Вільний форум міста Калушa

Please login or register.

Увійти
Розширений пошук  

Форуму:

13 років 6 місяців 19 днів

Автор Тема: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)  (Прочитано 169856 раз)

0 Користувачів і 1 Гість дивляться цю тему.

РЕАЛ

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +242/-1
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 644
  • Останні відвідини:
    31 Січня 2015, 20:22:03

ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
« Прочитано #60 : 07 Травня 2010, 21:46:54 »

від Бовдурятка

Моя молитва без красивих фраз
Ти ж знаєш все й без мене
Всі мої сумніви і сум в очах
І розуму протест шалений

Моя молитва без фальшивого жалЮ
Ти ж розумієш гріх повторний
Я не бажаю ту що так люблю
Я певно сам собі потворний

Моя молитва звернена до Тебе
Ти ж відчуваєш біль мій з середини
Життя моє й моє нікчемне кредо
Прости мені дурній Твоїй людині
Записаний

Azazello

  • Постійний користувач
  • ***
  • Карма +32/-0
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 123
  • Останні відвідини:
    01 Квітня 2014, 22:28:02

    Звідки: Kalush siti
ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
« Прочитано #61 : 07 Травня 2010, 22:22:17 »

Вільям ШЕКСПІР (в перекладі О. Тарнавського)
XLVII.
Між зором й серцем в мене є союз,
Одне із другим співживуть гаразд;
Коли мій зір тебе шука чимдуж,
То серце знає: в ньому ти якраз.
Кохання мого вид з'їда мій зір,
Заманює і просить на бенкет.
A іншим разом гостем в серці зір,
В думках кохання створює дует.
Так через образ твій й мою любов,
Ти, хоч далекий, залишивсь в мені,
Ти від моїх думок не відійшов,
І я все з ними, і вони в мені.
Як сплять вони, твій вид в очах моїх
зве серце — серцю та очам для втіх.
Записаний
Я - Ангел. Только крылья - в стирке, нимб - на подзарядке, а рожки и хвост - это у меня наследственное.

Ne-TA

  • Старожил
  • ****
  • Карма +218/-0
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 359
  • Життя-не ті дні,що пройшли,а ті,що запам'ятались
  • Останні відвідини:
    24 Грудня 2012, 18:18:30

    Звідки: Лесі Українки
ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
« Прочитано #62 : 08 Травня 2010, 00:36:30 »

Ми йшли уздовж холодної алеї,
І поміж нами пролягла дорога,
В серцях давно вже не цвіли лілеї,
Розквітла тільки хризантема вбога.
Тонкі стеблинки з жовтими квітками
Нам віщували довгую розлуку,
Постав безмежний смуток поміж нами,
І ти сказав «прощай», піднявши руку.
Я посміхнулась – то було востаннє,
І звіром прокидався біль утрати,
І до грудей доходило ридання,
То неможливо віршем змалювати.
І здався світ убогим і пустим,
Й весняне сонце душу вже не гріло.
Чи можна порівняти його з тим,
Як зігрівало душу твоє тіло?
Сьогодні вкотре я зосталася одна,
І поруч лиш кружляють пташки-рими.
Несіть йому мої думки й слова!
Я хризантемою постану поміж ними…




В  думках  повіяв  буревій  -
Безжальні    рими  поворотів  долі.
А  я  піддалася  стихії  злій
І  покотились  слізоньки  поволі.

Картаве  полотно    життя
Знітилось    від  ударів  болі.
Вже  сил  нема,  а  майбуття
Не  терпить  зради  і  сваволі.

В  потилицю  мовчання  б’є,
В  очах  відблискує    безодня.
Та  грім  обабіч  все  снує 
І  промовляє  :  «  Ти  –  самотня».

Мовчу...  слова  давно  забула,
Не  знаю  де  добро,  де  зло.
Моя  надія  вже  заснула,
Та  у  думках  ще  щось  брело...

Брело...оце  тендітне  его,
Що  реквієм  співає  по  мені.
Я  чую  все,  та  тільки  власне  ехо
Назавжди  залишилось  встороні.

Ще  все-таки  печуть  кроваві  рани,
А  чорні  круки  доїдають  мою  плоть.
Серед    людей    завжди  ростуть  бур’яни,
А  я  не  в  силі  була  їх  переполоть...
Записаний
Не статками багатими, а в сльозах каяття,
Ми все частіше втратами вимірюєм життя.
       

РЕАЛ

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +242/-1
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 644
  • Останні відвідини:
    31 Січня 2015, 20:22:03

ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
« Прочитано #63 : 08 Травня 2010, 10:21:59 »

Сусід північний, хижий і великий.
Дрімучий злидень, любить не своє.
Колись у греків Янус був дволикий.
А в цих орел двоглавий. Заклює.

Було, приїде, од царя вдостоєн,
все до Москви схиляє на поклін.
А прізвища! Неплюєв. Портомоїн.
Старухін. Єхінєєв. Бутурлін.

Та все усіх об'єднують, та з миром.
Ці об'єднають, тільки попусти.
То їхня слава приросла Сибіром,
а це вже нами хоче прирости.


Ліна Костенко. Берестечко.
Записаний

Ne-TA

  • Старожил
  • ****
  • Карма +218/-0
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 359
  • Життя-не ті дні,що пройшли,а ті,що запам'ятались
  • Останні відвідини:
    24 Грудня 2012, 18:18:30

    Звідки: Лесі Українки
ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
« Прочитано #64 : 11 Травня 2010, 00:48:27 »



До  вчора  переконана  була,
Мої  вірші  я  лиш  для  себе  пишу.
Та  вчора  було сказано  мен,
Що  гріх  я  маю, коли  так  залишу.
Вірші  твої  належать   не  тобі
Хіба  твій  син  завжди  буде  з  тобою.
Вони  як  діти, що  зросли
Теж  хочуть  бути  вже  самі  собою.
Вірші  також, як в  вирій  журавлі
Летіти  хочуть  від   твого  порогу
Ти  їх  у  світ  сама благослови,
І  відпусти  їх, відпусти  в  дорогу
Когось  вони  зігріють  у  журбі,
Комусь  поможуть, як  важка  година.
А  ти  за  них  лиш  тільки  порадій,
Як  пораділа  би  за   свого  сина...

_____________________________

Чому  неспиться  знов  мені?
 Сама  себе  питаю,
 Бо  серце  віддала  тобі
 За  що?  Сама  не  знаю...
 
 Чому  я  згадую  ті  дні,
 Ті  миті  щастя,  ніжні  речі?
 Тепер  та  радість  лише  в  сні,
 А  смуток  давить  мені  плечі...
   
 Чому  не  бачиш  ти  страждань,
 Які  отрутою  киплять?
 І  як  позбутися  бажань, 
 Які  у  серці  знов  горять?

 Чому  несказане  болить? 
 Коли  тебе  побачу,
 Та  тільки  думка  пролетить...
 А  слів  нема  і  знову  плачу....

 Чому  так  хочеться  порою 
 Тебе  проклясти  і  забути?
 Всерівно  образ  твій  зі  мною
 Я  знаю  разом  нам  не  бути...
 
 Чому  мовчиш?  Мене  забув?
 Невже в тобі  то  все  минуло?
 Моє  серденько  ти  не  чув, 
 воно  дарма  в  твоїм  тонуло?
   
 Чому  реальність  не  прийму?
 Не  хочу  того  знати! 
 Я  всеодно  до  тебе  йду.
 Тепер  лиш  в  снах,  коли  йду  спати. 
« Останнє редагування: 11 Травня 2010, 01:15:24 від Ne-TA »
Записаний
Не статками багатими, а в сльозах каяття,
Ми все частіше втратами вимірюєм життя.
       

Ne-TA

  • Старожил
  • ****
  • Карма +218/-0
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 359
  • Життя-не ті дні,що пройшли,а ті,що запам'ятались
  • Останні відвідини:
    24 Грудня 2012, 18:18:30

    Звідки: Лесі Українки
ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
« Прочитано #65 : 12 Травня 2010, 00:04:11 »

Нема  кохання  –  є  ненависть,
Високомірність,егоїзм,
Як  прикриття  чи  навіть  слабість,
Звучить  це  все  як  алогізм.

Страждань  немає  від  любові
І  думати  над    цим  дарма
Вона  не  грає  більше  ролі,
І  холодить  мене  вона.

Я  не  повірю  у  кохання
У  силу  вічних  почуттів
З  мого  уявлення  й  сприймання
Не  хочу  чути  співчуттів.

Та  аморальність  й  лицемірство
Вже  набуває  всіх  висот
І  викликає  сміх  й  презирство
У  вищезгаданних  істот....

Це  все  вважають  за  кохання,
А  як    любов?То  все  ж  одне…
Почута  думка  –  то  зітхання
Таке  можливо  й  обмине.....

Я  не  відторгую  і  карму  –
Закон  відплати  за  гріхи.
А  лиш  вважаю  кару  марну
За  прожиті  в  душі  страхи.....

Хоч  містика  в  житті  існує,
Як  світ  рубінових  прикрас,
Свинцем  в  душі  весь  час  карбує,
Як  новий  зміст  нових  образ…
Записаний
Не статками багатими, а в сльозах каяття,
Ми все частіше втратами вимірюєм життя.
       

Azazello

  • Постійний користувач
  • ***
  • Карма +32/-0
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 123
  • Останні відвідини:
    01 Квітня 2014, 22:28:02

    Звідки: Kalush siti
ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
« Прочитано #66 : 12 Травня 2010, 16:32:08 »

Мов янгол ти зійшов з небес,
Сховав за спину свої білі крила.
В очах небесний запал не погас,
І внутрішня, небесна, ще є сила.

В своїх руках тримаєш цілий світ,
І весь цей світ живе одним тобою.
Як промінь сонця душу всім зігрів,
Ти радуєш усіх людей собою.

Ти - янгол, що зійшов з небес!
З тобою я по справжньому щаслива.
Життя без тебе втратило б свій сенс,
Твоє кохання - моя душа й сила!
Записаний
Я - Ангел. Только крылья - в стирке, нимб - на подзарядке, а рожки и хвост - это у меня наследственное.

Ne-TA

  • Старожил
  • ****
  • Карма +218/-0
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 359
  • Життя-не ті дні,що пройшли,а ті,що запам'ятались
  • Останні відвідини:
    24 Грудня 2012, 18:18:30

    Звідки: Лесі Українки
ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
« Прочитано #67 : 16 Травня 2010, 22:00:35 »

Я  закохаюсь  в  світ  без  тебе,
якщо  тобі  так  буде  краще...
я  заховаюсь  в  чисте  небо,
або  укриюсь  в  лісі,
                                           в  хащах...

і  ти  не  смій  мне  шукати-
образив...
     боляче...
           так!
               плачу...
не  варто  більш  мене  гукати-
нас  разом  більше  я  не  бачу...

іди, 
     без  мене  будь  щасливий-
ми  різні,
       ти  тепер  безкрилий...

______________________________

Глибокий  смутку,  не  лийся  в  душу,
Не  бий  в  віконце  гірким  дощем.
Болючим  щемом  не  рви  серденько,
Не  обвивайсь  довкола  їдким  плющем.
Душі  доволі  вже  того  трунку,
Що  злая  доля  давала  пить,
Наливши  щедро  по  самі  вінця...
Вона  ще  й  досі  мене  болить.
Я  хочу  світла,  що  гріє  душу,
Тепла  і  літа,  троянд  краси…
Бо  серце  –  птаха,  що  прагне  неба,
Мов  квітка  сонця,  трава  роси.
Записаний
Не статками багатими, а в сльозах каяття,
Ми все частіше втратами вимірюєм життя.
       

Azazello

  • Постійний користувач
  • ***
  • Карма +32/-0
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 123
  • Останні відвідини:
    01 Квітня 2014, 22:28:02

    Звідки: Kalush siti
ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
« Прочитано #68 : 17 Травня 2010, 17:47:28 »

Ти відвернувся знов від тої,
що стільки вірила, чекала,
від тої посмішки простої.
яку тобі лиш дарувала.
Щодня обходиш її знов,
вона ж, нещасна, тихо плаче,
ти випиваєш її кров,
і робиш вигляд, що не бачиш.
Та пройде тиждень...може  два...
і знов захочеться любити,
почути лагідні слова,
подарувать коханій квіти.
І знов про неї ти згадаєш,
і знов до неї підійдеш,
і знов всім серцем запалаєш,
і знов для неї ти живеш.
Ти скажеш їй, що так чекала,
про всі бажання і думки,
вона ж когось поцілувала,
і той щасливець був не ти...
Записаний
Я - Ангел. Только крылья - в стирке, нимб - на подзарядке, а рожки и хвост - это у меня наследственное.

РЕАЛ

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +242/-1
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 644
  • Останні відвідини:
    31 Січня 2015, 20:22:03

ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
« Прочитано #69 : 04 Червня 2010, 20:59:51 »

від vityska

..і потім дрібку полину,
щоб дим до обрію полинув...
Ти ще мене не пом"янув,
А вже спокутував провину.
Ти ще хотів сюди прийти,
Та вже не пам"ятав дороги.
Тобі вклонялися чорти
І відьми цілували ноги.
Ти був такий, як Новий Рік -
Врочистий і без міри п"яний,
І твій совино-винний крик
На клапті шматував і ранив.
Ти був такий, що плакав Бог,
Ти йшов у світ без слів і Слова...
Мені ж лишалася любов
І ніч, пуста і полинова.
Відповідь від: 04 Червня 2010, 20:05:00
Під дощооовий настрій....  :(

Сьогодні дощ пішов сухим вином,

Розщедрився - весну довів до бунту

І не намацав пів ногами грунту,

А я - не п’ю, бо вечір за кермом!

А ти не спиш -

Ти поводир комах.

Вони до тебе липнуть, як до Бога!

Сьогодні дощ напився і закляк -

Його додому відведе дорога.

А ми цвіли, як сірі горобці

На тих деревах, що сушились зранку

Весна вже вдруге доливає в склянку,
Бо й досі дощ сухим вином іде.

Юлія Косівчук
Відповідь від: 04 Червня 2010, 20:23:53
Наша зустріч така романтична,
догорає як свічка вночі.
Те, що ми в одне в одному сховані,
знаю я, розумієш і Ти.
Та нічого не можемо вдіяти,
довгі дороги - різні шляхи.
Між зірками і поміж хмарами
губимось я і Ти...
Між хмаринками ми блукаємо -
у зірок холодні світи
не розтоплять образи холода.
Загорнуті в невідомість,
розійдуться наші шляхи.
Губимось, розбігаємось,
повертаємось в нікуди.
Знову візьмеш мене за руку Ти,
в очі глянеш,
між нами - роки....

Відповідь від: 04 Червня 2010, 20:53:44

Поший мені ніч
від fotynija:


Поший мені ніч
                     із клаптиків тіней в кутках
                                       
                    порожніх кімнат.
Я вкриюся нею,
                        я спатиму тихо і чемно
                                                             і диханням стану.
Нічого, опріч
                     забутих слідів на стежках
                                                             вертання назад,
Де понад землею
                          лунали слова надаремно,
                                                                     стелились туманом.

Секунди всі злі,
                        і байдуже нас проминають,
                                                                    і квапляться геть.
Хто добрий - Один,
                             Хто рахує у нас кожен волос,
                                                                          удар кожен в грудях.
Із центру землі
                        вже зоряний дуб проростає,
                                                               впирається в твердь,
Спиняючи плин,
                       і годинники сунуть спроквола,
                                                                     і спогади судять.

Корону вдягни
                      із самотніх твоїх вечорів
                                                            і берись до шиття,
Ти можеш такий
                       ніч скроїти з уламків речей,
                                                                      з усього, що важить.
За день до зими,
                            щоб втекти від німотних дворів,
                                                                                зграї листя летять
У простір чудний,
                             який жодним з мільярдів очей
                                                                               нас не зауважив.
Записаний

Ne-TA

  • Старожил
  • ****
  • Карма +218/-0
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 359
  • Життя-не ті дні,що пройшли,а ті,що запам'ятались
  • Останні відвідини:
    24 Грудня 2012, 18:18:30

    Звідки: Лесі Українки
ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
« Прочитано #70 : 05 Червня 2010, 00:02:18 »

Казали  правду  мені  в  вічі,
а  я  сміялася  до  них...
...до  підлих  слів,  вони  ж  бо  вічні,
а  гомін  у  душі  вже  стих...

Зіграла  свою  пісню  "щирість",
той  тихий  і  приємний  спів
забився  в  мозок  мій,  на  милість...
Я  знову  не  втекла  від  слів...

Нехай  замовкне  світ,  бо  правди...
ні  краплі  правди  в  нім  нема...
Було  вже  так  і  буде  завжди,
слова  живуть... одні  слова...

_____________________________

Зневажаю  цей  світ  за  мізерність,
страшну  злобу,  жадобу  і  гнів.
Витрачаю  життя  на  буденність,
вже  не  бачу  усіх  кольорів.
Тягне  в  ненависть  кожна  дрібниця,
пересуди,  конфлікти,  СЛОВА!
І  тихенька  проста  небилиця
розрізає  тіла,  як  дрова.

Перестаньте  ходити  ногами
по  забутій  вже  Богом  землі.
Чи  лісами,  полями  містами,
чи  босоніж  ходити  чи  -  ні,
вже  не  бачить  ніхто  того  неба,
тих  веселих  завжди  промінців...
Не  потрібно  це  нам  і  не  треба,
ми  убили  у  собі  митців...
_________________________

В  самотності  також  є  очі,
великі  і  сірі,  мов  дим...
Вони  бачать  все,  окрім  ночі,
окрім  тих  засніжених  зим.

В  самотності  також  є  руки...
...  та  тільки  холодні  вони...
Не  терплять  гіркої  розлуки,
не  гріють  їх  рухи  весни...

В  самотності  також  є  серце,
заб'ється  воно  ще  колись.
А  поки  що  тільки  здається,
що  вени  навічно  здались...

В  самотності  також  є  доля.
Нехай  не  щаслива,  сумна.
Але  це  її  власна  воля,
така-от  самотність  чудна...
_________________________

    Маленька,  крихітна  істота,                                                  Жорстоке  немічне  створіння,
    маленькі  досі  почуття.                                                        жорстокі  завше  й  злі  думки.
    Для  неї  мертва  вже  скорбота                                            Вбиває  цілі  покоління
    за  всім,  окрім  свого  життя.                                               й  зриває  молоді  листки.
    Маленька  крихітна  істота,                                                   Жостоке  й  немічне  створіння,
    маленькі  крильця  на  спині.                                                колючі  крила  на  спині.
    В  душі  одна  лише  турбота                                                 Не  має  власного  сумління,
    за  тими  ,  що  живуть  одні.                                                 живе  у  темній  стороні.

                                                       Вони  раптово  покохали,
                                                       Вона  його,  а  він  -  її.
                                                       Як  далі  жити  вже  не  знали.
                                                       Але  боролися  самі.
                                                       Вона  -  проти  його    злодійства.
                                                       А  він-  проти  її  добра.
                                                       Усі  чекали  цього  дійства,
                                                       Коли  ж  закінчиться  війна.
                                                       Вона  неслась  йому  в  обійми,
                                                       а  він  тихенько  пригортав.
                                                       Вона  не  знала,  що  йдуть  війни,
                                                       а  він  нічого  й  не  казав.
                                                       Пекельна  доля,  знову  муки..
                                                       Вона    -  це  ж  янгол,  демон  -  він.
                                                       Вони  трималися  за  руки,
                                                       Але  позаду  світ  гримів.
                                                       Комусь  прийшлось  зробити  вибір,
                                                       Вона  -  це  ж  янгол,  демон  -  він.
                                                       Бо  завжди  чувся  дикий  докір
                                                       з  обох  воюючих  сторін.
                                                       У  неї  ж  було  добре  серце,
                                                       у  нього  тільки  злі  думки.
                                                       І  хоч  шалено  все    здається,
                                                       але  й  у  неї  вже  гріхи.           
Записаний
Не статками багатими, а в сльозах каяття,
Ми все частіше втратами вимірюєм життя.
       

cgr

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +168/-1
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 671
  • старый больной человек.
  • Останні відвідини:
    22 Лютого 2011, 18:24:00

ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
« Прочитано #71 : 05 Червня 2010, 00:36:01 »

Владимир Маяковский.


     ГИМН СУДЬЕ



По Красному морю плывут каторжане,
трудом выгребая галеру,
рыком покрыв кандальное ржанье,
орут о родине Перу.

О рае Перу орут перуанцы,
где птицы, танцы, бабы
и где над венцами цветов померанца
были до небес баобабы.

Банан, ананасы! Радостей груда!
Вино в запечатанной посуде...
Но вот неизвестно зачем и откуда
на Перу наперли судьи!

И птиц, и танцы, и их перуанок
кругом обложили статьями.
Глаза у судьи - пара жестянок
мерцает в помойной яме.

Попал павлин оранжево-синий
под глаз его строгий, как пост,-
и вылинял моментально павлиний
великолепный хвост!

А возле Перу летали по прерии
птички такие-колибри;
судья поймал и пух и перья
бедной колибри выбрил.

И нет ни в одной долине ныне
гор, вулканом горящих.
Судья написал на каждой долине:
"Долина для некурящих".

В бедном Перу стихи мои даже
в запрете под страхом пыток.
Судья сказал: "Те, что в продаже,
тоже спиртной напиток".

Экватор дрожит от кандальных звонов.
А в Перу бесптичье, безлюдье...
Лишь, злобно забившись под своды законов,
живут унылые судьи.

А знаете, все-таки жаль перуанца.
Зря ему дали галеру.
Судьи мешают и птице, и танцу,
и мне, и вам, и Перу.

Відповідь від: 05 Червня 2010, 00:18:26
С приговором судьи дали маху,
Казнённого не воскресить, увы,
Но в назидание другим судили плаху,
На ней невинного лишали головы,


Всё в королевстве подняли вверх дном:
"Казнили невинного вы человека!!!" -
Судьи кричали - "Палач с топором"
Ушел на обычный оклад дровосека...
Відповідь від: 05 Червня 2010, 00:23:17

ось іще классний:

Оборотни в мантиях


Быть может, так сложилась жизнь,
Быть может, негде «тёлке» жить,
Пусть первым камень кинет тот,
Кто ангелом в раю живёт.

Что взять с обычного мента? —
И жизнь не та, и власть – не та,
Начальство за разбой ругает,
Но долю с взяток – вымагает,

Чтоб на семью супруге дать —
Идёт он девок «крышевать»,
И в переходах, на беду,
Берёт с торговок-бабок мзду.

Но есть конклав святых людей,
Осмьнадцать праведных судей,
Что до блаженной седины
Живут судьбой родной страны,

Дана им свыше благодать —
Закон главнейший толковать,
И нет у них других забот —
За что и кормит их народ!

Как пережить, скажи мне, друг,
Пронёсся вражий подлый слух —
Честнейшая судейских рать
Готова Родину предать,

Народ, закон, Отчизну-мать —
Всех извращённо на...ать,
Продажно смысл истолковать
И белым – чёрное назвать,

На Конституцию «ложить»
И с Сатаною подружить,
Им ложь и правда – всё равно,
Раз «пипл» – «схавает» говно!

Не верю, нет, не может быть! —
Неужто смели подменить
Безгрешных праведных судей
На грязных шлюх, с угла б...дей?

Нет, не поверю, не пойму —
Где Прокурор, где СБУ?
Рятуйте, братцы, караул —
Где наш Гарант – убит, уснул?

Всё злобней оборотней ор,
Всё громче, громче волчий хор —
Кабмин и Рада, Прокурор,
Гарант и Суд – на воре вор,

Но спит народ, не слышит он,
Страны сквозь сон последний стон,
Клыкастых оборотней строй
Панует над землёй родной.
Відповідь від: 05 Червня 2010, 00:31:40

Фемиде

Закутанная в тогу шлюха
С кровавым тесаком в руках,
Слепа, глуха на оба уха,
Живешь бомжихою в судах.
Заклинило весы от грязи,
Которой лепятся дела.
Еще бы! Столько всякой мрази
В твоих руках приют нашла.
Приклеились и облепили
Чесоточною коростой.
Тебя имели и дарили,
Как проститутку на Тверской.
Баглаи, Лебедевы, Чайфки, -
Вышинских выблядков орда.
ОМОНов, РУБОПов, СОБРов шайки
Заполонили города.
Воняя потом, страхом, кожей,
Под черной маской, словно тать,
Скрывающей не лица – рожи,
Они готовы всех распять.
Наручниками – не гвоздями
Нас распинали на тебе.
И не крестами, а судами
Россия корчится во мгле.
Фемида! Сдерни с глаз повязку,
Хоть на мгновение прозрей.
В кровавой милицейской смазке
Сегодня миллион людей.
Ублюдки меч твой осквернили,
Ты стала блядью в их руках.
Твои прислужники сменили
Твоих служителей в судах.
Попала ты под “групповуху”
Еще в семнадцатых годах
И стала комиссарской шлюхой
В военно-полевых судах.
Потом, у чрезвычайных троек
Была подстилкой палачей,
В ГУЛАГовские новостройки
Гнала и взрослых и детей.
Менялись судьи, прокуроры –
Любой из них тебя имел.
Они кончали приговором –
Оргазмом многотомных дел.
Годам Россия не подвластна,
У ней особенная стать.
И продолжает сладострастно
Своих детей уничтожать
Фемида – бандерша России,
Ее малины ментовской.
Подонки меч твой оросили
Людской, кровавою росой.
Очнись! Стряхни с себя Указы,
Примерь, хотя б на час, Закон.
От лживой следственной проказы
Уже не крик стоит, а стон.
Взвесь на весах своих, Фемида,
Подставы, пытки, взятки, ложь,
Все унижения, обиды
От спрятанных под маски рож,
Взвесь избиения в ментовках,
Удушье, голод, боль и смрад –
Весь этот путь без остановок
В ГУЛАГовский, российский ад.
Брось на весы все беспределы,
Которые творят в судах...
Тогда ты, может быть, прозрела б
И сжала меч в своих руках.
- - -
Молчишь. Слепая и глухая.
Привычная до боли. Наша...
Ты на земле одна такая -
Фемида с маркой “Made in RUSSIA”!


© Леонид Амстиславский
Записаний
влада проти корупції все одно що бджоли проти меду. (с) Гололобов

Alexander

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +670/-5
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 3342
  • Останні відвідини:
    28 Серпня 2020, 09:03:47

    Звідки: kalush
ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
« Прочитано #72 : 11 Червня 2010, 10:13:48 »

Я думала, что главное
            в погоне за судьбой -
Малярно-ювелирная
             работа над собой:
Над всеми недостатками,
             которые видны,
Над скверными задатками,
             которые даны,
Волшебными заплатками,
             железною стеной
Должны стоять достоинства,
             воспитанные мной.
Когда-то я так думала
По молодости лет.
Казалось, это главное,
А оказалось - нет.
Из всех доброжелателей
             никто не об"яснил,
Что главное, чтоб кто-нибудь
Вот так тебя любил:
Со всеми недостатками,
Слезами и припадками,
Скандалами и сдвигами
И склонностью ко лжи -
Считая их глубинами,
              считая их загадками,
Неведомыми тайнами
              твоей большой души.


Стихи Екатерины Горбовской (цікаво пише,чисто по жіночому)
Записаний
поверь малыш, не в пирогах счастье..

Alexander

  • Ветеран
  • *****
  • Карма +670/-5
  • Offline Offline
  • Стать: Чоловіча
  • Повідомлень: 3342
  • Останні відвідини:
    28 Серпня 2020, 09:03:47

    Звідки: kalush
ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
« Прочитано #73 : 11 Червня 2010, 14:52:34 »

до віршика
Записаний
поверь малыш, не в пирогах счастье..

Tandylight

  • Глобальний модератор
  • *
  • Карма +1051/-0
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 3130
  • Останні відвідини:
    08 Травня 2019, 21:01:31

    Звідки: Київ
ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
« Прочитано #74 : 11 Червня 2010, 15:23:21 »

Казалось, это главное,
А оказалось - нет.
Из всех доброжелателей
             никто не об"яснил,
Что главное, чтоб кто-нибудь
Вот так тебя любил:
Со всеми недостатками,
Слезами и припадками,
Скандалами и сдвигами
И склонностью ко лжи -
Считая их глубинами,
              считая их загадками,
Неведомыми тайнами
              твоей большой души.

 :bouquet:  Теж люблю цей віршик :)
Записаний

Ne-TA

  • Старожил
  • ****
  • Карма +218/-0
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 359
  • Життя-не ті дні,що пройшли,а ті,що запам'ятались
  • Останні відвідини:
    24 Грудня 2012, 18:18:30

    Звідки: Лесі Українки
ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
« Прочитано #75 : 22 Червня 2010, 00:22:52 »

Дати волю собі...

Обернутись  на  мить
у  темряву,  тінь,  у  пустелю.
Кинуть  погляд  у  слід
холодний,  бездушний  (чуттєвий).
Опинитися  там,
де  все  лиш  чорно-біле  та  сіре.
Дати  волю  ногам
і  побігти  вперед  що  є  сили.
Дати  волю  рукам
й  розмалювати  все  у  яскраве.
Дати  волю  думкам
й  заперечити  все,  що  несправжнє.
Дати  волю  душі
й,  заспокоївшись,  розібратись  у  всьому.
Дати  волю  собі
написати  життя  по-новому...

_____________________________________

Любіть  життя,  воно  у  нас  єдине,
Лиш  раз  зустрінемось  на  цій  землі.
Робіть  все  так,  неначе  в  цю  хвилину
Ми  згаснемо,  спочивши  у  пітьмі.

Цінуйте  те,  що  зробить  з  Вас  Людину,
Від  зла  й  ненависті  Ви  душі  бережіть.
Хай  сяє  сонце  в  радісну  хвилину,
Освітить  шлях,  яким  йдете  в  житті.
Записаний
Не статками багатими, а в сльозах каяття,
Ми все частіше втратами вимірюєм життя.
       

Ne-TA

  • Старожил
  • ****
  • Карма +218/-0
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 359
  • Життя-не ті дні,що пройшли,а ті,що запам'ятались
  • Останні відвідини:
    24 Грудня 2012, 18:18:30

    Звідки: Лесі Українки
ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
« Прочитано #76 : 30 Червня 2010, 00:43:05 »





Вночі  вела  розмову  з  небом.
Воно  всміхалося  мені,
кидало  зорі,  пахло  медом,
легенько  гладило  по  тлі,
дивилось  в  очі  -  темно-темні,
а  я  йому  розповіла 
про  свої  сни  чомусь  непевні,
в  яких  щоразу  я  цвіла.

Та  небо  мовчки  споглядало,
сказать  нічого  не  могло.
Лиш  тихий  вітер  крав  лукаво
скарби  з  хмариночок  його.

Ну  що  ж  ,  спасибі  тобі,  небо,
за  ту  зорю,  що  впала  вниз.
Мені  нічого  більш  й  не  треба.
Ще  поговоримо  колись.
______________________

Чи  варто  бути  ідеалом
на  тлі  сторонніх  сірих  лиць?
А  може  краще  вже  з  загалом
вкладатись  на  місця  полиць?
Сидіти  мовчки,    непримітно...
В  руках  прокручувати  зло...
І  жити  так  одноманітно,
щоб  душу  в  пекло  понесло...
Та  ні...  Напевно,  краще  взяти
 із  серця  свого  все  добро.
Його  у  небо  десь  підняти...
і  кинути,  щоб  понесло
понад  горами  світле  сонце,
а  потім  знову  до  полиць
і  знов  закрити  те  віконце,
і  знов  закритися  від  лиць...
Отих  багряних  лиць,  не  сірих...
Що  ніби  ідолом  єси...
Що  ніби  зерен  повні  зрілих,
хоч  підбирай..  та  в  світ  неси...
Та  зерна  ті  волочать  кару,
їх  кожен  може  посадить...
...  немає  в  світі  ідеалу...
Й  нема  кому  про  це  судить......
Записаний
Не статками багатими, а в сльозах каяття,
Ми все частіше втратами вимірюєм життя.
       

Azazello

  • Постійний користувач
  • ***
  • Карма +32/-0
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 123
  • Останні відвідини:
    01 Квітня 2014, 22:28:02

    Звідки: Kalush siti
ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
« Прочитано #77 : 05 Липня 2010, 16:12:30 »

      Зрада

Вечір вже догорів,
Ти стояла одна.
Тихо падала ніч на алеї.
Ти не знала, що він
не чекає тебе,
Він шукає вже інщу лілею.
Не чекай і не плач,
Не сумуй, не ридай,
Він не вартий палкого кохання.
Ти його розлюби,
Зустріч з ним не шукай,
Не ховайся у теплі страждання.
А якщо і колись
Ти зустрінешся з ним,
Ти вдавай, що йому ти не рада
Будь ти горда – як меч,
Будь як камінь тверда,
Хай подумає, що таке зрада?!
Записаний
Я - Ангел. Только крылья - в стирке, нимб - на подзарядке, а рожки и хвост - это у меня наследственное.

Сонечко+

  • Модератор
  • *
  • Карма +801/-5
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 3801
  • Сонячного життя вам, сповненого чудес і сюрпризів!
  • Останні відвідини:
    07 Січня 2021, 18:02:18

    Звідки: з маминого животика
ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
« Прочитано #78 : 08 Липня 2010, 16:43:42 »

ось знайшла вірш. Не думала його викладати, бо дещо він нефоремний. Та мене спонукала ще одна юна смерть (прочитала "калуські пльотки")

До схильних на суїцид

У наших душах світить сонце,
Дає нам затишок, тепло,
Дарує спокій, розуміння
І безтурботності крило.

Але, у кожного бувають
Свої затемнення в житті.
Коли так важко і самотньо
Веде безвихідь до межі.

Коли так хочеться у вічність
Зробити свій останній крок.
І зникне біль, страждання, смуток,
Душа полине до зірок.

Ти думаєш, що ти бажаєш
У цей момент собі добра?!
О, ні! Ти просто утікаєш.
Ти хочеш зла, ТИ ХОЧЕШ ЗЛА!

Ти не довчив життя уроків,
Ти не вловив простеньку суть:
Без труднощів немає щастя,
Без болю сильним не стають.

І мужність – не в стрибку в безодню,
Не в гострих лезах, не в петлі.
А в тому, щоб перетерпіти
Перенародження душі.

Ще буде – нас не зрозуміють,
Прийде жорстокість, зрада, страх…
Та ми не зможем розвиватись,
Коли все гладко, як в казках.

Ми не зуміємо сприймати
Удари долі як урок,
Який навчить, не вниз – до себе
Робити виважений крок.

............І знов в душі засвітить сонце
І дасть нам затишку тепло.
Ти виріс, переріс, ти зможеш
Своє сліпе прогнати зло.
Записаний

yarana

  • Користувач
  • **
  • Карма +55/-0
  • Offline Offline
  • Стать: Жіноча
  • Повідомлень: 54
  • Я - виняток із правил :-)
  • Останні відвідини:
    27 Грудня 2014, 23:37:54

    Звідки: проспект
ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....)
« Прочитано #79 : 08 Липня 2010, 17:28:00 »

всі кімнати захляпані тишею,
усі двері забиті наглУхо.
звідкись взявся комар,
вересканить на вухо,
прорізає повітря. Набрид...
не залИшу я
розчепірене небо розтвОрених
настіж вІкон. В цієї квартири
є традиція снів,
є залатані дири,
шиті білими нитками є
шви розпорені,
розпотрошені, дерті, як нАживо
свіжі рани у стані афекту.
я пишу на стіні:
" супер все і перфектно!"
а надію ховають завжди
майже заживо.

8.06.2010
Відповідь від: 08 Липня 2010, 17:24:12
Лід.Льоду холодного ти накришив повну чашу по вінця сьогодні.
Їж! Замерзай! Пробирається холодом серце, німіють вуста.
Нащо теплом проганяв осінь, кваплячись витекти напередодні
Річкою з диких джерел мого жару і зникнути десь у безодні?
Хутко рвонув, наче вітер. Займуться, як сіно, я думала, сподні.
Шкода. Та ніч, що дарована небом, була не така, не проста.

Ти шолудивим собакою, хвіст підібгавши утік, як з вольера,
Потім на місяць тихенько і жалібно вив. Не дістав до небес!
Здалеку байдуже зорі дивились виставу з нічного партера,
Дивний сюжет, наче взятий з класичних комедій самого Мольєра.
Мертво стояла на коврику з листя ні жінка твоя, ні химера,
Наче сміття, розгортала все сказане. Я ненавиджу тебе!

майже гекзаметр )))
Відповідь від: 08 Липня 2010, 17:27:05
У час застиглий я зрікаюсь спати,
Безсоння ночі надолужить день.
Піснями я уже приріс до хати,
Уже п*яніє серце від пісень.
О. Букатюк

О, де ви, дні? О, ночі, де ви?
О, де ви, всі мої пісні?
Спадає сніжно цвіт вишневий,
жовтіє ваза на вікні.

Пуста. І жовта. Просто ваза.
І просто небо через шкло.
І вітер весь пейзаж розмазав,
перекроїв, як Пікассо.

А ранок тане, мов цукерка
в дитячім ротику. Плечем
я притулюся до одвірка -
нагрітий сонцем, обпече...

Вібрує спека у повітрі,
а я не зрахувала сни,
яких зреклась. Зреклась на вістрі
непризабутої весни.
Записаний
У всіх країнах мови як мови, інструмент спілкування, у нас це фактор відчуження. Л. Костенко.