Вільний форум міста Калушa
Різне => Для душі => Вірші => Тема розпочата: Taoch від 19 Жовтня 2007, 17:04:17
-
Ностальгія
Я темної ночі з кубком присяду,
Згадаю минуле,померлих братів,
Згадаю всі битви,криваву присягу
І те,як за обрій гнали ворогів.
А тіло все ще хоче в бій
А меч усе ще просить крові,
В такі години,сам не свій,
Гадаю,що немає долі.
Тоді заглиблююсь у пам’ять,
Я у житті любив лиш волю,
Хай краще в полі поховають,
Де запах слави змішаний із кров’ю.
Згадаю таверну,прекрасну хазяйку,
Згадаю пісні,що до ранку лились,
Згадаю походи,важкі на світанку,
І вічний двобій що мені не судивсь.
А тіло все ще хоче в бій
А меч усе ще просить крові,
В такі години,сам не свій,
Гадаю,що немає долі.
Тоді заглиблююсь у пам’ять,
Я у житті любив лиш волю,
Хай краще в полі поховають,
Де запах слави змішаний із кров’ю.
Минули давно ті часи неспокійні,
І серце моє тепер слабше горить,
Залишився спогад,бо спогад є вічним,
І гострий мій меч на стіні ще висить...
А тіло все ще хоче в бій
А меч усе ще просить крові,
В такі години,сам не свій,
Гадаю,що немає долі.
Тоді заглиблююсь у пам’ять,
Я у житті любив лиш волю,
Хай краще в полі поховають,
Де запах слави змішаний із кров’ю.
-
шикарні віршики... ;) Сам строчив???!!!
-
Так.Тексти мої.Але з музикою проблеми. :(
-
Так,я не такий-сподобалось)))))
-
Дякую!
-
не знав куди уткнути цей вірш, тож вирішив сюди. Рокерський такий віршик :)
До речі, його написала авторка текстів Арії, Мастера і багатьох інших-Маргарита Пушкіна (фамілія дається взнаки :D )
Черт меня занес в такую даль,
где черные елки,
Черт меня принес в такую даль,
где рыси и волки,
Но в этой дали есть город…
Или село…
Но в этой дали есть город…
Или погост,
Каждый, кто сюда попадает, - самый желанный гость!
Ага, это – колхоз покойников рок-н-ролла,
Ага, это – колхоз покойников рок-н-ролла,
Ударный колхоз!
Джоплин вискарем запивает вишневый пирог,
Джими из травы наращивает магический стог,
Моррисон матерится, хулиганит и бьет,
А Пресли – шериф, он спуску всем не дает,
А закинутый Брайан Джонс, крошка Джонс,
Вьет веревки из роз,
И стонет, и воет туманный Кобейн,
зацикленный на себе,
Здесь уже есть и наши
(Толик, Андрюха и Сашки),
Они классно поют и
по-нашему классно пляшут,
Это – колхоз покойников рок-н-ролла,
Это – колхоз покойников рок-н-ролла,
Ударный колхоз!
Я теперь отсюда – никуда –
За мной смотрят в оба,
Пресли сам команду эту дал –
Важная особа!
Я попал в город… или в село?
На свадьбу попал? Или на погост?
Я знаю, что я уже пленник,
А не просто желанный гость,
Колхоза покойников рок-н-ролла,
Колхоза ударников рок-н-ролла…
О-о-о, это ударный колхоз!
-
"Напій богів"
Він хотів бути сильним й могутнім,
Ще одним богом стати,
Наче Арей військами керувати,
І наче Зевс-блискавиці пускати.
Він шукав шляху наверх
Хотів добратись до богів
Сидіти поруч з ними
І пити нектар-їхній напій
Це була його найбільша мрія-
Пити солодкий нектар,
Та небезпечний шлях
Він для себе обрав.
Забирався на скелі,
Часу не рахував
І багато днів
По горах блукав.
Зірвався зі скелі...упав...
і довго до прірви летів...
Забув, що людськії уста
не достойні напою богів...
-
Класно. :drink+1
-
"Е Л Е Г І Я"
Влізли, сіли, правлять балом
Як їм заманеться,
Гуготить банкетна зала,
Аж земля трясеться;
Зібрались на посиденьки,
Гомонять, шикують,
Вдовольняють витребеньки,
Бавляться, жирують.
Що й казати, пишно сіли,
Весело гуляють,
Що не випили, не з'їли
Свиням викидають.
Навкруги продажна челядь
Панству догоджає:
Спритно годять, м'яко стелять,
Пухом підбивають.
Вишукана підтанцьовка
Весело дрібцює,
Елітарна постановка
Дійствами керує.
Звані гості прибувають
П'яні й не голодні,
В лімузинах під'їжджають
Королі безродні.
Повнять залу гарні дами
Вдягнені по моді,
Ласо куплені панами
По рокам і вроді.
Дзвін бокалів не змовкає,
Не вщухають танці,
Цілу ніч музика грає,
Затихає вранці.
Поза залою, знадвору
Щось стоїть незнане,
Сумно звівши очі вгору,
Дивиться старанно;
У лахмітті, бідне, босе,
Гулі споглядає,
Безпорадне, безголосе,
Потишки зітхає.
Вийшов пан на променади,
По балкону ходить,
Погляда з-за балюстради
Та свій лад наводить:
– Що воно отам стовбиче? –
Каже до прислуги
Та чванливо пальцем тиче:
– Що то за хапуги?
А панянки гонорові
Та пани ласкаві
Вже зібрались на балконі, –
Ач які цікаві.
Пан напнувся та й гукає
Наче ворон кряче,
Двірника в дворі питає:
– Що це там маняче?
А двірник відповідає,
Доклада старання:
– Чи поважний пан не знає,
Що то за зібрання?
То ж і є усі ті люди,
За чиєві гроші
Ваші танці, ваші блюда
Та вбрання хороші;
Ваші нові лімузини
Та шикарні дачі,
Всі маєтки і квартири –
Надбані з їх праці.
– Й-ой! – сказала гарна дама,
Сплеснувши руками:
– Я не знала й не гадала,
Що десь по-за нами
Є такі убогі й кволі,
Безпорадні й бідні,
Певно, долі більш значної
Всі вони не гідні.
Пан тоді гукнув щомоці:
– Наженіть їх з двору,
Щоб не муляли нам очі
Відчуттям докору;
Щоб гостей не переймати
Тим, що не пасує,
Краще взагалі не знати,
Що народ існує.
Повернулись гості в залу
Гаяти години;
Не псувати ж їм забаву
Відчуттям провини.
-
Життєвий віршик +1 Сам придумав?