Читай тут.
Топоніми об’єднують різні класи назв гео-
графічних об’єктів — населених пунктів (ой-
коніми), річок, потоків (гідроніми), вулиць,
проспектів (урбаноніми) тощо. У сфері функ-
ціонування цієї групи власних назв теж чи-
мало відхилень від норми, що не сприяє під-
вищенню рівня культури мови й загалом
культури держави. Звернімо увагу на такі
проблемні аспекти: відмінювання і право-
пис власних географічних назв; творення
відтопонімних прикметників; переймену-
вання власних географічних назв.
В українському топоніміконі виділяє-
ться група складних назв поселень на зра-
зок Кам’янець-Подільський, Рава-Руська. У
засобах масової інформації натрапляємо на неправильні форми відмінювання таких
назв, наприклад: Кам’янець-Подільського,
Рава-Руської. Однак, згідно з нормами чин-
ного українського правопису, географічні
назви, що складаються з іменника та при-
кметника чи прикметника та іменника, від-
мінюються в обох частинах [14: 120]. Отже,
правильно потрібно відмінювати Кам’янця-
Подільського, Рави-Руської і т. д.
В українському топонімному просторі
функціонують назви, для означення яких
часто використовуємо номенклатурні слова
на зразок місто, село, річка та ін., наприклад:
місто Київ, річка Дніпро, село Мар’янівка.
Відмінюючи такі словосполучення, мовець
часто опиняється перед дилемою: як пра-
вильно: на річці Дніпро чи на річці Дніпрі, у
селі Мар’янівка чи в селі Мар’янівці, у місті
Київ чи в місті Києві? Мовна практика за-
свідчує узгодження форми місцевого від-
мінка загальної назви з місцевим відмін-
ком власної. Однак таке узгодження стосу-
ється не всіх номенів. Воно прийнятне для
широковживаних апелятивів, як-от місто,
село, річка, але невластиве для острів, пів-
острів, станція та ін. На думку Л.К. Грау-
діної, це зумовлено тим, що для назв час-
товживаних топооб’єктів ризик спотвори-
ти вихідну форму топоніма під час відмі-
нювання незначний, а для назв невеликих
поселень, гір тощо (рідковживаних) власну
назву слід, очевидно, подавати у формі на-
зивного відмінка при непрямому відмінко-
ві загальної назви [5: 135].
Привертають увагу також прикметни-
ки із суф. -ськ-, утворені від певних топо-
німів, основа яких закінчується на приго-
лосні г, ж, з; к, ч, ц; х, ш, с. У результаті
такого поєднання з’являються нормативні
звукосполучення -зьк-, -цьк-, -ськ-. Ура-
ховуючи сказане, написання прикметників
збаражський, кременчукський не відповідає
нормам української орфографії.
Мовленнєва ситуація часто вимагає від
мовців утворити від певного ойконіма (на-
зви поселення) відповідні прикметники із
суф. -ськ-. У таких випадках треба, очевид-
но, керуватися сформованими мовними
правилами й усталеними традиціями. До
послуг користувача сьогодні «Словник від-
топонімних прикметників і назв жителів
України» В.О. Горпинича, який зауважує,
що пропонована праця є першою спробою
лексикографічного впорядкування цієї над-
звичайно актуальної лексики [3: 6]. В іншій
своїй праці згаданий дослідник зазначає,
що для творення відтопонімних прикмет-
ників в українській мові вживається 11 су-
фіксів: -ськ-ий, -іськ-ий, -анськ-ий, -енськ-
ий, -инськ-ий, -ецьк-ий, -ицьк-ий, -ейськ-
ий, -овецьк-ий, -анецьк-ий, -инецьк-ий.
Оскільки їхні значення подібні, то кожен
може взаємодіяти з топонімами будь-якої
структури [4: 3]. У цьому, напевно, й поля-
гає причина творення від топонімів однієї
структури різних відтопонімних прикмет-
ників, наприклад: Бабинці — бабинецький;
Корсунці — корсунський, що збігається з
прикметником, похідним від назви м. Кор-
сунь; Беримівці — беримівський; Біївці — бі-
ївський; Семаківці — семаківський, але Біль-
шівці — більшовецький, Братківці — брат-
ковецький; Вільне (Закарпатська обл.) —
вільнівський, а Вільне (Дніпропетровська
обл.) — вільнянський; Горбачі — горбачів-
ський, проте Локачі — локацький; Розтоки
(Чернівецька обл.) — розтоцький, однак
Розтоки (Івано-Франківська обл.) — роз-
токівський [3: 20, 23, 29, 51, 85, 161, 185,
282, 291] тощо. На нашу думку, низка наве-
дених ад’єктонімів є штучною, хоч і вже
узвичаєною, тобто такою, що не ґрунтуєть-
ся на відповідних мовних закономірностях.
Так, наприклад, від ойконімів Горбачі, Роз-
токи закономірно очікувати прикметників
горбацький і розтоцький, на що вказують
фонетичні зміни на межі основи з приголо-
сними к, ч і суф. -ськ-, а від Беримівці, Біїв-
ці більш фонетично обґрунтованими вида-
ються похідні беримовецький і бієвецький, які спираються на закон закритого / від-
критого складу й чергування о, е з нулем
звука. Можливим шляхом виходу з цієї не-
однозначної ситуації є кодифікація саме
мовно обґрунтованих похідних форм і дещо
більша увага до історичного принципу пра-
вопису [17: 24-26].
Одним із дошкульних питань топонімі-
ки залишається сьогодні питання про пе-
рейменування назв поселень або так зва-
них малих топооб’єктів у межах населеного
пункту. Цей процес особливо актуалізував-
ся з часу здобуття Україною державної не-
залежності після тривалого її перебування
в складі інших держав. Ішлося про усунен-
ня з топонімного простору України слідів
колишньої політичної та культурно-мовної
залежності, що найбільш відчутно прояви-
лася після Другої світової війни, коли «вся
Україна стала однією із соціалістичних рес-
публік Радянського Союзу, і процес онім-
ної номінації повністю підпорядковувався
вимогам марксистсько-ленінської ідеоло-
гії. Там, де тільки було можливо, реалізо-
вувалася установка на увічнення комуніс-
тичних ідеалів, партійних лідерів і героїв
соціалістичної держави» [10: 520]. Дослід-
ники слушно відзначають, що найбільшою
мірою цей процес охопив сферу урбаноні-
мії (урбанóнім — різновид топоніма; влас-
на назва будь-якого топографічного об’єкта
в межах міста [11: 154]), щоправда, з різ-
кою відмінністю між західним і південно-
східним регіонами нашої країни. «...У про-
цесі перейменування вулиць, проспектів,
площ і т. ін. [на заході України. — С.В.],
крім відновлення попередніх назв, стали
досить широко використовуватись імена,
пов’язані з вітчизняною історією та куль-
турою... У містах південно-східного регіо-
ну процеси перейменування відбувалися
досить повільно. Центральні вулиці й пло-
щі або й уся урбаноніміка [точніше урбано-
німія; урбанонíміка — підрозділ топонімії,
що вивчає урбаноніми. — С.В.] більшості
міст регіону й досі лишається під назвами
ім. Леніна, Карла Маркса, Рози Люксем-
бург, Радянська тощо» [13: 166]. Проте й
сьогодні в західноукраїнських областях, де
спостережено вищий рівень національної
свідомості, порівняно зі східними й півден-
ними, також трапляються не те що вузько-
ідеологічні назви вулиць, площ, але й назви
населених пунктів, наприклад: селище Жов-
тневе (м. Нововолинськ Волинської обл.),
с. Радянське (Кременецький р-н Тернопіль-
ської обл.). Критерієм об’єктивності й по-
літичної незаангажованості в розв’язанні
цієї проблеми мало б стати розуміння того,
що кожна назва — це закодована в слові іс-
торія, своєрідний пам’ятник нашій минув-
шині й нашим предкам, адже зі зруйнуван-
ням імені зникає значний пласт культури
[15: 100]. Отже, вирішальну роль в оцінен-
ні процесу перейменування відіграє все-
таки позамовний чинник — світоглядний,
культурний, громадянський, патріотич-
ний, оскільки людям не байдуже, як назва-
ні вулиці, на яких вони мешкають. На дум-
ку М.В. Горбаневського, процедура найме-
нування і перейменування об’єктів у межах
міста має ґрунтуватися на науковій осно-
ві, тобто на висновках учених-лінгвістів,
істориків, географів [2: 46]. Інакше кажу-
чи, ревізувати слід не всі немилозвучні
або, на чиюсь думку, «застарілі» урбано-
німи, оскільки значна частина назв площ,
вулиць, бульварів, провулків історична за
своєю суттю й неповторна. Крім того, такі
назви часто відбивають слова, які вийшли
з активного вжитку сучасної мови. Пере-
глянути, очевидно, варто лише ті назви,
які, відкинувши попередні, закріпилися в
свідомості населення як вузькоідеологічні.
Разом із тим сьогодні на порядку денному
постає проблема вибору нових географіч-
них назв для тих чи інших топооб’єктів у
межах міста (площі, станції метро тощо).
У цій ситуації слід опиратися на глибо-
ке вивчення місцевої історії, суспільні й
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 5 59
культурні традиції, здоровий глузд, а та-
кож мовну компетентність, не забуваючи
при цьому про різноетнічний склад насе-
лення багатьох регіонів [16: 70-72].
