Друк

Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

[РЕАЛ]

Приходять хвороби,
Але не приходиш ти.
Приходять інакші бажання,
Але не приходиш ти.
Вмирають коти у два способи,
Але не приходиш ти.
Виходять у різних містах
Книжки про до тебе моє,
Але не приходиш ти.
Мене переслідують люди,
Що схожі на неможливих коханих,
Але не приходиш ти.
Час все періщить за моїми вікнами
Я виходжу на двір і хочу
Аби він мене намочив,
Але час оминає мене
І значить, що ти не приходиш.
Мій одяг скрипить,
Мов суглоби у літніх людей,
Мов крісла у старому автобусі
В русі.
Я плачу коли,
Хтось співає про тебе пісні,
Я плачу,
Бо сльози не прісні,
А значить вони – це не дощ
І ти знову не прийдеш.
Тож часом здається, що часу немає,
Що час не існує зовсім,
Чи що він?
- Хвороби?
- Книжки?
- Про тебе нові пісні?
- Люди, що схожі на
Неможливих коханих,
Які віднаходяться легко
І випадково,
Які посміхаються м’яко
Та не дають номери телефонів.
І звідки щотижня
Хтось кожного разу новий
Пропонує узяти мені
Якесь кошеня?

                            oles_barlig

[Сонечко+]

Есть вечный город названный Разлукой,
По улицам гуляют сквозняки,
Там пустота, почти не слышно звуков,
Лишь тихий плач, от боли и тоски...

Истоптана тропа Воспоминаний,
Ручей Страданий полон горьких слез,
И дует ветер Разочарований,
И вновь в руинах замок чьих-то Грез...

Кто любит и разлюбит - не в ответе,
В тот город не приходят поезда,
А по ночам над городом всем светит
Надежды негасимая звезда....

[РЕАЛ]

 НАШІЙ РЕВОЛЮЦІЇ[/color]  присвячується -

.....без тебе дуже самотньо. У цьому натовпі
облич і сердець сконденсованих в слові «ющенко»
які щогодини байдужіють від задоволення їжею
питвом і теплом відсутности боротьби
є лиш очікування ніц невідомо чого
і підтримка людей що вірять у наше чекання
і те що їхня робота на инших плечах
ми герої. Серед наметів
так далеко від рідних земель сімей та робіт
ми герої без плану подвигів
але з вірою в рай на кінцевій зупинці
за кілька кварталів створені філії пекла
за гроші. Вони спочивають і місія не надихає
ділами своїми звертати увагу народних спільнот
чи кримінального кодексу. Не вистачає тебе
це фіґово проте з тобою було б ще гірше
з’явився би привід ревнувати до небезпек
котрих ще немає та мають створитися
инакше б навіщо стирчав у кордонах
держави в столиці держави. Площа вирує
радісні крики летять помаранчево в небо
мізкам не страшний мороз – моментує дружбу
мов чай у холодні з гарячих рук
голосів площі імена котрих множаться
тут діляться печивом бротом і помаранчами
плюсують заклики руйнівникі бастилій
відпочивають в наметах рахуєш години без тебе
змінюючи шкарпетки задублі від холоду й поту
також від провокацій та спирту минулого вечора
люди все йдуть і ти поступово удома
черговий лимон витискаєш в черговий чай
підпаливши цигарки біґфордів шнур слухаєш музику
нестача якої переходить у надлишок забиваєш
ідеш дзвонити
тобі без котрої дуже самотньо.....

київ, 23-26.11.04     автор невідомий

Хто був - знає . Хто знає - не забуває...   

[РЕАЛ]

      ФЕЯ.

"....Ну і хто ж тебе не сподобає?
Чи хтось іншу захоче звати?
Коли ти за образом і подобою,
Наче фея з цукрової вати...

Чи хтось на тебе не подивиться,
Чи хтось не пірне в очі яскраві?
Побіжать навіть ті, що на милицях.
Схочуть пити тебе, як каву...."

charmed_zb

[Barbi]

Романтиков наверно не осталось...
смотрю вокруг - сплошные реалисты....
а мне черта в характере досталась...
мечтать о том, что близко и не близко...
мечтать о звёздах и планетных далях....
и видеть себя бабочкой над крышей...
я этот мир хочу узнать ...в деталях....
мне кажется я ветра шёпот слышу....
как скучно в мире жить без приключений...
без пикника на солнечной поляне...
без жаркого и тайного свечения
костра, на искры делящего пламя....
жить без мечты о парусах...о сказке...
я не могу - я просто умираю....
и часто я не предаю огласке
всё то, о чём в душе порой мечтаю...
Романтиков наверно не осталось...
кругом - реальность...и в душе нет пыла.
мы все живём в работе и усталость
Наверно в нас романтику убили

[Ne-TA]

Співає  осінь  тихо  колискову,
Не  із  печалі,  не  з  жалю  і  бід,
А  виткану  із  ніжності  й  любові,
Із  мрій,  які  зовуть  тебе  в  політ...

Заплутавшись  в  твоїх  очах  бажаних,
Розпусний  вітер  зацілує  твої  сни,
А  потім  десь  загубиться  неждано,
Залишивши  цілунок  потайний...

І  в  зоряному  сяйві  ти  відчуєш
Мій  погляд,  подих,  поцілунок  мій,
Тебе  ще  більше,  мабуть,  зацілую,
Ніж  цей  розпусний  вітер  моїх  мрій!

Я  навіть  ангелом  для  тебе  появлюся,
Оберігатиму  твій  сон  у  тишині...
Ти  засинай...  А  я  тобі  приснюся,
Та  так,  що  ніч  забуде  всі  пісні!

І  стане  казкою  для  нас  ніч-чарівниця,
Окутавши  весь  світ  в  серпанок  снів...
Тобі  в  цю  ніч  хай  не  лише  насниться,
А  здійсниться  усе,  що  ти  хотів!

[Сонечко+]

Романтиков наверно не осталось...

Ей было сто лет. А ему сто три года.
Их встречи случались в любую погоду
и чаще всего почему-то по средам.
Он просто звонил, говорил: «Я приеду?»

Вот как-то по средам всегда приезжалось.
И даже когда вдруг она простужалась,
встречались они несмотря на простуду,
поскольку она обещала: «Не буду
дышать на тебя!», но, хоть это ужасно,
дышала. Никак не могла надышаться.
И даже – друг друга они целовали…
К ним мальчик в кафе выходил со словами:
«Садитесь, ваш столик сегодня свободен!»
И это случалось при всякой погоде,
и всё отступало – дела и болезни –
ведь каждая встреча могла быть последней:

сто лет и три года, конечно, не шутки.
Они не хотели терять ни минутки.
Объятия – много теплее, чем пледы.
Они были счастливы каждую среду.
В сто лет как-то глупо влюбляться, жениться.
Но годы бежали от них вереницей.
Объятия – много теплее, чем шали.
Встречались они. И дышали. Дышали.

[РЕАЛ]

  Szymborska Wislawa  -  ШИМБОРСЬКА ВЄСЛАВА - польська поетеса - Геній людства. 

в оригіналі -



Echo złożone w chór.

Cebula, to ja rozumiem:

najnadobniejszy brzuch świata.

Sam się aureolami

na własną chwałę oplata.

W nas – tłuszcze, nerwy, żyły,

śluzy i sekretności.

I jest nam odmówiony

idiotyzm doskonałości.


Utopia

Wyspa, na której wszystko się wyjaśnia.

Tu można stanąć na gruncie dowodów.

Nie ma dróg innych oprócz drogi dojścia.

Krzaki aż uginają się od odpowiedzi.

Rośnie tu drzewo Słusznego Domysłu,

o rozwikłanych odwiecznie gałęziach.

Olśniewająco proste drzewo Zrozumienia

przy źródle, co się zwie Ach Więc To Tak.

Im dalej w las, tym szerzej się otwiera

Dolina Oczywistości.

Jeśli jakieś zwątpienie, to wiatr je rozwiewa.

Echo bez wywołania głos zabiera

i wyjaśnia ochoczo tajemnice światów.

W prawo jaskinia, w której leży sens.

W lewo jezioro Głębokiego Przekonania.

Z dna odrywa się prawda i lekko na wierzch wypływa.

Góruje nad doliną Pewność Niewzruszona.

Ze szczytu jej roztacza się istota rzeczy.

Mimo powabów wyspa jest bezludna,

a widoczne po brzegach drobne ślady stóp

bez wyjątku zwrócone są w kierunku morza.

Jak gdyby tylko odchodzono stąd

i bezpowrotnie zanurzano się w topieli.

W życiu nie do pojęcia.

[KATRIN]

 Переклад в студію 

[РЕАЛ]

"...учіться,думайте,читайте і чужому навчайтесь, і свого не цурайтесь." Т.Г.Шевченко

Це я кажу до того, що ми,як словяни , повинні розуміти не тільки ту мову,яка весь простір навколо "пробзділа", а й інші мови дружніх нам словянських народів. ( Вже не йде мова про франко-романську групу мов)

Чим більше знаєш ти мов - тим більше ти людина !


Тому пропоную викладати вірші,тексти на різних мовах в цій темі. Я б з задоволенням почитав на чеській,словацькій,білоруській....

Перекладати, КАТРІН, поезію зовсім не легко (як по новому пишеш). Тому,sorry,перекладу не маю.

[Ne-TA]

Не в праве мы судить, кого не знаем.
И если знаем, тоже не должны.
Как часто мы другого осуждаем,
Играя роли верного судьи.

И выводы свои спешим представить,
На суд горячей и слепой толпы.
О человеке просто забываем,
Что сам он властелин своей судьбы.

И резким словом больше режем душу,
Пытаясь осудить, а не понять.
И вывернув всё личное наружу,
Все косточки до блеска обглодать.

Кто дал Вам право, ну ответьте люди
Жестоко так кого то осуждать?
И сами Вы не знаете, что будет,
А - «никогда», торопитесь сказать.

И говоря о том, что незнакомо,
Вердикт не торопитесь выносить.
Да, мир жесток, но как жестоко слово,
Что мы спешим в эфир произносить...         

_________________________________

Жизнь рисует разные картины,
Мы рисуем разную судьбу,
Сами мы придумываем игры,
Сами же мы делаем беду.
Мы живём, как будто птица в небе,
Иногда она стремится вниз,
Жизнь, словно полёт в большую вечность,
А полёт – длиною в нашу жизнь.
Мы теряем, а потом находим,
Иногда совсем наоборот,
Мы хотим от жизни слишком много,
А порой и вовсе ничего.
Мы «летим» по небу в неизвестность,
И хотим реальность там найти,
Наша жизнь, она как будто вечность,
Наш полёт – длиною в нашу жизнь.
Одинаковые мы, или различны,
Не интересует никого,
Мы живём и наша жизнь – реальность,
Это важно и главней всего.
Видим свет и чувствуем свободу,
Дышим воздухом, который есть,
Выбираем сами мы работу,
А порой довольны тем, что есть.
Жизнь даёт нам много неизвестности,
И её решаем сами мы,
Наша жизнь – полёт куда-то в вечность, 
 А полёт длиною в нашу жизнь.

[РЕАЛ]

Ліричне  - 

 Коли не спиться думаю про тебе,
                    Навмисно поринаю в твої сни -
                              Щоб там усмішкою розмалювати небо,
                                        Зачарувати ніжністю весни…

          Нечутно пригорнуся до обличчя,
                    Торкнусь вустами втомлених повік,
                              Щоби розтанули снігами протиріччя,
                                        З якими долю ти ділити звик…

          У подиху зумій мене відчути
                    Краплин весняних з гілочок верби,
                              В добра бажанні… хочу промайнути
                                        Ні сліду не лишивши від журби…

          І в росах лагідних промінням шепотіти
                    Серед ранкових затишних дібров,
                              В яких ти мріяв птахою злетіти,
                                        Щоб підказати, де живе любов…

          Коли не спиться думаю про тебе,
                    Казки чарую із відвертих слів –
                              Я розділю з тобою власне небо,
                                        Що не живе без кольорових снів…


та ПОВЧАЛЬНЕ  -

Не знущайтеся над часом,
Не гнівіть свого життя.
І не бійтесь передчасно
Завтрашнього майбуття.
 
Не ридайте за минулим –
Нема в нього вороття.
Не живіть тим, що вже було,
Не впадайте в небуття.
 
Там так легко заблукати
Й залишИтись на роки,
Вік безглуздо коротати,
Проти течії плистИ.
 
А реальний час минає,
Не зважаючи на вас.
Він свій хід не зупиняє,
Озираючись щораз.
 
Він свої безцінні миті
Вам дарує без кінця,
Та чомусь для них закриті
Ваші душі і серця.
 
Маєте – не бережете,
Хто ж у тому винен вам?
Тут і зараз не живете,
Не цінуєте свій скарб.
 
Не втрачайте час даремно –
Не дуріть самі себе.
У тупик, де пусто й темно,
Ця дорога заведЕ.
 
І захочете вернути
Колись вбитий вами ж час,
Та можливості не буде,
Не воскресне він для вас!
 
І прозріють ваші очі,
Серце з болю закричить.
Бо воно змінити схоче
Хоч одну-єдину мить.
 
Ви могли, та не зробили…
Успіх поруч був не раз.
Пустоцвітом вік прожили,
Пізно вже… Зійшов ваш час.
 
Щоб душа не рвалась в муках,
Поки час ваш ще біжить,
Вслухайтесь в життя науку
І цінуйте кожну мить!

[Ne-TA]

Никогда не жалей о прошлом,
Всем ошибки позволено делать.
В нашем мире безумном и сложном
Нужно просто в лучшее верить!
Ведь не знаешь, где будет горько,
Где упасть можно, ввысь взвиться
Взмахом крыльев любви только,
Или вдребезги оземь разбиться.
Не жалей,это просто бессмысленно,
Ведь уже не вернуть то, что было,
Возвращаясь во времени мысленно
Не исправить, что память не скрыла.
А терзая себя понапрасну
Ты теряешь жизни мгновения,
Все они быстротечно-прекрасны
Их куда-то уносит время.
Никогда не жалей о прошлом,
Всем ошибки позволено делать.
В нашем мире безумном и сложном
Нужно просто в лучшее верить...       



Говорят, что сильные не плачут
Говорят, им нипочем гроза...
Просто эти люди часто прячут
Красные от слез глаза...
Говорят, что сильные все могут,
Жить без теплых слов и без любви...
Просто эти люди с болью стонут
Там, где нет ушей и болтавни..
Говорят, что сильным все дается
Без усилия и без труда...
Просто этим людям удается
Всю усталость утаить всегда
Говорят, что сильным стать не сложно
Это, как умножить два на два...
Говорить, конечно, все возможно,
Только трудно сильным быть всегда...

[РЕАЛ]

Під павутинкою
під металевою,
між нею лапничок,
над нею сніг,
я стану жінкою
і королевою,
і бездоганною,
і краще всіх.

В гаю лисиця я,
і риба в морі я,
і між камінням я
гнучка змія.
Моя позиція
і територія -
важка, невиграшна,
але моя.

Мені все видно тут
і чутно хруст в яру,
і дичина моя
прийде сама.
На каску, підняту
над краєм брустверу,
не сподівайтеся -
мене нема.

Під павутинкою
під металевою,
між нею лапничок,
над нею сніг,
я стану жінкою
і королевою,
і бездоганною,
і краще всіх.

Олена БІЛОЗЕРСЬКА

[advokat]

Дуже влучні слова про основну більшість сучасного суспільства. Знати б ще хто автор.

Мы любим тех, кто нас не любит,
Мы губим тех, кто в нас влюблен,
Мы ненавидим, но целуем,
Мы не стремимся, но живем.
Мы позволяем, не желая,
Мы проклинаем, но берем,
Мы говорим и... забываем,
О том, что любим вечно лжем.
Мы безразлично созерцаем,
На искры глаз не отвечаем,
Мы грубо чувствами играем
И не жалеем ни о чем.
Мечтаем быть с любимой рядом,
Но забываем лишь о том,
Что любим тех, кто нас не любит,
Что губим тех, кто в нас влюблен.

[yurko]

По тексту мав би бути чоловік. Але за загальним відчуттям виходить жінка.

[Tandylight]

Давайте, будем бережней друг к другу -

Не говорить жестокие слова,

Не требовать расплаты за услугу

И не плести интриги-кружева.

 

Давайте, обходиться без подвохов,

На чьих-то нежных чувствах не играть.

Не нужно превращаться в скоморохов

И без умолку льстить врагам и лгать…

 

Давайте, будем честными друг к другу,

И не пускать для «блага» пыль в глаза,

Не делать из товарища прислугу,

Почаще нажимать на тормоза…

 

Давайте же, ценить чужое время,

Не заставлять людей напрасно ждать.

И уважать ошибочные мнения,

И никогда других не осуждать.

 

И в утвержденьях будьте осторожны -

Не нужно вешать сразу ярлыки.

Обидеть человека так несложно,

На то они и злые языки…

 

Но сколько же страданий и несчастий

Приносим самым близким, дорогим.

Сквозь зубы цедим равнодушно: «Здрасьте».

И сеем зло с намереньем благим…

 

Давайте станем чуточку добрее,

Чуть проще, чище, бережней к другим.

И станет всё прекрасней и светлее -

Мы новый мир любовью создадим.

[РЕАЛ]

Віршик з питань.
01.04.11 12:23
…Що є для тебе співчуття –
Це спів чуття чи півчуття?
Як можна іншого почути,
Коли не мав ти відчуття
Того, що інший відчуває?
Комусь болить. Ти співчуваєш?
Ну, тобто, схожий біль ти маєш?
Чи, виявляючи цікавість,
Ти хід подій спостерігаєш?
Яка різниця між чуттям,
Що має тіло, й почуттям,
Яке ламає душу навпіл,
Нас відрізняючи від мавпи?
Цей вірш-питання недолугий
Встромити в серце леміш плугу
Чи ж зміг для засіву життя?
Чи, може, збуривши відразу,
Бажання автору образу
Вчинити кличе? Небуття
Від світла ділить борозною
Можливість чути почуття…

Azubr
---------------------------------------------------------

Я так хотів би бути...

Я так хотів би бути
весняним вітерцем:
тепло твоє відчути
і заглянуть в лице.


Як сонячний промінчик
торкнувся і побіг,
узяв би вушка кінчик
і лоскотав до ніг.


Легенько обнімав
твоє тендітне тіло
і ніжно цілував усе,
що мені мило.

Ласку і кохання
віддавав до краю...
Любов не є остання-
тобі її бажаю.

Лиш ти не відвертай
свої карі очі,
просто уявляй
такі шалені ночі.

viktor2323

[Ne-TA]

Как-то, смешно, несерьёзно,
Все получается глупо и поздно,
Поздно встречаемся, глупо смеёмся,
Странно живём и смешно расстаёмся.
Жизнь, как плохое кино наблюдаем,
Ищем. Найдём, приглядимся. Бросаем
Любим без памяти, света не видим,
Так же легко мы потом ненавидим.
Жутко боимся хотя б на минутку
Просто как в детстве поверить кому-то.
Правда Смешно? ...Так измены бояться
Чтоб в одиночестве гордом остаться.
Впрочем уж лучше средь моря проблем,
Чем оставаться без разницы с кем.
Просто давайте любить, ненавидеть,
Помнить , прощать и хорошее видеть.
Пусть будет глупо, смешно, несерьёзно,
Лишь бы не вышло обидно и поздно!!!

                           ***

Я такая как есть и совсем не желаю меняться,
А еще не люблю я диктаторских слов “Ты должна…”
Я должна только Богу и в этом не стыдно признаться,
Да и маме с отцом…остальным же я просто нужна:
Я нужна на работе, чтоб были в порядке бумаги,
Я нужна своим детям – в ненастье подставить плечо
И друзьям я нужна, чтобы их поддержать в передряге
И кому-то еще, постоянно кому-то еще…
И не надо меня подгонять под какие-то рамки
И не надо воспитывать или чему-то учить.
Я такая как есть…и души открывая изнанку,
Я безмолвно кричу: “Да меня надо просто любить”.
Надо просто любить, не пытаясь к чему-то примерить:
Как готовит, стирает и может ли долго молчать,
Как ведет себя на людях, станет ли россказням верить,
Чем болела?..и все примерять, примерять…
Я умею понять, никого не виню, не ругаю,
Я умею прощать, в моем сердце ни зла, ни обид.
Я такая как есть!.. и меняться совсем не желаю.
И я знаю уж точно, надо просто ЛЮБИТЬ!!!

[РЕАЛ]

МОЄ НОВЕ ВІДКРИТТЯ - ВІТАЛІЙ ІВАЩЕНКО !!!!!!!! 
 
Читаємо - http://viiv.co.ua/mozaika.html
Відповідь від: 01 Липня 2011, 19:16:46
А це мій ЖЖ друг - Мірек Боднар (нижче його вірші) Побільше б ТАКИХ ДРУЗІВ ! 

....постійне споглядання себе немов порожнечі
постійно ці зриви що переходять у тахікардію
креслиш план відступу обдумуєш лінію втечі
їм залишаєш любов собі – тільки віру й надію

надвечір коли небо приносить зливу та вітер
і з придорожніх дерев на асфальт опадає цвіт
напишеш в листі кілька тьмяних утішливих літер
котрі хтось потрактує як епітафію чи заповіт

можливо ще побачимось щасливо зоставатись
вітання усім хто ревно за мене молився й терпів
прощання липне на устах волокнами цукрової вати
і губиться в повітрі мов серед обширу степів

більше не буде радіопередач і приступів нудоти
птахів та дітей під будинком ранкових поливалок
будеш мандрувати і мандри триватимуть доти
доки шкіра не запахне як руки старих рибалок

доки нарешті не втямиш що твоя відсутність
комусь болить і ниє неначе рана під час дощів
доки не відчуєш задуху у грудях а в роті сухість
що стиснуть як місто весною стискають віття кущів

зникне бажання рухатись далі втіха гнати і гнати
у снах прийдуть обличчя друзів від яких вже відвик
обриднуть нічліжки – готелі колиби та пансіонати
і розляжеться серед ночі твій розпачливий крик....

------------------------------------------------------------------------

солодша за мед за цукрову тростину
чіпкіша за плющ та гінкий виноград
пам'ять що в тілі всю ніч без упину
кришиться дрібно і ранить мов град

приходить тепло і таке відчуття
ніби долоні постійно брудні
так само не знаєш як до пуття
звести ці судоми і згаяти дні

виніс зі всього не так вже й багато
трохи непотребу дрібку прикрас
хоч і траплялись бентежні загати
та якось минав їх твій тихий баркас

світяться садна поблискують шрами –
гідні медалі за програні битви
згадуй всі зорі дерева та брами
що чули твої відчайдушні молитви

може десь знайдеш на самому споді
те що ховалось усі ці роки
може відчуєш той протяг господній
що пам'ять тамує і гасить свічки

----------------------------------------------------------

врешті-решт усе закрутилось спочатку
і знову – вже вкотре – залишився сам
і знову господь поставив печатку
й віддав на поталу нічним голосам

стоїш як примара посеред дороги
як свідок єгови якийсь неприкаяний
навіть вода що долає пороги
минає твій простір грубо покраяний

будеш ще довго і вперто боротися
битись об час мов метелик об лампу
а може натомість як богородиця
отримаєш все відразу та залпом

а втім цей простір і не був твоїм
тому і не варто даремно злитися
спробуй тепер пояснити всім їм
що це як у поїзді додзвонитися:

то з'являється то пропадає зв'язок –
паскудне у оператора покриття
тож краще дивитись як тихий бузок
натхненно шукає собі опертя

достатньо насправді кількох епізодів
аби зрозуміти що це за вузькоколійка
у тебе цих спалахів світлодіодів
за минулі роки було більше ніж кілька

і хоч ти грузнеш у сипких пісках
і бліднеш та марнієш як кульбаба
послухай ще жаске гуцульське ска
з далекого присілка перкалаба

відчуєш в ту мить радість і смуток
і стане воднораз світло та темно
і скажеш собі – непоганий набуток
і грітимеш подихом досвіду зерна