Вільний форум міста Калушa

Please login or register.

Увійти
Розширений пошук  

Форуму:

16 років 8 місяців 27 днів

Автор Тема: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)  (Прочитано 192868 раз)

0 Користувачів і 1 Гість дивляться цю тему.

Gorec

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +232/-0
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 656
  • Трусость это чрезмерное раздумие.
  • Останні відвідини:
    02 Лютого 2014, 18:55:14

    Звідки: Урочише Кам'янка
ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
« Прочитано #80 : 09 Липня 2010, 13:22:49 »

 Не знаю чи ця  поема для цієї теми, але вона по моєму про життя. Мені вона сподобалась.Вибачайте що трішки підкоригував романтичний тон цієї теми. ( якщо є більш підходяща тема для цієї поеми, прошу модераторів перенести.) 
Поэма о жиде
Известно всем – в начале века
Бог создал в мире человека,
А из ребра он создал деву,
Праматерь всех живущих – Еву.
Деяньям тем в противовес
Задумал сделать то же бес,
Но дело так хотел наладить
Чтоб человечеству нагадить.
Кому ж неведомо из нас,
Что бес нам пакостил не раз.
Через него – праматерь Ева
Вкусила плод запретный с древа.
Сама наелась и к тому же
Адама накормила – мужа.
Приховано: Показати
Бес гнусную задумал штуку,
Чтоб вечную наслать нам муку –
Взял дьявол жабу, волчье сердце,
Клопов, чеснок и фунтик перца.
Сказавши: «Зло чтоб совершить –
Всю эту дрянь надо сварить!»
Принес все в Ад, свалил в котел
И под котлом огонь развел…
Смесь целых сотню лет варилась,
Вдруг что то в ней зашевелилось…
Бес ухмыльнулся, ковш достал,
Взглянул и… с грустью засвистал:
«Выходит даром я трудился,
Сто лет варил, и – пшик случился!
Жаль мне потерянного века,
Не изведет смесь человека».
И, приуныв, сказал с досадой:
«Не то выходит, что мне надо.
Ведь зелье надо так сварить,
Чтоб человека – погубить
Нужна мне дрянь такого сорта,
Чтоб отпугнула – даже черта!»
Чертяка тут и говорит:
«Пускай лет триста покипит».
Подумал бес, прибавил к смеси
Лисицы зуб, змеиной спеси,
Все семь грехов, фунт адской сажи,
Набрал чего нет в мире гаже,
Все это густо замесил
И сверху крышкой придавил…
Котел тот наглухо закрыт
И ровно триста лет кипит.
Затем котел заклокотал,
Повсюду мрак и смрад настал.
Кругом все звери передохли,
Растения и те посохли…
И даже небо прикоптело.
С ухмылкой бес сказал: «Поспело!»
Котел для пробы покачал «гевАлт!»* – в нем кто то закричал
Бормочет бес: «Посмотрим штуку»
И запустил под крышку руку.
Меж тем в котле как завизжит
И выпрыгнул оттуда – жид!!!
Во всей красе явясь – во фраке,
В ермолке, в пейсах, в лапсердаке.
Орет: «мишУгана!»** что сил,
И… палец бесу укусил!!!
Тот обомлел: «Вот это рожа!
Со мной как капля с каплей схожа,
Не говорит жидюга – лает!
В восторге дьявол так и тает…
Услышав дьявольский жаргон,
Что меж чертей в Аду введен,
Бес до того тут умилился,
Что прям над жидом – прослезился!
Внезапно жид запел юлой:
«Давай меняться, дорогой!»
И чтобы время не терять,
Стал хвост у беса торговать.
Сказавши, что хвосты не носят,
Что скоро их и дамы бросят,
Что хвост его – не первый сорт
И молью тронут, и потерт…
Так бес жиду, тех истин ради,
Сбыл хвост, чтоб не болтался сзади,
И куцым бес сидит в Аду
За то, что хвост продал жиду.
Забравши хвост, тот грязный жид
Пред бесом вовсе не дрожит.
Нахал рассчитываться стал
И – тут же беса обсчитал!
С тех пор по миру жид хлопочет,
Вертит селянами как хочет.
Открыл притоны, лавки, банки.
Меняет рубль на фунты, франки.
Стал контрабандой торговать,
Перекупать и воровать.
Процент дерет аж сотню в год,
Людей вгоняя в жаркий пот.
Собрал мильоны темных шаек,
В них насадил Абрамов, Хаек.
Те с жиру начали плодиться,
Один в могилу – сто родится.
Везде мелькают лапсердаки
Точь в точь как блохи на собаке.
Уж если беса жид обвел
И хвост обманом приобрел,
Каких же натворит он бед
Тем, у кого хвостов то нет?!
Отсюда мой совет народу:
Жидам вы не давайте ходу!
Жалеть, щадить он вас не станет,
Предаст, продаст, сто раз обманет.
А если нужен вам пример,
Давайте вспомним СССР…
Коль нужен жид людей известь,
В России можно приобресть.
Вот он – во фраке иль мундире
Вертит делами во всем мире.
Уж нету пейс и лапсердака,
Умен жидюга, как собака.
Он потерял почти акцент
Ну, словом, жид – интеллигент.
Тогда, в семнадцатом году
Свергли царя и на ходу
Создали там советску власть.
Жид насладился ею всласть,
На всех он митингах орал:
«Това г ищи, я воевал!
Меня пошлите депутатом!
Я буду вам отцом и б г атом!»
Вот так, дурманя весь народ,
Всю власть он в руки заберет.
Так незаметно получилось,
Жиды – повсюду просочились.
В Советах, банках, профсоюзах,
В Управах, в партии и вузах.
Как будто так уж целый век,
Повсюду жид – свой человек.
В торговле, в Армии, в ЦК
Везде видна его рука.
«Живите весело сегодня,
А завтра будет веселей!»
Кричал по радио умильно
Всем обеспеченный еврей.
А люди, чтоб достать сатину,
В полях и шахтах гнули спину.
По мысли хитрого жида
Ввели тогда – Герой Труда.
И все вокруг довольны, рады,
Еще, мол, будут нам награды…
А вскорь, обиженный до слез,
Добудешь и туберкулез.
Бесхвостый черт решил в Аду:
«А ну ка к жиду я пойду…
Ведь это ж я – его творец.
Поди забыл меня подлец.
Его ж из грязи создал я.
Он хвост украл мой – вот свинья».
Оделся скромно, спрятал рожки
И зашагал черт по дорожке…
Пришел на шахту он: «Друзья,
Хочу увидеть жида я,
Давным давно в честной народ
Пустил его я в оборот…»
Но не успел он все сказать,
Как стали черта избивать.
Насилу вырвался бедняк,
Подбили глаз, погиб пиджак…
Пришел в село, зашел в колхоз.
«А ну, что с города привез?»
«Привез я только синяки,
Жидов нэмае, земляки?»
«Чудак! – смеются все крестьяне, –
В селе не будет этой дряни,
Он в кабинетах лишь сидит.
Там где начальник, там и жид.
А где голодная еда,
Там жида нету никогда».
«А что ты робишь, гражданин?» –
Спросил тут дьявола один.
«Сказать по совести, друзья,
То жида людям сделал – я».
Едва сказал он это слово,
Как черта бить начали снова…
Лупили граблями, цепом,
Лопатой, веником, серпом.
Едва бедняга цел остался.
И из колхоза вмиг убрался.
Подумал черт: «Ей, ей же, ей,
Видать подлюка мой еврей.
Пойду ка в город, посмотрю,
С людьми я – ТАМ поговорю».
Пришел на фабрику и в цех,
Спросил про жида. Хохот, смех.
«Средь грязи, копоти, станков,
Искать жидов? Жид не таков!
Он председатель, он нарком,
Партиец он всегда притом.
Парторг, директор иль завскладом,
Он служит здесь, ворует рядом.
Паек, квартира и авто,
Жене новехонько манто.
А мы как жили, так помрем,
Другого в жизни мы не ждем»
Услышав ругань, брань и мат,
Поплелся черт наш в Наркомат.
На двери надпись на металле –
Нарком Шевченко и так дале…
Вошел черт, плакался, молился,
Пока приема он добился.
Попав в роскошный кабинет,
Черт замер: сон то или нет?
Ведь это ж он, тот самый жид!
Он в кресле кожаном сидит.
Сто лет назад он хвост купил
И палец черту укусил.
Когда ж расплачиваться стал,
То даже беса обсчитал.
Черт рад обнять его как сына.
Что за прекрасная картина…
Но оказался скверным сын.
– «Что вам угодно, гражданин?»
И черт, волнуясь, говорил,
Как он в котле ту смесь варил,
Как смесь та триста лет томилась,
Как что то в ней зашевелилось,
Какой был смеси гнусный вид,
И как оттуда вылез жид…
Нарком внезапно быстро встал
На кнопку тайную нажал –
Тотчас же двери отворились,
И двое в форме появились.
– Не знаю, кто это, но он,
Похоже, вражеский шпион!
Чтоб не случилося беде,
Возьмите их в НКВДе!
Тут черт безумно разозлился
И к жиду так он обратился:
«Ах ты, продажная душа!
Ты ж не имел, брат, ни шиша!
И только я тебе, подлюке,
Подал в беде когда то руки.
А ты тут – здорово живешь,
Совсем своих не узнаешь!»
«Ну, что ви – слышали? Довольно!
Хватайте этот речь крамольний!»
И черта бедного взашей
Со всех погнали этажей.
В авто без окон усадили
И быстро быстро укатили…
Когда попал черт на допрос,
То с горя он повесил нос.
Как всякий бес видал он виды,
Но не стерпел ТАКОЙ обиды:
Жидовским духом тут воняет,
Жид жида жидом погоняет.
Не знал наш черт еще беды –
В НКВД ж одни жиды!!!
В два счета кодло закипело,
И бесу вмиг пришили дело:
Мол, у него шпионский вид.
А, главное – антисемит!
– Позвольте, – черт тут закричал, –
Да это ж я его создал!
Услышавши подобный бред,
Вмиг осознали его вред.
И многих слов не говоря,
Постановили – в лагеря!
А чтоб виновный не брыкался,
И чтобы он во всем сознался,
То черта мучили и били,
Все пытки Ада применили.
В душе мой черт должен признаться,
Что с ними Ад не мог тягаться.
Чуть Богу душу не отдал
И все, что надо, подписал.
И черта на гнилой соломе
Везут в раздолбанном вагоне.
Поехал. Не Кавказ, не Крым,
На Соловки его, в Нарым.
Там были русские, грузины,
Поляки, немцы, осетины.
Народ везли со всех краев,
Вот только не было – жидов.
Пять лет по ссылкам черт шатался,
Всего несчастный навидался.
И понял раз и навсегда,
В чем людям горе и беда.
Что всех дурачит, всем вредит
Его творенье – подлый жид.
И как безумно был он рад,
Когда попал обратно в Ад!!!
Он там попарился, умылся,
Вшей вывел, наголо побрился.
В Аду, тут понял Люцифер,
Живут честней, чем в СССР.
Кто праведен был – в Раю тот спит,
Кто виноват – в котле сидит.
А там невинные – в тайге,
А вороватые – в Кремле!
Созвал наш дьявол съезд чертей
И после пламенных речей
Решили все – без лишних слов:
Спасай Россию – бей жидов!!!

Москва 1935 год, Автор неизвестен
 :frend

Це  з книжки Григорія Климова "Божий народ"   :)
« Останнє редагування: 09 Липня 2010, 13:33:50 від Gorec »
Записаний
«Погано дуже, страх погано
В оцiй пустинi пропадать!
 А ще поганше на Украйнi
Дивитись, плакать i мовчать!»

Ne-TA

  • Старожил
  • ****
  • Карма +218/-0
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 359
  • Життя-не ті дні,що пройшли,а ті,що запам'ятались
  • Останні відвідини:
    24 Грудня 2012, 18:18:30

    Звідки: Лесі Українки
ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
« Прочитано #81 : 11 Липня 2010, 23:25:21 »


    Одного разу осел фермера впав у криницю. Він почав сильно кричати, щоб йому допомогли. Фермер прибіг і задумався, як його звідти витягнути. Він почав роздумувати: "Осел мій вже старий, йому недовго залишилось... я все одно збирався нового купувати... криниця також висихає, потрібно нову робити... Візьму та й закопаю осла в криниці, тут глибоко, не буде чути неприємного запаху..." Пішов покликав сусідів, щоб допомогли йому. Всі дружно взяли лопати і почали засипати землю в криницю. Осел відразу зрозумів у чому справа і почав кричати, але через деякий час він притих. Фермер заглянув у криницю, щоб глянути, що там і дуже здивувався - кожну груду землі, яка падала ослу на спину, він скидував собі під ноги і топтав. Дуже шидко осел показався наверху і вискочив з криниці.

В житті нам часто зустрічається багато бруду, а кожний новий день буде посилати нам нову і нову порцію. Кожного разу, коли на тебе буде падати груда землі, стряхни її з себе і піднімайся вверх, тільки так ти зможеш вибратися із криниці. Головне - не зупинятися і не здаватися.

Звільни своє серце від ненависті - пробач. Живи просто і цінуй те, що маєш. Віддавай більше, очікуй менше.


"Он ластівка у небі синім-синім
Літаючи між хмар у небесах
Цей дух потрібен і людині
Так спробуй же здолай свій страх

Не завжди розумом керуйся
Та правила свідомості відкинь
Подумай про одне і сконцентруйся
Як птах у висоту поринь

Почуй слова , що серце промовляє
Ти не існуй, людина ж бо не звір
Вона живе або вмирає
Забудь лукавство й сам собі повір"
___________________________

Серед брехні, серед образ і зради,
Коли лиш бруд навколо і ганьба,
За сірим натовпом іде позаду
Чиясь не скорена, а зламана душа.
Колись вона попереду стояла
Смілива й горда, світла і свята,
Свої умови світу диктувала,
Красою звалася ота душа.
Помалу закінчилося століття
І час протік крізь пальці, як пісок.
Ти ж вийди наперед, зніми лахміття
І усміхнись, нескорена красо!
________________________

Струмок що протіка як та стежина на алеї
Це є життя і даль думок
Прислухайся до слів промовлених душею
Здолавши заборони і ступа ще крок

Весною розквіта алея квітами надії
Запилених бажаннями людей
Якщо не в'яне квітка - збуваються барвисті мрії
І радість сяє із очей

Затамувавши подих відчуваєш
Що ті секунди пролітають в глибину
Та знову йдеш і в вічності блукаєш
В свідомості питання все - чому?

На це питання відповідь шукати
Як чорну кішку в темноті
Не кожному дано пізнати
Який же сенс буття у нашому житті

Пізнавши суть ти розумієш
Життєвий шлях крізь терни нелегкий
Повір усебе і зумієш
Відчути запах квітів нетривкий

Так доглядай ж алею долі
Старанним будь садівником
Бо не ростуть надії-квіти у неволі
Як не тече вода забрудненим стумком
Записаний
Не статками багатими, а в сльозах каяття,
Ми все частіше втратами вимірюєм життя.
       

РЕАЛ

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +242/-1
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 644
  • Останні відвідини:
    31 Січня 2015, 20:22:03

ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
« Прочитано #82 : 10 Серпня 2010, 21:31:33 »

пишу до тебе      від  8kuzzzia

не воруши моє мовчання

я так боюсь сказати щось не те

мене дратує це твоє зітхання

ще трохи й серце снігом замете

 

не воруши моє мовчання

не зараз трохи зачекай

ти ж не приймаєш ті зізнання

і кажеш хочеш йти

втікай!

 

не воруши оце мовчання

нехай побуде поміж нас

послужить тобі за навчання

за все інше розкаже час
Записаний

РЕАЛ

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +242/-1
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 644
  • Останні відвідини:
    31 Січня 2015, 20:22:03

ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
« Прочитано #83 : 14 Серпня 2010, 19:38:05 »

від Бовдурятка.


Це той вечір котрий блідо вповзає

Під шкіру і занозу заносить

Він ще нічого нічого не знає

Вона знає... що це все не просто

 

Вони простують на відстані рук

Тримаючи в них щось схоже на «вибач»

Кажуть лише чверть усіх слів у слух

І корчать приємну усміхнену либу

 

Вона здалась і догорів для неї акт

Він боязко ще ладен терпіти

Перевертати благання не в такт

І ним хоча б закінчити літо

 

Їй було потрібно реальне життя

Він все думав, мріяв... мріяв...

Йому потрібна  здавалось вона

Вона хотіла щоб він уже діяв

 

Тож кричати не варто всує

Остання маршрутка все ще курсує

Існує лиш те що вже трапилось, чуєш?

Тож мрії на жаль не існують...
Записаний

РЕАЛ

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +242/-1
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 644
  • Останні відвідини:
    31 Січня 2015, 20:22:03

ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
« Прочитано #84 : 29 Серпня 2010, 17:59:43 »

від 8kuzzzia

краще якби ти заснула
а як ні
я завжди тебе пригорну
і втому твою розділю з тобою
і смуток твій заберу
і радість тобі віддам всю свою
крізь відстань у незлічЕнну кількість води
час на 4 сантиметри волосся
не сумуй
повертайся сюди
хай там як би тобі не велося
Записаний

Ne-TA

  • Старожил
  • ****
  • Карма +218/-0
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 359
  • Життя-не ті дні,що пройшли,а ті,що запам'ятались
  • Останні відвідини:
    24 Грудня 2012, 18:18:30

    Звідки: Лесі Українки
ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
« Прочитано #85 : 31 Серпня 2010, 17:12:57 »

Не проси мене: "Люби!"
Я любити не навчилась ...
У моєї доброти
Вверх бере наївна щирість.
Не кажи мені: "Пора" -
Це звучить, немов покора ...
Не примушуй - не раба,
Не шуканням грошей хвора.
Не печаль бурхливу кров.
Бережи останнє слово,
В нього доказ - без основ -
Час поняття тимчасове.
Я - і радість, і печаль,
Ти ж, напевно, з цим змирися.
Не шкодуй, коли не жаль,
І як жаль, то не журися ...
Як підеш - звичайно йди.
І назад не оглядайся,
Щоб не було більш біди -
Полюбить не обіцяйся.
Мрій, надійся - все ж мовчи,
Будь і тихим, і шаленим.
Тільки вірити навчись
І чекати ще на мене ...
Будь відвертим, як дитя.
Зрозуміти й пояснити
Треба вміти це життя.
Треба вміти і любити,
І прощати, й берегти
Кожен дотик, кожне слово ...
Треба вміти віднайти
Щастя своє кольорове ...
« Останнє редагування: 31 Серпня 2010, 17:17:59 від Ne-TA »
Записаний
Не статками багатими, а в сльозах каяття,
Ми все частіше втратами вимірюєм життя.
       

РЕАЛ

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +242/-1
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 644
  • Останні відвідини:
    31 Січня 2015, 20:22:03

ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
« Прочитано #86 : 11 Вересня 2010, 12:30:09 »

Поговори зі мною, ніжно, як ти можеш
Поговори і подихом залоскочи.
Якби ти знала, що вдвоє щастя множиш,
То ти б зуміла, а поки що мовчи

Поговори зі мною, я тебе помічу.
Напевне я кохати вже  почав.
Я забагато хочу - більше вдвічі.
Однак тобі утричі все віддав…

Поговори, благаю,все в тобі говорить.
Поговори, а хочеш заспівай.
Твій голос до екстазу вже доводить
Не відпускай і знову починай.

Що тут казати, просто і не зручно.
Я все на світі віддав б за це.
Тобою вбитий, ти стріляєш влучно
Так говори, я слухаю тебе.

Записаний

РЕАЛ

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +242/-1
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 644
  • Останні відвідини:
    31 Січня 2015, 20:22:03

ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
« Прочитано #87 : 30 Жовтня 2010, 20:31:42 »

Від мене до смертних гріхів кількасот кілометрів.
Скаженому псові, як всім нам відомо, вони не гак.
Хоч сказу немає, та є з півдесятка моментів,
Що хочеш не хочеш, примусять вчинити так.

З них кривда найпершою жалість і людяність виїсть,
Як цього немає, тоді і людини вже теж нема.
І тільки кістяк, де з’єднались терпіння і вірність,
У людській подобі ще поки мене трима.

Олена БІЛОЗЕРСЬКА
Записаний

Barbi

  • Новачoк
  • Карма +16/-0
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 24
  • Останні відвідини:
    12 Серпня 2011, 12:02:48

    Звідки: Івано-Франківськ
ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
« Прочитано #88 : 05 Листопада 2010, 13:37:20 »

жестокая любовь.
 :( :patient
Она сидела на полу
И, руки опустив, рыдала:
«Ну что я сделала ему?»
Всеми словами проклинала..
«Ну почему он разлюбил?
За что со мною так жесток он?
Другую видно полюбил
И вот одна я, одиноко.
Я не могу так больше жить!»-
Шептала, слёзы вытирая.
«За боль мне надо отомстить!»-
Она решила, всё рыдая.
В раздумьях ночь прошла её,
Она все встречи вспоминала,
Он отвернулся от неё.
Ей всё о нём напоминало.
Достала письма все она,
Что он писал когда-то тайно,
И разорвала их сама,
Одно забыла лишь, случайно.
Утром отправила письмо,
Где речь шла о последней встрече,
Всё было ею решено
Пришел он на последний вечер.
«Зачем расстался ты со мной?»-
Дрожащим голосом спросила,
«Я знаю, ты сейчас с другой,
Я думать о тебе не в силах»!
«Прости, ты знаешь, я любил,
И что произошло, не знаю.
Но взгляд другой меня манил,
Влюбился, разум я теряя».
«А ты не думал обо мне?
Что будет больно сердцу очень,
Ты снишься часто мне во сне,
Люблю тебя я между прочим».
«Забудешь скоро ты меня!»-
Сказал он это без сомненья.
«Не стоит утруждать себя,
Увидишь, всё покажет время»
Не понимал он ничего,
Не знал, как сердцу больно было,
Она смотрела на него
Печальным взглядом, так уныло!
«Что делать без тебя, скажи?!
Лишь ты один в моих мечтаньях!
Если обидела, прости,
Зачем нам это расставанье?»
«Всё, хватит! Надоело мне!
Забудь моё существованье!
Все было как в кошмарном сне,
Запомни наше расставанье!»
В последний раз она смотрела
В его прекрасные глаза,
Её душа в огне горела,
Катилась по щеке слеза.
Он уходил и, вслед смотря
Она стояла, понимая,
Не будут вместе никогда!
Опять слеза, за ней другая.
Так шла она домой к себе,
Не зная, как же жить ей дальше.
Зашла домой и на столе
Письмо, которое забыла раньше.
Вновь прочитала строки те,
И не мола остановиться,
Заплывшие слова в письме
«Когда же это прекратится!»
Душа от тела отделяясь,
Стремилась плавно к небесам,
А сердце билось, не сдаваясь
Оно было то здесь, то там.
Она погибла от любви
Такой жестокой и несчастной.
В душе лишь символ пустоты
Вся жизнь была её напрасной.
Узнав о смерти столь жестокой,
Он лишь, махнув рукой, сказал:
«Она была ведь одинокой
И душу ее Бог забрал».
Записаний
Все, что я ценю теряет половину своей ценности , если тебя там нет, чтобы разделить его.

Tandylight

  • Глобальний модератор
  • *
  • Карма +1051/-0
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 3130
  • Останні відвідини:
    08 Травня 2019, 21:01:31

    Звідки: Київ
ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
« Прочитано #89 : 05 Листопада 2010, 19:01:37 »

Такий сумний віршик Барбі... :(
але...
"Когда уходят принцы - приходят короли "  ;)

Записаний

Barbi

  • Новачoк
  • Карма +16/-0
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 24
  • Останні відвідини:
    12 Серпня 2011, 12:02:48

    Звідки: Івано-Франківськ
ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
« Прочитано #90 : 08 Листопада 2010, 09:53:32 »

Никогда не говори ей,что ты любишь.
Никогда не обещай ей ничего.
Всё равно,когда-нибудь забудешь,
Не забудешь,то когда-нибудь разлюбишь.
А она страдать будет потом.
Ей труднее будет позабыть обиды.
Ей сложнее будет уталить ту боль.
Боль,которую,увы,ты не увидишь.
Не заметив той ошибки,ты обидишь.
И ей трудно будет дальше быть с тобой.
Если любишь ты её-люби сильнее.
Если хочешь быть ты с ней-храни её.
Если чувства к ней несчастья не развеют,
Если чувствуешь,что без неё труднее-
Значит быть вам только вместе суждено.
Никогда не говори ей,что ты любишь.
Как когда-то говорил ты это мне.
Никогда не говори,что не забудешь.
Потому что,ты не знаешь,каким будешь.
А она мечтает про тебя во сне.
А она наивно тебя любит.
И жывёт тобой,как я жыла.
День и ночь твердя,что не забудет,
Что всю жизнь с тобою рядом будет.
Пусть она,раз я быть не смогла.
Никогда не говори ей,что ты любишь.
Просто в сердце свои чувства сохрани.
Может быть,когда-нибудь забудешь.
Не забудешь,то когда-нибудь разлюбишь.
А она уже не сможет без любви.
 :zakryto
Записаний
Все, что я ценю теряет половину своей ценности , если тебя там нет, чтобы разделить его.

Barbi

  • Новачoк
  • Карма +16/-0
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 24
  • Останні відвідини:
    12 Серпня 2011, 12:02:48

    Звідки: Івано-Франківськ
ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
« Прочитано #91 : 08 Листопада 2010, 11:44:22 »

Жила была девушка. У нее
был парень она невероятно
сильно его любила и он её
тоже . Но она заболела и легла
в больницу,у нее было
больное сердце и что бы
выжить нужна была
пересадка .Она ничего не
хотела говорить любимому

что бы он
неволновался .Каждый день
она мечтала увидеть
его ,почувствовать его
запах,дотронуться до его
губ,слышать
его голос. Ей сделали
операцию и она вышла из
больницы .
Первым делом она
сталазвонить своему
любимому ,но он
не отвечал. Когда она подошла
к холодильнику то прочитала.
== Я ==
ВСЕГДА БУДУ РЯДОМ.ВЕДЬ
ВНУТРИ ТЕБЯ БЬЕТСЯ МОЕ

Відповідь від: 08 Листопада 2010, 11:42:45
-Давай начнем с начала,все заново и снова???
-не надо!- я кричала,- любить я не готова
-Давай забудь обиды,не вспоминай былое
-Нет,я давно разбита, не кем нибудь тобою...
-нет смысла что-то строить
-Вернёшся в те же чувства
-Боюсь тебя ростроить .В моей душе так пусто
-Как время пролитело
-Люблю тебя как прежде
-А я забыть успела. Устала жить надеждой
-Тебя вернуть не просто,давно закрыты двери
-Пойми,я стала взрослой,теперь словам не верю
-Давай начнем с начала!!!!тобой лишь сердце дышит
-От боли я кричала но ты меня не слышал
-Малыш, ну что мне сделать? К твоим ногам скланяюсь!!!!
-ХВАЛЮ ТЕБЯ ЗА СМЕЛОСТЬ НО БОЛЬШЕ "НЕ СЛОМАЮСЬ"............
Записаний
Все, что я ценю теряет половину своей ценности , если тебя там нет, чтобы разделить его.

Сонечко+

  • Модератор
  • *
  • Карма +801/-5
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 3805
  • Сонячного життя вам, сповненого чудес і сюрпризів!
  • Останні відвідини:
    09 Вересня 2023, 17:33:39

    Звідки: з маминого животика
ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
« Прочитано #92 : 09 Листопада 2010, 00:42:08 »

Цей вірш не мій, але мені сподобався:
Этой осенью я никому не приснюсь,

Этой осенью я - неприкаянный ветер...

Я согрею в ладонях, как память о лете,

Свою грустную радость и светлую грусть...

Я люблю по аллеям бродить дотемна,

Когда воздух так чист и осенне прозрачен,

Когда сердце все знает спокойно...а значит,

Вместо слез и тревог - тишина, тишина.

Тишина, тишина...замирает душа,

Словно, вот, подожди - и откроется дверца...

Словно можно ещё и согреть, и согреться,

Словно можно ещё научиться дышать...

Словно можно ещё отступить за черту,

За которой не знаешь, что скоро случится...

Но попробуй поймай быстрокрылую птицу,

Но попробуй поймай в свои руки мечту.

И плывет этот город сквозь дымку и грусть

Через призрачность снов в нереальность рассвета...

Этой осенью я никому не приснюсь,

Этой осенью я неприкаянней ветра...
Записаний

ksenya

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +303/-0
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 1102
  • Останні відвідини:
    12 Лютого 2020, 21:00:36

    Звідки: Калуш
ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
« Прочитано #93 : 09 Листопада 2010, 15:55:31 »

Кажімо більше ніжних слів знайомим, друзям і коханим,
нехай комусь тепліше стане від зливи наших почуттів,
нехай тих слів солодкий мед чиюсь загоїть рану,
чи перший біль то, чи останній?!
Коли б то знати наперед!

Кажімо більше ніжних слів,
комусь всміхаймось ненароком,
то не життя людське коротке-
короткі в нас слова черстві...
КАЖІМО БІЛЬШЕ НІЖНИХ СЛІВ!
Записаний

РЕАЛ

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +242/-1
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 644
  • Останні відвідини:
    31 Січня 2015, 20:22:03

ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
« Прочитано #94 : 10 Листопада 2010, 20:34:25 »

БРАВО, КСЕНЯ!  :bouquet: :bouquet: :bouquet:
Записаний

Сонечко+

  • Модератор
  • *
  • Карма +801/-5
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 3805
  • Сонячного життя вам, сповненого чудес і сюрпризів!
  • Останні відвідини:
    09 Вересня 2023, 17:33:39

    Звідки: з маминого животика
ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
« Прочитано #95 : 12 Листопада 2010, 01:05:33 »

Благими намірами вистлана дорога в ад, а яка ж тоді дорога в Рай?

Любовь – главней всего на этом свете,
Любовью выстлана дорога в рай.
Любви хотят и взрослые, и дети,
С любовью на планете вечный май…

Церковных догм, не всем дано усвоить,
Библейских истин можно не понять,
Лишь для любви учить слова не стоит,
Мудрее сердцем пожалеть, обнять…

Людей любите, хворых, нищих, сытых,
Родных и близких, и совсем чужих,
Любите Русь, планету всю любите,
Зверей и птиц, и тварей всех живых.

И если вы обидчивы, ранимы,
Постыло всё и выжжено дотла,
Любите, и вы будете любимы,
И снова жизнь окажется светла…

Когда душа у вас в кровоподтёках,
Когда нет сил сопротивляться злу,
Любите, нет прощения в упрёках,
Любовь, улыбки, растворяют мглу…

Любви причастие необходимо,
Ведь непрощённым очень сложно жить,
Любимые, не проходите мимо,
Вас любят, вы обязаны любить…

И чувства эти удивят всех новью,
Забудут дУши слёзы, боль и страх…
И белоснежную, укрытую любовью,
Дорогу в рай найдете в облаках…

(не знаю чий це вірш)
Відповідь від: 12 Листопада 2010, 00:45:14
в глазах твоих утону - можно?
Ведь в глазах твоих утонуть - счастье
Подойду и скажу - «Здравствуй,
Я люблю тебя очень, сложно?»
Нет, не сложно, а трудно.
Очень трудно любить, веришь?
Подойду я к обрыву, круто
Буду падать, поймаешь, успеешь?
Ну а если уеду, напишешь?
Только мне без тебя плохо
Я хочу быть с тобой, слышишь?
Ни минутки, ни месяц, а долго!
Очень долго - всю жизнь, понимаешь?
Значит вместе. Всегда! Хочешь?
Я ответа боюсь, знаешь…
Ты ответь мне, но только молча
Ты скажи мне глазами - любишь?
Если «да», я тебе обещаю,
Что ты самой счастливой будешь.
Если «нет», я тебя умоляю,
Не гони своим взглядом, не надо!
Не тяни своим взглядом в омут!
Пусть другого ты любишь, ладно,
Но меня хоть чуть-чуть помни.
Я любить тебя буду, можно?
Даже если нельзя - буду!
И всегда я приду на помощь,
Если будет тебе трудно.
Записаний

Сонечко+

  • Модератор
  • *
  • Карма +801/-5
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 3805
  • Сонячного життя вам, сповненого чудес і сюрпризів!
  • Останні відвідини:
    09 Вересня 2023, 17:33:39

    Звідки: з маминого животика
ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
« Прочитано #96 : 15 Листопада 2010, 15:27:28 »

Записаний

РЕАЛ

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +242/-1
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 644
  • Останні відвідини:
    31 Січня 2015, 20:22:03

ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
« Прочитано #97 : 15 Листопада 2010, 20:43:48 »

Мар"яна Савка
збірка "Квіти цміну"


Якби вітер тобою став,
він би тіло моє гортав
і нестримно горнув і пестив,
якби вітер тобою став.
Якби сонце було, як ти,
то б від ніжної сліпоти
засльозилися в нього очі,
якби сонце було, як ти.
Якби небо було, як ми, -
заховало б свої громи
і спочити лягло у травах,
якби небо було, як ми.



***
Так-от, ви знову бавились в слова:
ти пробачала, він просив пробачення,
і на екранах світового бачення
йшла мелодрама, зовсім не нова -
таки стара, зачовгана до дір.
Але яке кому до того діло,
що тіло тихо кануло у тіло
і полетіло до високих зір.
Записаний

Barbi

  • Новачoк
  • Карма +16/-0
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 24
  • Останні відвідини:
    12 Серпня 2011, 12:02:48

    Звідки: Івано-Франківськ
ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
« Прочитано #98 : 16 Листопада 2010, 14:00:20 »

Она ему сказала "Люблю тебя, люблю"
Он грубо ей ответил "Люби, я посмотрю"
Она ему сказала "Я без тебя умру"
Он посмотрел, и грешно "Давай, я подожду"
Она его спросила "Что делать без тебя?"
Он ей смеясь ответил "Забудешь ты меня"
Она в слезах шепнула "А хочешь докажу?"
Он ей сказал, не веря "Давай, ну я же жду"
И подбежав к окошку порхнула птицей в тьму,
В последок только крикнув "Я же тебя люблю"
И тут кольнуло сердце, он произнес слова:
"Зачем же эта гордость преследует меня?"
Стоял он очень долго, смотрел все время вниз,
Потом он крикнул громко "Зачем же эта жизнь???"

 :(
Записаний
Все, что я ценю теряет половину своей ценности , если тебя там нет, чтобы разделить его.

Barbi

  • Новачoк
  • Карма +16/-0
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 24
  • Останні відвідини:
    12 Серпня 2011, 12:02:48

    Звідки: Івано-Франківськ
ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
« Прочитано #99 : 18 Листопада 2010, 11:14:44 »

У  серці  біль  й  розчарування
Вже  оселилися  давно...
А  їй  так  хочеться  кохання,
Не  як  в  житті,  як  у  кіно.

Вона  пізнала  лиш  образи,
Та  ніжність  некоханих  рук,
І  в*їдливі,  набридлі  фрази,
Що  не  бентежать  серця  стук...

Вона  життя  ладна  віддати
За  щире,  пристрасне  "люблю",
Та  серце  міцно  стисли  грати,
А  душа  плаче:  "що  роблю?".

Їй  лише  двадцять,  в  душі  -  сорок,
Очі  втомилися  від  сліз,
Окутав  тіло  ніжне  морок,
Її  думки  -  то  темний  ліс...

Хтось  зле  над  нею  познущався,
Не  дав  кохання  хтось  знайти,
Тепер  сліпа,  німа,  нікчемна
Стоїть  в  обіймах  самоти...

 
Записаний
Все, что я ценю теряет половину своей ценности , если тебя там нет, чтобы разделить его.