Вільний форум міста Калушa

Please login or register.

Увійти
Розширений пошук  

Форуму:

13 років 6 місяців 25 днів

Автор Тема: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)  (Прочитано 169970 раз)

0 Користувачів і 1 Гість дивляться цю тему.

Отаман

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +435/-41
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 2464
  • Останні відвідини:
    25 Березня 2020, 20:51:10

    Звідки: Бандерівська
ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
« Прочитано #300 : 27 Вересня 2013, 16:49:42 »

Й найостанніша шльондра мріє
Приховано: Показати
[smg id=5169]

 Про вірну і ніжну любов,
 Навколо моєї шиї
 Аркан затягається знов.

 Я знову чиясь надія,
 Я знов чийсь останній шанс,
 Я знову комусь щось винен,
 Тим більше, що вже взяв аванс.

 Мені демонструють очі,
 Всі сповнені розпачу й сліз,
 І крутять мені щоночі
 Дешевий душевний стриптиз.

 Сестричко! Даремна робота!
 Ти слізоньки витри, прошу!
 Знайди собі десь ідіота
 І вішай йому цю лапшу.

 В найкращих традиціях драми
 Прокрутиш комедію знов,
 Й, дасть Бог, золотими зубами
 Тобі ще всміхнеться любов!
Записаний
кращий курс.знай ресурс.стабільно тут купую вмз
https://obmen.cc/user/ref/3225

Отаман

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +435/-41
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 2464
  • Останні відвідини:
    25 Березня 2020, 20:51:10

    Звідки: Бандерівська
ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
« Прочитано #301 : 28 Вересня 2013, 21:35:20 »

Розійшлися Фотки
інтернетом
за коментами.
Зашкарублі,старі
І сірі,моментами

З елементами
життєвої еротики
Руками,обличчям
І іноді дотиків

Узорами мязів
Руками,плечима
Доленька-учителька
Усього навчила

Хто зігріє поглядом
Хтось сумом повіє
А хтось
Може серед них впізнає
І свою ...

Розійшлися інтернетом
Волокнами-мережами
Хтось бачить спрямовано
А хтось і обмежено
Записаний
кращий курс.знай ресурс.стабільно тут купую вмз
https://obmen.cc/user/ref/3225

ksenya

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +303/-0
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 1102
  • Останні відвідини:
    12 Лютого 2020, 21:00:36

    Звідки: Калуш
ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
« Прочитано #302 : 05 Жовтня 2013, 15:21:51 »

Как много тех, с кем можно говорить.
Как мало тех, с кем трепетно молчание.
Когда надежды тоненькая нить
Меж нами, как простое понимание.
Как много тех, с кем можно горевать,
Вопросами подогревать сомнения.
Как мало тех, с кем можно узнавать
Себя, как нашей жизни отражение.
Как много тех, с кем лучше бы молчать,
Кому не проболтаться бы в печали.
Как мало тех , кому мы доверять
Могли бы то, что от себя скрывали.
С кем силы мы душевные найдем,
Кому душей и сердцем слепо верим.
Кого мы непременно позовем,
Когда беда откроет наши двери.
Как мало их, с кем можно - не мудря.
С кем мы печаль и радость пригубили.
Возможно, только им благодаря
Мы этот мир изменчивый любили
Відповідь від: 05-10-2013, 15:17:53
А ЦЕЙ ТАКИЙ...ЩОСЬ В НЬОМУ Є


Мне наверно пора состарится
И на пенсию выходить.
Если девушки лет с тринадцати
Говорят, что умеют любить.

Мне наверно пора расплакаться
И не верить, что правда есть.
Если девушки лет с пятнадцати
Постоянно теряют честь.

Мне наверно пора в подвал уйти
И сидеть до конца своих лет.
Если девушки лет с семнадцати
Говорят, то что жизни нет.

Мне наверно пора удариться
Головою и долго бить.
Если девушки лет с тринадцати
Говорят, что умеют любить
Відповідь від: 05-10-2013, 15:19:48
****
Сегодня Бог проснулся утром рано…
Он жалобы и просьбы почитал…
И людям из кувшина без обмана
Желаемое в сердце наливал…
Но не у всех открыто было сердце
И место есть для Чуда не у всех.
То завистью, враждой подпёрта дверца…
То жадность не даёт налить успех…

А у кого-то до краёв разлита
Печаль и безысходность, вот беда.
И Бог жалел, что сердце это скрыто…
Любви хотел налить, да вот куда?
И Бог грустил, что люди не умеют
Сердца и души чистить от обид…
Они с годами в сердце каменеют
И сердце превращается в гранит…

Но Бог ходил, смотрел и улыбался,
Когда сердца влюблённые встречал.
Он брал кувшин и от души старался,
Им счастье в сердце бережно вливал…
А люди постепенно расплескали
Подаренную Богом благодать
И всех вокруг в утрате обвиняли,
Забыв в самих себе вину искать…

Ведь если б мы могли прощать и верить,
Любить, благодарить и отпускать,
То Бог бы мог не каплей счастье мерить,
Кувшин волшебный мог бы весь отдать…
Сегодня Бог проснулся на рассвете.
Огромный ящик с просьбами у ног…
А рядом лишь один без просьб конвертик:
«Благодарю за всё тебя, мой Бог…»
Записаний

DVania

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +963/-2
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 4231
  • Останні відвідини:
    14 Вересня 2016, 23:52:58

ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
« Прочитано #303 : 05 Жовтня 2013, 16:14:16 »

Сегодня Бог проснулся на рассвете.
Огромный ящик с просьбами у ног…
А рядом лишь один без просьб конвертик:
«Благодарю за всё тебя, мой Бог…»

Згадав собі книгу Болеслава Пруса ,яку читав ще десь в 90-му році.Там є подібне:
Цитувати (вибране)
Мери-Амон-Рамсес! спросил жрец. - Ты нашел человека, молитва которого доходит до престола  предвечного?
- Да, - ответил фараон.
- Кто же он? Князь, воин или пророк? Или, может быть, простой отшельник?
- Это маленький мальчик, который ни о чем не просил Амона, а только за все благодарил.

http://www.stihi.ru/2011/10/04/1017

Записаний

Yana

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +971/-6
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 1946
  • Останні відвідини:
    06 Травня 2018, 21:38:53

    Звідки: Калуш
ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
« Прочитано #304 : 05 Жовтня 2013, 17:05:53 »

Бик Олексій
…Слухай, а може лишити усе як є? Жити до ранку, думати про своє. Зрештою, що нам чекати від цього світу? Завтра ніде і ніколи не настає. Але сьогодні – зваб мене і зведи, я інфікований пам’яттю назавжди, в пеклі пустелі цього безкінечного літа ти моя спрага і океан води.
Знаєш, усе, що сказано або ні, все, що вмирає в тобі або у мені, час, що крізь нас протікає, немов крізь сито – наші з тобою шанси у цій війні. Бо безкінечність – надто короткий строк, щоб осягнути значення помилок, щоб научитись вірити і любити…
…Я проміняв би всесвіт на твій дзвінок.
Відповідь від: 05 Жовтня 2013, 17:03:45
БЕАТРІЧЕ

І

Тебе співець, піднісши понад зорі,
Таким безсмертним світлом оточив,
Що досі ще крізь далечінь віків
Пронизують нас промені прозорі.

Як жадібно ти ловиш, темнозора,
Пливке, як пух, летюче листя слів,
Коли дзвінкі дощі моїх рядків
Шумлять, немов осінні осокори.

Що всі скарби, затоплені в морях!
Раптову радість і той блиск дитячий,
Який спалахує в твоїх очах,
Не проміняю ні на що: неначе
Блакитний місяць, виплива з долонь
Твоє волосся чорне й смагла скронь.

II

Ти вся ще провесна, о Беатріче!
В тобі все світло ранкове зорі,
Що ним співці, поети й малярі
Колись наситили середньовіччя.

Ще перші сльози радості й горичі
Дрижать, як на березовій корі,
Але вже славлять янголи вгорі
Твоє ім’я, благословенне тричі.

Поглянь, тепер твої всі ночі й дні
Круг тебе дивним сяйвом заясніли
І засліпили нас, мов крила білі:
Бо серед скель в похмурій тишині
Своїх терцин холодні діаманти
Тобі вплітав у шату темний Данте.

Юрій Клен.
Записаний

Yana

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +971/-6
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 1946
  • Останні відвідини:
    06 Травня 2018, 21:38:53

    Звідки: Калуш
ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
« Прочитано #305 : 08 Жовтня 2013, 00:26:15 »

Хай огонь на оголені нерви,
на шинель і крізь вії огні,—
я останній, а може, і первий
підіймаюсь на східці ясні.
Що твої нафарбовані губи
і підведені брови твої
не цілую сьогодні до згуби,
не скажу я ніколи тобі.
Ти проходиш у синім убранні,
твої сльози чогось на снігу.
Тільки люди — немов на екрані,
тільки лінії скривлених губ.
А люблю ж я тебе, як ніколи,
над кохання, над тінькання куль...
Знову в серці так солодко коле,
як погляну на твій ридикюль...
Не на нього — на пальці тоненькі,
що на нім так покірно лежать.
А з «Нової Баварії» бренька
невідомої музики жаль...
Що твої нафарбовані губи
і підведені брови твої,
як тоді, не цілую до згуби,
не скажу я ніколи тобі.
(1924)

Володимир Сосюра
Відповідь від: 08 Жовтня 2013, 00:08:05
Заворожи мене!
Заговори!
Ти ж володієш магією слова!
Скажи про почуття,
Що до пори
У вічності жили позачасово.
Про білі орхідеї розкажи,
Які вони тендітні, ніжні, гожі.
Як щойно ти їх обирав межи
Десятків інших,
Бо на мене схожі.
Навколишній зникає міста звук,
Повільно доторкаючись до стебел.
Заворожи!
Не розмикай лиш рук, -
Несила відірватися від тебе...

Наталя Мазур
Відповідь від: 08 Жовтня 2013, 00:08:59
Може, ми й не друзі.
На твоє «Прощай...»
нахилився в тузі,
облітає гай —

синій, синій, синій...
Тінь... день... сум...
Це листи осінні
на твою красу.

Де летить широко
в небо димний жах,
там біжать дороги,
вулиці біжать...

Вулиці горбаті,
на стіні плакат,
а на тім плакаті
чорная рука.

Ну, а під рукою
літери, як кров,
не дають покою,
кличуть знов і знов...

Одірву я руки,
губи одірву,—
тільки серце стуком
падає в траву...

Може, ми й не друзі?..
На твоє «Прощай...»
нахилився в тузі,
облітає гай —

синій, синій, синій...
Тінь... день... сум...
Це листи осінні
на твою красу.

Володимир Сосюра

Відповідь від: 08 Жовтня 2013, 00:10:46
Ти на мене чекай
Відхололими сірими схилами.
Ти на мене чекай.
І не сивій від мокрих століть.
Допалає ріка.
І на ранок народиться сильною.
І по наших щоках
Сипоне її зоряний лід.
І почнеться туман.
І почнеться велике завершення.
І затихне зима.
І плесне жовтизною за край.
Ще нічого нема.
Хай усі називаються першими.
Ще нічого нема.
Ти чекай мене. Тільки чекай.

   Роман Скиба
Відповідь від: 08 Жовтня 2013, 00:13:04
Солодкий світ! Простір блакитно-білий
І сонце - золотий небесний квіт.
Благословляє дух ширококрилий
Солодкий світ.

Узори надвесняних тонких віт,
Твій погляд, ніби пролісок несмілий,
Немов трава, що зеленить граніт,
Неначе спогад нерозумно-милий...
Солодкий світ.

Чи янголи нам свічі засвітили
По довгих муках безсердечних літ,
Чи ми самі прозріли й зрозуміли
Солодкий світ?

1919

Максим Рильський
Відповідь від: 08 Жовтня 2013, 00:22:15
Коли згасають зорі —
Інші спалахують знову.
Хто їх запалює в небі?
Хто — крім Любові?
Коли розлучаються друзі,
Не втішать ні ласка, ні слово.
Хто нову зустріч готує?
Хто — крім Любові?
Все перетвориться в попіл,
В хвилі Першооснови,
Лише навік невмирущі
Зерна Любові…

Олесь Бердник
Відповідь від: 08 Жовтня 2013, 00:23:26
Просто. Не йти праворуч
Ані ліворуч — ні.
Хай лише вітер поруч,
Вічний сурмач борні.

Вітер, що хмарі — в груди, —
В груди, в горби хребта…
Поруч хай вітер буде,
А вдалині — мета.

Чорно кругом чи біло,
Не зупиняти рух.
Може зламатись — тіло,
Але ніколи — дух.

Олекса Стефанович. Прага, 1936.
Записаний

Yana

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +971/-6
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 1946
  • Останні відвідини:
    06 Травня 2018, 21:38:53

    Звідки: Калуш
ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
« Прочитано #306 : 09 Жовтня 2013, 10:05:18 »

Розірви всі нитки і вузли,
Що пов'язують нас із тобою.
Наче свічку вночі,загаси
Те проміння, що зветься любов'ю.

Промайни, наче потяг вночі,
Переплутай до мене маршрути,
Розчинись у вечірній імлі...
Бо не хочу про тебе і чути.

І забудь, що я в тебе була,
Поклади свою пам'ять за грати,
А на серце - табличку "чужа"...
Бо не хочу про тебе і знати.

Прорахуй кожен крок наперед,
Щоб не стріти мене у дорозі.
Відпусти із гріховних тенет...
Бо не можу, не хочу, не в змозі.

Я для тебе не мед, а полин,
І шипи я твої, а не квіти.
Хочеш - видумай ще сто причин...
Бо не можу тебе не любити!!!

Надя Ковалюк
Відповідь від: 09 Жовтня 2013, 09:48:42
Милий друже, як тяжко зносив я
Той абсурд, що й досі ось несу:
Ні за що, ні про що полюбив я,
А одну полюбив за красу.

Але ось, що найгірше скажу я -
Приключиться таке казна-що! -
Що покинув, котру за красу я
Для тієї, котру ні за що.

          Олег Ольжич, "Милий друже...". 1946.
Відповідь від: 09 Жовтня 2013, 09:51:52
Ти прокинешся в теплій постелі,
ще поніжишся, може, хвилину...
На столі – кольорові пастелі,
малюватимеш дивну картину.
За вікном – дощове аріозо...
Б’є вода із осінніх артерій.
Утомившись від сірої прози,
фантазуєш на чистім папері.
Визнавець алегорій і спецій,
супроти́ чорно-білих екранів,
ти ранково-бліде інтермецо
малюватимеш ясним шафраном,
поцілунки заграви на хвилях
і солодкій росі – амарантом,
оксамитом п’янкої ванілі –
ледве видимі зір діаманти.
Озоветься годинником восьма
в королівстві туману і вітру...
О десятій хвилині по осені
ти живеш намальованим літом

Ірина Саковець
Записаний

Yana

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +971/-6
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 1946
  • Останні відвідини:
    06 Травня 2018, 21:38:53

    Звідки: Калуш
ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
« Прочитано #307 : 09 Жовтня 2013, 23:40:11 »

За лісом дим підвівся по спіралі,
І ти, ображена, застигла у вікні —
На віях сльози... І осінні далі
Сумну мелодію навіяли мені.
Про те, як двоє молодих, гарячих
Палку любов зустріли у маю
І через гордість та уперті вдачі
Загубили щастя й молодість свою.
У мене в серці злиток горя й муки,
Та й ти вже, бачу, каєшся сповна.
І я кладу тобі на плечі руки
І говорю: «Пробач... Моя вина...»

25.08.1955

Василь Симоненко
Відповідь від: 09 Жовтня 2013, 23:39:08
Стоять сади в полоні мрій,
в журбі за літа днями.
Б’є осінь в бубон золотий
холодними вітрами.

Останній промінь в хмарах зник,
що в небі, як отари.
Це хочуть розлучить навік
із сонцем землю хмари.

Не дочекатися од них
ні ласки, ні привіту.
І сніг посиплеться із них
на землю, сном повиту.

Замовкне бубон золотий,
засипаний снігами.
І тільки хуги лемент злий
полине над полями.

Та буде знову, знов блакить
у сяйві золотому!
Землі із сонцем розлучить
ще не дано нікому.

Нехай воно холодне ще,
та набереться сили,
щоб цілувати гаряче
весною землю милу.

1957

Володимир Сосюра
Записаний

Yana

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +971/-6
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 1946
  • Останні відвідини:
    06 Травня 2018, 21:38:53

    Звідки: Калуш
ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
« Прочитано #308 : 10 Жовтня 2013, 10:08:05 »

Ти чуєш – зорі Лебедя святі
співають нашій молодості оду?
А я не хочу бути епізодом,
пролітним птахом у твоїм житті.

Читай усю, а ні – не починай,
не тішить бути розділом роману.
Хіба то щастя? То лише омана,
якийсь непевний, ілюзорний рай.

А світ – вертеп? В оазі твоїх п’єс,
прошу, хай буде лиш одна актриса.
Як ні – лети у світ, лиши куліси,
а я чекатиму наступний рейс.

Я б дерево хмільного майбуття
ростила із тобою, мов дріада…
Покинь мене осіннім листопадом
або залишся – на усе життя.

 Іра Саковець


В ніч неприкаяну, мов у колодязь, падаю.
Боже, любов мою зможе всяк звати зрадою!
Я признаюсь тобі — наче стежині батьківській.
Грішно молюсь в журбі — права не маю знать якій.

Ти не свята. Чому ж — наче торкаюсь вічності...
Лиш не сахнись мене, я не благаю вірності.
Не розіпну тебе, не закатую клятвою.
Дай розіпну косу — долю обманим клятую.

Наче мале дитя, й горе-біда заграється.
На волосинці світ весь на твоїй тримається...
Пізно горить наш мак, сонця чи стане вирости?
Ми перестрілись так — наче вселенські сироти.

Не убивай себе днів павутинням, бджілонько.
Зглянься, без тебе світ вже не воскресне, жінонько.
Наче з душі сльоза, вийди ходою тихою.
Я не люблю тебе.
Я вже тобою дихаю...

Григорій Лютий


У душі моїй -
Місця немає туманам.
У душі моїй -
Сонце червоне буя,
І регоче, й гримить
Голубим океаном
Нерозтрачена радість моя.

У душі моїй -
Шторми і грізні прибої,
І тривога,
Мов хмара грозова,
Встає.
Я вродливий з тобою,
Розумний з тобою,
У тобі - моя ніжність
І серце моє.

Облягли нас тумани.
У їхньому клоччі
Піднімаються сумніви,
Мов комиші.
Ти не бійся дивитись
В мої розтривожені очі,
Очі -
Вікна моєї душі.

Василь Симоненко
Записаний

Yana

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +971/-6
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 1946
  • Останні відвідини:
    06 Травня 2018, 21:38:53

    Звідки: Калуш
ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
« Прочитано #309 : 10 Жовтня 2013, 22:30:30 »

час – найбезпечніший засіб для чищення
речі в особі стають собою
дні і роки обертаються числами
і вигорають і йдуть за водою
вийдеш на берег промитий споліснутий
екологічний зі свіжим паспортом
лиш у зіницях лінзи надтріснуті
зір фокусують за власним настроєм
тільки нейронів бліде світіння
мляво підсвічує кадри з минулого
де у ролях переважно тіні
тих хто забув і про кого забули ми
час як ілюзія вічної прози
час як не впійманий голос логосу
як несподівані глюки глюкози
й парапсихічні атаки совісті..
часу нема як немає темряви
час – це відсутність субстанції світла
він дозволяє нам жити мертвими
відтерміновує плани розквітнути
і обіцяє якесь воскресіння
щойно на завтра чи на післязавтра
час ніби пес на чужому сіні
їсти не їсть але шкіриться й гавкає
час – це афера чорного відчаю
час – це консерва білого світу
я причаївся і не відсвічую
в мене тут пустка
в мене тут літо
          Іздрик
Відповідь від: 10 Жовтня 2013, 22:20:55
країна ос

ти – осіння оса
ти контрастна п'янка неуважна
твій фасетковий зір –
сатисфакція сфери снів
і хоч жало твоє
все ще вміє вбивати по-справжньому
я б тебе упіймав і присвоїв якби захотів
але так мелодійно бринять
твої дикі прозорі пропелери
твої тіло і талія й нерви – тонкі і ламкі
мабуть ти залетіла на мить
із якихось італій чи прерій
чи згубила маршрут
між сипучих азійських пісків
все давно відцвіло
а тому ти збираєш насіння
і щодня просуваєшся вперто вперед і вперед
обережна й відважна! лети в мої сіті осінні
в мене є тут на денці
солодкий зацукрений мед
      Іздрик
Відповідь від: 10 Жовтня 2013, 22:26:00
Мойсей Фішбейн
ЗДАЛЕКА

Світання сонну землю обійма.
Понад спокійним подихом — світання.
Є німота заснулого торкання,
Є лиш рука, заснула і німа.
І прохолода світанкова є,
Години ждуть, спекотні й соковиті,
Ще спіє спека, сік блука у вітті,
І він ще цілуватиме твоє
Пробуджене обличчя, і коли
Спекота й сік в сполученні палкому
Заграють — над знемогу, над утому —
(А ми отак ніколи не були),
Коли від соку вибухнуть плоди —
Від соку і від сонця, вже опівдні, —
Коли вже захлинатимуться півні
В передчутті кривавої біди, —
Він принесе (ми не були отак)
Тобі води холодної у глеку,
Він буде охолоджувати спеку
Водою, прохолодною на смак.
Я знаю це, я вимовляю це,
Мої слова сильніші за торкання,
Я з них будую спеку, і заклання,
І руку, і цілунки, і лице.
Прочанином до тебе не іду.
Тебе я не торкаюсь празниково.
Ношу твій образ — і пречисте слово
Мені тебе дарує над біду.
Записаний

Yana

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +971/-6
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 1946
  • Останні відвідини:
    06 Травня 2018, 21:38:53

    Звідки: Калуш
ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
« Прочитано #310 : 12 Жовтня 2013, 14:23:58 »

А хочется просто: немножко корицы
в чашечку кофе, всё равно ведь не спится...
Плед на ноги мягкий, диск "Звуки природы",
кота на коленях, пускай без породы...
Дождя за окном и свежести улиц,
рассвет наблюдать, пока все не проснулись...
Не думать о сущем, а жить настоящим.
И честно, без фальши, почувствовать счастье!.
Відповідь від: 12 Жовтня 2013, 13:25:23
Я не знаю, звідки ти прийшла -
з небуття чи з давнього завіту,
з тихого грудневого тепла

чи з ріки, що рве несамовито
нить віків, - не знаю... Сотні рік
ти злила - і залила півсвіту!

Я не знаю, хто той чоловік,
що в твої сліди незахололі
падає губами, як в потік,

і над гулом вод гілляки голі
тулить, ніби руки, до чола:
де шукати?!

Дякувати долі,
я не знаю, звідки ти прийшла.

Ігор Римарук
Відповідь від: 12 Жовтня 2013, 14:05:31
Не багато я чую слів,
Тих, що хочеться, тих, що мріються,
Це не погляд мій змарнів,
Це в мені щось важливе розвіється.

І не скаже мені ніхто,
Що так треба чи просто сталося,
Я зустріла в житті не свого,
І не те, що так довго чекалося.

Я не буду чекати більш,
Мені років не шкода, жилося,
Просто там, всередині, між,
Щось давно і не так зрослося.

© Наталя Вітер
Відповідь від: 12 Жовтня 2013, 14:08:44
Туди, де в синім неба морі
немов тремтить Чумацький Шлях,
я понесу тебе над зорі
в моїх закоханих піснях.

Любові повний до нестями,
мов непогасную свічу,
там, за далекими світами,
нову я зірку засвічу.

Вона сіятиме, жадана,
привітом дальнім крізь ефір…
То будеш ти, моя кохана,
найкраща із небесних зір!

      Володимир Сосюра, 1955
Відповідь від: 12 Жовтня 2013, 14:13:06
Світ який - і не оглянуть зором,
За життя його не обійти.
Знову й знов за обрієм суворим
Нові випинаються мости.

Та кому у мареві дорожнім
Я свою тривогу привезу?
Світ здається сонним і порожнім,
Як тебе немає поблизу.

Василь Симоненко

Відповідь від: 12 Жовтня 2013, 14:19:21
Я прийшов до тебе несподівано,
Я від тебе несподівано піду.
Найдорожча пісня - недоспівана,
А найліпша - та, що не знайду.

Те, що буде,- буде неминуче,
Що було - залишиться навік.
Так люблю я погляд твій засмучений
В мить, як усміх блисне з-під повік.

     Петро Осадчук
Відповідь від: 12 Жовтня 2013, 14:19:59
От і все… Мов зоря, одгоріло кохання…
Одцвіло, облетіло, мов з дерева лист.
Хай очистить страждання. Хай зцілить страждання.
Хай воно воскресить!

Ти поплач, пожурись…

В наших зустрічах криються наші розлуки.
Наше щастя гірчить, як полин навесні.
Хай тебе возвеличать цей біль і ці муки.
Не забудься мені!

Пам'ятайся мені…

Пам'ятайся обличчям, ходою і станом.
Не забудься сльозою гіркою, мов дим.
Ми сповна заплатили за пізнє кохання.
Хай воно помира,

щоб зостатись живим…

Євген Гуцало
Записаний

Отаман

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +435/-41
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 2464
  • Останні відвідини:
    25 Березня 2020, 20:51:10

    Звідки: Бандерівська
ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
« Прочитано #311 : 12 Жовтня 2013, 15:16:42 »

моя душа живе в прокуреній кімнаті,
 в якій лише одне вікно, і те мале.
 моя душа лягає дуже пізно спати,
 закутавшись в своє міцне амбре.

 моя душа сумує й часто злиться,
 мовчить подовгу й виглядує в вікно.
 моїй душі до ранку аж не спиться,
 для неї біль людський - сумне кіно.

 моя душа живе зовсім напроти,
 он третій поверх, те мале вікно.
 для неї усі люди - ідіоти,
 а їхні почуття їй все одно.

 моя душа щодня палить цигарку.
 рівно в двадцять третій сорок три.
 моя душа читає книги в парку,
 коли там гуляють лиш вітри.

 он те вікно.там живе хлопчина.
 той, що у кишенях ні гроша.
 поет із п'яно-сірими очима...
 отой поет і є моя душа.

Автор: Олька Оленька

У неї на стіні з»являлись нові папірці
 Такі яскраві і дрібні
 Такі буденні і прості
 На одних вона писала про людську несправeдливість
 На інших про свою щирість
 Вона любила каву з молоком
 А чай пила лише чорний і з тортом
 Вона хотіла продовжити свій рух
 Але пізно зрозуміла , що для інших вона металобрухт
 Тепер вже сенсу далі йти не має
 Життя пройшло а вона й такі нічого не має
 Лише яскраві папірці
 Які і досі висять у неї на стіні
 І які з»являються їй у кошмарному сні


 Марина Громова
Записаний
кращий курс.знай ресурс.стабільно тут купую вмз
https://obmen.cc/user/ref/3225

Yana

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +971/-6
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 1946
  • Останні відвідини:
    06 Травня 2018, 21:38:53

    Звідки: Калуш
ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
« Прочитано #312 : 14 Жовтня 2013, 21:44:42 »

Минала осінь – тихо, уночі;
приходив ранок, діставав ключі,
і стверджував відвертість невситиму –

що навіть тут, хоч світло навкруги,
не можна оминути ці сніги,
не можна передбачити цю зиму.
      Жадан
Відповідь від: 14 Жовтня 2013, 21:40:37
Опадає листя на алеї,
Між стовпами бовваніє шлях.
В тебе очі дівчини моєї,
Що згубилась у чужих краях.
Попрощались ми в туманну осінь,
(Замовкали стомлені бої).
І її чорняві ніжні коси
Вельми дивно схожі на твої.
Та навіщо згадувать невчасно,
Те далеке в пам’яті шукать?
Ти така замислена й прекрасна
І тепер живеш в моїх думках.
Із дерев зів’яле листя впало,
Тужать за повіткою вітри.
Може, нам для зустрічей зосталось
Два чи три погожі вечори.
Покривається пітьмою простір,
Я усмішку вуст твоїх ловлю.
Так скажи, замислено і просто,
Як вона шептала, що “люблю”!.

Юрій БУРЯКІВЕЦЬ, 1943 р.
Записаний

Yana

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +971/-6
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 1946
  • Останні відвідини:
    06 Травня 2018, 21:38:53

    Звідки: Калуш
ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
« Прочитано #313 : 15 Жовтня 2013, 12:58:34 »

Вы встречали когда-нибудь ту,
Что в холодный ноябрьский вечер
Ради вашей немыслимой встречи
Хоть босой побежит в темноту?

И не спросит лишнего слова,
Лишь согреет озябшие руки,
Для нее Вы не средство от скуки,
Вы – тепло уютного крова.

И так нежно обнимет за плечи,
Чтоб услышать родное дыханье,
День без Вас – как в пустыне скитанье:
Время губит, а вовсе не лечит.

В тех глазах – небесные воды,
И для Вас в смущеньи улыбка,
Для нее Вы – опыт, ошибка:
Так проходят лучшие годы.
_______________________________
Но однажды крича в пустоту,
Слезно спросите: «Где мое счастье?!»,
Только эхо ответит отчасти:
«Всех любил ты, но только не ту......
Записаний

Yana

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +971/-6
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 1946
  • Останні відвідини:
    06 Травня 2018, 21:38:53

    Звідки: Калуш
ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
« Прочитано #314 : 15 Жовтня 2013, 21:22:49 »

Ти не прийшла в вечірній час…
Без тебе день вмирав сьогодні,
Без тебе захід смутно гас
І сонце сходило в безодні…
Ти не прийшла в вечірній час.

Тебе, здавалось, ждало море,
І все не гасли скелі гір,
І все дивилися в простори…
І довго їх останній зір
Шукав тебе і гас на морі.

Ти не прийшла в вечірній час…
Самотньо сонце попрощалось,
І сумно, сумно день погас…
Когось, мов, серце не дождалось,
Хтось не прийшов в вечірній час.

1913

       Олександр Олесь
Записаний

Yana

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +971/-6
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 1946
  • Останні відвідини:
    06 Травня 2018, 21:38:53

    Звідки: Калуш
ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
« Прочитано #315 : 17 Жовтня 2013, 19:00:18 »

Юрко Іздрик
ну хто мені ти? ну хто тобі я? –
два космоси зіткнуті поспіхом
але розповзається мов течія
на фейсі моєму посмішка
коли ти говориш чи навіть мовчиш чи
смієшся так сонячно й смачно
я роблюся ліпшим я роблюся вищим
й мене переповнює вдячність
і кожен твій рух і кожен твій жест
ресурси мої збагачують
я легше долаю черговий свій квест
і також за це тобі вдячний
нам нарізно велено бути проте
не все ще в цім світі втрачено
і вдячний тобі я іще і за те
що так почуваюся вдячно
Записаний

Yana

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +971/-6
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 1946
  • Останні відвідини:
    06 Травня 2018, 21:38:53

    Звідки: Калуш
ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
« Прочитано #316 : 18 Жовтня 2013, 09:24:18 »

Когда мне встречается в людях дурное,
То долгое время я верить стараюсь,
Что это, скорее всего, напускное,
Что это случайность. И я ошибаюсь.

И, мыслям подобным ища подтвержденья,
Стремлюсь я поверить, забыв про укор,
Что лжец, может, просто большой фантазер,
А хам, он, наверно, такой от смущенья.

Что сплетник, шагнувший ко мне на порог,
Возможно, по глупости разболтался,
А друг, что однажды в беде не помог,
Не предал, а просто тогда растерялся.

Я вовсе не прячусь от бед под крыло.
Иными тут мерками следует мерить.
Ужасно не хочется верить во зло,
И в подлость ужасно не хочется верить!

Поэтому, встретив нечестных и злых,
Нередко стараешься волей-неволей
В душе своей словно бы выправить их
И попросту "отредактировать", что ли!

Но факты и время отнюдь не пустяк.
И сколько порой ни насилуешь душу,
А гниль все равно невозможно никак
Ни спрятать, ни скрыть, как ослиные уши.

Ведь злого, признаться, мне в жизни моей
Не так уж и мало встречать доводилось.
И сколько хороших надежд поразбилось,
И сколько вот так потерял я друзей!

И все же, и все же я верить не брошу,
Что надо в начале любого пути
С хорошей, с хорошей и только с хорошей,
С доверчивой меркою к людям идти!

Пусть будут ошибки (такое не просто),
Но как же ты будешь безудержно рад,
Когда эта мерка придется по росту
Тому, с кем ты станешь богаче стократ!

Пусть циники жалко бормочут, как дети,
Что, дескать, непрочная штука - сердца...
Не верю! Живут, существуют на свете
И дружба навек, и любовь до конца!

И сердце твердит мне: ищи же и действуй.
Но только одно не забудь наперед:
Ты сам своей мерке большой соответствуй,
И все остальное, увидишь,- придет!

Эдуард Асадов.
Записаний

Yana

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +971/-6
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 1946
  • Останні відвідини:
    06 Травня 2018, 21:38:53

    Звідки: Калуш
ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
« Прочитано #317 : 18 Жовтня 2013, 12:51:55 »

Ефірні ночі

Аромати ночі відчуваю:
пахкотить бузком, троянди цвітом,
упиваюсь запашистим квітом -
ароматів ночі забавляють...

Вітеречий подих розвіває
пелюстками кругом оповитий,
і окраса розмахом вражає.
Аромати ночі відчуваю:
пахкотить бузком, троянди цвітом

Юлія Розквіт
Записаний

Yana

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +971/-6
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 1946
  • Останні відвідини:
    06 Травня 2018, 21:38:53

    Звідки: Калуш
ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
« Прочитано #318 : 18 Жовтня 2013, 19:05:22 »


місяць заходить у хмару
шабля лягає у піхви
сонце сідає за гору
тане в долонях сніг
ми – випадкова пара
ми невротично ніжні
в цю опівнічну пору
віч-на-віч уві сні
             Іздрик
Записаний

Yana

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +971/-6
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 1946
  • Останні відвідини:
    06 Травня 2018, 21:38:53

    Звідки: Калуш
ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
« Прочитано #319 : 29 Жовтня 2013, 20:30:35 »

Галина Варава
***
Ти кажеш, просто? Ні, воно не просто…
Але зажди, бо він таки прийде,
Отой світанок, сивий, мов апостол,
І нам розкаже істину про день.

Вона впаде тобі на душу тінню –
Прости й повір, покайся і прийми.
Тебе ще хтось закидає камінням,
А хтось до ран притулиться грудьми...
Записаний