Вільний форум міста Калушa

Різне => Для душі => Тема розпочата: arheeP від 22 Листопада 2008, 22:45:32

Назва: СУЧУКРЛІТ
Відправлено: arheeP від 22 Листопада 2008, 22:45:32
трохи дивно, що немає теми СУЧУКРЛІТ, тобто небуло..
спробую у кількох словах розповісти про своїх улюблених авторів.
почну із геніального калуського митця (не просто письменника) іздрика.

як каже один мій колєга – іздрик то алкоголь, ... і осінь.
єшкілєв свого часу сказав - " ..творчість іздрика-поета – це numen, торжество нюансових доторків до буття, текстових тіней, з котрих вибудовується розгорнутий ПРОСТІР-ЗАДЛЯ-УЯВИ.."
його прозу неможна порівнюват з чимось, а ще її неможливо запам’ятати, це відчуття, саме відчуття, а не емоції. у його творі "Воццек" є як на мене геніальна чуттєва класифікація болю, не фізичного, вибудувана на звичайному сприйнятті звичайних речей, такого не зустрічав ні у кого.
його проза при усвідомленні дарує deja prevu, іздрик це втілення так званого синдрому любанського, звуків і світла. тіки він може довести до абсурду найінтимніший процес – мислення.
пропоную до читання "АМТМ", але цю книгу можна хібащо дістати у електронному вар’янті чи у когось взяти, наприклад у мене, бо тираж давно є розпроданим.
сам найбільше ціню його твори "острів КРК" та "подвійний леон історія хвороби".

прохасько..
прохасько то є спокій. ніде ви не зустрінете такої любові до природи як у нього.
це людина з унікальним мисленням. жодного натяку на агресію чи шось тому подібне, коли його читаю то опиняюся у горах. це найщиріший письменник цього часу.
ось посилання на одну з найкращих книг, для ознайомлення звіснож http://www.ukrcenter.com/library/read.asp?id=5018&read=true (http://www.ukrcenter.com/library/read.asp?id=5018&read=true) це твір "НепрОсті". про родину ґуцулів які правлять світом (поки є ґуцули поти світ буде). 
хто читає галицькій кореспондент той може знайти там його статті, колись від досить часто писав у дзеркало тижня. нещодавно вийшла книга "ПортФранківськ" , сам покищо не читав, ось посиланн на рецензію http://old.sumno.com/content/view/2037/28/ (http://old.sumno.com/content/view/2037/28/)
хто є вконтакті той може прослухати в аудіозаписах цієї групи http://vkontakte.ru/club4717410 (http://vkontakte.ru/club4717410) його книжку "галичина FM", хоча спочатку це була навіть не книга. Років 5 чи 6 тому він кожного вечора приходив на Радіо Дзвони і ПРОСТО ГОВОРИВ..
знову не стримуюся і скажу, прохасько то спокій..


жадан це стьоб.
http://www.ukrcenter.com/library/display.asp?avt=%C6%E0%E4%E0%ED&an=%D1%E5%F0%E3%B3%E9 (http://www.ukrcenter.com/library/display.asp?avt=%C6%E0%E4%E0%ED&an=%D1%E5%F0%E3%B3%E9)
він нічого невигадав. твори м’ко кажучи є автобіографічними. до прикладу
"Анархі ін зе УКР" це просто опис того як він із двома друзями, один із них міліціонер, подорожують.
"Депеш Мод" це спогади самого сергія про молоді роки, про 90-ті.
у "Депеш Мод" вражає те, що можна впізнати себе. таке враження, що ти це все бачиш, а ще це смішно, але це не смішно від того, що тупо, це смішно бо такого іронічного ставлення як у сергія не можна зустріти ніде.
його вірші то взагалді окрема розмова, андрухович, претендент на нобелівську премію по літературі сказав якось так, вибачте якщо не правильно – та ці вірші то цукерка.
а у передмові до "цитатника" той самий андрухович сказав "Але як він може це пам`ятати? Сорокарічний шмаркач, який тоді просто ще не жив? Звідки він про це знає? Скажімо, про цю війну з пізнішою відбудовою, чи то пак, цю вічну відбудову напередодні війни? Звідки цей дар бачити- ясно, в деталях, а не тьмяно, як у дзеркалі?" (сергію насправді 33, якщо не помиляюся)
6 грідня він буде проводини у франківську літературно-музичний перфоменс, раджу завітати.

ще дуже рекомендую світлану поваляєву, але це справді інша тема, про неї напишу якщо комусь цікаво дуууууууууууууууууууууже багато.
саме вона є моїм найулюбленішим письменником.

ЗІ якщо комусь потрібна якась книга з СУЧУКРЛІТу то з задоволенням дам почитати,
маю дуже багато


Назва: СУЧУКРЛІТ
Відправлено: Кітка_Проня від 22 Листопада 2008, 22:50:07
 :-D Поваляєва своя тіТка  :=)
Відповідь від: 22 Листопада 2008, 22:49:47
ну і Прохасько))
Назва: СУЧУКРЛІТ
Відправлено: yurko від 22 Листопада 2008, 23:13:07
гг
Заразили!!!

Знайшов тут.
Мо і прочитаю.
http://depositfiles.com/ru/files/ewe7ahh8g
Назва: СУЧУКРЛІТ
Відправлено: doktor-maks від 22 Листопада 2008, 23:20:28
http://vkontakte.ru/club4717410
Я приєднався до клубу
Назва: СУЧУКРЛІТ
Відправлено: arheeP від 22 Листопада 2008, 23:23:00

http://depositfiles.com/ru/files/ewe7ahh8g
а що це?


ось тут http://www.ukrcenter.com/library/default.asp (http://www.ukrcenter.com/library/default.asp) можна знайти багато цікавої літератури, з сучасної особливо багато жадана і андруховича
а тут поваляєва, але тіки поезія http://poetyka.uazone.net/default/a.phtml?place=povaliaeva (http://poetyka.uazone.net/default/a.phtml?place=povaliaeva) , мені більш довподоби її проза
Назва: СУЧУКРЛІТ
Відправлено: yurko від 22 Листопада 2008, 23:26:14
http://depositfiles.com/ru/files/ewe7ahh8g
а що це?

Писало що то щось із творів Іздрика. Відскановане. Я скачав на ноут. Воно в ПДФі а у мене на ноуті рідера нема, тому до завтра точно не знатиму шо там  :-[

Сурпріз будєт  :)
Назва: СУЧУКРЛІТ
Відправлено: arheeP від 22 Листопада 2008, 23:28:45
http://vkontakte.ru/club4717410
Я приєднався до клубу
послухай аудіо записи групи, сама інтонація тараса це щось.
ось невеличка стаття про прохаська http://life.pravda.com.ua/interview/4906ff3203570 (http://life.pravda.com.ua/interview/4906ff3203570) , з кількома фотографіями.
доречі зараз у відні проходить фестиваль сучасної української літератури, там якраз є прохасько тарас, його брат, андрухович, жадан..
Назва: СУЧУКРЛІТ
Відправлено: Кітка_Проня від 23 Листопада 2008, 00:46:06
 :-[ трЕ йти до Прохаська вгоСті :-Х
Назва: СУЧУКРЛІТ
Відправлено: arheeP від 23 Листопада 2008, 01:35:50
пропоную посилання на аудіокниги
http://torrents.ru/forum/viewtopic.php?t=743401 (http://torrents.ru/forum/viewtopic.php?t=743401) андрухович -  рекреації, читає автор
http://torrents.ru/forum/viewtopic.php?t=483785 (http://torrents.ru/forum/viewtopic.php?t=483785) андрухович - "московіада", читає автор
http://torrents.ru/forum/viewtopic.php?t=490537 (http://torrents.ru/forum/viewtopic.php?t=490537) андрухович - 12 обручів, читає автор
http://torrents.ru/forum/viewtopic.php?t=524630 (http://torrents.ru/forum/viewtopic.php?t=524630) жадан - депеш мод, читає сам сергій і якщо не помиляєся є уривки де читає карпа
http://torrents.ru/forum/viewtopic.php?t=719083 (http://torrents.ru/forum/viewtopic.php?t=719083) дереш - поклоніння ящірці, читають бобров сергій та ірина шумахер
нажаль не найкраща його книга, дереша, якщо його читати то рекомендую АРХЕ, це справді хороша їжа для мозку яка свого часу зробила БУМ у певних колах і навіть стала настільною знову ж таки для певних кіл.

але погодьтеся, що аудіокнига ніколи не замінить справжню книгу чи роздруківку :P
Назва: СУЧУКРЛІТ
Відправлено: yurko від 23 Листопада 2008, 10:13:52
 Юрко Іздрик видав "Флешку" (http://www.vikna.if.ua/print.php?id=3487/)
Назва: СУЧУКРЛІТ
Відправлено: arheeP від 23 Листопада 2008, 10:45:01
скажу чесно. прочитав флешку досить давно, але відклав її на поличку до наступного року.
хоча багато колєґ навпаки кажуть шо саме флешка є його найлегшою книгою :duvno



http://depositfiles.com/ru/files/ewe7ahh8g
а що це?

Писало що то щось із творів Іздрика. Відскановане. Я скачав на ноут. Воно в ПДФі а у мене на ноуті рідера нема, тому до завтра точно не знатиму шо там  :-[

Сурпріз будєт  :)
:-Dну як сюрприз?
Назва: СУЧУКРЛІТ
Відправлено: yurko від 23 Листопада 2008, 11:13:37
гг
Літературно-художнє видання
Іздрик
АМ™ Новели

скановане.
Назва: СУЧУКРЛІТ
Відправлено: arheeP від 23 Листопада 2008, 11:26:20
АМтм шикарна і зараз практично раритетна книга, ходять слухи що є аудіо запис де автор начитує повністю твір, от ще бе це знайти..
Назва: СУЧУКРЛІТ
Відправлено: yurko від 23 Листопада 2008, 11:49:43
Я наразі качаю "Базікало" буде мені читати. Бо по роботі і хоббі цілий день за компом, очі не витримають ще й читання.
Назва: СУЧУКРЛІТ
Відправлено: DykAnya від 16 Лютого 2009, 20:33:57
ой сучукрліт люблю Дуже....
Іздрик
я пишаюсь, що він наш земляк....але почала розуміти його твори,коли поступила в універ і почала таке собі самостійне життя.я б радила почитати АмТм
Дереш
що мені подобається це те що всі його твори повязані між собою...Поклоніння ящірці->культ->архе->намір...прочитавши останню ви все нарешті зрозумієти....на рахунок його останнього витвору Трохи пітми це взагалі вже брєд сумашедшого...це називається пишу шо попало лиш би гроші дали...
Андрухович
я б цьому дядьку памятник поклала...теми які він рачіпає є актуальними у всі часи... виділити щось одне не можу
Карпа
така союі кумедна дівчинка в якої як на мене співати виходить краще чим писати....ну парламутрове порно ше куди нейшло,а все решта треба на накурі читати
Жадан
пише прямо...багатьом не зрозуміло,але мені подобається.... депеш мод це фист
Подревлянський
хоть і цензурою там не пахне але...треба читати не як віршики в яких є мати,але й трохиїх осмислювати
Скрябін
попробував себе як письменника...я,победа і берлін сподобалось....це опорідання пожна навіть втулити в підручник з історії...небудем ховати правди,так воно все і було,а от друге оповідання,яке вміщає в себе ця книжка(непамятаю назни,знаю що головна героїня Аліса) це дурість....хоча цікаво б було пожити в такій країні в яку попала героїня... тоді б всі були рівноцінними
зараз читаю Роздобудько....скоро напишу свою думку
Назва: СУЧУКРЛІТ
Відправлено: Кітка_Проня від 16 Лютого 2009, 23:13:02
ну парламутрове порно ше куди нейшло,а все решта треба на накурі читати
тоді, хіба це можна назвати літературою?) якшо воно "не сприймається на свіжу голову" :=)
Назва: СУЧУКРЛІТ
Відправлено: DykAnya від 17 Лютого 2009, 00:20:15
звичайно що це література...навіть якщо ти напишеш на обкладинці свого зошита мілі оповіданнячко,або твір на тему "що мені сьогодні снилось" це теж буде свого роду літературою.але от чи вона якісна і чи взагалі вона така потрібна це вже інше питання...
Назва: СУЧУКРЛІТ
Відправлено: Кітка_Проня від 17 Лютого 2009, 00:24:06
між инчим, ми з тобоУ вчились разом у Дзвенислави Гнатівни))))))))  :-D :-D :-D :-D
Назва: СУЧУКРЛІТ
Відправлено: Тетянка від 18 Березня 2009, 07:30:33
Останнім часом зацікавилась сучасною українською літературою. Щось подобається, а деякі твори просто не можу примусити себе прочитати незважаючи на те, що іншим вони подобаються. І думаю, що це класно, кожен може собі вибрати щось до душі.
 Книжки І.Роздобудько читаю на одному подиху. Це добра література, прохи схожа на західних авторів, правда коли читаєш,то не відчуваєш, що події розгортаються в Україні.
А нещодавно відкрила для себе дійсно українського автора Д.Бондаренко. Йому б доброго коректора і можна вважати його твори дійсно про народ і для народу.
Назва: СУЧУКРЛІТ
Відправлено: yurko від 19 Грудня 2009, 11:43:25
Мені дуже сподобалося...
Андрухоїд
http://files.ukraine.ck.ua/Ukrayinika/Українська%20музика/А/Андрухоїд/Андрухоїд%20-%2013.mp3 (http://files.ukraine.ck.ua/Ukrayinika/Українська%20музика/А/Андрухоїд/Андрухоїд%20-%2013.mp3)
Назва: СУЧУКРЛІТ
Відправлено: Tandylight від 15 Червня 2010, 21:06:19
    Любко Дереш: Я не можу вдавати кокетку, нiби пiар — це не для мене, а для продажної сволоти     
   

      Офіс «Кальварії» — мікроскопічна кімнатка й кухня, де молодий письменник живе, коли приїздить до Києва. Любко зігнувся над комп'ютером. Босі ноги, кількаденна щетина. Розмову почали на балконі. Мікроскопічному, як і сам офіс. Мені було дуже незручно перед Любком — за день до того я захворіла, і не говорила, а рипіла, як незмащені двері. Дереш підвівся і кудись пішов. Не встигла я подумати: «Ну й манери», як він уже ніс гарячу запашну каву.

      Виявилося, хоч у своїх текстах Любко часто буває непослідовним і незрозумілим, у спілкуванні він простий, зрозумілий і компанійський. Наприклад, Анетта Антоненко, директор «Кальварії», згадує про своє знайомство зі львівським вундеркіндом так: «...Любкові, коли видавався його перший роман, було вісімнадцять. Тому контракт підписували його батьки. Там одним рядком є жартівлива умова: «Після підписання контракту автор майбутньої книжки має випити з видавцями пляшку доброго коньяку». Наступного дня дзвінок у двері. На порозі стоїть Любко, а в руках тримає коньяк».

     
Приховано: Показати
Хоча ось уже два роки молодий письменник не курить і не п'є.

 
«28 дівчат і один я...»

      — Любку, це твоя дівчина не дозволяє тобі бавитись алкоголем і цигарками?

      — Олеся теж, до речі, не курить і не п'є. Але вплинула на мене не вона. Причина банальна. Я почав думати про здоров'я.

      — Розкажи трохи про Олесю...

      — Не розкажу. І не розумію, чого людей це має цікавити. Я пишу книжки, в них розкриваю багато своїх секретів. Про особисте — не буду, хай краще чутки вигадують. Але чесно, нічого незвичайного в моєму житті нема. Ти сидиш зараз із диктофоном, і тобі в голові, може, починає крутитися: «Не хоче розказувати — значить, щось приховує». А насправді я такий, як усі. Маю колєгів, знайомих дівчат, «пшияцюлок», як кажуть поляки. Веселимося-дружимо-сваримося-миримося: весь набір дуже звичайних речей.

      Це в Києві, хто зі мною не знайомий і тільки книжки читав, то може подумати, що вдома за мною всі ходять, землю цілують. Насправді такого нема, в мене нормальне життя. В основному університетські товариші. До речі, моя університетська група (облік та аудит на економічному факультеті Львівського універу. — Авт.) — двадцять вісім дівчат і один хлопець — я.

      — Де проводите час, в які кав'ярні ходите — це принаймні не таємниця?

      — Львів тим і відрізняється від Києва, що дівчину не треба кудись водити. В Києві переважно як? Приходять люди в якесь тусовочне місце (кав'ярня або клуб). Замовляють собі щось на невелику суму, сидять та балакають. У Львові, може, молодь бідніша. Там, як правило, зустрічаються «на домах». Є у Львові кафе «Лялька». Колись у нас була компанія, ми зустрічалися біля «Ляльки». Але в «Ляльку» ми не надто часто заходили. Тому що треба було, як це не смішно, заплатити півтори гривні, купити кожному по якомусь чаю, щоб не домахувався бармен. На ці зекономлені гривні купляли пачку цигарок, скидалися на якесь «піво».

      — Складається враження, що й публіку в кав'ярнях ти не дуже любиш. У столичному «Купідоні», на презентації твого «Культу» в новому форматі, ти навіть звернувся до відвідувачів: «Якщо я вам не подобаюся, прошу вийти!»

      — Тут ціла історія. В мене у Львові був такий випадок... Не гопніки, а нормальні молоді люди прийшли на презентацію. Їм не сподобалось. Не буду розказувати, що вони казали (хоча нічого такого, що я не міг би пережити, там не було). Ці парубки прийшли пообсирати людину, яка стоїть із мікрофоном. Іншими словами, прийшли переконатися, що ця людина — гівно, та поспостерігати зі сторони, як це гівно буде бовтатися в унітазі. Тому, коли в Києві я добрався до мікрофона, найперше сказав: «Кому це не подобається, прошу вийти і не псувати настрою ні собі, ні мені». По-моєму, це прохання логічне.

      — Але фанів у тебе, я думаю, дуже багато...

      — Досить, аби я переконався, що пишу недаремно.

      — Ти підтримуєш із ними зв'язок?

      — Є один українець, він зараз живе в Мозамбіку. Якимось дивом у Мозамбіку він отримав «Культ», що вже само по собі інтригує. Самостійно знайшов мою електронку. Ми вже два роки листуємось. Це трохи старший за мене чоловік. Я часто надсилаю йому свої недруковані речі.

      — Тобі часто набридають із якимись пропозиціями, не обов'язково непристойними? Плюшевих ведмедиків дарують?

      — Як правило, це дівчата. Пропонують випити кави, відвідати гуртожиток тощо. Але я на ці пропозиції не ведуся. А дехто дарує квіти. От і вчора в «Купідоні» людина подарувала величезний букет жовтих троянд. У мене з квітами взагалі пов'язано багато історій.

      Колись я вчився в музичній школі. Спочатку ходив на флейту, потім — на саксофон. Щороку треба було складати академконцерти. Як правило, вони проходили в клубі. Там збиралися всі бабці, мамці та сусіди. Значить, граю я на саксофоні свій номер. Серенаду Шуберта і Дебюссі «Маленьке негреня». А моя бабця, вона завжди гарно вдягається, така пустомитівська модниця, вийшла з букетом хризантем, загорнутих у якусь газету. Зі слізьми на очах вибігла мене вітати. А це ж така стидуха... Уяви, дорослий хлопець, шостий клас (!), а тут отакі соплі почалися. І я не знав, чи плакати, чи сміятися. Тільки тепер я зрозумів, що тоді зробив для неї щось таке... що вона дещо світле відчула в цьому житті.

      — А з саксофоном як?

      — Продав інструмент після п'яти класів. За що купив, за те й продав. Може, трошки дешевше. А тепер відчуваю, що міг би взяти його до рук знову. Потренуватися, покайфувати.
«Коли живеш із порваною задницею»

      — Преса поставила на тобі ярличок «вундеркінд». У 15 років ти написав перший роман. У 21 — ти вже виданий в Україні, Польщі, у жовтні тебе видадуть у Німеччині, а потому — в Сербії та Італії. Як ти сам себе оцінюєш?

      — Не думаю, що я — вундеркінд. Коли тобі кажуть, що ти вундеркінд, це, як пише Єшкілєв, ніби тобі підкладають плюшеву бомбу під задницю, і тобі її всю порвало. Ну, сказали тобі, що ти вундеркінд — так. Але ти живеш тепер із порваною задницею. Завжди треба мати адекватну самооцінку, тому що можна пролетіти «мiмо каси».

      — Тобі часто говорять, що ти «здер» половину героїв у Лавкрафта, і шматки тексту — в Кінга?

      — Ця критика дуже правдива. Ще сім-вісім років тому я читав тільки таку літературу. Багато книжок того ж Кінга я прочитав по вісім разів. І казати після того, що ні, що в цьому плані я стерильний — просто смішно.

      — А те, що героїв вводиш на початку, забуваєш про них у кінці твору і навпаки?

      — Безумовно. Нема що виправдовуватись — це непрофесійність та й усе.

      — Ти зараз пишеш новий роман, про що він?

      — Це класичної форми роман, називається «Намір!». Книжка розказує про одного зовсім сільського парубка Петра, в якого раптом відкрилася феноменальна пам'ять.

      — Як в анекдоті про хлопчика з феноменальною пам'яттю? Коли конферансьє в цирку оголошує: «Зараз хлопчик із феноменальною пам'яттю обісцить весь перший ряд». Народ зривається з місць, а конферансьє продовжує: «Даремно ховаєтесь, у хлопчика ФЕНОМЕНАЛЬНА пам'ять»?

      — Цим анекдотом і починається книжка. До речі, цікаво в романі те, що юнак має свої плани, як він буде жити з тою пам'яттю. Що він піде в цирк, буде якимось там чудом-юдом виступати. А тим часом життя зовсім по-інакшому розвивається. Його відсилають у ще глибшу діру до бабці, котра при смерті. І він мусить доглядати за умираючою старою людиною. Він розуміє: та пам'ять, яка в нього відкрилася, — набагато глибша, ніж міг собі уявити. І не може собі дати ради. А вмирання старої жінки дозволяє йому побачити масштаби того, що з ним відбувається. Людина і смерть. І пам'ять.

      Щодо написання... Я читаю багато різної літератури. В якийсь момент воно перемішується в масу, в якій нічого не переважає, і тоді виходить текст. Пишу в два етапи. Перший — пишу для себе книжку, яку мені хотілось би взяти і почитати, а такої ще ніхто не написав. Другий етап — це підчищування тексту. Редагування твору з погляду читача. Адже можуть бути якісь моменти, зрозумілі тільки мені одному.
«Хотів би мати кілька «шестірок» і сам бути «шестіркою»

      — На якого ти читача орієнтуєшся?

      — На недурну сучасну молодь. Недурну — я маю на увазі ту, що знає, хто такий Ніцше і Сартр, але ці знання не надто обтяжують їх. Люди зі свіжим поглядом, які не надто переймаються тим, що з ними буде після прочитання моїх творів.

      — Свої рукописи ти показуєш комусь перед тим, як віддати їх у «Кальварію»?

      — Я їх навмисне показую різним людям, щоб вони дали різні оцінки.

      — Кому ти настільки довіряєш, що, з огляду на їхню думку, можеш змінити сюжет книжки. Може, Петрові Мацкевичу?

      — Ні. Я остерігаюсь довіряти одній людині повністю. Крім того, якщо мені неправильно порадять, і книжка провалиться, я, чого доброго, почну говорити: «Ах, це ти, казьол, мені нарадив!» Тому даю кільком недурним людям із зовсім різних середовищ. Кожен із них може порадити щось сенсовне.

      — Якби якесь видавництво запропонувало тобі більші гроші...

      — Я пішов би з «Кальварії». Розумієш, це ринок, а не родинні зв'язки. І в мене є бажання — заробляти собі на життя тим, що я пишу.

      — А як заробляєш зараз?

      — Недостатньо, аби повністю себе утримувати одним писанням книжок.

      — На сьогодні ти час від часу друкуєшся в кількох столичних газетах. Журналістика — це засіб заробити чи хобі?

      — Журналістика — це і приємно, бо дає щось у плані розвитку, і приносить гроші. Але якби я не був письменником, то був би не журналістом, а менеджером середньої ланки. Це коли ти маєш кілька «шестірок», але і сам є чиєюсь «шестіркою». Мені це не дуже подобається, але непогано виходить.
«Білизна від Любка Дереша»

      — Найчастіше ти буваєш у Києві та Львові. Які в тебе перші асоціації з цими містами?

      — Коли я приїжджаю до Києва — це для мене маленьке свято. Львів — трохи меланхолійний. Львів'яни, які довго живуть у місті, жаліються, що Львів їх пригнічує. Що він тисне на них. Для мене Львів заважкий, і жити в ньому — як із алкоголіком в одній хаті.

      — У якому місті чи місці ти бачиш себе в майбутньому?

      — Я продовжу традицію своїх сільських родичів: садити дерева, збирати порічки, агрус. Якось прищепили мені батьки, що треба iз землею спілкуватися, квіти сіяти. Я ходив у середню школу і виріс у містечку Пустомити. Там люди як тільки весна — одразу на городи.

      — А ти, мабуть, як Шевченко, — у бур'яни?

      — Два рази сховаєшся — на третій раз тебе знайдуть і змусять відробити все, що ти наховав.

      — Це в твого тата такий характер?

      — У тата, мами і бабці. Поробиш щось у батьків — потім до бабці помагати йдеш. А не прийдеш — баба буде дзвонити, питати, що це я там роблю, чого не приходжу, адже мав їй сіно зняти зі стриху і т.д. Там постійно є що робити. Є якийсь город — дві сотки біля хати. Весною це все треба привести в порядок. В сім'ї один син. Тато-мама на роботі. Тато напише зранку, що треба робити. Іншого вибору немає. Доводиться і порічки обривати, і лайно з-під пса викидати, і що хочеш.

      — А я думала, ти не відлазиш від комп'ютера...

      — А наді мною стоять прихильники, читають, що я друкую, жують канапки, у них із рота щось падає, а я їх підбираю з клавіатури і тим харчуюсь? (сміється).

      — Мабуть, багато героїв ти пишеш зі своїх родичів, знайомих?

      — Беру якісь цікаві риси в людей — злобливість, дивакуватість, привабливість. Це люди, яких я бачу щодня. Але такого, щоб один в один було — немає. Хоча буває, в моїх персонажах шукають себе. Знаходять якісь свої фрази. А потім у цих персонажів знаходять інші слова, яких вони не казали. Приходять: «Я такого не казав узагалі! Це не я!» Якщо не ти, то чого лізеш?

      Як правило, такі ситуації кумедно розв'язувалися, ми ставали колегами. Один хлопець, наприклад, був упевнений, що Фєдя з «Поклоніння ящірці» — це його товариш. І якби він зараз не переховувався від армії, він би прийшов і дав мені п...юлів. Я кажу: «Це ж не Фєдя! Імена ті самі, але я знаю ТВОГО Фєдю! Це не той Фєдя, і взагалі, я писав про Васю!» Ми так із тим хлопцем говорили, говорили. Потім виявилося, він зовсім не хотів мене залякувати, насправді він п'ятидесятник, ходить у церкву, і мене хотів туди привести. Тепер ми з ним іноді зустрічаємося, розмовляємо на богоугодні теми.

      — Якби твоє ім'я попросили для якогось бренду, на що б ти погодився — на макарони, олію, пилосмоки?

      — Знаєш, коли мене зараз на вулиці пізнають, у мене і так коматоз починається. Якби я знімався в рекламі, то це була б реклама про шкідливість тютюнопаління або якісь екологічні методи добування енергії. Якби пропонували великі «бабки», я б ще погодився рекламувати сонячні батареї. Я б казав: «Люди, ставте в себе в хаті сонячні батареї. І ми закриємо всі чорнобильські станції, які є в Україні!»

      — До речі, непогана була б реклама: «Білизна від Любка Дереша», еге ж?

      — Так, особливо дамські трусики. Абажаю красиву білизну на дівчині.

      — До речі, в тебе таке презентабельне прізвище. Сам придумав?

      — Це не псевдонім. За деякими свідченнями, прізвище Дереш з угорської означає «сивий». За іншими — «чорний кінь», а також «кат-екзекутор» (який не відрубує голови, а тільки лупить по срацi :-)). Таке мені принаймні казали.
Всього потрошку

      — Гроші для тебе — не дуже важливо?

      — Ну, як не важливо — живеш же з грошей. Вони займають свою нішу. Але не треба їх переоцінювати. Я пишу, щоб писати, але якщо за це заплатять гроші, я буду дуже вдячний.

      — Ось ти кажеш, що тебе коматозить, коли пізнають на вулиці. Але піариш себе, як тільки можеш...

      — Я хочу, щоби мої книжки читало багато людей. Хіба це злочин? Зараз культуру роблять куратори, люди, які знають, як представити мистецький твір. Написати книжку у наш час недостатньо. Її ніхто не буде читати, поки її не висвітлять відповідним чином. Зараз люди перевантажені інформацією, і якщо я хочу, щоби про мене почули, я не можу вдавати із себе кокетку, ніби я такий святенький і піар — це не для мене, а для продажної сволоти.

      — Тобі не хотілося б змінити свою зовнішність? Наприклад, зробити пірсинг або півголови поголити. Або вдягнути сережку?

      — У мені нема тої енергії, яку люди використовують, щоб зробити собі якісь дивацтва: татуювання, шрами тощо. Сили того роду я вклав у папір, і мені не хочеться з собою ще щось чудити. Не відчуваю бажання одягатися виклично. Не ношу вишиванок. У мене має статися якась велика психо-духовна криза, щоб я одягнув вишиванку.

      — Вишиванка — це ніби шароварництво?

      — Та ні... Кожен має право мати в голові свої шаровари.

      — Де тобі, зазвичай, пишеться найлегше?

      — Де є можливість усамітнення. Бажано, щоби нікого не було в приміщенні. Щоб ніхто не відкривав дверей, не заглядав. Можна включити музику. Якщо дати гучну музику, в якийсь момент перестаєш її сприймати. Вона ж, відповідно, поглинає якісь інші відволікаючі шуми.

      — Кава? Чай?

      — Якщо вживати каву й чай під час роботи, розсіюєшся.

      — Вночі? Вдень?

      — Направду то не має значення. Хоча найкраще мені пишеться в другій половині дня.

      — Тобі треба походити кілька годин, поміркувати над життям?

      — Після чергового твору треба довший етап. Щоб походити по «дзіскацєках», пройнятися настроєм.

      — У тебе дома є «дзіскацєки»?

      — Були і є. У школі на дискотеки ходив. Були ж дівчата, які мені подобалися і які ходили туди. Було б по-дурному тягнути їх у бібліотеку. В нас аж два клуби. Один називається «Клуб «Нічка», і звучить доволі по-рагульськи — «Клубнічка», а є ще так званий «Озерний край». За Пустомитами є штучні стави. Там побудували якусь забігайлівку. Поставили водяний спуск, і ввечері молодь збирається там, тусується. Один чоловік сп'яну поліз на цю штуку, хотів головою вниз спуститися, а його там якось проштрикнуло залізякою... і — на смерть.

      — Щодо тусовок... Ти буваєш у київській і у львівській. Вони чимось відрізняються?

      — Так, як я знаю по оповідях товаришів, у Києві п'ють сильніше.

ДОВІДКА «УМ»

Дереш Любомир Мирославович

       Дата народження: 3 липня 1984 року.

       Рід занять: письменник і майбутній економіст.

       Творчий доробок: «Культ». «Поклоніння ящірці», «Архе» перекладені в Росії, Польщі, незабаром — у Німеччині, Сербії та Італії. Частий гість книжкових свят у Кракові, Берліні, Франкфурті-на-Майні тощо.


Взято тут (http://www.umoloda.kiev.ua/number/504/164/18209)
Назва: СУЧУКРЛІТ
Відправлено: Alexander від 15 Червня 2010, 21:53:00
культовий культ,добре читати на смартфоні
http://exlibris.org.ua/kult/index.html
Назва: СУЧУКРЛІТ
Відправлено: Yana від 30 Жовтня 2013, 11:07:37
(http://cs310421.vk.me/v310421082/3b59/jheP-D7ddYc.jpg)

 Василь Карп'юк і Юрій Ігорович Андрухович