Якщо комусь із вас доведеться побувати в Ботанічному музеї, що в Нью-Йорку, на Манхеттені, то обов’язково запитайте: "Що в експозиції найдавніше?" А тепер тримайтеся, бо відповідь буде незвичайна: вас приведуть до діорами, на якій увічнили фрагмент Десни, конструкцію житла, зроблену з кісток, клинописи, муляжі чоловіка та жінки (ймовірних жителів того часу). І напис: "12 тисяч років до нашої ери, українське село".
Мезинські браслети
Отож, батьківщиною всесвітньо відомого поселення кроманьйонців доби пізнього палеоліту є територія сучасної України. Саме тут, на території Мезинського національного природного парку, що на Чернігівщині, є Мезинська палеолітична стоянка мисливців на мамонтів, вік якої - майже 20 тисяч років.
1906 року козак Сисой Кошель заходився споруджувати хату й під час земляних робіт знайшов значну кількість кісток викопних тварин. Згодом злива розмила поруч лівий схил яру, оголивши великі кістки мамонта. Місцевий священик відправив їх до Чернігова. На знахідки звернув увагу правитель справ Чернігівської губернської вченої архівної комісії, відомий краєзнавець Петро Добровольський. За його ініціативою в жовтні 1907 року на місці знахідки провели невеличкі розкопки, які дозволили отримати унікальні артефакти для традиційної виставки старожитностей, що відбулась у серпні 1908 року з нагоди проведення в Чернігові XIV Всеросійського археологічного з’їзду.
Виставлена посеред зали купа кісток мамонта привернула увагу науковців. Український учений (на той час приват-доцент Санкт-Петербурзького університету) Федір Вовк помітив у грунті, що залишився на кістках, дрібні кремінці з ознаками штучного розщеплення.
У серпні 1908 року він відвідав Мезин і виявив тут "справжню палеолітичну стоянку на берегах Десни". Ці археологічні дослідження й поклали початок наступним розкопкам (1909, 1912-1914, 1916, 1930, 1932 і 1954-1961 років). До вивчення мезинських старожитностей згодом долучилися відомі науковці Леонід Чикаленко, Михайло Рудинський, Петро Єфименко.
Вивчаючи археологічні старожитності Мезина, фахівці виокремили п’ять господарсько-побутових комплексів. Одному з дослідників стоянки Івану Шовкоплясу мезинські житла нагадали конусовидні чуми північних народів, іншому - Івану Підоплічку - яранги.
Реконструйовані пам’ятки вражають своєю досконалістю та простотою. Основу-каркас будинків складали дерев’яні жердини, вкопані з нахилом у землю по краю підлоги та скріплені між собою. Дерев’яний каркас зовні накривався шкірами тварин. Для укріплення та утеплення житла стіни й покрівлю у три яруси обкладали кістками тварин. Цокольна викладка з черепів мамонта була присипана землею. Другий ярус складався переважно з лопаток мамонта. Увінчували й прикрашали будівлю роги північного оленя та бивні мамонта. На стрісі розміщувався череп вовка - тотем жителів Мезинської стоянки (тотем - у первісних віруваннях - це тварина, рослина, предмет або явище природи, які служили об’єктом релігійного культу роду або племені і вважалися його родоначальником або охоронцем).
Науковцям удалося підрахувати, що на будівництво тільки одного з мезинських будинків було використано 300 кісток тварин, серед яких понад 270 кісток мамонта. Загальна вага будівельних конструкцій досягала 2,5-3 тонн, площа становила 20 квадратних метрів. Неподалік розміщувалися надвірні вогнища, виробничі ділянки та ями-льохи. Навколо будинку археологи зафіксували близько восьми тисяч фрагментів кременю, загальна ж кількість кремінних виробів, знайдених на стоянці, сягає 113 тисяч!
Вважається, що це був найбільший за площею господарсько-побутовий комплекс Мезинської стоянки. Спочатку будинок являв собою звичайну житлову споруду, якою взимку користувалися скоріше за все три родини. Але з часом будинок став непридатним для проживання.
Згодом мезинці провели тут "поточний ремонт" та облаштували в цьому приміщенні своєрідну ритуальну залу. До такої думки вчені дійшли на підставі вивчення кісток мамонта - двох нижніх щелеп, лопатки, стегнової й тазової кісток, уламка лобової частини черепа, які були розписані червоною вохрою, а також колотушки з бивня мамонта.
Крім того, в скупченні кісток трапився "шумкий" набірний браслет, що складався з п’яти ізольованих пластин, вирізаних із бивня - своєрідний музичний інструмент типу кастаньєт. Кожна пластина орнаментована ялинковим візерунком, ромбічною фігурою. Цей витвір пізньопалеолітичного мистецтва дивує досконалістю виконання, з якою майстер-різьбяр зміг за допомогою примітивних кремінних різців та свердел відділити від бивня пластини шириною 12 міліметрів, товщиною два міліметри та зробити отвори діаметром 1,5 міліметра для сполучної нитки!
На долівці поряд із музичними інструментами знайшли голку та вісім проколок, якими користувалися мезинські артисти, коли змінювали одяг під час магічного дійства. Тут же дослідникам трапилися фрагменти прикрас-підвісок із морських молюсків та кісток. Поблизу знаходились залишки червоної та жовтої вохри (2-3 кг), що слугувала для гримування й фарбування тіла.
Кількість учасників музичного "ансамблю" становила не менше шести-семи осіб. Розмістившись біля будинку, цей колектив "грав" перед усіма мешканцями стоянки. Після виконання "музичні кістки" поверталися на своє місце й складалися "гіркою". Там і застав їх обвал даху багато тисяч років тому.
Тривалий час призначення цих кісток бентежило розум дослідників. Лише у 70-х роках київський археолог Сергій Бібіков звернув увагу, що на лопатці помітні сліди ударів. На підставі висновків трасологічної та судово-медичної експертиз встановили, що по кістках били молоточком із рога північного оленя, який теж було знайдено в розкопках. Для підтвердження цієї гіпотези залучили експертів: археологів, палеонтологів, палеотрасологів, медиків, фотоаналітиків, мистецтвознавців. Усі вони одностайно дійшли сенсаційного висновку: цей комплекс є єдиним відомим у світі палеолітичним оркестром ударних інструментів. Таким чином, Мезинська знахідка поклала початок розвитку нового наукового напрямку - археологічного музикознавства.
Крок за кроком велася робота з відтворення палеолітичної музики. До Київського інституту судових експертиз запросили музиканта-ударника, який за допомогою "кісточок" пальців руки обережно програв по різних частинах лопатки ударний ритмічний мотив, який було записано на магнітну стрічку.
Більш розгорнуту програму зі здобуття звуків із мезинських музичних кісток удалося здійснити лише після реставрації та консервації їх в Ермітажі. На підготовлених таким чином інструментах колектив музикантів-ударників зіграв ритмічну мелодію, партитура якої була розроблена з урахуванням народної північної ритмічно-танцювальної етнографічної традиції. Отже, була відтворена музика, "написана" за доби палеоліту. Копітка багаторічна робота завершилася 1980 року випуском платівки з відтворенням звучання прадавнього оркестру на фірмі "Мелодія".
Нова хвиля інтересу до палеолітичної музики здійнялася вже в нашому столітті. 2001 року її запис було відцифровано та розміщено в Інтернеті. 2003 року в Чернігові відбулося перше публічне виконання музики епохи палеоліту військовим оркестром штабу Північного оперативного командування.
Археологи виявили у Мезині унікальні мистецькі вироби, зокрема широкий браслет, вирізаний із мамонтового бивня, прикрашений меандровим орнаментом, що символізував безкінечність життя на Землі. Датується це зображення 18 тисячами років до Різдва Христового. Його нанесли кремінним різцем, а в сучасній техніці виконання гравірування за допомогою штихеля. У такій же техніці виконано геометричний орнамент на 20 скульптурних мініатюрах (5-10 см заввишки), яких науковці поетично охрестили пташками-жінками з бивня мамонта.
Меандрове зображення приписують грекам. Але як воно з’явилося на стоянці первісних людей у Мезині за тисячі років до давніх греків? Отже, виходить, греки запозичили його з Пра-України.
Загалом, орнамент із кутів, зигзагів, ромбів, меандрів і прямих ліній притаманний не лише мезинським старожитностям, але й іншим палеолітичним пам’яткам Центральної Європи, проте саме мезинський комплекс мистецьких творів первісної людини-кроманьйонця повсюдно визнано хрестоматійним.
На міжнародному з’їзді антропологів та археологів 1912 року у Женеві український вчений, полтавчанин із козацького роду, Федір Вовк представив результати дослідження Мезинської стоянки, що належить до епохи пізнього палеоліту. Він же визначив дату народження української нації - ХІХ-ХV тисячоліття до нашої ери. Так світова наука дізналася про існування самобутньої культури, що існувала на території сучасної України в період від XVII до X тисячоліть до нашої ери. Про її самобутність свідчать сенсаційні знахідки - браслети, перші в світі музичні інструменти з кісток мамонта (свідчення, що народжувалась співоча нація, яка набуде рекордної кількості пісень - близько 300 тисяч) та різьблені жіночі фігурки - культ Жінки-Матері, характерний саме для давніх українців.
Понад 40 років досліджує Мезинську стоянку Василь Куриленко. 1965 року він заснував музей Мезинської стоянки, що з часом перетворився на краєзнавчий. Він проводив археологічні дослідження прилеглої території, відкрив декілька давньоруських городищ. Знайшов "чортові пальці" - закам’янілі залишки молюсків, мешканців моря, хвилі якого плескались на цих землях багато мільйонів років тому. Мезинський музей - найбільший сільський музей у Європs. В ньому серед іншого експонується малюнок, нанесений на витончений браслет із кістки мамонта. Його розшифровують як найдавніший календар.
Радянський історик Борис Фролов звернув увагу на чудові витвори мистецтва кам’яного віку - два браслети з мамонтової кістки з меандровим орнаментом, знайдені ще 1908 року на верхньопалео-літичній Мезинській стоянці. Їхнє вивчення наштовхнуло на думку, що це не що інше, як календарі двадцятитисячолітньої давності! Календар має п’ять зон, три з яких виконано меандром, а дві - зигзагами. Усього в зонах 30 меандрів, кожен з яких складається з 12 ліній. Загалом таких ліній 360.
Фролов пригадав, що жерці-астрономи Стародавнього Єгипту тривалість року розподіляли саме на 12 місяців, а кожен місяць - на 30 днів. До них додавали п’ять "зайвих" днів, які не входили до жодного місяця і присвячувалися пам’яті померлих. Виходить, єгипетська традиція започаткована ще в кам’яному віці.
Згодом дослідник зайнявся двома зонами, які складались із зигзагоподібних ліній. Орнамент першої зони такий: шість зигзагів по сім ліній у кожному - отже, 42 лінії. У другій зоні - вісім зигзагів, або 56 ліній. А загалом - 14 зигзагів, 98 ліній.
Фролов знав про описаний етнографом Євгенією Орловою архаїчний місячний календар, яким ще донедавна користувалися чукчі. Він налічував 14 тижнів по 7 днів, усього - 98 днів. Етнографами описано також місячний календар із 10 синодичних місяців, що ним користувались індіанці Північної Америки. Індіанці пояснювали вченим, що такий календар найбільше відповідає суті людини (бо в неї, мовляв, по 10 пальців на руках і ногах, вагітність триває 10 синодичних місяців тощо). Можливо, з цим прадавнім місячним календарем наших предків пов’язано походження нашої десяткової системи числення.
Але ж на мезинському браслеті нанесено 564 лінії, тобто 20 синодичних місяців! Як це пояснити? Виходячи з гіпотези, що наші давні предки рахували день і ніч окремо, Фролов вважає, що тут не 20, а лише 10 синодичних місяців, як і в календарі індіанців. Далі: якщо два "зайвих" зигзаги однієї зони приєднати до іншої зони, то в ній буде 282 лінії, тобто саме 10 синодичних місяців. А в трьох зонах загалом міститься 366 ліній - кількість днів сонячного року. Таким чином, на мезинському браслеті бачимо досить удалу спробу поєднання сонячного й місячного календарів.
Автор
Тема: На рахунок всього Українського. Українська державність. Нація. Куди ідем. Наше місце в світовій геополітиці (Прочитано 347770 раз)