Тема: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....) (Прочитано 194274 раз)

Отаман

Не можу заставити мене полюбити
Та більше,не заставляю себе.
Я буду шукати де знов себе діти.
Але де немає тебе.

Ти більше не глянеш в мої темні очі
Де небо безкрає,де хочуть тебе
У них не побачиш ти залишки ночі
Я..не заставлю тебе

Більш не торкнуся рук пелюстками
По шовковім тілі де серце не щемить.
Мабуть ми забудем ,що було між нами
Раз Ні-то нехай не болить.

Давай розійдемось,хайі що буде далі..
А може ти раптом навчишся любить.✿ܓ
АіЯ

Alexander

Я повстречала его весною,
Он был художник почти известный,
Мы целовались с ним под сосною -
И он женился, поскольку честный.

Он пил немного, он был негрубым,
Такое счастье лишь раз бывает!
Одно смущало - почистит зубы
И вечно тюбик не закрывает.

Но я внимания не обращала -
Такой мужчина мне небом даден!
И всё по-бабьи его прощала,
Всё - даже тюбик, будь он неладен...

А он, рисуя, впадал в нирвану,
То вдруг обнимет - люблю, и баста!
То вдруг, проказник, потащит в ванну -
А там открыта зубная паста

А я, как дура - носки стирала,
В супы ложила бульонный кубик,
И всё просила, всё умоляла:
"Почистил зубы - закрой, блин, тюбик"

А он, скотина - ну как нарочно:
"Всё это, Глаша - второстепенно!"
Скажите, девки - ну разве можно
Любить и гадить одновременно?!

И я с досады ушла к соседу,
Ведь у соседа - вставная челюсть.
На полке тюбик от бленд-а-меду
Лежит закрытый. Какая прелесть...

Виктор Третьяков

Yana

Папороть
Птиці зелені
у пізню пору
спати злетілись
на свіжий поруб.

Тихо спустились
на жовту глицю
птиці зелені,
зелені птиці.

Крилами били,
пера губили,
голови сизі
низько хилили.

Пні навкруги –
їхні родичі кровні.
Зрізи на пнях –
наче місяць у повні.

Птиці зелені!
Що ж вам ще треба?
Маєте місяць.
Маєте небо.

Та на зорі,
в золотаву пору
птиці зелені
рвонулися вгору.

Тільки злетіть
не змогли, не зуміли:
тісно було,
переплутались крила.
© Ліна Костенко

Yana

Ліна Костенко
ЧАДРА МАРУСІ БОГУСЛАВКИ

Вузенька вуличка. Стіна, повита хмелем.
Татари сплять, сьогодні в них байрам.
Високий дуб, по-українськи - нелинь.
Святе письмо, по-їхньому - Коран.

Чого я тут? Ще й, кажуть, Богу слава,
що я жива, що в мене муж паша.
А я- Маруся. Я- із Богуслава.
У мене є непродана душа.

О, як він любить, як він мене палить!
Як він мене цілує уночі!
Каблучки нанизав по дві на кожен палець.
Браслети на руках, на шиї дукачі.

І я ходжу, володарка темниці.
Скриплять у тиші двері за дверми.
Блищать очима слуги темнолиці,
мені у ноги стелять килими.

Ох, килими, барвисті килимочки!
Фонтан, кальян і сльози на зорі.
Носила я і плахту, і віночки, -
ну, як мені, чи гарно у чадрі?

І меч, і правда - цноти не жіночі.
Люблю чадру - і чорна, і густа.
Коли татарам брешуть мої очі,
ніхто не бачить, як тремтять вуста.

Мого лиця не видно під чадрою.
Мій муж поїхав. Тоскно мені. Жду.
А то б я їм здавалася чудною, -
чого я зблідла і куди іду.

Чого дивлюся в море, у тумани.
Чого, як тінь, блукаю уночі.
…Бряжчать мені невільницькі кайдани.
А я шукаю сховані ключі.
Відповідь від: 18 Липня 2013, 00:20:25

Леона Вишневська
Бачити - не означає вірити.

Дивлюсь тобі крадькома у вічі
і бачу як зіниці зайнялись, мов гніт.
Іронія не повторює двічі,
тебе не врятує соломинка,
якщо совість й без того по вуха в багні.

Нервово сіпається повіка,
хвилювання азбукою Морзе передає сигнал.
Ти б так не ризикував, ризик – недолік юного віку,
мудрість починається з великих літер у історіях,
обрамлених пораненим тілом перших глав.

Хоча, кому я це розповідаю? П’ятикласнику,
що незграбно закинув власну гідність,
мов підручник у ранець.
Легковажному блазню, що отримав найкраще,
але без зайвих зусиль цього не зберіг…
Не чекай, щоб загоїлись рани,
не шукай шлях до щастя, знай – ти сам головна з доріг.

Lyolik

http://kostenko.electron.com.ua/menu3_1.html Заходите сюди?

Yana

Ні....

Трошки інші джерела....

є така річ – точка неповернення
а є ще кажуть горизонт подій
я раніше був майже впевнений
що людині не варто бути самій
що людина повинна мати пару
бодай пару друзів чи пару калош
бо та котра над чайником пара –
це просто хмара де ховається дощ

так от із чайником я ще можу жити
однак терпіти людину поруч – вже ні
бо в своєму малому приватному світі
почуваюся як на громадянській війні
хоч ніби-то й нема з ким воювати –
все воно майже рідне і навіть трохи своє
але стрьомно бачити у власній хаті
інших вкотре згадуючи що інші таки є
ну й нехай собі будуть значить я не самотній
тут немає поділу на «чужий» і «свій»
але я вже звик сам стелити собі постіль
і зникати вві сні як за горизонтом подій
точку неповернення таки перейдено
хоч невідомо куди цей перехід веде
тож віднині лишаюся жити з дзеркалом
несуттєво – як довго
несуттєво – де
Іздрик

Lyolik

ДОЛЯ

Ти розминувся з долею своєю,
Коли стежками юності блукав.
Світ зла боровся з совістю твоєю,
А ти терпів, і плакав, і кохав.
Та вирвати найглибше ,,Я" в батавах
Ніхто з душі твоєї не зумів.
Світ за вікном гудів в гучних забавах,
А ти ночами на молитві млів.
І ти так прагнув вирватись на волю,
Позбутися своєї сліпоти,
В молитві обійшов всі грані болю,
І падав, не здолавши висоти.
Пекло нещадно серце бунтівливе,
І ти горів, і у вогні конав,
Ти вже пізнав, яке воно зрадливе,
І в безнадії й відчаю кричав.
І ти хилився, як підтятий колос,
Життя прокляв у молодості літ,
Убив себе й тоді почув той голос:
"Візьми мій хрест і повернися в світ!"

о.О.Кривобочок
Відповідь від: 18 Липня 2013, 00:31:16

ІЛЮЗІЯ

Ми - всього лиш ілюзія життя,
Хоч це звучить як голос забуття,
Хоч це сприймаєм наче хворий сон
В помешканні без сонця, без вікон.
Крізь пальці нам просочується час,
І не збагнемо, що немає нас.
Ми як туман, якого вже нема,
Як древня мова, мертва і сумна.
Ми - хмари тінь на березі ріки,
Та цей обман здолав земні віки.

о.О.Кривобочок

Отаман

ПОСТІЛЬ

Невдячна осінь
В душу напартачила.
Дощами очі
В сірості замучила.
Я ще тебе, до толку,
Не пробачила.
Не маю права,
А, до біса, скучила.
Вагітні хмари,
Літаками різані.
Підгнивше листя
Стогін свій навіює.
Вже другий день
Я ніц не їм —
Не лізе. Ні.
І з ліжка не встаю —
Не вмію я.
У тиші міль сопе,
Злітає янголом.
Тебе здійма, як Бога,
Понад стелею.
Танцює осінь
Це останнє танго нам.
Я нашу постіль
Потім позастелюю.
ЛЮБИ

Люби мене, як любить вітер дощ,
Коли, загравшись, падає в калюжі
І мучить ними панорами площ.
Люби мене! Чи то ніяк, чи дуже!

Хай бракне слів (дурниці теж слова)!
Люби мене, як горобці — фонтани!
Як їх послід — з цементу голова!
Як бейліс — лід, який у ньому тане!

Люби мене, як пісню у думках,
Що зависає на весь день без шансів.
Як автомат в твоїх міцних руках,
З якого ти відстрілюєш коханців.

Усіх, хто претендує пострілять
На результат зусиль твого кохання.
Люби мене, щоби, чи люблю я,
Не виникало в голові питання!

РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ

Моя маленька крапочка над «І».
Твої двікрапки після «Ще?» «А саме?.»
На усмішці знак оклику стоїть.
Давай без пауз… А рядками!
Як знак питання тіло моє вже.
Твоє тире умовності замінить.
А далі будуть лиш окличні міни!
Напишеш — і продовжимо. Авжеж?
Трикрапкою заслухаються стіни.

ДОЗА

В заплющені очі
Збираються сльози.
Залежна. Я хочу.
Твоєї дози.
А щойно відчую:
Ти поряд.
І краще.
Лікуватись від цього "горя"?
Нізащо!
СМС

У мовчанці мого телефону.
Було чути, як дихають кнопки.
Ти мене розбудив... ще сонну.
І невиспану в пханні пробки.
Йшов тролейбус. Хитався в боки.
Сонце в вікна лилось, як диво.
Ти мені написав. «ПОКИ
Я Є
ТИ БУДЕШ ЩАСЛИВА!»

ПОРОДИСТИЙ КІТ

Я на тобі звилася, наче кішка.
Отак засну. Не тяжко ж? Тоді — гладь!
Твій голий торс віднині замість ліжка.
Хай стукають сусіди: «Що за бл..?!»
Націлувалась до тремтіння вусів.
Соплю, соплю, аж серце — у хвості!
То граюсь, лоскочу, то притулюся,
То укушу, подряпаю… Не ті
Нявчать коти під вікнами блохасті!
(… Сусід по стінах гатить молотком)
Хіба я винна, що у мене … щастя
З найкращим ще й породистим котом!

МИЮЧИЙ ЗАСІБ

Я твій запах виводжу дустом,
Відшкрібаю з грудей і вуст.
Тільки з пам'яті, де не пусто,
Не бере, не змиває дуст.
Я вже тричі була у душі.
Вже хотіла, було, втекти
Так твій запах запав у душу.
Чим від мене помився ти? [smg id=4829]

Цілувати, де ти захочеш,
Забирати, що ти дозволиш.
Я — маленька зіронька ночі
Так низько не падала ніколи.

ХУДОЖНИК

Малюй на мені фігури любові
До щирих зітхань, до безтями, до крові.
Учора були лише поцілунки…
Малюй! Ніби я — це папір для малюнку!

Запинка тіл.
Дотрахались до ручки.
Ти мучив,
Я домучила.
Хотів
Такої сучки?

РАЙ

Подивися — відчуй.
Підійди — поцілуй.
Обійми — роздягни.
Віднеси — не засни.
Розкажи — покохай.
Спільний сон...
Спільний рай.

ksenya

Поки я е ти будеш щаслива ....
П. С. Ну i останне речення з "люби"...

Yana

от любви до безумия пара шагов.
та же пара шагов от порока до власти.
счастье-это когда понимают без слов.
если этого нет-значит, это не счастье.

от любви до потери-минута в пути,
и минута в пути от разлуки до встречи.
счастье-это когда ты не можешь уйти.
если можешь уйти-значит, хвастаться нечем.

от любви до безумия- сутки бежать,
друг до друга бежать, распадаясь на части.
счастье-это когда тебе нечем дышать.
если это не так -значит это не счастье.

Yana

По вулицях ходять мертві,
та їх не бачить ніхто.
Свічки їм не ставлять у церкві.
Крізь них проїжджають авто.

Ніхто їм не скаже: Здрастуй.
Ніхто не присвячує шпальт.
У місті не топчуть рясту,
у місті топчуть асфальт.

Обличчя втомою стерті.
Облом. Тарапата. Бедлам.
По вулицях ходять мертві.
Вони не читають реклам.

Не їм сигналять клаксони.
Не їм мигтить світлофор.
Безсмертні душі безсонні,
над ними святий омофор.

І там, де тіні простерті
каштанів і лип вікових, —
по місту блукають мертві,
які ще люблять живих.

© Ліна Костенко, "Річка Геракліта"

Lyolik

На небі xмари xробаками
повзуть торкаючись землі
Згоріла ратуша, аж страшно
З новинами по КМТ минають дні....

"Кінця початок", xтось голосить
У відповідь йому - "Та Ні"
На форумаx міщани постять
В всесвітній мережі минають дні....

Після ремонту труб асвальт знов не зарили
На підвіеонні кактус чийсь зацвів
Кар'єр Домбровський води затопили
Немає сили...... xай минають дні..........

Отаман

Та тут пишуть про кохання
А ти по будні,сірі дні
Ти молодий
пиши зітхання,
Та вже хоть про діти малі

КалУшу вже багато років
і ще стільки ж простоїть
Мине іще багато років
Поки розсіл нас не згноїть ✿ܓ

Lyolik

Ми не розлучимось ніколи
Навіть розсіл не роз`єднає, не погноіть нас

Старенькі фото нагадають,
Де мож колись купити було квас

І перші зустрічі й зідxання
От, Отаман, спасибі за напоминання

Що дасть можливість оминути
Демографічне вимирання

Отаман

Вибач мені
За учора й сьогодні
Вибач мені
І за напередодні

Вибач мені
Що не був таким вчора
Вибач мені
Я не правий був,соррі

Вибач мене
Що себе так поводжу
Вибач мене
Інших слів не знаходжу

Вибач мене
Дай спокутувати провину
Вибач мене
Твою любиму.. АІЯ ✿ܓ

Отаман

з невикладеного

.
ні про кого. може завтра писатиму про щось інше

Приховано: Показати

[smg id=4846]

Приховано: Показати

Yana

Кожного разу, коли вони зустрічалися,
коли сварилися і сперечалися,
все перекочувалося і не закінчувалось,
і кожного разу повітря засвічувалось,
з очей виганяючи найменший сумнів,
і історія їхніх дивних стосунків
не мала продовження і жодного змісту,
але варта того, щоби її розповісти.

Коли вони втомлювалися і поверталися,
коли вивітрювалися і не віталися,
боролися вперто зі своїми видіннями,
і говорили тільки з псами і тінями,
вони трималися болю і відчаю,
знаючи, що тільки їхньою вбивчою,
понівеченою, північною ніжністю
можна посперечатися з вічністю.

І коли їх вчергове ламало і кидало,
і планети над ними пливли розхитано,
коли їх знаходили ранками тихими,
відслідковуючи їхнє дихання,
вони зупинялися в мороці теплому,
й освітлювали навколишню темряву
зірками, сигналками й сірниками,
переплітаючись язиками.

І кожного разу, коли їх відспівували,
відстрілювали і хором підспівували,
ніби життя кримінальних ангелів
вичитували з церковних євангеліїв,
переповідали їхню історію,
темну, спотворену і нескорену,
переписану,
недоговорену,
ними самими
вкотре повторену.
Жадан

Отаман

Люблю твої парфуми
Ти так приємно пахнеш.
Не мій хоч темперамент.
Та всеодно інакше

Люблю твої парфуми
Ти ними пахниш груди
Люблю туди ниряти носом
І потім пахне всюди

Люблю твої парфуми
На носі мов на лапах
Сьогодні ще побуду
А завтра знов
Прийду на запах
АІЯ ✿ܓ

Lyolik

Парфумом пахуть груди
В повітрі запах блуду
Та я його не буду...
Бо завтра хтось пообіцяв, що ще пробуде

Відповідь від: 01 Серпня 2013, 00:10:56

Респект Отаману, що між Жаданом, Л.Костенко та іншими поетами, доволі часто читаю вірші Отамана

Продовжуй!

Yana

Побачити сонце крізь хмари сумні,
Весняну веселку ловити рукою,
ЇЇ не спіймавши, пройтись по траві,
Приємній на дотик, я мрію з тобою…

Зустріти під ранок ранкову зорю
І спостерігати, як над головою
Кружляють краплини у танці дощу
Під супровід вітру, я мрію з тобою…

В земному раю опинитись на мить,
Де квіти чарують своєю красою.

Від їх аромату, що серце п’янить,
Завмерти на місці, я мрію з тобою…

http://ualife.com.ua/index.php/smsandgreating/love/1663-2012-03-17-18-49-54

Вільний форум міста Калушa

Форуму:

Автор Тема: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....) (Прочитано 194274 раз)