Менше ранніх шлюбів. На заході абсолютно відсутня установка, що живе в головах українських дівчат: «Треба вийти заміж, подружки виходять, роки минають…і далі по тексту». За кордоном люди довго приглядаються, живуть разом, часом одружуються аж тоді, коли вже є діти. І ніхто не судить молодих, котрі живуть разом без шлюбу. Немає шлюбу – не буде і розлучення. Тобто одружуються за кордоном рідко, але мітко.
Обов’язки – порівну. Пригадую, як намагалась вразити польську родину, вигадуючи кулінарні шедеври та вилизуючи квартиру. Цього не тільки ніхто не оцінив. Дивились на мене, м’яко кажучи, з подивом. Тепер, після 5 років шлюбу, я готую сніданок для себе, чоловік – для себе (у нас різні смаки). Часто купую напівфабрикати, бо вони тут смачні і корисні. Хочеться вишуканості – можна замовити обід в ресторані. Прибирає в квартирі той, хто має час. Бардак у мене також буває часто – і ніхто від цього не вмирає.
Рівноправ’я як воно є. Колись в Україні ми з майбутнім чоловіком спостерігали таку сценку: машина загрузла в болоті, шофер попросив мого поляка допомогти підштовхнути її. При цьому жінка шофера в норковій шубі сиділа в салоні, знуджено розглядаючи журнал. Мій наречений, звичайно ж, допоміг бідолашному. Але був щиро вражений поведінкою дами. Тепер я розумію, чому: полька не тільки вийшла б з автомобіля, а ще й допомогла б штовхати. Ніхто тут не кидається піднести жінці важкі сумки, бо це принизило б жінку як рівноправну особу з чоловіком. Феміністки можуть спати спокійно :-)
Рівна позиція в шлюбі. Це почасти випливає з попереднього пункту. Якщо ти жінка – це абсолютно не дає тобі права спекулювати своїм ґендером. Ніяких примх з приводу ПМС і «я дівчинка і мені так хочеться» західний чоловік не визнає. Не буде він ані бігати в нічний магазин (бо вагітній дружині захотілось банана), ані купувати діаманти за гроші, взяті в кредит. Не буде вдавати аморфну амебу, слухаючи розпорядження дружини, ані вирішувати все за "слабку і тендітну" мальовану лялю. Рівні ролі не виключають взаємодопомоги. Зате виключають маніпуляції.
Матеріальна незалежність. Жінка тут не лише незалежна в побуті, а й матеріально. Вона може навіть не працювати, а все ж має право на аліменти на утримання себе (не лише дітей) в разі розлучення. Тому жінки не тримаються так судомно за чоловіка, котрий забезпечує родину. Не бояться залишитись без попереднього рівня життя. А чоловіки не маніпулюють жінками, помахуючи перед ними купюрами. Бо знають: в разі розлучення можна навіть опинитись в боргах перед ображеною дружиною.
Відкритість до змін. Дружина і чоловік за кордоном абсолютно не приречені один на одного. Погано разом, тягне до чогось іншого – розлучення все вирішує. Тут не будуть терпіти чоловікові, бо «стільки років разом прожили», «що сусіди скажуть», «а як же діти без тата?» Не будуть хоронити себе з чоловіком-алкоголіком, поклавши життя на олтар його залежностей. Не будуть прощати чоловікові зради, плачучи в подушку. Особиста свобода і гідність- передусім. Здавалось би, це збільшує можливість розлучень? Отож ні – це стимулює підтримувати якість відносин, дбати про кохання і рівень життя. А не розслаблятись, отримавши в паспорт заповітну печатку. Також жінки не дуже бояться залишитись самотніми, а чоловіки не бояться сидіти голодними в неприбраній квартирі. Жінка піде на танці, в бар, поїде в подорож чи на море. А чоловік винайме помічницю-прибиральницю. А поїсть в кафе.
Розлучення тут дорого коштує. І не лише через поділ майна. Сама процедура розлучення відбувається в суді, розтягуючись на довгі низки судових засідань. Суд визначає, з чиєї вини розпадається шлюб, а це все тягнеться довго, часом роками. В Україні розлучення проходить набагато швидше. Мене розлучили за півгодини, на першому ж суді. Добре це чи погано – справа друга. Але тяганина і складність процедур значно зменшує бажання бігти до суду з заявою про розлучення. А крім цього, кошти розлучення – в рази дорожчі за українські судові розцінки.
Зрозуміло, що всі ці пункти - то лише тенденція. Бачила насправді чудові сімейні пари українців і токсичні шлюби в моєму польському оточенні. Проте тенденція - є тенденція, і то досить помітна, погодьтеся.
За свої роки я зрозуміла: не завжди зберегти родину – то добре. І не завжди розлучитись – погано. Прагнути потрібно завжди до кращого. А часом воно вимагає змін, і то болючих. А шлюб – зовсім не кріпосне право. Проте саме тут, в Європі, я зрозуміла, чим є шлюб насправді. І що повага і кохання в родині – то підстава, а не просто приємний бонус до штампу в паспорті.
І зовсім не важливо, українець твій чоловік чи американець. Важливо, чи поважаєте ви себе і один одного, свої права на свободу, на щастя і на любов.
Мій другий шлюб - зовсім не ідилія. Є проблеми, котрі треба вирішувати. Часом моя українська жіноча натура пробує перемогти. Тоді я проводжу сама собі сеанс психоаналізу - і "тяжка доленька жіноча" замовкає на деякий час. Чи вдасться її заглушити назавжди? Чи то вже фореве?
https://namysto.blogspot.co.uk/2018/02/7.html