Друкувати сторінку - ЕСЕ.ЕСЕ.ЕСЕ.

Різне => Для душі => Тема розпочата: Gorec від 16 Квітня 2010, 00:29:36

Назва: ЕСЕ.ЕСЕ.ЕСЕ.
Відправлено: Gorec від 16 Квітня 2010, 00:29:36

Люблю читати оповідання в стиллі есе. Коротко, доступно, цікаво. Закінчуючи читати є можливість ще памятати з чого почав. :)
Пропоную ознайомитись з творчістю Густав Водички-Юрия Топчия.

Приховано: Показати

Шкода, що на російській мові, але помоєму цікаво. Мені, як трішки сумновато то все заходжу на його сайд підзарядитись. :hot :hot :hot
Даю посилання: http://vodichka.com.ua/ (http://vodichka.com.ua/)
Відповідь від: 16 Квітня 2010, 00:15:06

Для тих хто не розібрався з сайтом. З справа димить кава, збоку неї книжкова полиця. Клікніть на книжку і відкриється перелік оповідань. :drink

Назва: ЕСЕ.ЕСЕ.ЕСЕ.
Відправлено: Софія від 16 Квітня 2010, 15:30:00

Дякую,Gorec.Сподобався Густав Водичка,особливо "справка землеміра",і "нетелефонна розмова".

Назва: ЕСЕ.ЕСЕ.ЕСЕ.
Відправлено: Люся від 30 Квітня 2010, 19:30:42

"Готовность индивидуума в любой момент превратиться в вооруженную оппозицию определяет степень его социальной полноценности. Чего можно ожидать от нации, когда в мужчинах воспитывают комплекс вины за естественное желание потрогать парабеллум? Ничего, кроме покорности тупого стада.
В результате юридических ухищрений украинский мужчина стал похож на петуха, которому отрубили клюв и вырвали шпоры. Имея право на протест (согласно Конституции), он не имеет права на оружие (за исключением охотничьего). То есть жениться можно, но секс запрещен. Украина — территория старых демокртических традиций. Здесь понятие свободы было неотъемлемо от права владения оружием. Нет оружия — нет угрозы и, соответственно, нет смелых лидеров и прогресса. А самое главное — у нас нет чувства собственной значимости"
Як мені це подобається!

Назва: ЕСЕ.ЕСЕ.ЕСЕ.
Відправлено: Gorec від 30 Квітня 2010, 19:42:42

Но так не было. И, возможно, не будет, если товарищ маузер поддержит нашу беседу.
(Густав Водичка 2007 "Селекция угрозой" )

Назва: ЕСЕ.ЕСЕ.ЕСЕ.
Відправлено: Люся від 01 Травня 2010, 11:11:03

А сьогодні таке можливо? А чи є отамани, здатні організувати громадянський самозахист?

Назва: ЕСЕ.ЕСЕ.ЕСЕ.
Відправлено: Azazello від 19 Травня 2010, 12:57:05

Життя - це гра

Життя – це складна схема комбінацій, що створюють реальність у певній заданій площині. Кожна людина задумується над сенсом життя та ставить сакральне питання: що робити із своїм життям? Чи можна його змінити?
І так, і ні. Насправді дійсність така, яку не можливо описати словами та інтерпретувати у правильному ключі. Кожен дивиться на життя через призму своїх суб’єктивних переконань, поглядів та досвіду. Але цей самий досвід виникає завдяки людським стереотипам поведінки, шаблонам, правилам. Інформація про сутність життя потрапляє у людську свідомість із різноманітних джерел: інтернет, радіо, телебачення, книжки, спілкування з різними людьми та інші фактори. Але це суб’єктивні фактори, а у реального життя не буває об’єктивності.
Де існує чітка інтерпретація слова «життя»? Не доцільно копатися у довідниках, філософських трактатах, бо вони оперують базовими поняттями, що несуть вербальну інтерпретацію. А цей світ не піддається жодним категоріям, межам, правилам чи законам. Життя – це лише слово з п’яти букв, що вигадало людство. Процес існування людини доволі умовний та неоднозначний. Наскільки можна бути впевненим, що існує поняття "тут" і "зараз"? Адже ця впевненість – це вже одна із суб’єктивних категорій.
Якщо усі процеси в житті несуть вербальну інтерпретацію, то де можна знайти справжню відповідь? Філософія життя – це гра слів. Гра, бо ми не сприймаємо істину в іншій формі, окрім словесної або інтуїтивної. Але інтуїція також не до кінця вивчене явище. Та й взагалі, що ми знаємо про життя? Що воно існує? А звідки це існування бере початок та де закінчується? А що існує ще до цього початку?
Якщо немає чіткої відповіді, то треба відштовхуватися від стартової точки, яку не можна заперечити. Процес розмірковування над життям, пошук відповідей, спроби змінити своє життя на краще та досягти власних цілей – це гра. Отже, життя – це гра у реальність.
Людина вибирає деякі правила гри. Наприклад, які вчинки сьогодні можна зробити: хороші чи погані. Від чого можна позбутися та що нового придбати. Але гравці не усвідомлюють своє місце в цій грі. Існує одне незмінне правило, про яке більшість забуває. Можна міняти будь-які декорації, правила свого життя, розширювати межі можливостей та свободу існування. Але не можливо змінити факт гри, бо людина народжується у ній. Кожен грає по-своєму і змінює правила, а дехто пливе за течією, дотримуючись правил більшості гравців, яких доцільно називають «сірою масою».
Формат цієї гри можна обрати довільний. Старт починають усі майже в однакових умовах. В процесі гри, люди розчаровуються, радіють, отримують задоволення та невдачу, програють етапи та піднімаються на вершину. До фінішу доходять також усі, але фініш гри для кожного різний. Можна грати усвідомлено, змінюючи декотрі правила; можна просто грати без складностей, нічого нового не придумуючи та поступово наближаючись до фінішу; можна вдавати, що ніякої гри не існує і обманювати себе, відчуваючи несправедливість самого існування. Але позитивне життя чи негативне – це усвідомлений вибір людини в процесі цієї гри.
Якщо змінюється відношення людини до даної гри, то змінюється і сама гра. Тобто, фарби, якими грає життя залежать виключно від бажання гравців, в якому вигляді вони бачать гру: світлу або темну, плюс чи мінус.
Ця гра проста і водночас складна. Кожен гравець по-своєму грає, хтось створює собі перешкоди на шляху життя, а хтось впевнено та легко доходить до заданої мети. Гра для кожного індивідуальна, але водночас гра і колективна для усього людства.
Життя – це гра. Гра, в яку ми маємо грати, якщо нас у неї запросили. Інша річ, що не потурбувалися нам розтлумачити правила гри. Але правил не існує і свобода вибору обмежується самим вибором. Якщо грати чесно і не намагатися обійти інших гравців «брудними» методами, то бонуси в цій грі будуть траплятися дуже часто. Якщо робити усе навпаки і намагатися порушити гру інших гравців, то виникають перешкоди та знімаються очки, які є мірилом людського здоров’я.
Отже, гра триває доти, доки гравці у неї грають. І навіть після фінішу гра відбувається...тільки в новому вимірі...

Назва: ЕСЕ.ЕСЕ.ЕСЕ.
Відправлено: Alexander від 19 Травня 2010, 16:19:14

привіт,Азазелла :)
в мене є багато но!
але скажи мені - ти це придумала,чи десь скопіпастеріла :)

Назва: ЕСЕ.ЕСЕ.ЕСЕ.
Відправлено: Люся від 19 Травня 2010, 16:20:49

Цитата: Azazello від 19 Травня 2010, 13:57:05

Життя – це гра. Гра, в яку ми маємо грати, якщо нас у неї запросили. Інша річ, що не потурбувалися нам розтлумачити правила гри. Але правил не існує і свобода вибору обмежується самим вибором. Якщо грати чесно і не намагатися обійти інших гравців «брудними» методами, то бонуси в цій грі будуть траплятися дуже часто. Якщо робити усе навпаки і намагатися порушити гру інших гравців, то виникають перешкоди та знімаються очки, які є мірилом людського здоров’я.

Дуже точно, як на мене.
Справді дійсність - це всього навсього сукупність наших відчуттів про неї. І те яка вона - залежить від нас. Дійсністю можна керувати так, як можна керувати нашими відчуттями.

Назва: ЕСЕ.ЕСЕ.ЕСЕ.
Відправлено: Alexander від 19 Травня 2010, 17:38:57

дійсностю не можна керувати :)
человек смертен, но это было бы еще полбеды. Плохо то, что он иногда внезапно смертен, вот в чем фокус! ...
Воланд.

Назва: ЕСЕ.ЕСЕ.ЕСЕ.
Відправлено: Люся від 19 Травня 2010, 18:12:23

це, якщо життя сприймати тільки з матеріальної, суто фізіологічної точки зору. Але і матеріальне є таким, яким ми його бачимо. Колір, є всього навсього певна довжина світлової хвилі, весь спектр якої ми не бачимо, але це не означає, що його не існує. Так само і з іншими проявами якостей матеріального світу. Тобто це все - всього лиш сукупність наших відчуттів про нього. Хто знає чи вони правильні. Більше того, вони не пояснюють дуже багато фундаментальних питань а саме: де початок, де кінець, в чому сенс, чому ми саме такі, а не інакші, що таке час, що таке простір, що таке матерія?

Назва: ЕСЕ.ЕСЕ.ЕСЕ.
Відправлено: Alexander від 19 Травня 2010, 18:35:29

ти думаєш Люся що я тут,ти помиляєшся :)
но я і не там,я незнаю де я буду коли ти читатеме цей пост :)
різниця між учора, сьогодні й завтра – не більше, ніж ілюзія :P

Назва: ЕСЕ.ЕСЕ.ЕСЕ.
Відправлено: Azazello від 21 Травня 2010, 18:21:24

Ще великий Шекспір зауважив, що “все наше життя театр, а люди у ньому актори”. Тобто вже тоді людям на гадку спадала думка, що все життя, власне, – велика гра із різними ставками, різними призами, ризикована, непередбачувана, але така захоплива гра. Хтось виграв, хтось програв. Але, загалом, вийшов переможцем... Бо живеш, а не існуєш...

Назва: ЕСЕ.ЕСЕ.ЕСЕ.
Відправлено: Люся від 24 Травня 2010, 20:53:59

"Он прижился у нас со времен татарского нашествия или раньше — с того самого момента, когда мы осознали, что истинное равенство — это коллективный беспредел, а право народного обычая — лучше всякой другой законности.
Украинцы генетически отрицают государственность. В неясных границах степной вольности мы столетиями укрепляли свой дерзкий дух и всякий раз, когда кто-нибудь пытался нас вытянуть оттуда за чуб и приучить к нормальной европейской жизни, мы упирались, хитрили и все делали по-своему.
Чтобы скрыть тайну украинской природы, мы разыгрываем роль несчастной жертвы, которой мешали построить свое государство всякие нехорошие агрессоры"

Це мені здається перегукується з нашою темою про громадянське суспільство. Чи не так? Тут є художні гіперболи, але загалом....
Відповідь від: 24 Травня 2010, 20:48:46

"Поголовно уклоняясь от налогов, мы никого не смеем осуждать. Все — от президента до базарной торговки — находятся в заговоре против ненавистного государственного бремени. Как в старину, мы все воруем и честно делимся добычей. У нас каждый имеет возможность осуществлять насилие согласно вдохновению. Кто-то предпочитает открыто обвешивать покупателей. Кому-то нравится безнаказанно избивать окружающих милицейской дубинкой и даровать при этом княжеские милости. Можно не платить за квартиру, грабить банки, пить водку с налоговым инспектором, раздевать проезжих на границе и крутить дули каждому, кто не понял, что значит свобода."
Відповідь від: 24 Травня 2010, 20:50:44

"Казак нуждается не в государстве, а в привилегиях. Украинец привык быть вооруженным и лично свободным. Он не умеет платить подоходные налоги. Это государство обязано платить ему за то, что он умный и красивый. Когда мы получали жалованье от шепелявых поляков и пьяных москалей, все было нормально. А теперь что делать? Где найти источник чуждой нам государственности, который будет нас финансировать за то, что мы ему морду не набили?"

Ну хіба можна було б влучніше сказати?

Назва: ЕСЕ.ЕСЕ.ЕСЕ.
Відправлено: Azazello від 05 Липня 2010, 15:32:16

Хорхе Луис Борхес

Роза Парацельса

В лаборатории, расположенной в двух подвальных комнатах, Парацельс молил своего Бога, Бога вообще, Бога все равно какого, чтобы тот послал ему ученика. Смеркалось. Тусклый огонь камина отбрасывал смутные тени. Сил, чтобы подняться и зажечь железный светильник, не было. Парацельса сморила усталость, и он забыл о своей мольбе. Ночь уже стерла очертания запыленных колб и сосуда для перегонки, когда в дверь постучали. Полусонный хозяин встал, поднялся по высокой винтовой лестнице и отворил одну из створок. В дом вошел незнакомец. Он тоже был очень усталым. Парацельс указал ему на скамью; вошедший сел и стал ждать. Некоторое время они молчали.
Первым заговорил учитель.
— Мне знаком и восточный, и западный тип лица, — не без гордости сказал он. — Но твой мне неизвестен. Кто ты и чего ждешь от меня?
— Мое имя не имеет значения, — ответил вошедший. — Три дня и три ночи я был в пути, прежде чем достиг твоего дома. Я хочу быть твоим учеником. Я взял с собой все, что у меня есть.
Он снял торбу и вытряхнул ее над столом. Монеты были золотые, и их было очень много. Он сделал это правой рукой. Парацельс отошел, чтобы зажечь светильник. Вернувшись, он увидел, что в левой руке вошедшего была роза. Роза его взволновала.
Он сел поудобнее, скрестил кончики пальцев и произнес:
— Ты надеешься, что я могу создать камень, способный превращать в золото все природные элементы, и предлагаешь мне золото. Но я ищу не золото, и если тебя интересует золото, ты никогда не будешь моим учеником.
— Золото меня не интересует, — ответил вошедший. — Эти монеты — всего лишь доказательство моей готовности работать. Я хочу, чтобы ты обучил меня Науке. Я хочу рядом с тобой пройти путь, ведущий к Камню.
Парацельс медленно промолвил:
— Путь — это и есть Камень. Место, откуда идешь, — это и есть Камень. Если ты не понимаешь этих слов, то ты ничего пока не понимаешь. Каждый шаг является целью.
Вошедший смотрел на него с недоверием. Он отчетливо произнес:
— Значит, цель все-таки есть?
Парацельс засмеялся.
— Мои хулители, столь же многочисленные, сколь и недалекие, уверяют, что нет, и называют меня лжецом. У меня на этот счет иное мнение, однако допускаю, что я и в самом деле обольщаю себя иллюзиями. Мне известно лишь, что есть Дорога.
Наступила тишина, затем вошедший сказал:
— Я готов пройти ее вместе с тобой; если понадобится — положить на это годы. Позволь мне одолеть пустыню. Позволь мне хотя бы издали увидеть обетованную землю, если даже мне не суждено на нее ступить. Но прежде чем отправиться в путь, дай мне одно доказательство своего мастерства.
— Когда? — с тревогой произнес Парацельс.
— Немедленно, — с неожиданной решимостью ответил ученик.
Вначале они говорили на латыни, теперь по-немецки.
Юноша поднял перед собой розу.
— Говорят, что ты можешь, вооружившись своей наукой, сжечь розу и затем возродить ее из пепла. Позволь мне быть свидетелем этого чуда. Вот о чем я тебя прошу, и я отдам тебе мою жизнь без остатка.
— Ты слишком доверчив, — сказал учитель. — Я не нуждаюсь в доверчивости. Мне нужна вера.
Вошедший стоял на своем.
— Именно потому, что я недоверчив, я и хочу увидеть воочию исчезновение и возвращение розы к жизни.
Парацельс взял ее и, разговаривая, играл ею.
— Ты доверчив, — повторил он. — Ты утверждаешь, что я могу уничтожить ее?
— Каждый может ее уничтожить, — сказал ученик.
— Ты заблуждаешься. Неужели ты думаешь, что возможен возврат к небытию? Неужели ты думаешь, что Адам в Раю мог уничтожить хотя бы один цветок, хотя бы одну былинку?
— Мы не в Раю, — настойчиво повторил юноша, — здесь, под луной, все смертно.
Парацельс встал.
— А где же мы тогда? Неужели ты думаешь, что Всевышний мог создать что-то, помимо Рая? Понимаешь ли ты, что Грехопадение — это неспособность осознать, что мы в Раю?
— Роза может сгореть, — упорствовал ученик.
— Однако в камине останется огонь, — сказал Парацельс.
— Стоит тебе бросить эту розу в пламя, как ты убедишься, что она исчезнет, а пепел будет настоящим.
— Я повторяю, что роза бессмертна и что только облик ее меняется. Одного моего слова хватило бы чтобы ты ее вновь увидел.
— Одного слова? — с недоверием сказал ученик. — Сосуд для перегонки стоит без дела, а колбы покрыты слоем пыли. Как же ты вернул бы ее к жизни?
Парацельс взглянул на него с сожалением.
— Сосуд для перегонки стоит без дела, — повторил он, — и колбы покрыты слоем пыли. Чем я только не пользовался на моем долгом веку; сейчас я обхожусь без них.
— Чем же ты пользуешься сейчас? — с напускным смирением спросил вошедший.
— Тем же, чем пользовался Всевышний, создавший небеса, и землю, и невидимый Рай, в котором мы обитаем и который сокрыт от нас первородным грехом. Я имею в виду Слово, познать которое помогает нам Каббала.
Ученик сказал с полным безразличием:
— Я прошу, чтобы ты продемонстрировал мне исчезновение и появление розы. К чему ты при этом прибегнешь — к сосуду для перегонки или к Слову, — для меня не имеет значения.
Парацельс задумался. Затем он сказал:
— Если бы я это сделал, ты мог бы сказать, что все увиденное — всего лишь обман зрения. Чудо не принесет тебе искомой веры. Поэтому положи розу.
Юноша смотрел на него с недоверием. Тогда учитель, повысив голос, сказал:
— А кто дал тебе право входить в дом учителя и требовать чуда? Чем ты заслужил подобную милость?
Вошедший, охваченный волнением, произнес:
— Я сознаю свое нынешнее ничтожество. Я заклинаю тебя во имя долгих лет моего будущего послушничества у тебя позволить мне лицезреть пепел, а затем розу. Я ни о чем больше не попрошу тебя. Увиденное собственными глазами и будет для меня доказательством.
Резким движением он схватил алую розу, оставленную Парацельсом на пюпитре, и швырнул ее в огонь. Цвет истаял и осталась горсточка пепла. Некоторое время он ждал слов и чуда.
Парацельс был невозмутим. Он сказал с неожиданной прямотой:
— Все врачи и аптекари Базеля считают меня шарлатаном. Как видно, они правы. Вот пепел, который был розой и который ею больше не будет.
Юноше стало стыдно. Парацельс был лгуном или же фантазером, а он, ворвавшись к нему, требовал, чтобы тот признал бессилие всей своей колдовской науки.
Он преклонил колени и сказал:
— Я совершил проступок. Мне не хватило веры, без которой для Господа нет благочестия. Так пусть же глаза мои видят пепел. Я вернусь, когда дух мой окрепнет, стану твоим учеником, и в конце пути я увижу розу.
Он говорил с неподдельным чувством, однако это чувство было вызвано состраданием к старому учителю, столь почитаемому, столь пострадавшему, столь необыкновенному и поэтому-то столь ничтожному. Как смеет он, Иоганн Гризебах, срывать своей нечестивой рукой маску, которая прикрывает пустоту?
Оставленные золотые монеты были бы милостыней. Уходя, он взял их. Парацельс проводил его до лестницы и сказал ему, что в этом доме он всегда будет желанным гостем. Оба прекрасно понимали, что встретиться им больше не придется.
Парацельс остался один. Прежде чем погасить светильник и удобно расположиться в кресле, он встряхнул щепотку пепла в горсти, тихо произнеся Слово. И возникла роза.

Назва: ЕСЕ.ЕСЕ.ЕСЕ.
Відправлено: Лалія від 18 Вересня 2010, 15:32:22

Знайшла таке в неті. Мене пройняло. :good

********************************************************************************************
Привіт ти мене не знаєш..
Я та хто живе майбутнім, та хто щодня збирається зробити зарядку але продираючи вранці очі, відчуває себе настільки нещасною, через необхідність думати, діяти, брати відповідальність, що починає страждати і жаліти себе вже виходячи з ваної кімнати.
Я дістаюсь до роботи на підніжці автобусу, як усі...
Не важливо що цей вуйко у зручному кріслі забув, що в його салоні живі пасажири..Не важливо, що ледве теплі, але ще живі і спробуй йому про це нагадати, до кінця маршруту він витрясе з тебе залишки душі...
Ні то нормально, просто дихати нема чим… зайшов дядечко, він певне не мився вже з тижня два і не прав свої речі з минулого Нового року Але то таке…
Потрібно просто відчинити ширше вікно маршрутки..
- Ні?
- Чому?
- Бо Вас протягне? То ще ж лише осінь..

Ця осінь, вона таки прийшла
Ти чула коли не будь Tommy Emmanuel і його The Mystery? Ні?
А якось послухай, якщо тобі подобається осінь..
Завжди коли читала Муракамі, не могла збагнути навіщо він називає силу силенну музичних груп про які я навіть не чула, певне тому що він приймає світ через звуки.Кажуть вчені, що музика впливає на наш настрій. Вона задає темп нашому мозку і він собі коливається на цих хвилях, якщо ці хвилі сумні то і настрій у нас відповідний... Ти можеш розревітись просто неба або навпаки ні з того ні з сього зрадіти і підтанцьовувати посміхаючись, перехожим під Чардаш..
Але сум це не зважди погано. Сум - це потреба радості. Має працювати закон компенсації.
Звісно є характери у яких ці коливання дуже чутливі, тому певне таких називають неурівноваженими…Це коли ти щойно сміявся, а тут раптом став сумний і байдужий…
Змахує на шизофренію. Але сподіваюсь це може бути і здоровою реакцією людини.
Якось в один з таких моментів, мене заспокоїла подруга, що була поруч…
Вона посянила, що я меланхолік, це риса такого психотипу людей
Тому якщо ти така - не переймайся
Насолоджуйся усіма своїми хвилями

Назва: ЕСЕ.ЕСЕ.ЕСЕ.
Відправлено: Сонечко+ від 01 Грудня 2010, 18:50:14

ВОНА ПОВЕРНЕТЬСЯ
Людина опритомніла в джунглях. Сонце стоїть уже високо. Його промені, пробиваючись крізь листя, миготять по обличчю людини. Обличчя.. Втім, чому тільки обличчя? Уявіть собі чоловіка з рекламного плакату "Camel", якому припало щонайменше тиждень пробиратися по непролазних хащам. Уявили? Ось така людина опритомніла в джунглях. Він не знає, хто він, де він, навіщо і як. Знає тільки одне - потрібно йти. І він йде, похитуючись від багатоденної втоми, зрідка притуляючись до дерева відсапатися, падаючи і встаючи, - йде, йде…
Нарешті, проламавшись крізь особливо густі кущі, людина опиняється на поляні, де стоїть халупа, збита з різномастих колод і дощок. На розкладному стільці в халупі, що знаходиться в самому центрі джунглів сидить юнак. Який юнак? Та уявіть будь-якого двадцятирічного приємного і охайно одягненого. У руці він тримає жахливих розмірів револьвер. Ну, щось типу "писмэйкера", який намагається примостити, так, саме примостити дулом до себе. Приставив до скроні - так кисть не згинається. Націлив в серце - ні, так не зручно.Спробував дуло в рот - та ні, взагалі якось безглуздо.

Розчиняються двері, і в халупу ввалюється цей, ну, "містер Camel". Кидає короткий погляд на парубка і діловито починає оглядати усі скриньки, полички, шафки. У парубка опускається рука з пістолетом і одночасно розширюються очі. Від здивування, природно. А "містер Camel", ховаючи по кишенях всякі корисні в подорожі дрібниці, кидає через плече: "Вона повернеться".
Здивуванню парубка немає межі. "Хто вона? Куди повернеться? Мужик, ти хто такий"?
"Camel" прямує до виходу.
Коли той береться за ручку дверей, парубок уже істерично верещить: "Ти хто такий?! Хто повернеться"?!
І тоді, стоячи в дверях, "містер Camel" обертається, дивиться прямо в очі парубкові і тихо говорить:
"Надія".

(оповідання не відомого ТУТ автора більше ніж 10річної давності)

Назва: ЕСЕ.ЕСЕ.ЕСЕ.
Відправлено: Сонечко+ від 06 Грудня 2010, 18:53:14

До чоловічого свята (жарт)
І ТАК, ВИРІШИЛА - ТРЕБА ЗАВЕСТИ КОХАНЦЯ

- Отже, вирішено. Заводжу коханця. Щоб, як годинник, тільки замість "тік - так", звучало " так- так"..
Навіть без батарейки заведу. Батареєю - сама стану. Ось постою біля батареї, зігріюся і прямо до нього.. Зовнішній вигляд у мене дуже оманливий. Уся така стройненькая, особливо в ногах і талії, піднесена - там, де груди і скромна, там, де попа. Інтелект - з ранку на обличчі. "Очки злегка припідняті".. гумка від волосся постаралася, губки пухленькі( нещодавно зуб вирвали), англійська блідість..але ж на справу йду..хвилююсь...Загалом, готова я ..до вживання. Білизна - на вищому рівні, це моя візитка. Я навіть ярлик не знімаю, щоб бачили почому я...
Запитаєте, як стіраю? Вивішую на балконі, ношу виключно чорне, зрозуміло, сподіваюся..
Питання в іншому. Кого брати будемо? Дикого чи домашнього? Дикий може виявитися темпераментним, зірве білизну разом з етикеткою...Домашній - тепла захоче, а у нас батареї так погано працюють...А я без них, як курка з морозилки, жахливо холодна.. Хай йому грець, одне знаю, приручати доведеться, може навіть погодувати спочатку..Ближче до ночі, щоб багато не з'їв. Потім потрібно обов'язково погладити..
виключно у бік інтелекту, типу " Який ти розумний", пожаліти " Ти, напевно, втомився"?, непомітно запалити свічки, нехай бачить життя в рожевому світлі і як би ненавмисно сісти на батарею...Після випитої пляшки вина, (сподіваюся, здогадається принести), закличної посмішки, широко розкритих очей сонячної Надії - не встоїть, зламається.. А мені головне у цей момент не думати про те, що у нього дужі руки, волохаті груди, запах з рота, сопе, як паровоз.. Цікаво, а що варити на завтра..відбивні зробити або куру в духовку кинути?
Здається, я Ірці борг не віддала..от халепа. Брр, яке крижане ліжко, ніяк простирадло не куплю...Бач, завівся, гад, цокає і без батарейки, бач зовсім ручним виявився, так і тулиться, так і мурликає.. Може і старатися не потрібно було?

гАРНОГО НАСТРОЮ!

Назва: ЕСЕ.ЕСЕ.ЕСЕ.
Відправлено: Сонечко+ від 07 Травня 2011, 03:33:00

Не судіть.
Літній чоловік з 25-річним сином увійшли до вагону потягу і зайняли свої місця. Молода людина сіла біля вікна. Як тільки потяг рушив, він висунув руку у вікно, щоб відчути потік повітря і раптом захоплено закричав: "Тату, бачиш, усі дерева йдуть назад" Літній чоловік посміхнувся у відповідь. Поряд з молодою людиною сиділа подружня пара. Вони були трохи розгублені тим, що 25 літній чоловік поводиться, як маленька дитина.
Несподівано молода людина знову закричала в захваті: "Тату, бачиш, озеро і тварини. Хмари їдуть разом з поїздом"
Пара збентежено спостерігала за дивною поведінкою молодої людини, в якій його батько, здавалося, не знаходив нічого дивного.
Пішов дощ, і краплі дощу торкнулися руки молодої людини. Він знову переповнився радістю і закрив очі. А потім закричав: "Тату, йде дощ, вода чіпає мене! Бачиш, тату"?
Бажаючи хоч чимось допомогти, пара, що сидить поруч, запитала літнього чоловіка: "Чому Ви не відведете сина в яку-небудь клініку на консультацію"? Літній чоловік відповів: "Ми тільки що з клініки. Сьогодні мій син перший раз в житті набув зору".
... Неможливо судити про справи і вчинки інших людей, не маючи при цьому усієї повноти знань. Усю повноту знань має тільки Бог. Тому "Не судіть, та не судимі будете"!

Назва: ЕСЕ.ЕСЕ.ЕСЕ.
Відправлено: Sunny від 07 Травня 2011, 12:36:49

Ви молодець. Мені дуже сподобалися Ваші есеї. І про коханця, і про батька з сином. Я так не вмію:)

Назва: ЕСЕ.ЕСЕ.ЕСЕ.
Відправлено: Сонечко+ від 07 Травня 2011, 13:53:44

:-[ То не моє. Я вчора здерла з інтернету.

Назва: ЕСЕ.ЕСЕ.ЕСЕ.
Відправлено: Люся від 17 Лютого 2012, 14:57:17

"Наверное, трудно поверить, но среди украинской политической «элиты» бывают не только воры, жулики, убийцы, садисты, грабители, педофилы и маньяки. Там иногда встречаются люди, способные искренне любить свою Родину. Когда они публично плачут и говорят, что им Украина болит – это чистая правда. Точно так страдает семейство, когда зарежут любимого телёнка – все молча сидят, плачут и жрут свежатину. Плачут и жрут… Плачут и жрут…"
............
"Коллектив жирующих граждан дразнит всю нацию. Прямо под нос они суют своё богатство и кричат: «Завидуйте! Мы утопаем в птичьем молоке! Мы все живём судьбой, которую не ждали! Завидуйте! Гадить открыто и безнаказанно – счастье, недоступное для вас! Мы надругались над вашей старостью и съели ресурсы ваших потомков! Мы обесценили ваши труды и знания! Лишили достоинства все погоны и дипломы! Наши дети и бабы глумятся над вами! Что ещё нам надо сделать, чтобы вы взорвались?!»"
..............
"Едва ли не в каждом селе имеется свой олигарх. Все, кто в паны записался – хотят мира, а все, кому не повезло – хотят справедливости."

http://www.gaiday.com/index.php?option=com_content&view=article&id=104:2010-12-01-14-06-27&layout=projects&catid=3:2009-02-27-15-40-01&Itemid=4

Назва: ЕСЕ.ЕСЕ.ЕСЕ.
Відправлено: Сонечко+ від 06 Квітня 2012, 15:02:09

Почуття безмежного щастя... Напевно у кожного з нас в житті бувають такі моменти - як правило нічим не обгрунтовані, раптові... Воно виникає нізвідки - неначе помиляючись адресою, на хвилину заглядає в наші душі, посміхається і ... знову йде. Але назавжди залишається в пам'яті.
І як би багато в житті не було хорошого, як би тепло і затишно не було нам в оточенні близьких, ми завжди пам'ятаємо тих людей, які опинилися поруч в ті миті... Просто посміхалися нам, тримали за руку, сміялися, про щось говорили, кудись йшли... І нехай вони були присутніми в нашому житті усього лише декілька ударів серця - вони подарували нам те, що інший не в силах подарувати за десятки років. Маленьку частинку щастя. Щиру посмішку. Безтурботний сміх. Надію на щось. Просто тепло.
Ми не звертаємо уваги на ці моменти, коли розповідаємо комусь про наші досягнення і успіхи, ми не обговорюємо їх з друзями і подругами... Це наше. Тільки наше. Але коли хто-небудь раптом запитає: "А ти пам'ятаєш такий-то рік?.." Саме ці миті ми згадаємо відразу. І посміхнемося.
Часто цими моментами стають найбільші наші дурниці. Спонтанні рішення. Раптом зірвалася з місця, поїхала кудись, гуляла до ночі, сміялася... Поверталася, і все ставало як раніше. Але десь в душі ставало світліше.
Твоє маленьке сонечко усередині стало більше на один щасливий момент. Побільше усім форумчанам своїх щасливих моментів!

Назва: ЕСЕ.ЕСЕ.ЕСЕ.
Відправлено: yaro my від 06 Квітня 2012, 16:48:40

Нагадало Євгенія Гришковця, як він казав в одній з своїх моновистав: "А настроение в этот момент - улучшилось!"

Назва: ЕСЕ.ЕСЕ.ЕСЕ.
Відправлено: chuck від 06 Квітня 2012, 21:19:13

Цитувати (вибране)

Почуття безмежного щастя... Напевно у кожного з нас в житті бувають такі моменти - як правило нічим не обгрунтовані, раптові... Воно виникає нізвідки - неначе помиляючись адресою

Виникає з абсолютно відомого місця. Адресою помиляєтья? — Ніколи. Все точно в ціль.

Цитувати (вибране)

ми не обговорюємо їх з друзями і подругами... Це наше. Тільки наше.

ділитися. віддавати. це отримано даром — повинно бути віддано даром. джерело безмежне.
Ето всьо, что останєтся послє мєня (с)

Цитувати (вибране)

Побільше усім форумчанам своїх щасливих моментів!

віддавайте ці моменти

Назва: ЕСЕ.ЕСЕ.ЕСЕ.
Відправлено: Сонечко+ від 06 Квітня 2012, 22:23:09

Цитата: chuck від 06 Квітня 2012, 21:19:13

віддавайте ці моменти

:o??? Як можна віддати не своє? У кожного СВОЇ моменти щасття.

Цитата: chuck від 06 Квітня 2012, 21:19:13

ділитися. віддавати. це отримано даром — повинно бути віддано даром. джерело безмежне.

Чак, розслабтесь :). Воно не надано - воно народилося у тобі, твоє серце і душа їх сотворило. Неможливо передати такі почуття словами чи діями. Якщо можете - загляньте у ті почуття. Але самі моменти - вони інтимні. Бо це ТВОЇ моменти. Передати почуття неможливо, їх можна лише запалити в іншій людині, але це вже не ВАШІ почуття, а знову ж таки - ТІЄЇ людини.
Це не ті моменти, які віддаються. Ними насолоджуються наодинці...
А ділитись потрібно уже теплом і сяйвом того внутрішнього сонечка, яке підживлюється тими моментами.
Тому, ще раз побажаю усім форумцям побільше своїх щасливих моментів!
(А про спільні щасливі моменти поговоримо іншим разом :))

Назва: ЕСЕ.ЕСЕ.ЕСЕ.
Відправлено: Сонечко+ від 24 Грудня 2012, 15:07:02

Деякі твори з конкурсу ессе на тему про пошук смислу життя.

Народжуємось для життя, а живемо заради смерті

Люди в житті своїм працюють, метушаться, утаюються, а нащо, багато хто й сам не тямить. Коли помислити, то в усіх людських затій, скільки їх там тисяч не буває, є один кінець — радість серця.
Григорій Сковорода
«Розмова П’яти Подорожніх про істинне щастя у житті»

Людина в пошуках смислу проживає життя і помирає від цього пошуку. Отже, пошук смислу – то смертельна хвороба. Або ж – людина проживає життя в пошуку, а смерть стає для неї знахідкою. Усі ми живемо заради смерті.

Я молода людина, мені срібних 20. Як і всі, мислю, отже існую, страждаю – отже живу. Маю з дитинства філологічні задатки, тому швидко мною був сформульований на початку літ пошуковий запит по всесвітній мережі життя – проживати кожен його момент сповна. Сповна знати, сповна відчувати, сповна страждати, сповна насолоджуватись – як того велить мудрість. Пошук сенсу і смислів у житті – це перманентний процес прояву божественного начала у серці. Тому щастя – це не тільки насолода, щастя – це бути відповідним собі. Be true – кажуть англійці. Іди за покликом серця – кажуть українці. Життя є непроста річ – казали мені мама й тато. Взято серце в пригорщу і вирушено шукати щастя.

Що ж, зустрінула своє щастя. Наситилася. Відпустила. Прийшло нове. І це випровадила у відрядження. І так далі за схемою вічного повернення мого улюбленого Ніцше. Щастя для людини – це час, динаміка, зміни, вчора, сьогодні, завтра, уява, фантазія, взаємооновлюваність світу… Разом з тим час – це маяк людської смерті.

Та щастя приходить неждано, як і любов. Приходить тоді, коли не чекаєш, коли не плекаєш надії й коли не плетеш мрії навколо бажаного. І так само, як любов, щастя – це не одноразовий сплеск позитивних емоцій, щастя – це вічне почуття вдячності до світу, пересипане стражданнями замість перлів. Аякже, щоб пізнати щось сповна, треба пережити як оргазм, так і спазм.

А що між народженням і смертю? Мить – життя? Шлях?

Якщо шлях, то не один. Шляхи – один наш – що перед нами, а інший – для нас. Теперішнє приходить з майбутнього, якого ми не знаємо, тому не бачимо дороги, якою йдемо. За спиною величний Хтось шле нам хвилини життя для нового творіння нашого сьогодні. Ми сліпі перед часом, ми йдемо спиною вперед. Скручуємо шиї, коли хочемо бачити, що буде далі й в такі моменти забуваємо про нашу роль постійного творця теперішнього. Привіт Ніцше і його Заратустрі. Сліпий – не значить незрячий. Усі шляхи ведуть не до Риму, а до нових шляхів. Один шлях минає і дає нові дороги. І тому говорять, що нема нічого вічного під сонцем, що все минає і тому краю немає…

Краю немає вічному – радощам і стражданню, почуттям і байдужості, доброті та злості, доброзичливості та заздрощам. А торкнешся до вічного – і збагнеш, що животієш. І тоді прокидається жага до життя і боязнь смерті. Але ти всього лиш животієш, ти ще не величний, ти ще не переміг себе – чого тобі боятися? Минеш і ти, та й буде з тебе, чого чіплятися за жалюгідне існування? Твори світ, і тоді пам’ять про тебе зостанеться. Адже люди створені допомагати одне одному.

А живемо ми дійсно заради смерті. Усі ми народжені, щоб продовжити на Землі життя. Лише сім’я і її цінності дають сенс життю. Тому любов і щастя – то найграндіозніша в житті радість серця, що дає тобі право продовжити себе.

МАРІЯ ІЛЬЇНА
Відповідь від: 24 Грудня 2012, 15:00:32

В пошуках істини
Posted on 7 November 2011 by human
Життя довге… достатньо довге, щоб зрозуміти, для чого ти прийшов у цей світ. Не вичитати, запозичити, почути, а саме зрозуміти, дійти, самостійно усвідомити, осягнути своє призначення. Бо без самоусвідомлення свої місії, її виконання вже принука, а це наштовхує на пошук шляхів відворотності, меншого опору. Тільки самоусвідомлене поняття є істиною, підмурком, основою, лише з ним життя набуває змісту. Не треба розмінюватися на дріб’язковість є головне, те для чого ти прийшов у цей світ. Людина народжується з цим відчуттям, своєї відповідальності за дароване їй життя, воно закладається в ній разом з тілом, душею і розумом. Людина – мисляча істота, нам даровано розум з тим, щоб ми творили і удосконалювали самих себе, а разом з тим і світ довкола нас. Людина не лише продукт, а й інструмент еволюції. При цьому, не тупий механічний виконавець, а співавтор, будівничий, творець.

Життя це відповідальність, служіння, виконання свого обов’язку перед минувшими і прийдешніми поколіннями. Ми, нині живучі, лише частинка, ланочка безперервного самовдосконалюючогося ланцюжка, назва якому – життя. За ті роки, що нам відміряно необхідно стати кращим: розумнішим, добрішим, морально і духовно вищим від сірої буденності, подарувати світу частину себе і взяти від світу те прекрасне і вічне чого не достає тобі. А з тим,- піти в інший вимір, в інший світ, на інший рівень. Бажано вищий, та те вже залежить від тебе самого. Дуже вже багато перешкод і спокус. Дуже багато в цьому житті людей не здатних до виконання своєї місії, які нівечать в собі і в оточуючих свою Божественну суть, спотворюють уявлення про своє призначення, спокушаючись на дріб’язкове і скороминуще, на матеріальне, як їм здається, звеличення над іншими. Це забирає час, відволікає від правильного шляху і врешті решт веде до деградації, загибелі. Інколи навіть до самогубства. Людина добровільно йде з життя так і не пізнавши його суті, дійшовши тупика в спілкуванні не тільки з далекими і чужими, а й своїми, рідними і близькими, бо блиск коштовностей ніколи не замінить скромний цвіт душевного тепла і людської любові. Страшний шлях і страшна доля…

Маємо розуміти, що все надлишкове віддаляє нас від виконання нашої місії позбавляє нас мислення, замуровує душу, відгороджує її від прямого спілкування з Творцем. Розкіш не сприяє духовним пошукам, а значить звужує життєве коло. Багатство, така ж проблема, як і безліч інших і її необхідно вирішувати задля власного становлення і вдосконалення. Розрішити її легко, як будь яку іншу. Достатньо лише зрозуміти, що багатство дарується не задля власної втіхи, а для допомоги ближньому.

Бідність і злидарство інша сторона тієї ж проблеми, вони також перешкоджають моральному і духовному становленню, а значить і проникненню в смисл свого життя. Нажаль, не кожен знаходить в собі сили й бажання для гідного життя. Якщо такого бажання не має, можна лише співчувати загубленій душі, якщо ж людина не має фізичних можливостей для повноцінного життя, ну, що ж, це лише додаткове поле діяльності для інших. Для тих, для кого пошуки суті власного життя не зводяться до пустих розмов, диспутів, віртуальних шукань і самовдосконалень, а наповнені реальною роботою над собою.

Ми всі – єдине ціле. Ми залежні від суспільної моралі, звичок і традицій, писаних і неписаних законів, навіть від людської неслави і поговору, але всі ми народжуємося вільними, вільними творити це суспільство власним прикладом, власним життям. Своєю волею, своїм розумінням нашого призначення розминати існуюче буття як пластилін, наповнювати його своїм теплом, зігрівати своїми душами і руками і творити з нього світ гідний людського життя.

Олесь Діброва
Відповідь від: 24 Грудня 2012, 15:02:23

Людина у пошуках смислу. Ода радості

“Усі ми, кажу ще раз, поспішаємо до радості, але як домогтись її, великої, неперехідної, – не знаємо… Думай, отже, про те, що найцінніший плід мудрості – постійна радість”.
Сенека

“Я правий у своєму бунті, і я буду крок за кроком йти до радості, цієї вічної мандрівниці на землі”
А. Камю

Ми пізнаємо світ подібно до того, як дитина відкриває новорічні подарунки. Зриваючи яскраві обгортки, витягаємо пакунок один за одним – любов, свобода, праця, мудрість, багатство – все сяє новизною і таємничою звабливістю. Та награвшись подарунками вдосталь, ми закидаємо їх у найдальший куток, спостерігаючи за горою пустих коробок, яка височіє посеред кімнати. Любов розбивається об скелі пристрасті та егоїзму, свобода набуває значення самотності, мудрість не здатна позбавитися недосконалості, багатство породжує невситиму жагу та заохочує брехню. Так, ті речі, які обіцяли щастя, стають нестерпним нагадуванням про нездійсненні надії.

Так чи інакше, кожна людина стоїть на роздоріжжі перед вибором – визнати, що світ абсурдний і всі його натяки на смисл – ілюзія, або ж віднайти смисл у кожному запахові, кольорі, звуці, думці, супутникові, які зустрічаються на життєвому шляху. Так ми стаємо нігілістами, або ж поволі вчимося радіти космічній грі обставин і постатей, причин і наслідків, подій і химер розуму.

Справжня радість – тривка, вона близька до умиротворення та спокою, це та радість, яку можна вгадати у посмішці Будди. Вона народжується у глибині відкритого серця і світлого розуму. Пошук радості починається з простих речей – вміння бачити промінь сонця на засніженому підвіконні, шум вітру посеред пшеничного поля, здатність знаходити мудрість у словах першого зустрічного, у скавулінні собаки, у вечірній втомі, а найважливіше – у розумінні неосяжної єдності світу. За висловлюванням Хорхе Луїса Борхеса “якби ми могли зрозуміти бодай одну квітку, ми знали б, хто ми такі і яким є світ”.

З усвідомленням того, що навколишній світ – це дзеркало усіх можливих варіантів існування, з’являється відчуття, що ми завжди перебуваємо у себе вдома, просто випадково забули про це. За таких умов кожна дія набуває особливого значення, адже нею можна вплинути на цілий світ. Подібно до того, як натискаючи на пусковий механізм бомби, можна руйнувати міста, так і посадивши одне дерево – виростити цілий ліс.

Зірки, які з однаковим захопленням спостерігав Фалес та Іммануїл Кант, квантова механіка Альберта Енштейна, “Чарівна Флейта” Вольфанга Амадея Моцарта, будова ока, якою захоплювався Чарльз Дарвін – не випадкові. І хоч Всесвіт як лабіринт, задуманий Богом – неможливо розгадати до кінця, повсюдно у ньому хтось лишив сліди смислу, по яких можна дійти до справжньої радості.

Ізабель Фауст

Назва: ЕСЕ.ЕСЕ.ЕСЕ.
Відправлено: Сонечко+ від 05 Липня 2013, 16:10:22

ІДЕАЛ ДІЦЕНТРИ
14:45
Есей ІДЕАЛ ДІЦЕНТРИ

ПІЗНАВАТИ ЖІНОК — це як відкривати незвідані планети, з їхніми різними захоплюючими плоть і дух еротичними формами, грати на них, як на музичних інструментах, входити в цей світ задоволень, зливатись з ним.
Та не вдовільнять мене мандри квітучими полями людських доль і збирання гербарію з розбитих жіночих сердець. Бо мій світ — не обмежити стеблами багатосерцевого цвіту Діцентри, якій, як і мені, потрібен простір, щоб розмістити свої почуття. Мені потрібне зоряне небо, його галак¬тики. Я розселив би по них свою душу і втілив би в безлічі чарівних світів, мені потрібен цей Всесвіт... А тут, на Землі, я майструю до нього сходи в душі із віршів. І в цьому земному прообразі раю я знайшов ту кохану, яку не покину, бо без неї втрачу забагато себе. Певно, з-за таких, як вона, сотворив Бог космопростори, щоб будували ми в них свої безпечні орбіти для кришталево чистих планет кохань в галактиках своїх почуттів раю прийдешнього...
Посміюсь із дріб’язкової моралі доби, бо під її суддівською мантією обмежена матерія миті, а мені потрібна вічність і добро — гармонійна всеможливість. На менше я не погоджусь.
І не дорікайте мені, що не купався у водах Ганга, не ходив до Мекки і не народився в Єрусалимі, бо я син цієї землі України і таємничого зоряного Всесвіту. І шукаю своє щастя та гармонію ідеалів всецвіття, ту гармонію, яку шукали сліпі пророки і божевільні філософи, та так і не знайшли. Я спробую її знайти. Давайте спробуємо разом. Може, нам поталанить таки знайти її, ту гар¬монію щастя між усіма людьми і світами...
(не моє)

Назва: ЕСЕ.ЕСЕ.ЕСЕ.
Відправлено: Сонечко+ від 22 Травня 2014, 12:36:01

Подруга є ПОДРУГА! Подзвониш їй вночі, розповіси, що хріново, а вона у відповідь " Спи не вигадуй!!! " і покладе трубку....
А через 15 хвилин передзвонить і скаже :
- Двері мені відкрий, тільки тихо, я з пляшкою лікеру!

Вільний форум міста Калушa

Різне => Для душі => Тема розпочата: Gorec від 16 Квітня 2010, 00:29:36