так би мене си тримала твоя душа».

А якщо гулящий, від хати УЖЕ тікає, то рушничком, яким витирався у Петрівку, діткнутися на Петра мерця і поставити на роздоріжжі на хрест (хрест покрити). Як хтось лиш возьме той рушник до вжитку — стане спутаним чоловік, хати своєї триматися буде.

А от щоб князьок сам до воріт прийшов та в ноги си вклонив, би дівку, не дай Боже, на Петра попід хати не возили,— то про це загоді думала матуся. З того, кого мітила у зяті, на Петра брала знак (ниточку якусь) і разом зі знаком та дівкою копала собаці під буду, «аби він стеріг та до шлюбу припарував».

Особливої шани у цей день удостоювалися батько, дідусь, старійшина роду.

— Після служби Божої старійшину мусили іти повитати, повіншувати,— каже бабуся. — Перваки (двоюрідні), по-третім, по-четвертім (троюрідні і далі), сплітали дубовий вінок, чіпляли до нього два рушники і рушали... А на тих рушниках по стеблині барвінку вишито, би ще довго жив та ряст мило та любо під собою топтав.

Кожна родина робила вінок від себе, а сходились, коли сонце на захід, бо перед тим вітали домашніх чоловіків.

Хто прийшов під порту першим, чекав на решту — би гриміло-тучіло — таки мусили прийти. Бо скільки вінків, стільки літ ще йому додают.

Отож як зібралися усі, то під портою зачиналася співанка:

Гой летів сокіл та й соколина —
Вже си зійшласи уся родина.
Гой летів сокіл — сів спочивати,
Ми си зійшли вас повіншувати.
Гой летів сокіл та й зронив перце,
Най пан господар бере сідельце.
Бере сідельце, коня впрягає —
Під самі звізди на нім літає...

Старійшина видиблював з хати. На передхаті, а як добра погода не стоїть — в стодолі, чекав уже приладнаний стіл, винесений із хати великої про таку оказію. Аби надворі Петрового воздуху си набирати.

Вінки з дубового трилисту лягають на голову, а відтак котяться до рамен, а молодиці з своїх трайстів виймають наготовлену страву і споряджають стіл.

Найчастіше саме на Петра вертав парубок дівці шириньку, якщо вже «си розбила їх люба».

На Петра священик освячував сади, би добре дійшли до осені, на Петра йшли жінки до потоку білі ноги мити, натираючи глемеєм, би повінь не забирала коноплі, коли укладають його вимочуватися на дні ріки.

На Петра збирали з дерев останні вишеньки і несли убогим за поману, би і нарік добре родила садовина.

У ніч на Петра зорі падали у криниці і прочищали воду. На Петра курмеями (мотузками) переплутували садовину, би сварки ніколи не було в хаті.

На Петра кільком бджілочкам крилечка підстригали, би вулики ніхто не покрав.

До Петра при будівництві (а воно починалося, як правило, в травні) старалися підняти дах, би дати майстрові за оте з кроквів шириньку і кугута, «би не йшли далі в хаті хвороби по мужскій часті».

На Петра молодіж бралася за руки і творила ланцюг на межах села, би «войни чи якоїсь смерчі не було».

На Петра мати під корінь дуба закопувала з клукічки намисто, би множилася у синів сила.

На Петра два парубки із сусідніх сіл боролися на роздоріжжі, би бійки не було на данци, якогось кровопролиття.

На Петра маленькі діточки мали багато солодких ласощів, би «чупер з голови не падав».

На Петра дзвонили дзвіночки, прив'язані до патиків,— «пужали вовка, би не близився ні літом, ні зимою до кошари».

На Петра душечка кожна ходяча до Божого храму ішла, апостола Петра повітати і славного апостола Павла, що коло него стоїт.

По службі йшли усі на роздоріжжя, які увінчував обов'язково хрест, що благословляв дороги і відвертав вихор (бо крутиться він часто саме там), клали там усілякі знаки (хто що міг), а бідні те відтак розбирали.

... Уляглися пристрасті та повір'я, пов'язані з святом Петра та Павла, що припадає на дванадцяте липня. Мов камінь, який шубовснув у воду і забувсь. Але він є, десь там, на дні. Дрімає...
Записаний

Сонечко+

  • Модератор
  • *
  • Карма +801/-5
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 3801
  • Сонячного життя вам, сповненого чудес і сюрпризів!
  • Останні відвідини:
    26 Грудня 2017, 14:26:49

    Звідки: з маминого животика
Що значить сьогоднішній день ( свято, дата)
« Прочитано #11 : 19 Серпня 2010, 17:07:55 »

Преображення Господнє

Серед дванадцяти річних свят християнського календарного циклу по своїй значимості вважається третім після Різдва та Великодня святом Преображення Господнє або Великий Спас, Другий Спас.

За Біблією в цей день Ісус Христос разом зі своїми учнями піднявся на вершину гори. Посеред ночі довкола нараз спалахнуло дивовижне світло: їхній учитель у блаженному сяйві здіймався на небеса. Усі почули голос всевишнього, який повістив, що Ісус є намісник Бога на землі. Саме це і переконало присутніх у надприродній місії Христа - об'єднанні земних і небесних начал. Звідси й назва свята - Преображення Господнє.

Однак у народі свято Спаса має ї світське значення, пов'язане зі святом врожаю. Це дає підставу вважати, що його первісне коріння сягає дохристиянських вірувань, оскільки майже в усіх давніх народів існували урочисті свята врожаю. Наші далекі пращури також широко відзначали закінчення жниварської пори.

Вітаю Вас зі святом і бажаю міцного здоров'я та незламної віри!


Відповідь від: 19 Серпня 2010, 17:02:11
ПРЕОБРАЖЕННЯ Господнє, християнське свято, присвячене згадці про Преображення Ісуса Христа. Святкується 19 серпня православними і 6 серпня католиками. У Православній Церкві — Господське двонадесяте свято. Усі три синоптичних Євангелія містять подібні описи Перетворення Господня (Матвій 17:1; Марко 9:2; Лука 9:28). Незабаром після того, як Спаситель відкрив учням, що Йому слід постраждати, бути вбитим і на третій день воскреснути, Він завів трьох апостолів — Петра, Якова й Івана на гору Фавор і преобразився перед ними: обличчя Його просяяло, як сонце, одяг зробився білим, як сніг. Преображення Христове супроводжувалося з’явою старозавітних пророків Мойсея й Ілії, які говорили з Ісусом про Його близький відхід. Усіх їх осінила світла хмарина, і з неї почувся голос: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав. Його слухайтеся!».

Святкуванням Преображення Церква сповідує поєднання у Христі двох начал — людського і Божого. Преображення є поява Сина при свідченні Отця в Духові Святому, тобто одкровення всіх іпостасей Святої Трійці. Преображення полягало не у зміні Божественної природи Христа, але у з’яві Його Божества у природі людській. Відповідно до Іоанна Золотоустого, Преображення відбулося, «щоб показати нам майбутнє преображення єства нашого і майбутнє Своє пришестя на хмарах у славі з ангелами».

Свято Преображення Господнього існувало вже в IV ст., про що свідчать повчання і слова Єфрема Сіріна й Іоанна Золотоустого. Мати Костянтина Великого, свята рівноапостольна Єлена, побудувала на горі Фавор храм на честь Преображення, зруйнований у XII ст. Салах-ад-діном. Піснеспіви на честь свята були написані Іоанном Дамаскином і Космою Маюмським (VIII ст.). На Заході свято ще в XII ст. не було загальним; його заснував у 1457 папа Калліст III, установивши тоді ж богослужбовий чин.

Святкування Преображення триває 9 днів, з 5 (18) по 13 (26) серпня. У це свято за древнім церковним звичаєм відбувається освячення перших плодів (злаки, виноград чи яблука). Тому в народі цей день називають другим, або яблучним спасом. Свято Преображення обрано для благословення плодів, бо в Єрусалимі (звідки запозичено наш Устав) саме в ту пору дозрівав виноград, який, власне, і прийнято освячувати в цей день. Церква, благословляючи принесені плоди, утверджує думку про те, що в ній, як у суспільстві священному, все – від людини до рослини – повинно бути присвячене Богу як Його творіння.

Написано за мотивами:
Большая энциклопедия Кирилла и Мефодия, 2001.

Відповідь від: 19 Серпня 2010, 17:04:05
А ця інформація уже із народних джерел, етнографічних нарисів Олекси Воропая та Скуратівського

Другий (Великий) Спас, Преображення Господнє (19 серпня). Одне з найбільших хліборобських свят. Його ще називали святом урожаю. 
Освячення яблук і всього такого.
Дубно. Рівненщина. 2007 рік
Кожен селянин вважав за святий обов'язок віднести до церкви на посвяту овочі, фрукти, гриби, мед у стільниках, обжинкові вінки чи жмут колосся жита й пшениці, хліб – щедрі дарунки природи.

Майже всі жінки, у яких померли діти, не вживали до Спаса яблук. Існує повір'я, що в цей день мати Божа роздає діткам на тому світі золоті яблука, а ті, чиї батьки порушили обітницю, стоять збоку і плачуть, на що мати Божа відповідає: "Твоє яблуко свиня з'їла". Олекса Воропай стверджує, навіть, що правовірні селяни до цього дня не їли садовини, бо це вважалося гріхом. Повернувшися з церкви, родина, звичайно, врочисто сідала за стіл і розговлялася: їли яблука з медом і запивали виноградним або яблуневим вином, – «щоб садовина родила».

Перед Спасом є два тижні посту – «спасівка». Існує легенда, що спасівка – це є продовження Великого посту. Бог призначив для Великого посту дев'ять тижнів, а святі отці почали просити Бога, щоб щось із тим зробив, бо для людей затяжко витримати такий довгий піст. Тоді Бог розділив той піст на дві частини: сім тижнів весною перед Великоднем і два тижні в кінці літа перед Спасом. Ось чому за народнім віруванням у спасівку треба так само постити, як і у Великий піст.

Селяни до Спаса намагалися зібрати всі зернові. Знахарки востаннє заготовляли лікарські трави. "Діва Марія, – казали з цього приводу, – це зілля сіяла, а Спас поливав – нам на поміч давав". Гуцули остерігалися запалювати й виносити на вулицю вогонь, а закарпатці – навіть позичати його.

Спаса – це день поминання мертвих родичів; за народньою міфологією, це третій виступ мерців на світ у весняно-літньому сезоні: мерці з'являються на Страсний Четвер, на Зелені Свята і на Спаса.

Приказки з нагоди Спаса:
Прийшов Спас – бери рукавиці про запас.
Спас – усьому час.
До Спаса та й рукавиці до паса.
Прийшов Спас – пішло літо від нас.
Перший Спас час припас, Петро і Павел – два прибавив, Ілля-пророк – три приволок.
Як прийде Спас, то комарам урветься бас, а як прийде Пречиста – забере їх нечиста.
Записаний

doktor-maks

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +426/-3
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 2740
  • Останні відвідини:
    15 Квітня 2017, 11:04:31

    Звідки: Івано-Франківськ
Що значить сьогоднішній день ( свято, дата)
« Прочитано #12 : 27 Вересня 2010, 22:05:38 »

Християни схiдного обряду сьогоднi святкують Воздвиження Чесного Хреста Господнього

Саме слово "воздвиження" означає "пiднесення", тобто урочистий обряд почитання та прославлення Хреста Господнього.

Свято вiдзначають 27 вересня (14 вересня за старим стилем)
Свято Воздвиження Чесного Хреста Господнього належить до 12 великих празникiв Схiдної Церкви та має один день перед — та 7 днiв попразництва. Iсторики Церкви вважають, що насамперед двi подiї лягли в основу встановлення цього празника: вiднайдення в IV ст. Хреста, на якому розп’яли Iсуса, та повернення цього хреста з Персiї до Єрусалиму у VII столiттi.

Щодо вiднайдення Господнього Хреста, то християнська традицiя передала нам кiлька рiзних легенд. Три з них приписують вiднайдення Хреста св. Оленi, матерi iмператора Костянтина Великого. Датою вiднайдення Хреста орiєнтовно вважають 326 рiк. Iсторики не мають iнформацiї про воздвиження Хреста Господнього одразу пiсля його вiднайдення.

Початок празниковi Воздвиження дало посвяченя храму Воскресiння Господнього, який збудував св. Костянтин Великий на Голгофi у Єрусалимi. Посвячення храму вiдбулося за Єрусалимського єпископа Макарiя 13 вересня 335 року. Наступного дня — 14 вересня — вiдбулося врочисте воздвиження вiднайденого Хреста Господнього.

Iншою важливою подiєю, що зробила цей празник загальним на Сходi та Заходi, стало повернення Господнього Хреста до Єрусалиму пiсля того, як 614 року перський цар Хозрой, здобувши Єрусалим, забрав Хрест до перської столицi в Ктесифонi. Повернув Хрест Господнiй до Єрусалиму iмператор Iраклiй 628 року пiсля перемоги над персами. Друге урочисте воздвиження Хреста Господнього в Єрусалимi також вiдбулося 14 вересня.

Оскiльки празник Воздвиження пригадував Христове розп’яття i смерть та прирiвнювався до Великої П’ятницi, то стало традицiєю зберiгати в цей день строгий пiст.

Як зазначає у книзi "Пiзнай свiй обряд" о. Юлiан Катрiй, щодо святкування цього празника в рiзних Церквах, то Грецька Церква, наприклад, вiдзначає його 6 березня, а Римо-Католицька Церква святкувала цю подiю 3 травня, але при реформi празникiв за Папи Римського Iвана ХХIII 1960 року це свято викреслили з церковного календаря.

Характерною ознакою празника Воздвиження є врочисте вшанування Господнього Хреста через обряд пiднесення його пiд час утренньої празника. У Схiднiй Церквi вiдомi рiзнi обряди воздвиження Хреста, зокрема, обряд св. Атанасiя на Атосi, обряд гори Синай, Константинопольський обряд. Щодо воздвиження Хреста Господнього на Русi, то цей обряд згадується тут у ХIII ст. Патрiарший Собор 1276 року дозволив воздвиження в усiх церквах.

Окрiм празника Воздвиження, Церква вшановує Хрест Господнiй i в iншi днi. Зокрема, у Хрестопоклонну недiлю (третя недiля Великого посту). Схiдна Церква 7 травня (ст. ст.) також вiдзначає Явлення знамена Чесного Хреста на небi в Єрусалимi, яке вiдбулося 351 року за св. Кирила Олександрiйського пiд час П’ятдесятницi. Ще одним святом вшанування Хреста Господнього є Походження дерева Чесного Хреста, яке вiдзначають 1 серпня (ст. с). Пiд час цього свята вiдбувається похiд чи процесiя з частинкою Хреста Господнього, який у цей день переносили з царської палати в Царгородi до храму св. Софiї. Цей празник встановили у Царгородi у IХ ст.

http://kievpress.net/news/447/1355/
Відповідь від: 27 Вересня 2010, 22:02:58
А Рибка мене випередила  :) http://forum.kalush.info/index.php/topic,898.msg86991.html#msg86991
Записаний
When doctors differ who is to decide?

yurko

  • Адміністратор
  • *
  • Карма +1196/-13
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 21796
  • Останні відвідини:
    Вчора в 21:14:15

    Звідки: Чорновола-Шахтарська-Леніна-Салінарна-Пілсудського
Що значить сьогоднішній день ( свято, дата)
« Прочитано #13 : 27 Вересня 2010, 22:50:30 »

А Рибка мене випередила
Ага і треба буде обєднати ці теми.  ;)
Записаний
Cпочатку приходить російська культура, російська мова, а вже за ними – російські війська!

Сонечко+

  • Модератор
  • *
  • Карма +801/-5
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 3801
  • Сонячного життя вам, сповненого чудес і сюрпризів!
  • Останні відвідини:
    26 Грудня 2017, 14:26:49

    Звідки: з маминого животика
Що значить сьогоднішній день ( свято, дата)
« Прочитано #14 : 14 Жовтня 2010, 22:14:38 »

Покрова Пресвятої Богородиці

Покрова Пресвятої Богородиці. Велике Богородичне свято, яке було встановлене на честь з'явлення Матері Божої в одному із храмів Константинополя біля 910 року. За правління імператора VІ Філософа (886-912), коли на місто напали сарацини, жителі молилися на всенічній службі у Влахернському храмі, де переховувалася її риза. Саме в цей час виходець із українських земель угодник Божий Андрій, Христа ради юродивий, побачив під церковним склепінням з'явлення Пресвятої Богородиці в оточенні ангелів, пророків і апостолів. Матір Божа молилася за Весь християнський світ, а потім, підійшовши до престолу, зняла з голови покривало (омофор) і покрила ним християн, що молилися тоді у храмі. Св. Андрій із хвилюванням запитав у свого учня Єпифанія (Епіфана): "Чи ти бачиш, брате, Царицю і Владику всіх, яка молиться за весь світ?". На що той відповів: "Бачу і жахаюся". Це з'явлення було прославлене присутніми в храмі людьми, які увірували в допомогу Матері Божої у їхній боротьбі із загарбниками. Підбадьорені небесною підтримкою, греки-християни перемогли сарацинів. Покров-омофор став символом опіки і заступництва Пречистої Діви Марії.

Згодом цю подію прославили у всьому Константинополі, а на Русі в ХІ ст. поширилось свято Покрови Пресвятої Богородиці, яке віднесли на 1 Х (за новим стилем 14 Х).


Відповідь від: 14 Жовтня 2010, 22:03:53
А це з народних свят і звичаїв
14 жовтня.

За народним календарем у жовтні закінчувалася осінь і тому він був перехідним від осені до зими. Початком зими в українському селі вважалося свято Покрова (14 жовтня) — Покров Пресвятої Богородиці і Пріснодіви Марії. Віруючі українці в цей день урочисто ідуть до церкви й благоговійно промовляють слова Богородичного тропаря свята: "Сьогодні ми, православні люди, радісно святкуємо, осяяні Твоїм, Божа Мати, явленням, і, здіймаючи очі до Твого пречистого образа, уклінно просимо: покрий нас чесною Твоєю покровою й визволи нас від усякого зла, благаючи Сина Твого, Христа Бога нашого, щоб спас душі наші".

Ще у язичницькі часи день, на який нині припадає свято Покрови, був пов'язаний з культом поминання предків та творення нових родин, святкуванням закінчення хліборобського циклу, коли завершувались усі польові роботи. В християнську епоху з Покрови починалися вечорниці, які тривали до Великодня, і весілля, які тривали до пилипівських заговин (27 листопада). Це також була пора наймасовіших шлюбів.

Божу Матір, яку називали в тому числі і Покровою, вважали своєю покровителькою запорозькі козаки, а значить, вона є покровителькою України. Після Указу Президента України 1999-го року день 14 жовтня відзначається як День українського козацтва. Детальніше про це можна почитати на окремій сторінці.

Відповідь від: 14 Жовтня 2010, 22:05:44
А це з книги Гарафини Маковій "Затоптаний цвіт"
Покровонька
Десь літ з тисячу по воскресінні Христовім в Константинополі, во Влахернській церкві, де зберігалися ризи Божої Матері та її головний покров, а також частина пояса, сталося нечуване диво: числа чотирнадцятого, місяця жовтня, під час богослужіння святий Андрій, Христа ради юродивий, побачив у небі Діву Марію, що ступала повітрям разом з Іоаном Хрестителем, апостолом Іоаном Богословом та безліччю ангелів. Зігнувши коліна, Богоматір стала молитися, а потім, підійшовши до престолу, зняла з голівоньки покривало та й простягнула його над людьми, що молилися отоді у храмі,— як свій захисток від видимих і невидимих ворогів.

Сіяла Богородиця великою небесною славою, а покров у її руках виблискував яскравіше за сонячне проміння.

— Царю Небесний,— казала у молитві Діва Марія,— прийми кожного, хто молиться до Тебе, закликаючи Ім'я моє у поміч, най не відійде від лику мого нечутий Тобою...

Так згадували історію Покрови старенькі бабусі.

Це дуже чинне свято, піднесено-урочисте: кожен чекав покрову Матері Божої і собі.

Ніч перед Покровою набирала якоїсь таємничості. Дівчата виходили на поріг і закликали: «Свята Покровонько, покрий головоньку». А на ранок ішли у церкву покривати ікону Матері Божої хусткою:

— Матінко Господня, на Тобі від мене, дай мені від Себе. Як я Тебе покриваю, так І мене покрий (дівчина, вийшовши заміж, уже ніколи не показувалася на людях без покритої голови, інакше на сімейне вогнище накликала нещастя, воно лишалося без покрову, бо все тримається на її голові).

Покровом на Покрову накривала Матір Божа землю від усіляких бід, і кожна ще живуща на світі мати приступала до своєї дитини з іконою Божої Матері, на якій Діва Марія стояла у повітрі і тримала у руках покров,— плід лона свого нею благословляла.

Дитина ставала навколішки, ікона тулилася до чола: «Як Матір Божа стоїт над світом, так най стане над тобою усіляке добро. Як Матір Божа, Цариця Господня, покровом землю усю накриває, так і я плід лона свого накриваю від всякої напасті. Во ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь»,— хрестила над головою іконою. А потім, несучи ікону перед собою, лицем до людей, йшла на цвинтар до неньки своєї, навіть якщо вже й ноги ледве несли, благословення просити.

Вклякала перед ногами, хилила голову до материних стіп, ікону підіймала над головою: «Благословіт, мамко, бо ви — там, а я — тут, там більше є права і більше закону, най іменем Матері Божої си очищу від усякого зла».

Озиралася вже на цвинтарних воротях, робила іконою в повітрі хрест і несла додому, ставлячи на місце, аж до наступної Покрови.

Та й всяка ікона Матері Божої вважається дуже помічною. Бо з чим не можна приступити до Христа — досконалого над найдосконалішими, то «Матінка Божа — жінка земна — ліпше тебе, грішну, збагне, зрозуміє, Синові своєму, Господу нашому, все толком розважить та об'яснить. Заступництва добрим серцем своїм у нього попроси».

Відколи тіло її було взяте Ісусом на небо, вона не полишала людину без своєї допомоги, опіки. А тому світом числяться безліч Богородичних Ікон, біля яких творилися чудеса.

На Покрову майстри сходилися клакою (безплатним гуртом) і вмліока покривали стареньку хатину вдовиці чи сироті, «би щастя їх судьбу від нещастя накрило».

Жінки зносили сироті на сорочку полотна, могли і вишиту сорочину подарувати, але в таку вже зразу самі і вдягали, би їх діти чи внуки в сорочині (щасливі) родились.

Літні газди спостерігали за вітром: з якого боку дме тепер, з такого віятиме всю зиму. А якщо зі сходу — зима до всього ше й буде дуже холодною. Як з півдня — то теплою. Дівчат більше цікавило, з ким покриють. То і Святу Покрову також не обходило ворожіння.

Напередодні дівка варила 72 зернини пшениці (скільки небесний день для екзамену нашого на вічність — 72 роки). Варила на воді Із дев'яти криниць. Відраховувала від господи 72 кроки і розкидала те зерно.

Схилялася і в темноті ночі брала, що потрапить під руку: земля — буде хлібороб, тріска, паличка — з деревом матиме справу, папірець — книжник.

А ще й таке було. Десь на відстані на дереві чіпляли рушник і вигукували:

Свята Покровонько, покрий головоньку,
Зрости барвінчик мені на вінчик! —

при останньому слові бігли по рушник: котра швидше схопить його, швидше голова їй покриється.

Де була дівка на виданні, якщо були доброзичливці, то у ніч перед Покровою покривали рушником її ворота.

По службі Божій дарувальник брав із воріт свій дарунок і заносив у хату. Дівчина взамін простягала гарний, як сонце, калач:

— Ви мені долю, а я вам — хліб: бисте ніколи не були голодні. Най щисті си тримає коло вашої хати, як ця мука си тримає в калачеві докупи...

Тати разом зі своїми синочками покривали дощечками-годівничками сади, «би та Божа пташка, що з рідного дому нікуди не йде, не голодувала». А мами разом з дівчатками покривали ті дощечки прерізною пашницею (зерном), «бо що вділиш другому, то й сам матимеш у достатку».

— На, Божа пташко, їж, би і ми голоду не знали,— приказували при тім. Бо, як за Божу пташку зимою холодною забудеш, Бог землю тобі не переблагословить, би і тебе черевко від голоду боліло.

На Покрову було майже покінчено з роботами коло землі, а щоб заробленого ставало на зиму та давало воно сить (міць), сусіди обмінювалися хлібиною. Хто хотів показати честь, повагу — старався першим зайти з хлібом до сусідської хати:

— Бог дав мені, і я вам ділю: на щастя, на злагоду, на здоров'я,— клав на стіл.

Господиня простягувала заміну:

— Най вас Госпідь переблагословит, як ви нас, грішних, переблагословили.

За Покрову збиралося в кожного чимало хлібин, і, якщо виходили лишки, з них нароблювали сухарів, які їли потрохи до Великодня, «би Бог душу від біди сохранив, би кулька не взяла, би напасті не було коло хати».

На Покрову у новій хаті били на поріг підкову, «би той, хто поночі коні сідлати люби, у хату си не пхав».

На Покрову могли Іти до річки востаннє полотно мочити, би бути доброю на перехід, приносити кожному, кого перейдеш, щастя. А надто це потрібно у подружньому житті — би суперечок, сварок не було.

— Свята водичко, наша сестричко, як це полотно файно сліпит, так най душу по-білому засліпит кожен мій хід. Як я цим полотном очі не втиратиму, так і на мене най бани (жалю) ніхто не має,— промовлялося при тім.

Хто вважав за обов'язок, запрошував священика по службі Божій «покрити мамчин гробочок Божою осанною» — відслужити молебень за упокій душі, «бо мамка головку віночком накривали».

Зазивали Матір Божу до криниців «сльозою капнути», аби чари там ніякі не ловилися. Запалювали над водою свічу і промовляли: «Матінко Божа, Господня Царице, най буде все зле, що коло цеї водички, вмирле»,— капали воску на воду — Діви Марії сльози.

Дівчата на ніч їли пересолену страву, просячи у Покрови прислати судженого з водичкою, аби наснивсь.


Відповідь від: 14 Жовтня 2010, 22:08:00
А також про День українського козацтва (який збігається з Покровою)
Інформація зі щорічника Знаменні дати: календар–2006:

Сьомий рік поспіль Україна відзначатиме День Українського козацтва, який збігається з одним із найвеличніших християнських свят – Покрови Пречистої Богородиці. 7 серпня 1999 р. Президент України, враховуючи історичне значення й заслуги козацтва в утвердженні української державності та його вагомий внесок у сучасний процес державотворення, визначив цю дату своїм указом.

В Україні немає більш важливого чинника, який би був і центром, і перехрестям, і змістом переважної більшості соціальних процесів, та більш важливого компонента національної й територіальної консолідації, ніж козацтво. Саме цей феномен сприяв виробленню такого способу життя українського етносу, який допоміг йому вижити в умовах не тільки відсутності власної держави, але й за часів тотального знищення всього національного, самобутнього. За останні три з половиною століття український народ тричі піднімався на боротьбу за встановлення державної незалежності.

Перший потужний спалах відродження власної державності припав на добу Козаччини. Друга спроба створити державу за козацькими традиціями демократизму і рівності робилася в період революційних змагань 1917–1920 рр. Третя – вже в наш час. Наприкінці 80-х рр. XX ст. інтерес до свого минулого та генетична пам'ять поряд з активізацією політичного життя в Україні спричинили виникнення козацьких громадських утворень; Козацького земляцтва (1984), що у 1989 р. перетворилося на Донецький курінь українського козацтва; спортивної школи козацького мистецтва «Бойовий гопак» у Львові (1985); Запорізького козацького товариства «Запорозька Січ» (1990); «Козацького товариства Київщини» (1990) та ін. Влітку 1990 р. відбулося святкування 500-річчя від дня першої писемної згадки про українських козаків. Особливим розмахом відзначалися урочисті заходи на о. Хортиця в Запоріжжі та с. Капулівка на СІчеславщині. Це дало поштовх до створення цілої низки регіональних організацій українського козацтва – Карпатська Січ (Львівщина), Поліська Січ (Житомирщина), Прикарпатська Січ (Івано-Франківщина), Кальміуська паланка (Донеччина), Буковинська Січ (Чернівеччина), Херсонський кіш, Волинська Січ, Закарпатська Січ та ін. Їх члени активно підтримували демократичні процеси та створення незалежної Української держави. 14 жовтня 1991 р. на Всеукраїнській установчій козацькій раді було проголошено утворення єдиної загальноукраїнської громадської організації Українське козацтво, яка об'єднала усі регіональні козацькі структури України та української діаспори. З нагоди 10-річчя початку козацького руху 16 вересня 2000 р, у Києві відбувся З'їзд козаків-засновників Українського козацтва. До 1995 р. процеси відродження козацтва в Україні наштовхувалися на певний спротив окремих державних структур: провокації під час проведення козацької ради в Переяславі-Хмельницькому (1992), затримання козацької старшини під час вшанування пам'яті П. Сагайдачного у Києво-Могилянській академії (1994), заборона поховання за участю козаків Патріарха Володимира (Романюка) поблизу Свято-Софіївського собору (1995) тощо.

І все-таки протягом 1990–2004 рр. українські козаки зробили значний внесок у справу реального втілення національної ідеї в українському суспільстві.

Враховуючи історичне значення і заслуги козацтва у створенні української державності та суттєвий внесок у сучасний процес державотворення, Президент України видав низку указів, що безпосередньо стосуються козацького руху, а 15 листопада 2001 р. було прийнято положення «Про Національну програму відродження та розвитку Українського козацтва на 2002–2005 роки». Метою Національної програми є подальший розвиток і утвердження козацтва як громадської сили, здатної істотно впливати на процес консолідації суспільства. Вона передбачає участь українського козацтва у військово-патріотичному вихованні молоді; створенні, відродженні, відновленні та охороні заповідних місць і об'єктів; проведення освітянських, культурно-про-світницьких заходів; науково-дослідної, пропагандистської та видавничої роботи; організацію туризму, спортивних змагань, здійснення- господарської, природоохоронної та міжнародної діяльності.

На сьогодні зареєстровано близько десятка Всеукраїнських громадських організацій українського козацтва та більш ніж п'ятсот обласних, районних, міських і сільських козацьких утворень. Серед них: «Українське козацтво» (1991), «Спілка козацьких організацій України» (1999), «Козацтво України» (2001), «Об'єднане козацтво України» (2003) та ін. На сьогодні у своїх лавах вони нараховують майже 200 тисяч осіб.

З 1991 р. постійно організовуються кінні походи «Козацькими шляхами», з 1992 р.– зарубіжні походи козацької чайки «Свята Покрова» до берегів Франції та Англії, з 1996 р. у Києві щорічно проводиться фестиваль-турнір бойових мистецтв «Козацька слава», з 1999 р. у Запоріжжі проходить щорічний фестиваль національних видів єдиноборств, а у Дніпропетровську – всеукраїнський чемпіонат козацького морського багатоборства. Періодично стартує регата пам'яті 1. Сірка за маршрутом Київ–Запоріжжя–Босфор. У 2001 р. створено Всеукраїнську федерацію козацького двобою та Міжнародну федерацію бойового гопака.

Функціонують наукові установи з вивчення українського козацтва: Науково-дослідний інститут Козацтва при Інституті історії України Національної академії наук України (з 1996 р.) та при Запорізькому державному університеті (з 2000 р.), його філії діють у Донецьку, Запоріжжі. Нікополі, Одесі. Проведено наукові конференції: «Козацькі джерела» в Одесі, «Сучасна козацька педагогіка» у Києві, «Проблеми розвитку Українського козацтва як державотворчої інституції» в Черкасах, «Козацька педагогіка в системі сучасної освіти» в Сумах та ін. Створені також освітні заклади: Інститут Українського козацтва при Харківському державному педагогічному університеті ім. Г. Сковороди (2002), Народний університет козацької культури при Донецькому художньому музеї (2002), Український військово-козацький інститут ім. князя Святослава при Міжрегіональній академії управління персоналом (2003).

У багатьох регіонах України діють козацькі школи, ліцеї, молодіжні та дитячі регіональні організації; «Молода Січ» (Запоріжжя, Суми, Нова Каховка). «Січ» (Київ), «Сокіл» (Тернопіль, Нікополь), «Козацьке коло» (Харків) та ін. Підготовлено загін спеціального козацького вишколу при Донецькому інституті фізкультури, в Одесі створено загін сприяння прикордонній службі, а також функціонують постійно діючі табори козацького вишколу. Проведена підготовча робота щодо відкриття державного Тернопільського козацького ліцею ім. Д. Байди-Вишневецького з посиленою військово-фізичною підготовкою. Українське козацтво опікується Борзненською школою-інтернатом на Чернігівщині. Започатковано постійний всеукраїнський історичний конкурс серед учнів загальноосвітніх середніх шкіл «Козацька держава».

Козацьку культуру відроджують і пропагують професійні та самодіяльні художньо-мистецькі колективи: «Козацькі забави» (Київ), «Козак Мамай» (Черкаси), «Козаки Поділля» (Хмельницький), «Козацькі шляхи» (Дніпропетровськ), хор Зборівської Січі ім. І. Богуна (Тернопільщина), «Чорномор» (Одеса), «Харцизяки» (Донеччина), «Вітер» (Житомирщина), «Чумацький шлях» (Черкащина), оркестр Білоцерківської Січі (Київщина), хор Кіцманської Січі (Чернівеччина) та ін. 1997 р. у Києві відбувся Всесвітній фестиваль мистецтв Українського козацтва. З 2000 р. у Тернополі проводяться щорічні всеукраїнські фестивалі-огляди козацької пісні «Байда», а з 2002-го на теренах Донеччини відбувається Всеукраїнський фестиваль «Козацькому роду – нема переводу».

Виходять друком всеукраїнські та регіональні періодичні видання: журнали – «Гетьман», «Козацька рада», «Козацтво України», «Нова Січ»; газети – «Свобода слова», «Козацький вісник», «Віра та Воля», «Україна козацька», «Козацька нація», «Козацьке коло» (Запоріжжя), «Козацький дзвін» (Житомирщина), «Богданів край» (Черкащина), «Козацька родина» (Дніпропетровщина), «Козацькі литаври» (Рівненщина), «Бузький козак» та «Козацька держава» (Миколаївщина), «Лугарі» (Луганщина), «Слава козацька» (Херсонщина) та ін.

Протягом 1992–2004 рр. Українському козацтву вдалося відновити багато старовинних козацьких храмів, серед яких Свято-Георгіївський собор Видубецького монастиря у Києві, за його сприяння встановлено пам'ятники гетьманам – Б. Хмельницькому (в Одесі), І. Виговському та І. Са-мойловичу (на Житомирщині), П. Сагайдачному (в Києві), І. Мазепі (в Галаці, Румунія), полковнику І. Богуну (на Вінниччині), отаману А. Головатому (в Одесі) та ін. Створено проект щодо побудови в м. Києві пантеону гетьманів України та Алеї слави Українського козацтва. Українське козацтво неодноразово виступало на захист козацьких святинь у Трахтемирові, Межигір'ї, на о. Хортиця і території Буго-Гардівської паланки (Миколаївщина) тощо.

Основні завдання, які стоять сьогодні перед Українським козацтвом: взаємодія з органами влади щодо формування державної політики у сфері відродження та розвитку історичних, патріотичних, господарських, культурних традицій Українського козацтва; відновлення та розвиток на звичаєвих засадах Українського козацтва як вираження способу життя, діяльності та поведінки українського народу; відродження та розвиток козацької господарської діяльності, створення козацьких січей, паланок і поселень як осередків відродження і розвитку традиційних козацьких форм самоврядування; сприяння підготовці молоді до військової служби, військовому вишколу українських козаків, сприяння розбудові Збройних Сил України, Прикордонних військ, Митної служби та підрозділів Цивільної оборони. Підписано угоду про співпрацю Українського козацтва з Товариством сприяння обороні України, з яким проведено низку спільних заходів: відзначення річниці битв під Берестечком, Жовтими Водами, Пилявцями, Зборовом, Конотопом, перемоги П. Сагайдачного під Хотином, заснування Чортомлицької Січі тощо. У 2001 р. було підписано угоду про співпрацю між Українським козацтвом та Мальтійським орденом, який є одним з найстаріших лицарських об'єднань Європи. У 2003 р. керівництво Українського козацтва підписало меморандум про дружбу і співробітництво з представниками Російського козацтва та уклало Угоду з Міжнародними військами козацької гвардії (Білорусь).

За Статутом Українське козацтво – правонаступник всіх без винятку історичних гілок Українського козацтва, які дотримувалися державницьких засад відновлення незалежності України. Це фактично було підтверджено передачею клейнодів від Українського Вільного козацтва (яке, емігрувавши, з 1923 р. діяло в Німеччині та Австрії, а з 1960 р. - в США) до Генеральної канцелярії Українського козацтва, що відбулася у серпні 1996 р. Сьогодні існують підрозділи Українського козацтва в Австрії, США, Російській Федерації, Австралії, Великобританії, Канаді, Франції, Німеччині, Аргентині.

Першим Гетьманом сучасного Українського козацтва у 1991 – 1992 рр. був В'ячеслав Чорновіл – визначний державний і політичний діяч, змінив його генерал-майор ЗСУ, народний депутат України Володимир Мулява. На Великій Раді у жовтні 1998 р. Гетьманом Українського козацтва було обрано гвардії генерал-майора, народного депутата України І. Біласа. У 2000 р. він очолив українських козаків та групу спортсменів, які вперше в історії десантувалися на Північний полюс і встановили там прапор Українського козацтва. Ця акція набула великого розголосу в Україні та світі.

Попри все процес новітнього козацького відродження ще не набув належної динаміки. Цьому певною мірою сприяють: відсутність Закону України «Про Українське козацтво, штучне розростання козацьких структур, вплив на Українське козацтво різноманітних політичних сил та ідеологій, певна залежність від окремих гілок влади та економічних еліт, різна конфесійна орієнтація членів козацьких організацій, особисті амбіції та протистояння деяких козацьких керівників тощо.

Відродження та подальший розвиток Українського козацтва можливі лише за його активної діяльності. Зовнішнє і, по суті, бутафорське відродження козацтва якихось відчутних наслідків не дасть: у такий спосіб історія може відродитися лише як фарс. Цей процес єдино можливий на грунті досягнень сучасного суспільного розвитку, соціальної науки. Лише за таких умов може спрацювати сьогодні на користь нашого народу в рамках чинного законодавства звичаєве право козацтва, і здатні відродитися його могутні за своїм потенціалом історичні, патріотичні, господарські та культурні традиції.
Записаний

newroman

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +132/-0
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 1079
  • Останні відвідини:
    01 Квітня 2016, 19:51:36

Що значить сьогоднішній день ( свято, дата)
« Прочитано #15 : 10 Листопада 2010, 21:36:06 »


Життя св. Параскеви-Пятниці. 10 листопада
Приховано: Показати
Святая Параскева была дочерью иконийских христиан, которые особо чтили день страданий Господа нашего Иисуса Христа — пятницу. Потому, когда Бог, в этот же день, даровал им дочь, они назвали ее также Пятницею (Параскевою — по-гречески). В последствии оказалось, что Параскева, сохраняя память о страданиях Христовых своим именем, сохранила ее и в своем сердце, приобщившись страстям Христовым своими страданиями.

Оставшись после смерти своих родителей, при значительном имении, святая дева раздала свое имущество нищим и убогим. Посвятив девство Господу, она, непрестанно воспоминая, прославляла Его между язычниками в Иконии.

В царствование Диоклетиана (257—305) за дерзновенное исповедание Распятого святую ввергли в темницу, а потом предали на истязания. Преподобную растерзали до костей, но в темнице посетил ее Ангел и исцелил все ее раны. Другое чудо произошло, когда ввели святую в капище идольское; по ее повелению все идолы пали и обратились в прах. Во время очередных мучений пламя огня, которым опаляли тело святой, настолько воспламенилось, что нечестивые мучители были сожжены им. Наконец святая Параскева была усечена мечом.
Записаний

Сонечко+

  • Модератор
  • *
  • Карма +801/-5
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 3801
  • Сонячного життя вам, сповненого чудес і сюрпризів!
  • Останні відвідини:
    26 Грудня 2017, 14:26:49

    Звідки: з маминого животика
Що значить сьогоднішній день ( свято, дата)
« Прочитано #16 : 20 Листопада 2010, 20:52:08 »

Собор Архистратига Михаїла
"Всі небесні Сили, святі Ангели й Архангели, моліть Бога за нас грішних". (Велике повечір'я)
Наш церковний рік це наче прегарна мозаїка, яку творять празники Господські, Богородичні та празники Мучеників і Святих. Центром цієї величної мозаїки являється Господь Наш Ісус Христос. Церква Його прославляє на землі день і ніч, а на небесах, вічну славу співає Йому великий хор ангелів та святих. Святі ангели - це вічний Божий хор слави, це Боже військо і Божі слуги. Ангели відіграють також велику роль у спасінні людського роду.

Св. Церква, маючи на увазі велике значення ангелів для Божої слави і нашого спасіння, на протязі церковного року виділила окреме місце для вшанування ангелів також. Це празник — Собор святого Архистратига Михаїла та інших безтілесних сил.

Вшанування святих ангелів

Ще до створенням світу, Бог створив Ангелів.

Ангели - це невидимі, безсмертні, дуже досконалі і чисті духи, що мають розум і вільну волю. Число ангелів безмежно велике. Пророк Даниїл бачив у видінні престол Бога, де тисячі ангелів Йому служили. А святий Йоан Богослов у книзі "Одкровення" каже: "Потім я бачив і чув голос багатьох Ангелів навколо престола; і було їх там — тисячі тисяч" (5, 11). Сам Ісус Христос говорить у св. Євангелії про легіони Ангелів (Мат. 26, 53).

Від Псевдо-Діонісія Ареопагіта (V ст.) в Церкві було заведено ділити всіх ангелів на три чини, по три хори кожен, тобто разом дев'ять ангельських хорів: Херувими, Серафими і Престоли; Архангели, Ангели та інші. Із Святого Письма знаємо, що ангели є в небі. «Ангели їхні на небі повсякчас бачать обличчя мого Небесного Отця» (Мт. 18, 10). «У воскресінні... є як ангели на небі» (Мт. 22, 30). «А про той день і годину ніхто не знає, ані ангели небесні, - пише один Отець» (Мт. 24, 36), ангели є перед троном Божим (Одкр. 1,4), довкола трону Божого (Одкр. 5, 11; 7, 11), приходять з неба на землю (Ів. 1, 45; Мт. 16, 27).


Ангели допомагають людям таким чином:
1. Бережуть нас в небезпеці, відвертають від нас загрозу.
2. Охороняють нас в небезпеці душі, ослаблюють спокуси та відвертають від гріха.
3. Заохочують нас до добрих вчинків.
4. Моляться і просять за нас Бога.
5. Не залишають нас навіть в годину смерті.
6. Навідують душі в чистилищі, знаходять їм добродіїв на землі, щоб за них молилися і просили.

Злі Ангели — це злі духи

Всі ангели були створені добрими і були обдаровані благодаттю, це означає, що були підвищені до надприродного стану, покликані до того, щоб отримати небесне блаженство, яке полягає в баченні Бога, тому згодом Бог їх випробував. В чому полягало випробування, Святе Письмо не говорить. Лише знаємо, що більша частина ангелів випробування витримали і заслужили собі вічне блаженство, тому «ангели на небі повсякчас бачать обличчя мого Небесного Отця» (Мт. 18, 10).

А ті, що не витримали випробування - не тільки не дістали світло слави, але й своїм тяжким гріхом втратили благодать Божу і були відкинуті у вічну загибель: «Бог не пощадив ангелів, які згрішили і кинув у пекло й передав їх до темної безодні» (2 Пет. 2, 4).

Ми не знаємо, в чому полягало випробування і гріх палих ангелів. Погляди теологів розбігаються, але достовірним є тільки те, що гріхом ангелів була гордість, тому що «початком кожного гріха е гордість» (Сир. 10, 12). Як ангели виявили гордість, не знаємо. Теологи думають, що хотіли бути подібні до Бога.

Святе Письмо (Одкр. 12, 7-9) згадує бій ангелів на небі, в якому вождем вірних ангелів був Архангел Михаїл. Вождя ангелів, які збунтувалися проти Бога, називають диявол, сатана або люцифер , якого падіння з неба описується в книзі пророка Ісаї (14, 12-15).
Війна ангелів на небі закінчилася світлою перемогою ангелів на чолі з Архистратигом Михаїлом. А ангели які збунтувалися проти Бога на чолі з дияволом були повалені у темну безодню.

Мета празника Собору Архангела Михаїла

Головна мета празника це прославити св. Архангела Михаїла, а разом з ним і інших ангелів. Вся його слава випливає з того, що він очолив добрих ангелів в боротьбі проти збунтованих ангелів. Звідси і його почесний титул Архистратига (з грецької, верховного вождя). Тому його на іконах й відображають як озброєного полководця: шолом на голові, вогненний меч у руках, а під ногами в'ється змій — символ сатани.

Богослужіння цього дня оспівує велич св. Михаїла перед Божим троном, його вірність Богу. Ось деякі похвальні вислови зі стихир вечірні та утрені: "Ангельських хорів, воєводо", "воєвода вищих сил, Михаїл головний вождь Божественних чинів", "Михаїл архистратиг вищих сил", "Ти перший між безплотними ангелами", "ти воєвода й борець, і ангелів верховний вождь", "посеред полків ангельських ти найстарший", "ти заступник для християн", "Архистратигу Михаїле, тебе оспівуємо вірно як сильного заступника, охоронця і визволителя людей". У дні свого празника він усіх нас кличе до єднання з ангелами, щоб віддати належну славу Богу: Як верховний вождь небесних божественних сил. (Михаїл) сьогодні скликає людські хори, щоб створити єдиний світлий празник разом з ангелами, празник їхнього божественного собору, і разом трисвяту пісню Богу заспівати. Також цей празник прославляє усі ангельські хори, бо вони разом зі святим Михаїлом складають «небесний собор».

Значення празника

Празник св. Архангела Михаїла і святих ангелів нам підкреслює велике значення ангелів для нашого спасіння. Він пригадує нам і про наші обов'язки щодо святих ангелів, а передусім нашого Ангела-хоронителя. На протязі цілого нашого життя, кожної хвилини і всюди він з волі Божої з нами, нас охороняє, нам вказує правильний шлях, нас застерігає від гріха, за нас заступається перед Господом Богом. Наш Ангел-Хоронитель це наш супровідник до неба. Він постійний свідок наших думок, наших слів і наших вчинків. Колись у вічності ми побачимо, скільки ми завдячуємо своєму Ангелу-хоронителю. Звідси випливає наш обов'язок прославляти та вшанувати святих ангелів та кожного дня дякувати їм за допомогу і опіку. Від народження довіряймо наших дітей Ангелоу-Хоронителю, навчаймо їх його любити та щодня до нього молитися. Історія Церкви знає дуже багато випарків, коли Ангел-хоронитель у чудесний спосіб зберіг дітей від небезпеки. "Ангели є вірні нам на протязі цілого життя — пише Слуга Божий Митрополит Андрій Шептицький – і тому це повинно бути поштовхом до сердечного вшанування і вдячності нашому Ангелу - хоронителю" (Митрополит Андрій Шептицький: Про Почитання Святих, 1941 р.).

Наше набоженство до свого Ангела-хоронителя буде йому особливо приємне, якщо ми будемо його постійно шанувати, до нього молитися і його наслідувати. Він являється для нас взірцем святості, тому що він нас навчає своїм прикладом, як любити, служити та славити Бога. Тож стараймося так гаряче Бога любити, як він Його любить, і так ревно виконувати Божу волю, як він її виконує, і як виконують її всі ангельські хори в небесах.
Записаний

newroman

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +132/-0
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 1079
  • Останні відвідини:
    01 Квітня 2016, 19:51:36

Що значить сьогоднішній день ( свято, дата)
« Прочитано #17 : 21 Листопада 2010, 21:46:37 »

СТВОРЕННЯ НЕБА – НЕВИДИМОГО СВІТУ


На початку, раніше усього видимого світу і людини,Бог з нічого створив небо, тобто духовний, невидимий світ, та ангелів. Ангели – це безтілесні і безсмертні духи, обдаровані розумом, волею і могутністю. Бог створив безліч їх. Вони відрізняються один від одного і за рівнем досконалості, і за родом свого служіння, і поділяються на декілька чинів. Вищі з них називаються серафимами, херувимами й архангелами.
Усі ангели були створені добрими, щоб вони любили Бога й один одного і від цього життя в любові мали постійну велику радість. Але Бог не бажав примушувати любити, тому Він дозволив ангелам зробити вільний вибір – чи бажають вони самі любити Його – жити в Богові чи ні.
Один, найвищий і наймогутніший ангел на ім`я Денниця, загордився своєю могутністю і силою, не захотів любити Бога та виконувати волю Божу, а волів сам стати, як Бог. Він почав зводити наклепи на Бога, в усьому чинити спротив і все заперечувати, і став темним, злим духом – дияволом, сатаною. Слово "диявол" означає "наклепник", а слово "сатана" – "противник" Бога і всього доброго. Цей злий дух спокусив і потяг за собою багатьох інших ангелів, які також зробилися злими духами і називаються бісами.
Тоді виступив проти сатани один з найвищих ангелів Божих, архангел Михаїл, і сказав: "Хто рівний Богу? Ніхто, крім Бога!" І сталася на небі війна: Михаїл і ангели його воювали з сатаною, а сатана і біси воювали супроти них.
Та не змогла зла сила втриматися проти ангелів Божих, і впав сатана разом з бісами, як блискавка, униз – у пекло. "Пекло" – так називається місце далеко від Бога, де і перебувають тепер злі духи. Там вони мучаться у своїй злобі, бачачи свою безсилість перед Богом. Усі вони через своє некаяття так утвердились у злобі, злі, що вже не можуть бути добрими. Вони намагаються підступністю і хитрощами спокусити кожну людину, навіюючи їй облудні думки і злі бажання, аби погубити.
Так виникло зло в Божому творінні. Злом називається усе, що робиться проти Бога, усе, що порушує волю Божу.
А всі ангели, які залишилися вірними Богу, живуть з Богом у повсякчасній любові та радості, виконуючи завжди волю Божу. І тепер вони так утвердилися в добрі та любові Божій, що вже ніколи не можуть творити зла – не можуть грішити, тому і називаються святими ангелами. Слово "ангел" українською означає "вісник". Бог посилає їх сповіщати людям Свою волю, для цього ангели приймають на себе видимий, людський образ.
Кожному християнинові Бог дає при хрещенні ангела-охоронителя, який невидимо охороняє людину впродовж усього її земного життя, не залишає її душі і після смерті.
Закон Божий
Цікаво сьогодні на проповіді пояснював зображення ангелів священник.
Чому світлі ангели зображуються на іконах із крилами покритими білим пірям, а падші ангели, як кажани, без піря, темна гола шкіра.
Піря на крилах світлих ангелів означає Божу благодать яка перебуває із добрими ангелами, а темні ангели, як ми знаємо втратили цю здатність мати на собі благодать і тому зображутються без піряного покрову, голі, гола темна шкіра, схожі на кажанів.
« Останнє редагування: 21 Листопада 2010, 22:03:36 від newroman »
Записаний

Сонечко+

  • Модератор
  • *
  • Карма +801/-5
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 3801
  • Сонячного життя вам, сповненого чудес і сюрпризів!
  • Останні відвідини:
    26 Грудня 2017, 14:26:49

    Звідки: з маминого животика
Що значить сьогоднішній день ( свято, дата)
« Прочитано #18 : 27 Листопада 2010, 23:43:22 »

Сьогодні день пам"яті загиблих від голодомору та політичних репресій. Тут без слів.
« Останнє редагування: 28 Листопада 2010, 15:44:25 від сонечко я »
Записаний

Сонечко+

  • Модератор
  • *
  • Карма +801/-5
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 3801
  • Сонячного життя вам, сповненого чудес і сюрпризів!
  • Останні відвідини:
    26 Грудня 2017, 14:26:49

    Звідки: з маминого животика
Що значить сьогоднішній день ( свято, дата)
« Прочитано #19 : 28 Листопада 2010, 15:41:46 »

Сьогодні починається Різдвяний піст.
Різдвяний піст – це останній багатоденний піст року. Він починається 28 листопада за новим стилем і закінчується 7 січня. Говіння триває 40 днів і тому в Церковному уставі називається ще Чотиридесятницею, так само, як і Великий піст. Оскільки заговини на піст припають на день пам’яті святого апостола Пилипа, то його ще називають Пилипівкою.
 
Установлення Різдвяного посту, як і інших багатоденних постів, припадає на давні християнські часи. Уже з IV століття святий Амвросій Медіоланський і блаженний Августин згадують у своїх творах Різдвяний піст. У V столітті про давність Різдвяного посту писав святий Лев Великий, Римський єпископ.

Спочатку Різдвяний піст у різних християн мав неоднакову тривалість: від семи днів і більше. На соборі 1166 року, що відбувся при Константинопольському Патріарху Луці та візантійському імператорові Мануїлі, було прийнято постанову для всіх християн дотримуватися посту протягом сорока днів перед великим святом Різдва Христового.

Різдвяний піст припадає на зимовий час. Він призначений для освячення четвертої пори року таємничим оновленням духовної єдності з Богом і підготовкою до святкування Різдва Христового. Святитель Лев Великий пише: «Саме утримання символізує чотири пори року, щоб… ми зрозуміли, що постійно маємо потребу в очищені, та що при життєвій розсіяності нам завжди потрібно намагатися постом і милостинею викорінювати гріх, який примножується тлінністю плоті й нечистотою бажань».

За словами Льва Великого, Різдвяний піст – це наша з вами жертва Богу за зібраний урожай та плоди землі, які Він нам дав. «Як Господь ущедрив нас плодами землі, – пише святитель, – так і ми під час цього посту повинні бути щедрими до бідних.»

А преподобний Симеон Фессалонікійський говорить, що піст різдвяної Чотиридесятниці – це символ говіння Мойсея, який постував сорок днів і сорок ночей і отримав на кам’яних скрижалях Божі заповіді. А ми, коли постуємо сорок днів, бачимо і приймаємо живе Слово від Діви, не на каменях написане, а таке, що втілилося і народилося. Ми залучаємося до Його Божественної плоті.

Різдвяний піст встановлений для того, щоб ми до Різдва Христового очистили себе покаянням, молитвою і постом, щоб з чистим серцем, душею і тілом могли благоговійно зустріти Сина Божого, який явився в світ, і щоб окрім звичайних дарів і жертв принести Йому наше чисте серце і бажання слідувати Його вченню. Піст тілесний без посту духовного нічого не приносить для спасіння душі, а навіть навпаки, може бути духовно шкідливим. Трапляється це тоді, коли людина, утримуючись від їжі, сповнюється відчуттям власної зверхності від усвідомлення того, що вона постить.

Справжній піст пов’язаний з молитвою, покаянням і утриманням від пристрастей і пороків, викоріненням злих справ, прощенням образ. Піст – не мета, а засіб упокорити свою плоть і очиститися від гріхів. Без молитви і покаяння піст стає всього лиш дієтою. Сутність посту виражена в церковній пісні: «Постуючи від їжі, душе моя, і не зчищаючись пристрастей, марно втішаєшся невживанням (їжі), бо якщо піст не принесе тобі виправлення, то ти будеш ненавидима Богом, як фальшива, та станеш подібною до злих демонів, що ніколи не їдять».
 


 
Записаний