Справу святих Апостолів з поширення та збирання новозавітних книг продовжували найближчі учні та співпрацівники їхні на ниві Христовій, так звані «мужі апостольські». До таких належать: Климент Римський, ап. Варнава, Ігнатій Антіохійський, Полікарп Смирнський, Юстин Філософ, Папій Ієрапольський, Іриней Ліонський та ін. У своїх творах вони часто цитують відомі всій Церкві писання апостолів. Правда, цитування у них було здебільшого не таким, яке прийнято зараз, не буквальне, а так зване глухе, коли фрази наводились у вільній редакції, очевидно по пам’яті. Але і в такому вигляді наведені ними тексти дають можливість зробити висновок, що їм була відома більшість новозавітних канонічних книг. Якщо ж врахувати територіальний ареал їх писань, то виявиться, що новозавітні книги були вже відомі не лише в Палестині, а й у Сирії, Малій Азії, Римі. А це, в свою чергу, вказує, що самі книги були написані значно раніше ІІ ст., як про це й свідчить Церковний Переказ.
Наведемо деякі свідчення про мужів апостольських.
Святий апостол Варнава — учень і співпрацівник апостола Павла. Збереглось від нього одне послання, написане у 80-х роках І ст. У ньому він наводить дві фрази з Євангелія від Матфея: «Я прийшов покликати не праведників, а грішників до покаяння» (9; 13), «багато званих та мало обраних».
Святий Климент Римський походив з поганів, прийняв хрещення від апостола Петра і був третім єпископом Римським. При імператорі Траяні був відправлений на заслання в каменоломні Херсонеса, де і загинув як мученик за віру.
Достовірним вважається одне його послання — до коринфян (95 р.). У ньому він наводить дві цитати: з Євангелія від Матфея та від Луки, супроводжуючи їх фразою: «Говорить Господь в Євангелії».
Церковний історик ІV ст. Євсевій свідчить, що святий Климент переклав з єврейської на грецьку мову Послання ап. Павла до євреїв.
Святий Ігнатій Антіохійський (богоносець) — учень Іоанна Богослова, другий єпископ Антіохії. Згідно з переказом Ігнатій був саме тим хлопчиком, якому Господь, обіймаючи, сказав: «Істинно кажу вам: якщо ви не навернетесь і не будете, як діти, не ввійдете в Царство Небесне» (Мф. 18; 3). Життя своє він закінчив мученицьки: за наказом Траяна в Римському Колізеї був розірваний голодними звірами.
В семи посланнях святий Ігнатій наводить цитати з усіх чотирьох Євангелій. Про Євангелія говорить як про книги, добре відомі, відрізняє їх від апостольських послань. У Посланні до філадельфійців він пише: «Євангеліє містить дещо надзвичайне, а саме — пришестя Господа нашого Ісуса Христа, Його страждання і воскресіння. Так улюблені пророки звіщали про Нього, Євангеліє є звершення».
Святий Полікарп Смирнський — учень св. Іоанна Богослова, майже сорок років був єпископом Смирнським. Життя закінчив мученицьки за віру — спалений на вогнищі в 155 р. Від нього збереглось одне послання — до філадельфійців, у якому він наводить дослівно цитати з перших трьох Євангелій (Мф. 5; 3; 10; 6; 13; Мк. 14; 28; Лк. 6; 37—38).
Святий Юстин Філософ — письменник-апологет, теж постраждав за віру Христову, усічений мечем у 165 р. Від нього залишилось дві апології і «Розмова з Трифоном іудеєм», у яких він проявив глибоке знання новозавітних книг. У ньому налічується 127 євангельських текстів з усіх чотирьох Євангелій. Часто Юстин супроводжує євангельські тексти словами: «Апостоли в написаних ними оповіданнях, які називаються Євангеліями, передали…»
Папій, єпископ Ієрапольський — учень апостола Іоанна Богослова, добре знайомий з Полікарпом Смирнським. Ним написано п’ять книг, але вони не дійшли до нашого часу. Історик Євсевій наводить з них деякі уривки у своїй «Історії Церкви», де Папій дає точні відомості про походження Євангелій. Ось що наводить Євсевій з одного твору Папія: «Матфей склав оповідання єврейською мовою, а перекладали його хто як міг. Марк, колишній коментатор Петра, з точністю, наскільки зберегла його пам’ять, написав те, що Христос і говорив, і творив, хоч і не по порядку, тому що не слухав Господа і не супроводжував Його. Він був супутником Петра…»
У ХІХ ст. були відкриті дві нові древні християнські пам’ятки писемності: «Дідахі», написані близько 120 р., і «Пастир Єрма», близько 140 р. Вони також вказують на знайомство їх авторів з апостольськими творами.