Продовжимо.
Отже, ми вже знаємо що
Бюджет має дві великі частини: дохідну і видаткову. Якщо уявити це на папері, то це виглядає ніби Ліва Колонка і Права Колонка. Уявили? Але поділ Бюджету відбувається ще й по горизонталі – Верхня Частина і Нижня Частина. Фактично ми маємо два Бюджети – офіційно вони називаються
„Загальний Фонд” і „Бюджет Розвитку”. Кожен з них має дохідну і видаткову частини відповідно. А якщо додати – буде „Зведений Бюджет”.
Першим розглянемо
Загальний Фонд. Дохідна частина теж ділиться, на три частини:
Закріплені Доходи, Власні Доходи, Субвенції і Дотації.Що таке
Закріплені Доходи. Справа в тому, що Держава гарантує всім своїм громадянам освіту, медицину, розвиток культури, спорту, охорону правопорядку, захист від агресорів тощо. Логічно би було, раз Держава гарантує це Конституцією, то вона має це і забезпечувати, тобто утримувати і оплачувати всі ці речі. Держава так і робить, але дещо хитрує, тобто деякі свої повноваження делегує на місця. Вона утримує армію, міліцію, різні державні управлінські структури. Тут є чітка вертикаль і місцеві органи туди не влазять. Медицину Держава ніби теж утримує, але тут вже є певні повноваження місцевої влади – кадрові, повноваження управляти розвитком тощо. Держава скидає місцевим бюджетам кошти на утримання медицини у вигляді
цільових трансфертів. Тобто гроші вже йдуть не напряму з державного Бюджету, а через місцеві. Але цих трансфертів, звісно, вистачає „в обріз”. Тому за свої „повноваження” місцеві бюджети мусять доплачувати медицині із власних кишень. Освіта, культура, спорт – вони взагалі мають інший принцип. Тут Держава взагалі не дає грошей як таких! Зато дає право збирати певні види податків. Тобто – Держава делегує, закріпляє своє право на податкові надходження певних видів за містами (тому і назва
Закріплені Доходи), але в той же час закріпляє видатки з них (
Закріплені Видатки у видатковій частині Бюджету). Ці кошти,
Закріплені Доходи, йдуть тільки на оплату
Закріплених Видатків – оплата праці, утримання закладів, ремонт, закупівля обладнання. Але є один фокус – Держава сама диктує нам цифри з цих позицій. Мінфін вираховує, скільки ми зможемо зібрати Закріплених Доходів і скільки нам треба Закріплених Видатків. І біда в тому, що Калуш живе „не по доходах”. Грубо кажучи, з розрахунків Держави (Мінфіну) Калуш на своїх 67 тис. населення має мати не 11 шкіл, а 9. Не дві спортивні школи, а одну, не дві музичні, а одну. Не два палаци культури, а один, і т.д.!
Відомо, що в Україні території розвинуті нерівномірно. Є міста-донори і райони-споживачі. Донорами є Киів, більшість обласних ценрів, деякі міста обласного значення. Калуш донором не є. Донори збирають більше грошей у Закріплені Доходи, ніж їм треба для покриття Закріплених Видатків. Решту у них тупо забирають і дають тим, хто не заробляє. Для тих міст і районів (як Калуш) виділяється Дотація Вирівнювання. Тут Держава і хитрить, намагаючись свідомо нам намалювати завищену цифру Доходів і занижену цифру Видатків, щоб меншу доплатити різницю у вигляді Дотації. Місцеві влади стараються з точністю до навпаки. Це і є невидима складова бюджетного процесу – їхати в область, до Києва – „вирішувати питання”.
Ні одна місцева влада не піде на скорочення інфраструктури, закриття шкіл, палаців та ін. Тому містам доводиться дофінансовувати з Власних Доходів. Це, насправді, нечесно. Тому що Держава, фактично, ухиляється від виконання взятих на себе зобов’язань і перекладає їх на плечі місцевих Бюджетів. Типу – „Я гарантую то і то, все всім буде – я дала на місця гроші і далі я не знаю, чого їх не вистачає. Мало вистачити, питайте у „місцевих””. Тому, при нестачі коштів на Закріплені Видатки (в основному, це зарплати бюджетникам) – місто покриває різницю з Власних Доходів.
Але про них – буде далі.
